Фонетика і фонологія

а) в абсолютному кінці слова;

б) у позиції перед наступними глухими, крім [г], який може змінюватися в цій позиції на [х].

Глухі приголосні перед шумними дзвінкими у межах слова вимовляються дзвінко.

У префіксі роз- і прийменнику-префіксі без- у позиції перед глухим приголосним поширена паралельна вимова [з] - [с]. Другий варіант вимови реалізується більшою мірою при швидкому темпі мовлення.

Напівпом'якшені губні приголосні виступають перед [і] та голосними заднього ряду у деяких словах іншомовного походження.

Шиплячі в кінці слова і складу, а також перед голосними [а], [о] [у], [е], [и] в українській літературній мові послідовно тверді. Лише в позиції перед [і] ці звуки вимовляються як напівпом'якшені. Напівпом'якшена вимова властива подовженим шиплячим.

У кінці слова завжди вимовляється [ц'], крім слів іншомовного походження та деяких вигуків, у яких виступає твердий кінцевий [ц] .

Перед наступними м'якими або пом'якшеними приголосними у вимові виступають м'які

[д], [т], [з], [с], [ц], [н]. Перед [і ]зубні приголосні здебільшого пом'якшуються. Але

на межі морфем, а також на межі слів тверда вимова цих приголосних звичайно зберігається.

Приголосний звук [ґ] властивий деяким власне українським, зокрема звуконаслідувальним і зукраїнізованим словам іншомовного походження: [аґрус], [ґанок], [ґрунт], [ґелґотати] тощо. У власних назвах іншомовного походження, які у мові-джерелі мають у своєму складі g за новою орфоепічною нормою вимовляється [ґ], хоч у подібних випадках можливий також [г] .

1. Що таке орфоепія ?

2. Розкрийте поняття літературної вимови.

3. Розкрийте поняття варіантності та варіативності вимовної норми.

4. У чому полягають причини порушення деяких норм літературної вимови?

5. Які основні норми сучасної української літературної вимови ?

6. З'ясуйте :

- вимову голосних ;

- вимову приголосних ;

- вимову груп приголосних ;

- вимову іншомовних слів .

Виконайте вправи

1. Від наведених прикметників утворіть форми давального відмітка однини жіночого роду. Запишіть їх парами і виразно прочитайте. Стежте за правильною вимовою [и].

Вологий, чіткий, вогкий, сухий, дорогий, вузький, глухий, швидкий, пологий.

2. Поставте наведені слова в орудному відмінку однини. Прочитайте їх уголос. Слідкуйте, щоб цими приголосними і наступним голосним не з'явився [й].

Мить, сіть, лють, гладь, мідь, Либідь, каламуть.

3. Встановіть значення наведених слів, різних за наголосом. Складіть з ними речення. Користуйтесь тлумачним словником.

Атл`ас -`атлас, бар`очний - б`арочний, брон`я - бр`оня, електр`ик - ел`ектрик, прикл`ад - пр`иклад, под`іл - п`оділ, пок`ій - п`окій, поклик`ати - покл`икати, покр`ишка - п`окришка, помил`итися - пом`илитися.

4. Подані слова іншомовного походження запишіть фонетичною транскрипцією. На місці крапок поставте транскрипційні позначення звука [е] або сполучення [іе].

Рафа..ль, порть..ра, тра..кторія, Вандрі..с, фа..тон, паці..нт, про..кт, силу..т, абітурі..нт, по..зія, ді..та, пі..тет, барель..ф, ауді..нція, гігі..на, архі..рей, ало...

Тема 15. Графіка української мови

Функціонування писемної форми української літературної мови грунтуєгься на нерозривному зв'язку:

- загальноприйнятої системи знаків, яку утворюють літери алфавіту і небуквені графічні засоби -- знак наголосу, дефіс, розділові знаки, апостроф, лапки, знак параграфа, проміжки між словами і частинами тексту (абзацами, розділами тощо), а також шрифтові виділення слів і частин тексту (курсив, жирний шрифт, розрядка), підкреслення, використання кольору;

- сукупність правил, що регулюють вживання літер та інших графічних знаків у писемному відтворенні конкретних форм слів.

Українська графіка: сукупність начертальних знаків (писаних, друкованих, мальованих), вживаних для писемного відтворення мовлення; система співвідношень і зв'язків між одиницями звукової будови української мови і знаками їх писемної передачі.

Базовою одиницею системи письма (графіки) є графема, під якою розуміють насамперед мінімальний знак, використовуваний у писемному мовленні для вираження відношення між фонемою і літерою.

На системі графем української графіки грунтуються правила правопису.

Основу графіки української мови становлять літера, або букви, сукупність яких називається алфавітом (від назв двох перших літер грецького алфавіту -- альфа, бета, новогр. віта). Для позначення системи буквених знаків використовують також назви азбука ( старосл. азъбоукы, утвореного за зразком грецької від назв двох перших літер азъ і букы) абетка -- українське слово, утворене за вимовою двох перших літер алфавіту (а, бе), очевидно, під впливом азбука і альфабет.

Сучасний український алфавіт складається з 33 літер, кожна з яких має друкований і рукописний варіант. З погляду орфографічного функціонування кожний варіант має два різновиди літер -- великі і малі.

Літери українського алфавіту мають такі індивідуальні назви:

Крім того, існують комплексні назви літер. До складу українського алфавіту входять 10 літер на позначення голосних (а, я, е, є, и, і, ї, о, у, ю) і 22 літери -- на позначення приголосних (б, в, г, ґ, д, ж, з, й, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш, щ). Літера ь (м'який знак) не позначає ніякого звука.

У сучасній українській графіці діють два основні принципи -- фонематичний і складовий. Суть фонематичного принципу полягає в тому, що літера позначає фонему. У більшості випадків літери українського алфавіту позначають по одній фонемі. Однак існують і відхилення від фонематичного принципу графіки:

1. Літери ї та щ завжди позначають по дві фонеми:

/й/ + /і/ та /ш/ + /ч/

1. Одна фонема може позначатися двома літерами, наприклад: фонема /дж/ -- літерами дж, фонема /дз/ -- літерами дз.

3.Фонема /й/ позначається:

1) літерою й:

а) у позиції перед /о/ :(його, йому, гайовий, серйозний, каньйон, бульйон);

б) на початку слова перед приголосними (йти, йняти);

в) у кінці складу після голосних перед наступними приголосними (дайте, сійте, лийте); г) в абсолютному кінці слова після голосних (дай, новий, край, рій).

2) літерами я, ю, є, ї разом з відповідними наступними голосними:

а) на початку слова (явище, юний, єднати, їхати);

б) після голосних перед наступними приголосними або в кінці слона (поява, будують, приємний, приїхати, чия, врожаю, читає, краї);

в) після губних, /р/ та деяких інших приголосних, якщо їм не властива напівпом'якшена вимова (плем'я, на подвір'ї, мільдью).

4. Для м'яких приголосних не існує окремих літер в українській графіці вони позначаються позбавленою знукового значення літерою - м'яким знаком (киньмо, кінь), літерами я, ю, є, крім тих випадків, коли вони позначають сполуки фонем /йа/, /йу/, /йе/ (давня, давню, давнє), а також літерою і (ліс, дім, тіло). У багатьох випадках м'якість приголосних не має писемного вираження. Це стосується, зокрема, різних випадків асиміля-тивних змін, наприклад: ві/с'/ть, /с' /ніг тощо.

Фонематичному принципові графіки суперечать також такі випадки, коли в словах та їх формах реалізуються фонеми, не співвідносні щодо позначення з літерами, наприклад: будується --/будуйец'ц'`а/.

Карпенко Ю.О. Фонетика, Одеса ,1986.

СУЛМ / за ред . А. Грищенка .- К ., 1993

СУЛМ (Фонетика). К., 1969.

Тоцька Н.І. СУЛМ,- К., 1981.

1. Що таке графіка ?

2. Що називається графемою?

3. Які знаки ви користовуються в сучасній українській графіці? Назвіть не буквені графічні засоби?

4. Що називається алфавітом? Який склад сучасного українського алфавіту ?

5. Яке співвідношення мід звуками і літерами в українській мові ?

6. У чому полягає складовий принцип української графіки ?

7. Як поділяються літери за своїм накресленням ?

Виконайте вправи

1. Випишіть в алфавітному порядку всі слова поданого уривка.

Коли дехто з моїх друзів каже, щоб я беріг свої сили, бо інакше, мовляв, “передчасно згорю”, я відповідаю, що віддаю перевагу горінню. Таке моє ставлення до народу, якому я співаю. Ось вас недавній факт : латиші скандували української мовою слова української народної пісні , викликаючи мене на сцену вже після “третього відділу”. Ну, як я міг не продовжити почату ними пісню ? (Б. Гмиря).

2. Запишіть текст фонематичною транскрипцією. Випишіть із нього слова, кількість літер у яких не відповідає кількості фонем.

Вулиця для села - це вже Місто, над селом вона має неабиякі переваги , однак стосовно Міста займає далеко не рівноправне становище, і кожний передмістянин, котрий до селянина ставиться з погордою, улещується до містянина, прагне до нього дорінятися... ( Р. Іваничук).

3. На прикладах поданих слів поясніть випадки , що підтверджують складовий принцип української графіки , а також ті, що ілюструють відступи від нього.

Єпископ, фойє, сім, феєрверк, тушшю, Фейєрбах, кінь, сядьте, дядько, Гавайї, кують, боязнь, двоє, жовчю, кювет, переділяти.

4. Виконайте графічний розбір слів у реченні .

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову (М.Рильський).

Схема графічного розбору

1. Аналізоване слово.

2. Кількість і назви букв, з яких складається слово.

3. Відповність між буквами і звуками.

4. Позначення м”якості приголосних на письмі.

5. Небуквені графічні знаки (наголос, апостроф, дефіс).

Зразок графічного розбору

1. Гудзик

2. 6 букв : ге, у, де, зе, и, ка.

3. Буква г позначає звук [г]; у - [у]; букви д і з позначають звук [дз]; и-[и], к-[к].

4. Наголос над буквою у.

Тема 16. Орфографія

Орфографія -- історично сформована, уніфікована система правил, що визначають написання слів згідно з усталеними нормами. Орфографія як розділ мовознавства вивчає і формулює відповідну систему правил, які забезпечують нормативність написань. Правила українського правопису охоплюють такі основні частини орфографічної системи: передача літерами фонемного складу слів зі спеціальним виділенням адаптованих на ґрунті української мови іншомовних слів та їх частин разом, окремо і через дефіс; вживання великої і малої літери; способи переносу слів з одного рядка в інший; вживання апострофа та інших небуквених графічних зна-ків; графічні скорочення слів.

Центральним поняттям правопису є орфограма, під якою розуміють написання слова, що вибирається з кількох можливих і грунтується на сформульованому і закріпленому в системі орфографії правилі. На місці орфограми можуть допускатися помилки, типологічна природа яких зумовлюється належністю до певної частини орфографічної системи -- передачі фонемного складу або написання окремо чи разом відповідних слів, вживання великої літери замість малої і навпаки тощо.

Так, відповідно до варіантної вимови можливе помилкове написання с замість з у префіксі дієслова розпитати. Орфографічні помилки допускаються також внаслідок сплутування фонемного складу:

а) абсолютно тотожних з функціонального і значеннєвого погляду морфем, варіанти яких зумовлюються певною позицією, наприклад: істор-ичн-ий -- титан-ічн-ий, клас-ичн-ий -- академ-ічн-ий;

б) диференційованих з функціонального і значеннєвого погляду морфем: нездол-анн-ий--неподол-ан-ий; незліч-енн-ий, незліч-ен-ий, неоцін-енн-ий -- неоцін-ен-ий. У наве-дених прикладах орфограмами виступають з у префіксі, и -- і, н -- нн у суфіксах.

Наведені орфограми належать до так званих практичних (реальних), тому що у зв'язку з ними часто трапляються порушення правописних норм української мови.

Основу української орфографії складають два головні принципи -- фонематичний і морфологічний. Певну роль відіграють також історичний (або традиційний) і смисловий (або семантико-диференціюючий) принципи.

Згідно з фонематичним принципом написання слів ґрунтується на якнайповнішому врахуванні їх літературно-нормативного звучання. У зв'язку з цією визначальною умовою встановлюється максимально повна відповідність між літерами і тими звуковими значеннями, які вони мають у складі алфавіту. До конкретних випадків реалізації фонетичного принципу належать, зокрема, такі орфограми:

1) о, е після літер на позначення шиплячих приголосних: шостий -- шести, чотири -- четвертий, жо-натий -- женитися;

2) літера а на місці етимологічного [о] перед складом з наголошеним [а]: гарячий, качан, гаразд, багатий;

3) суфікси, що сформувалися внаслідок ряду фонетичних перетворень: товари-ств-о, боягу-зтв-о, моло-де-цтв-о, коза-цьк-ий;

4) о, а в дієсловах, гонити -- ганяти, котити -- качати, кроїти -- краяти, скочити -- скакати, схопити -- хапати, поклонитися -- кланятися, перемогти -- перемагати:

5) спрощені групи приголосних: со-нц-е, пі-зн-о;

6) сполуки -нк-/-ньк- (материн-ка яблуньки), -лк-/-льк- (гілка -- тополька), -ск-/-ськ- (ряска, моська), -зк-/-зьк- (казка -- кузька), -лк-/-льк- (русалка крапелька, -дк-/-дьк- (загадка -- по-кидька), -тк-/-тьк- (квітки -- обротька).

Морфологічний принцип полягає в тому, що значущі частини споріднених слів (морфеми) пишуться однаково, незважаючи на те, що вони в різних формах того самого слова або в споріднених словах звучать порізному. Наприклад, у слові крутишся пишеться ш всупереч вимові /с'/ за нормами сучасної орфоепії. Ця ж орфограма у складі відповідної морфеми виступає у формі крутиш. Роль морфологічного принципу орфографії особливо важлива у тих випадках, коли відбувається зумовлюване асимілятивними змінами чергування приголосних і виникають фонетичні варіанти морфем.

За морфологічним принципом пишуться:

1) е та и на позначення ненаголошених /е/ та /и/, а в позиції перед постійно наголошеним /у/ також і о: весна, степи, живемо. голубка, тому;

2) літери, що позначають глухі приголосні перед дзвінкими, а також дзвінкий /г/ перед глухими: просьба, молотьба, дьогтю;

3) префікс з- перед глухими (крім к, п, т, ф, х): зсадити, зцілити, зчорнити, зшити;

4) префікси роз-, без- перед шиплячими: розжувати, безживний, безчесні, розчути, розщедритися, безшовний;

5) дієслівні форми на -шся, -ться : намагаєшся, вагаєшся, зустрічаються.

У зв'язку з морфологічним принципом правопису важливе значення має принцип ідентифікації сумнівних орфограм за сильною позицією тих фонем, які вони репрезентують на письмі. Для літер на позначення голосних такою сильною є наголошена позиція, наприклад: весна -- весни, степи -- степ, голубки -- голуб, тому --той. Сумнівні орфограми, що передаються літерами на позначення приголосних, визначаються позицією відповідних фонем як перед голосними (/проз'/ба -- про/с/ити, моло/д'/ба -- моло/т/ити), так і перед приголосними, які не викликають асимілятивних змін, наприклад: ро/ж/ширити -- ро/з/бита, пора/з'/-ці -- пора/з/ка, ря/с' /ці -- ря/с/ка тощо.

Завдяки морфологічному принципові закріплюються графічні образи слів і морфем, вони легко сприймаються при читанні й тісно співвідносяться з певними поняттями без посередництва вимови. Отже, формується самостійне так зване графічне мовлення, без якого сприймання слів у багатьох випадках було б утруднене.

Суть історичного (традиційного) принципу полягає в тому, що деякі написання не зумовлюються ні вимовою, ні уніфікацією фонемного складу морфем незалежно від можливих позиційних видозмін. За історичною традицією пишуться:

1) літери я, ю, є, ї , що позначають по дві фонеми;

2) дж, дз на позначення однієї фонеми;

3) ряд слів з ненаголошеними голосними [е], [и], [о], що не перевіряються наголосом: леміш, левада, кишеня, лиман, комин, келих, лопух.

Смисловий принцип орфографії лежить в основі диференціації за допомогою різних написань:

1) власних і загальних назв (велика--мала літера): високе приміщення -- село Високе,

2) слів і прийменниково-іменнико-вих конструкцій та часток не, ні з самостійними словами (разом -- окремо): убік -- у бік, вгору -- в гору, посередині -- по середині; недруг -- не друг, невисокий -- не високий, він ніде ніколи про це не говорив -- я не знаю, ні де він був, ні коли говорив про це;

3) складних слів і словосполучень (разом -- окремо: відвідати палату легко-поранених -- у палаті було кілька легко поранених осколками). У випадках розмежування слів і словосполучень діє лексико-синтаксичний принцип -- варіант смислового.

Написання за смисловим принципом виявляють виразні ознаки синкретизму, взаємодії з іншими орфографічними мотивами. Так, правопис слів разом або окремо зумовлений дією морфологічного принципу, а правопис слів з великої й малої літери -- дією традиційного принципу.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11