Фінансовий стан сільськогосподарських формувань Тростянецького району Вінницької області, його оцінка та шляхи стабілізації в умовах ринкових відносин

На думку ОА. Зайцевої [42], потрібно розробити такий підхід до ціноутворення, щоб в подальшому можна було б забезпечити господарству, з кожній його галузі, прибуток, необхідний для розширеного відтворення і вирішення соціально-економічних проблем на селі, вирівняти ціни на промислову і сільськогосподарську продукцію.

Підходи до розв'язання проблеми формування прибутку обумовлені внутрішніми і зовнішніми умовами функціонування підприємств. Внутрішні умови визначаються в основному системою обліку витрат, яка формує відповідну інформаційну базу для аналізу. До зовнішніх умов слід віднести рівень розвитку інфраструктури ринку, в тому числі насиченість ринку товарами і матеріальними ресурсами, напрям співвідношення місткості ринку з виробничим потенціалом підприємств [34].

Фінансова стійкість - це результат діяльності, який свідчить про забезпеченість підприємств власними фінансовими ресурсами, напрямами їх розміщення, рівнем їх використання.

Фінансова стійкість - це комплексне поняття, яке в першу чергу пов'язане з відповідною структурою активів і пасивів підприємств, ефективністю їх використання. Від рівня фінансової стабільності багато в чому залежить конкурентоспроможність підприємств, їх потенціал у діловому співробітництві, ефективність реалізації економічних інтересів усіх учасників фінансових відносин. Відомо, що стабільний розвиток економіки неможливий без поліпшення фінансового стану підприємств, інакше будь-які позитивні зміни виявляються тимчасовими, а економічне зростання знову зміниться на кризу [85].

Ризик зниження фінансової стійкості неефективною структурою капіталу, тобто високим значенням коефіцієнта співвідношення залучених і власних коштів. Управління ризиком зниження фінансової стійкості є складовою загальної стратегії управління сталістю фінансового стану підприємств і полягає у розробці системи заходів щодо вияву та попередження його негативних наслідків із метою ліквідації пов'язаних з ним збитків [63].

На сьогодні в сільському господарстві України склалася складна фінансова ситуація, яка характерна і для народного господарства в цілому. Більшість сільськогосподарських підприємств знаходяться на межі банкрутства, тобто їх фінансова стійкість дуже низька. Забезпечення і підтримка фінансової стійкості підприємств в умовах конкурентного ринку набуває винятково важливого значення.

Підприємства галузей народного господарства вступають у різні взаємовідносини з різними суб'єктами. Тому функціонування сільськогосподарських підприємств, їх господарська діяльність пов'язана з грошовими відносинами, які викликають процеси виробництва і реалізації продукції, одержання доходів і їх розподіл по відповідних каналах [13].

Функціонуючи в ринковій економіці як суб'єкт підприємницької діяльності, підприємство має забезпечувати такий стан своїх фінансових ресурсів, за якого воно стабільно зберігало б здатність безперебійно виконувати свої фінансові зобов'язання перед своїми діловими партнерами, державою, власниками, найманими працівниками. Набуваючи в ринкових умовах не уявної, а справжньої фінансової незалежності, несучи реальну економічну відповідальність за ефективність господарювання і за своєчасне виконання фінансових зобов'язань, підприємства здатні досягти стабільності своїх фінансів лише при суворому додержанні принципів комерційного розрахунку, головними серед яких є зіставлення витрат і результатів, одержання максимального прибутку за мінімальних витрат. Саме ця умова є визначальною для формування фінансового стану підприємства [15].

Важливе значення має також вивчення дисципліни розрахунків з іншими підприємствами, організаціями і державою, використання господарських засобів за призначенням, визначення шляхів підвищення витрачання фінансових ресурсів [19].

Основним показником результатів діяльності підприємств є прибуток або збиток. Кінцевий фінансовий результат (прибуток або збиток) складається з фінансового результату від реалізації продукції (робіт, послуг), основних засобів, нематеріальних активів та іншого майна підприємств, цінних паперів, валютних цінностей та інших видів фінансових ресурсів, прибутку від орендних операцій, а також від позареалізаційних операцій [23].

На сучасному етапі застосовують декілька варіантів формування чистого доходу, які в першу чергу залежать від внутрішньогосподарських розрахункових цін. Таким чином, ціна повинна стати активним елементом фінансового механізму підприємств.

Німецький вчений Д.Чалдер вважає, що стратегія -- це визначення основних довгострокових завдань і мети підприємств, прийняття курсу дій і розподіл ресурсів, необхідних для досягнення поставленої мети.

Американські економісти Р.Кларк, Б. Вільсон, Р.Дайнс, С. Надаулд дають широке визначення фінансової стратегії і пов'язують її з фінансовою політикою і фінансовим плануванням. Фінансова стратегія показує шлях розвитку підприємств в майбутньому - це основа для вибору альтернативи, яка зумовлює природу і напрямок організації фінансових відносин.

Стратегія - це загальний напрям і спосіб використання засобів для досягнення поставленої мети, дослідження і розробка можливих розвитків фінансів підприємства. Правильно розроблена стратегія дає змогу гармонізувати різні, часто суперечливі цілі, дає можливість порівняти різноманітні "сценарії" розвитку фінансів підприємства і на підставі одержаної інформації вибрати оптимальні шляхи його перспективної діяльності, передбачати труднощі на шляху до зміцнення його ринкових позицій, попередити негативні наслідки реалізації обраних шляхів розвитку.

Найважливіша ознака фінансової стійкості підприємств -- їх здатність функціонувати і розвиватися в умовах внутрішнього і зовніпінього середовища, які істотно змінюються. При цьому важливе значення має достовірна і реальна інформація про внутрішню і зовнішню ситуацію [25].

На думку В.П. Астахова [15] при визначенні фінансової стійкості, слід використовувати такі показники:

- коефіцієнт власності (незалежності);

- питому вагу залучених коштів;

- співвідношення залучених і власних коштів;

- питому вагу власних і короткострокових коштів у вартості майна.

Кондратьев О.В. [55] вказує на обмеженість таких показників, проте зазначає, що в країнах з розвинутою ринковою економікою ці показники розроблені і величини їх становлять:

- коефіцієнт власності (незалежності) не нижчий 0,7;

- кількість позичкових коштів не вищий 0,3;

- співвідношення позичкових і власних коштів не вище 1,0.

Ряд економістів [34] незадовільний фінансовий стан пояснюють тим, що прк проведенні економічних реформ, спрямованих на перехід до ринку не були враховані деякі об'єктивні фактори. Серед причин погіршення фінансового стану підприємств народного господарства, особливо сільського господарства, наводяться такі:

- не були створені умови (або механізми) еквівалентного обміну між товаровиробниками і промисловістю (протягом 1991-1998 рр. перші зросли в 0,7 рази, другі - в 2,8). Не дивлячись на те, що в результаті цього сільськогосподарські товаровиробники понесли великі втрати, негативний вплив цього фактора не усунено, він продовжує свою руйнівну дію;

- не відпрацьований механізм кредитування сільськогосподарських товаровиробників, в результаті чого абсолютна більшість залишається без кредитних ресурсів. В той же час, враховуючи специфіку сільського виробництва, цей фактор для сільськогосподарських товаровиробників має вирішальне значення.

Для того, щоб ринкові відносини могли нормально функціонувати, необхідне створення адекватного ринкового середовища. При цьому, як свідчить досвід реформування економічних постсоціалістичних країн, які досягли в цьому успіху, створення ринкової інфраструктури повинно передувати реформуванню економіки [63].

Серед фінансових компонентів, які справляють великий вплив на формування ринкового середовища, важливе місце належить кредитам. Причому, якщо для інших галузей таке твердження може піддаватися сумніву, то для сільськогосподарських виробників має принципове значення, оскільки без належного кредитного забезпечення ця галузь, як товаровиробник, існувати не може.

Проявляється це специфікою сільськогосподарського виробництва, яка в економічному плані зводиться до необхідності авансування коштів на відносно тривалий, порівняно з іншими галузями, час. Залежно від спеціалізації, такий період може вимірюватися роками. Саме через це сільськогосподарське виробництво є кредитомісткою галуззю.

Слід зазначити, що ця особливість сільськогосподарського виробництва має "інтернаціональний" характер, тобто не залежить від способу виробництва, а також форми власності та господарювання. Тому при кредитних відносинах банків із сільськогосподарськими товаровиробниками вона тією або іншою мірою враховується практично всіма розвинутими країнами.

З реформуванням колективних сільськогосподарських підприємств і запровадженням ринкових відносин реформування перейшло до комерційних банків, держава відмовилась від регулювання усього процесу, і сільськогосподарські підприємства були переведені на загальний (ринковий) спосіб кредитування. Вважалося, що ринок відрегулює ці процеси в автоматичному режимі.

Однак сподівання не справдилися. Кредити пішли не до сільськогосподарського сектору, а, згідно із законами ринку, туди, де їм забезпечувався більший доход. Сільськогосподарські ж підприємства - через свою специфіку - об'єктивно не змогли вписатися в такі параметри. Як наслідок, почало різко знижуватися кредитне забезпечення сільськогосподарських товаровиробників . [20]

1.2. Нормативно - правове забезпечення фінансового стану підприємств

При проведенні обліку і аудиту фінансового стану підприємств необхідно звертатись до нормативного забезпечення цих процесів . Основи но-вої системи бухгалтерського обліку закладено в Законі України “Про бухгал-терський облік і фінансову звітність в Україні”, прийнятому 16.07.1999р. 1

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності” затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. за №87. Цим положенням (стандартом) бухгалтерського обліку визначається мета , склад і принципи підготовки фінансової звітності та вимоги до визначення та розкриття її елементів. 10

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 “Звіт про фінансові результати” - наказ Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. ” №87 містить узагальнену інформацію (об'єм виручки та результати) про реалізацію продукції 11

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 “Доходи” від 29.11.1999 №220 - визначає методичні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про доходи від звичайної діяльності підприємства та її розкриття у фінансовій звітності. 12

Основним нормативним документом, яким слід користуватись при визначені фінансових результатів підприємства є Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1995р. із змінами й доповненнями у редакції від 31.04.2005 1.

Нормативні документи, розроблені відповідно до Програми реформування системи бухгалтерського обліку, яка сьогодні реалізується в Україні, містять низку нових принципів, положень, понять, які сьогодні не досконало застосовуються в національній практиці обліку, зокрема таких, як порядок консолідованої фінансової звітності, відображення операцій після дати складання балансу, порядок обліку фінансових інструментів, розроблення та реалізація облікової політики підприємства тощо. Їх суть та доцільність практичного застосування фахівцям ще необхідно зрозуміти. В першу чергу це стосується формування облікової політики підприємства, тому що від рівня її обгрунтованості та адекватності реальним умовам функціонування підприємства залежить його фінансовий стан і перспективи розвитку в конкретному ринковому середовищі [14].

З 1 січня 1999 року набрав чинності Закон України "Про фіксований сільськогосподарський податок" з наступними змінами і доповненнями. Необхідність цього закону була викликана тим, що сільськогосподарські підприємства в 1998 році по Україні вцілому закінчили зі збитком 90% всіх підприємств. Дуже велике податкове навантаження на сільськогосподарських товаровиробників, надто складний механізм справляння податків призвели до збитковості підприємств:

Метою запровадження фіксованого податку було зменшення податкового тягаря на сільськогосподарських товаровиробників.

Фіксований сільськогосподарський податок замінив всі існуючі раніше податки і податкові збори.

Методика обчислення сільськогосподарського фіксованого податку проста, не вимагає великої кількості розрахунків, і тому цей податок забезпечує значну кількість коштів для власного розвитку.

Для обчислення фіксованого сільськогосподарського податку необхідно:

1.Дані про площу ріллі, сіножатей, пасовищ, багаторічних насаджень. Головною умовою переходу на оподаткування за фіксованим сільськогосподарським податком - це наявність сільськогосподарських угідь.

2.Підприємства повинні займатись виробництвом сільськогосподарської продукції і вона в загальній структурі реалізації продукції повинна становити не менше 50% за попередній період.

Під сільськогосподарською продукцією розуміють:

- продукція рослинництва;

- продукція тваринництва;

- переробка продукції рослинництва і тваринництва на власних потужностях;

- продукція сільського господарства, яка отримана на давальницьких умовах.

3. Для обчислення податку важливою складовою є грошова оцінка землі. Вийшла Постанова Кабінету Міністрів України №213 від 25 березня 1995 р. і щорічно така грошова оцінка індексується, використовуючи спеціальний індекс, який щорічно приймається Законом "Про державний бюджет України". На 2005 рік такий індекс становить 3,03.

4. У зв'язку із реформуванням сільськогосподарських підприємств, при-умові, що вони отримали статус правонаступників, то для таких підприємств не вимагають відразу 50% реалізації сільськогосподарської продукції в загальній структурі реалізації. Цим підприємствам одразу ж надається можливість оподатковуватись за фіксованим сільськогосподарським податком, а після закінчення звітного року порівнюється реалізація сільськогосподарської продукції з загальною сумою реалізації. Якщо платник витримав такі параметри, то ДПІ продовжує підприємству оподаткування за фіксованим податком. А якщо 50%-й розмір не витримується, то таке підприємство оподатковується всіма податками, що і підприємства промисловості.

Для підприємств обчислення податку здійснюється шляхом перемноження кількості сільськогосподарських угідь на грошову оцінку по окремому виду сільськогосподарських угідь. Знаходимо грошову оцінку окремо по ріллі, пасовищах, сіножатях і багаторічних насадженнях.

Знаючи вартість сільськогосподарських угідь застосовують ставки податку, які передбачені Законом:

1) для ріллі, сінокосів, пасовищ - ставка 0,5% від грошової оцінки;

2) багаторічні насадження - 0,3%.

З метою заохочення у збільшенні виробництва сільськогосподарської продукції по деяких регіонах України передбачені пільги щодо ставок по фіксованому сільськогосподарському податку. Такі пільги передбачені для підприємств, розташованих на поліських територіях, а також для підприємств, які мають статус високогірних районів Карпат. Для цих формувань ставка фіксованого податку складає 0,3% по ріллі, сінокосах і пасовищах; 0,1% - по багаторічних насадженнях.

Незважаючи на те, що фіксований сільськогосподарський податок - це річна звітність, а річна звітність подається до ДПІ згідно із Законом 2181/3 "Про порядок погашення податкових зобов'язань" протягом 60-ти календарних днів від дня 1-го числа поточного року. Це правило не стосується фіксованого сільськогосподарського податку до 1-го лютого.

Даний податок підприємство перераховує поквартально:

І - 10% від річної суми;

II-10%;

III-50%;

IV-30%.

Але з метою наповнення бюджету передбачено Законом в середині кварталу здійснювати перерахунок податку щомісячно в розмірі 1/3 квартальної суми.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14