Фінансовий стан сільськогосподарських формувань Тростянецького району Вінницької області, його оцінка та шляхи стабілізації в умовах ринкових відносин

Дата публікації річної фінансової звітності відкритого акціонерного товариства повинна бути наступною за датою затвердження цієї звітності загальними зборами акціонерів.

Способи перевірки фінансової звітності. Під час перевірки фінансової звітності застосовуються прийоми документального контролю. Звітність при цьому підлягає перевірці за формою, аналітичній перевірці і перевірці за змістом.(додаток - Ж)

При перевірці балансу аудитору слід дотримуватись наступного порядку дослідження.

Перевірка тотожності показників, що містяться у балансі та регістрах бухгалтерського обліку.

Перевірка відображення всіх активів і пасивів підприємства в повному обсязі.

Вивчення оцінки активів і пасивів протягом року відповідно до прийнятої облікової політики.

Встановлення реального існування відображених в балансі активів і пасивів.

Перевірка належності активів, відображених в балансі, підприємству що перевіряється..

Визначення правдивості, точності, об'єктивності відображення стану підприємства на дату складання балансу.

Контроль дотримання підприємством при ведені бухгалтерського обліку та складанні балансу чинного законодавства і нормативних документів. Перевірка дотримання підприємством обраної облікової політики, а також безперервності його функціонування.

Вивчення облікових записів і даних балансу з точки зору їх належності до звітного періоду, що перевіряється.

Отже, діями аудитора при перевірці балансу є:

- перевірка наданого балансу на арифметичну точність;

- зведення відповідності залишків у Головній книзі із даними балансу (на підставі робочих документів по іншим розділам аудиту);

- перевірка відповідності залишків на початок звітного року залишкам на кінець минулого року;

- у разі зміни залишків внаслідок виправлення помилок минулих періодів - ретельна перевірка характеру помилок, їх впливу на звітність, адекватності внесених змін;

- складання пробного балансу на кінець звітного періоду та порівняння його з наданим на перевірку;

- визначення тимчасових та постійних різниць;

- розрахунок відстрочених податкових активів або зобов'язань;

- порівняння розрахункових відстрочених податкових активів або зобов'язань з даними підприємства;

- складання переліку виправлень залишків за балансовими рахунками;

- оцінка різниць, виявлених аудитором.

Метою складання Звіту про фінансові результати є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про доходи, витрати, прибутки і збитки від діяльності підприємства за звітний період.

Таким чином, при проведенні аудиторської перевірки встановлюється достовірність Звіту про фінансові результати окремо шляхом порівняння показників, що містяться у формі, із залишками та оборотами по рахунках Головної книги і регістрів обліку. У випадку, якщо показники ф. № 2 не можуть бути перевірені за даними Головної книги, аудитором використовуються регістри аналітичного обліку. При цьому визначається наявність документів використаних при підготовці звіту та дотримання встановлених правил ведення бухгалтерського обліку і підготовки Звіту про фінансові результати, які регулюються чинним законодавством.

Отже, діями аудитора при перевірці Звіту про фінансові результати є:

- перевірка наданого звіту на арифметичну точність;

- складання пробного звіту про фінансові результати (на підставі робочих документів по інших розділах аудиту);

- порівняння пробного звіту про фінансові результати з наданим на перевірку та аналіз відхилень;

- перевірка розрахунку прибутковості акцій;

- перевірка відповідності даних звіту про фінансові результати в частині даних за відповідний період минулого року;

- у разі зміни показників внаслідок виправлення помилок минулих періодів - ретельна перевірка характеру помилок, їх впливу на звітність, адекватності внесених змін;

- узгодження певних показників Звіту про фінансові результати з даними балансу.

Метою складання Звіту про рух грошових коштів є надання інформації про зміни, що відбулись в грошових коштах підприємствах та їх еквівалентах. Звіт показує причини різниці між отриманим підприємством прибутком (збитками) та сумою грошових коштів і дає можливість оцінити, в результаті яких операцій здійснювався рух (надходження або вибуття) грошових коштів.

Рух грошових коштів у Звіті відображають у розмірі видів діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової. В частині операційної діяльності використовується непрямий метод складання, а в частині фінансової та інвестиційної - прямий.

При перевірці Звіту слід, перш за все, провести аналіз змін за статтями Балансу (різниці між сальдо на початок і сальдо на кінець звітного періоду), що були пов'язані з інвестиційною і фінансовою діяльністю та усунути їх вплив на відповідні статті (на дебіторську або кредиторську заборгованість, зміну запасів, необоротних активів і т.д.). Решта змін за балансовими статтями буде брати участь у коригуванні прибутку і відображатись в розділі Звіту «Рух грошових коштів у результаті операційної діяльності».

Отже діями аудитора при перевірці Звіту про рух грошових коштів є:

- перевірка наданого звіту на арифметичну точність;

- перевірка правильності класифікації статей звіту;

- узгодженість показників Звіту про рух грошових коштів з показниками інших форм фінансового звіту.

Особливості аудиту фінансової діяльності підприємств в умовах ринкової економіки полягають у тому, що фінансове планування через централізовану адміністративну систему не діє. Фінансовий менеджмент прагне до гнучкої стратегії тактики господарської діяльності, яка забезпечує конкурентоспроможність підприємств.

Встановленням нормативів у фінансовій діяльності займається само підприємство з метою досягнення економічного ефекту, тому не дивно, що інформація про нормативи становить комерційну таємницю. Аналіз відхилень від цих нормативів є прерогативою внутрішнього аудиту, який здійснюється службами підприємств. Аналіз фінансового стану, що ґрунтується на бухгалтерській звітності, проводиться здебільшого зовнішнім аудитом, тобто спеціалізованими аудиторськими формами, власниками або державними органами.

Зовнішній аудит фінансового стану підприємств може вдатися до дослідження, результати якого важливі не тільки для оцінки потенційних партнерів конкретного підприємства, а й для інших користувачів звітності.

Підприємствам не байдуже, за якими показниками оцінюватимуть їх фінансовий стан можливі контрагенти, акціонери, кредитори. Тому необхідний взаємозв'язок між внутрішнім аудитом і зовнішнім, а це досягається за допомогою конкретних методів, стандартів.

Аудит фінансового стану підприємств включає:

- загальну оцінку фінансового стану та його зміну за звітний період;

- аналіз фінансової стабільності ліквідності підприємств (балансу), коефіцієнтів фінансової мобільності.

Ознака фінансового стану підприємств та їх зміни за звітний період проводиться за даними санованого (від лат. Sanare - лікувати, оздоровлювати) балансу підприємств, тобто без коригуючих статей (знос основних засобів, малоцінних і швидкозношуваних предметів та ін.). За даними санованого балансу проводиться аналіз абсолютних показників фінансової стабільності, які є основою аудиту фінансового стану підприємств. Аналіз ліквідності балансу, виходячи з аналізу стабільності, має дати інформацію для оцінки поточної платоспроможності і висновків про можливості збереження фінансової рівноваги і платоспроможності в прогнозі на майбутнє. Аналіз коефіцієнтів фінансової стабільності, тобто відносин показників фінансового стану, дає змогу зіставити фінансовий стан підприємств з фінансовим станом конкурентів із середньо-галузевими пропорціями між фінансовими показниками підприємств, а також дослідити динаміку фінансового стану за попередні періоди.

Санований баланс і абсолютні показники фінансової стабільності відображають сутність фінансового стану. Ліквідність балансу і відносні показники (фінансові коефіцієнти) характеризують зовнішнє виявлення фінансового стану, зумовлене його сутністю. Поглиблення аналізу на основі даних обліку сприяє вирішенню завдань внутрішнього аудиту. Тому дослідження факторів фінансової стабільності зумовлює потребу внутрішнього аудиту запасів і витрат, а уточнення оцінки ліквідності балансу проводиться внутрішнім аудитом за допомогою аналізу дебіторської і кредиторської заборгованості.

Санований баланс складається аудитором способом рекапітуляції (від лат. Recapitulatio - стисле повторення сказаного), тобто перетворення із стандартного балансу в стислу форму, котре, з одного боку, дає змогу провести об'єктивний аналіз, а з іншого -- максимально зручна для проведення аналітичних розрахунків.

Бухгалтерська звітність в Україні максимально наближена до міжнародних стандартів, що дає змогу в процесі аудиторської перевірки користуватись Балансом (ф. №1) без рекапітуляції на контрактивні і контр пасивні розрахунки (статті балансу).

Потреба в рекапітуляції балансу зумовлена наявністю у балансі регулюючих статей, які уточнюють вартість основних засобів, джерел власних коштів, а звідси для визначення реальної вартості майна підприємств необхідно провести коригування показників основних рахунків (статті бухгалтерського звітного балансу). Тому у звітному балансі, форма якого затверджена Мінфіном України за погодженням з Держкомітетом України, корегуючи статті балансу позначено зірочкою, яка означає, що показники цих статей у валюту балансі не включаються.

Аудит фінансового стану починають із платоспроможності підприємств. До платоспроможних відносять підприємства, в яких сума поточних активів (запаси, кошти, дебіторська заборгованість та їхній актив) більше або дорівнює їх зовнішній заборгованості (зобов'язанням).

Аудитор повинен встановити за рахунок чого спостерігається така ситуація. Для цього йому потрібно провести дослідження по кожній статті балансу на початок року і кінець, а потім за даними аналітичного обліку по кожному рахунку зокрема з використанням документальних методичних прийомів і економічного аналізу.

Крім платоспроможності, аудитори перевіряють ліквідність підприємств і потім дану інформацію подають бланком, постачальникам акціонерам та іншим замовникам. Ліквідність визначається відношенням усіх поточних активів до короткострокових зобов'язань.

Необхідно мати на увазі, що відношення поточних активів до короткострокової заборгованості становить менше від одиниці, то це означає, що зовнішні зобов'язання погасити нічим. За умови, коли поточні активи дорівнюють короткостроковим зобов'язанням, тобто співвідношення 1:1, у підприємця немає вільного вибору рішення, якщо співвідношення високе, то це свідчить про значне перевищення поточних активів над боргами, підприємство має велику суму вільних коштів, використовує дорогі активи, тобто прибуток із поточних активів вищий, ніж відсоткові ставки за позичкові кошти.

Раціональним (оптимальним) варіантом формування фінансів підприємств вважають той, коли основні засоби купують за рахунок вільних коштів підприємств, оборотні - на 1/4 за рахунок довгострокових позик, на 3/4 за рахунок короткострокових позик.

Аудитор встановлює загальну ліквідність, виходячи із загальної суми поточних активів. Проте на ліквідність підприємств можуть впливати надзвичайні обставини. У цих випадках має скласти розрахунок показника ліквідності, який визначає термінову можливість повернути короткострокові борги. Вона визначається на підставі співвідношення легкореалізованих активів, коштів і дебіторської заборгованості та короткострокових зобов'язань.

Сільськогосподарські підприємства Тростянецького району є ліквідними, тому що кошти і дебіторська заборгованість перевищують короткострокові зобов'язання.

Раціональне формування джерел коштів аудитором визначається за їх структурою. Основна увага приділяється власникам коштів.

Оцінка структури джерел коштів, яку доводиться давати аудитору банкам, кредиторам, стосується зміни частки власних коштів у загальній сумі джерел коштів із погляду фінансового ризику при складенні угод, договорів. Ризик зростає у тих випадках, коли зменшується частка власних коштів. Вивчення структури джерел власних коштів підприємства дає змогу аудитору дати інформацію банкам, кредиторам про розширення або звуження діяльності підприємств.

З метою нормального ведення виробництва і збуту продукції запаси мають бути оптимальними. Наявність менших за розміром, або більш мобільних запасів означає, що менша сума наявних коштів підприємств перебуває у запасах. Наявність великих запасів свідчить про спад активності підприємств щодо виробництва і реалізації продукції.

Отже, аудит фінансового стану підприємств досліджує не лише фактичну стабільність, платоспроможність і ліквідність підприємств, а й перспективу зростання ділової активності, підвищення ефективності господарювання.

Висновки

Дослідивши етапи фінансових показників у сільськогосподарських підприємствах Тростянецького району вінницької області можна зробити висновки і внести деякі пропозиції.

Тростянецький район має цілком сприятливі умови для ведення сільськогосподарського виробництва. Господарства, що досліджуються мають в своєму розпорядженні 40002 га сільськогосподарських угідь, залучено до сільськогосподарського виробництва 2847 чоловік, в розпорядженні яких 129246 тисяч гривень основних виробничих фондів.

Низькі закупівельні ціни на продукцію сільського господарства призводять до зниження рівня рентабельності підприємств, тому що ціни на пальне, добрива і т.д. залишаються високими. І, як наслідок, підприємства не в змозі розрахуватись з іншими організаціями за своїми зобов'язаннями, і не виплачують заробітної плати працівникам, що погіршує їх життєвий рівень.

Існує багато причин через які сільськогосподарські підприємства залишаються у важкому становищі, але вихід з цієї ситуації все ж таки можна знайти. Надання банками кредитів під невеликий процент дало б змогу підприємствам закупити нове обладнання, тоді собівартість продукції була б менша, а сама продукція - більш якісна і підприємства змогли б швидко повернути кредит і розвиватись далі. Також можна залучити інвесторів на взаємовигідних умовах для покращення фінансового становища. Потрібно врегулювати ціни на пальне, добрива або встановити спеціальні ціни для сільськогосподарських підприємств.

Ці заходи дадуть змогу досить ефективно покращити фінансове становище підприємств, а споживачі зможуть отримувати більш якісну сільльськогосподарську продукцію за значно нижчими цінами.

В сучасних умовах проблема формування фінансів підприємств та ефективного їх використання набула особливу актуальність в усіх галузях народного господарства. Увага до оцінки фінансового стану господарств до останнього часу була ослаблена, що обумовило зниження ефективності використання фінансових ресурсів, що відобразилося на ефективності всього сільського господарства.

В даній роботі ми розглянули та проаналізували фінансовий стан підприємств Тростянецького району Вінницької області. Дослідження підтверджують, яке важливе значення відіграє ефективне використання фінансових ресурсів в економіці господарства.

Аналізуючи фінансовий стан підприємств Тростянецького району можна зробити висновки.

Загальний фінансовий стан господарств станом на 1.01.2005р. покращився, що дає підстави говорити про відродження сільськогосподарського виробництва. В 2004 р. підприємства одержали 2065,5 тис.грн. прибутків, рівень рентабельності становив 0,25 %. Але такого розміру недостатньо для розширеного відтворення. Його вистачить лише розрахуватися за деякими зобов'язаннями та закупити певну кількість оборотних засобів для своєї діяльності. Така ситуація склалася через невигідний паритет цін на сільськогосподарську продукцію. Тому господарства повинні самостійно виходи з цієї скрутної ситуації. Дані господарства в силу своїх можливостей, можуть заключати різні угоди не тільки з державними структурами, а можуть вибирати найбільш вигідних партнерів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14