Організаційно-правове регулювання інвестиційної діяльності (на приклади Вінніцької області)

Виходячи з цього, серед розглянутих задач інвестиційної діяльності пріоритетною є не максимізація прибутку від інвестиційної діяльності, як це стверджується в багатьох публікаціях, а забезпечення високих темпів економічного розвитку компанії при достатній її фінансовій стійкості в процесі цього розвитку.

Основними напрямками інвестиційної стратегії з погляду максимальної ефективності тепер і в найближчому майбутньому будуть:

поліпшення відтворювальної структури капіталовкладень;

підвищення питомої ваги витрат на технічне переозброєння і реконструкцію діючих підприємств за рахунок;

удосконалення технологічної структури капітальних вкладень, збільшення в їхньому складі питомої ваги устаткування і скорочення, відповідно, будівельно-монтажних робіт;

зміна галузевої структури капітальних вкладень з погляду значного підвищення життєвого рівня населення на користь галузей, що виробляють продукти харчування і предмети особистого споживання (сільське господарство, переробні галузі, легка і харчова промисловість), послуги;

пріоритетне забезпечення капітальними вкладеннями прогресивних напрямків науково-технічного прогресу, що сприяють зниженню ресурсоємкості виробництва і підвищенню якості продукції;

збільшення обсягів капітальних вкладень на будівництво комфортного житла й інших об'єктів суспільного користування і медичного забезпечення;

збалансованість інвестиційного циклу.

1.2. Концептуальні основи створення сприятливого

інвестиційного клімату на регіональному рівні

Невідповідність між фактичними і очікуваними наслідками економічних реформ в нашій країні попри об'єктивні та суб'єктивні причини, викликає потребу в критичному, а, можливо, й альтернативному погляді на використовувані у світі заходи реформування. Вкрай необхідно враховувати внутрішні, приховані процеси і тенденції розвитку світового господарства, які в умовах глобалізації суттєво впливають на розвиток національних економічних систем, особливо перехідних, нестабільних економік.

Такий аналіз повинен спиратись на теоретичні напрацювання економічної науки щодо мотивації руху капіталів і на практичні прояви теоретичних побудов. Потребує перегляду активно формований за роки незалежності України стереотип про надзвичайно несприятливий інвестиційний клімат як головну перешкоду для інвестування. Щонайменше, необхідно розібратись, які з факторів є найбільше дестимулюючими для залучення інвестицій і які заходи е реально можливими та дієвими для мінімізації їх впливу. Власне на основі подібного аналізу можна обґрунтовувати загальнодержавну стратегію та регіональну політику формування сприятливого клімату.

Тобто, необхідно обгрунтувати вибір концептуальних засад стратегії нашої країни, здійснення заходів, спрямо-ваних на створення "сприятливого" (точніше - "раціонально сприятливого") клімату. При цьому не обов'язково проходити всі попередні етапи розвитку інвестиційного процесу (етап переважання портфель-них інвестицій у формі дочірніх компаній та товарних кредитів для реалізації інвестиційних проектів; етап переважно прямого інвестування підприємницького капіталу в промисловість та сферу послуг в слаборозвинутих країнах; етап інвестування не лише фінансових, а і "невідчутних" ресурсів у формі об'єктів промислової власності і прав на них та останній етап розвитку світової системи капіталів, що орієнтується на експорт високотехнологічних капіталів та товарів, а, з іншої сторони, імпорт результатів інтелектуальної праці, в тому числі в опосередкованій формі імміграції науково-технічних спеціалістів [108, с.53], включаючи їх негативні наслідки, а, наскільки це можливо, варто включитись у ці процеси на останньому, сучасному етапі. Власне, це і є головною методологічною проблемою української моделі трансформації соціально-економічної системи - яким чином, раціонально доцільним і можливим, здійснити якісне і кількісне "переміщення" від існуючої до бажаної соціально-економічної моделі.

З наведених позицій зробимо спробу розглянути регіональний аспект проблеми залучення інвестицій. Відомо, що до параметрів інвестиційного клімату на макрорівні відносять характеристики політичного та економічного становища країни та соціального клімату - державну політику щодо інвестицій, традиції дотримання міжнародних угод, схильність до націоналізації іноземної власності, участь в системі міжнародних договорів, сталість державних інституцій ї спадковість політичної влади, прагматичність економічної політики держави, ефективність роботи державного апарату тощо. Особливе значення мають характеристики, які впливають на рівень невизначеності інвестиційної діяльності: сталість і несуперечливість умов господарської діяльності (правової бази), стабільність економічного розвитку країни в сукупності його параметрів, толерантність соціальної складової економіки щодо інвестицій, приватної власності тощо. У двосторонніх відносинах між інвесторами і економічними суб'єктами, державними органами інвестиційний клімат конкретизується на мікрорівні.

Наведені вище взаємопов'язані між собою характеристики інвестиційного клімату формуються під впливом об'єктивних і суб'єктивних факторів. До перших віднесемо вплив зовнішнього середовища першого порядку - процесів, які відбуваються в Світовій економіці та міжнародних відносинах: глобальних тенденцій економічного зростання чи спаду; фінансових криз в окремих центрах-економіках чи на економічній периферії; співвідношення попиту і пропозиції капіталів; змін в структурі видів інвестицій, їх мобільності та орієнтації на тривалі, середні чи короткі терміни отримання ефекту; геополітичної стабільності міжнародних відносин тощо, а також обумовленої цими факторами системи міжнародних дво- і багатосторонніх правових відносин, організаційних утворень і союзів, що забезпечують їх втілення в життя. Можливості зміни цих факторів для уряду є досить обмеженими і окреслюються сферою міждержавних угод з лідерами світової економіки та контрольованими міжнародними фінансовими організаціями. В основі цих угод лежать геополітичні інтереси різних країн та суперечності розвитку всесвітньої економіки [153, с.5].

Для нашої країни важливо враховувати існуючі геополітичні інтереси провідних країн та їх угруповань, суперечності при обґрунтуванні власної зовнішньоекономічної стратегії, укладенні відповідних міждержавних договорів, в тому числі інвестиційних угод та угод про взаємний захист інвестицій, вступі до міжнародних союзів. Зрозуміло, що на регіональному рівні державного управління можна лише ініціювати їх підготовку або укладати міжрегіональні угоди з прилеглими до кордону сусідніми країнами в межах загальнодержавної зовнішньоекономічної політики.

До зовнішніх об'єктивних факторій формування інвестиційного клімату другого порядку віднесемо об'єктивні передумови, що визначають існуюче ставовище у національній економіці і перспективи його змін, а саме: рівень суспільно-політичної злагоди з питань головної мети розвитку соціально-економічної системи країни і способів її досягнення; якісні і кількісні параметри трудових ресурсів; наявність та стан інших ресурсів - фінансових, матеріально-технічних, природно-мінеральних тощо; рівень розвитку фізичної та інституціональної інфраструктури економіки, в тому числі фінансово-банківської, страхової, інформаційно-консультаційної; ступінь залежності економіки від інших країн та впливу інерційності економічних процесів в минулому на сучасне становище; ефективність системи державного регулювання діяльності економічних суб'єктів, особливо в частині раціональної досконалості законодавчої і нормативної бази та механізмів її реалізації в практиці господарювання тощо.

Наведені фактори (передумови) різною мірою підлягають впливу організаційно-економічних заходів не лише на регіональному, а й на загальнодержавному рівні управління. Це обумовлено, головним чином, інерційністю глибинних передумов суспільно-політичних і соціально-економічних процесів, які базуються на етнопсихологічних характеристиках основного економічного ресурсу - трудового. Слід вказати, що деструкція позитивних характеристик трудових ресурсів внаслідок економічно несправедливих дій держави має незворотний, дієвіший характер, ніж конструктивні заходи з формування сучасних стандартів "людського капіталу". Для прикладу, період модернізації виробничого потенціалу окремого підприємства чи навіть галузі може бути окреслений певним часовим інтервалом (5-10 років при наявності необхідних фінансових ресурсів). Проте зміна ставлення господарств чи окремих осіб до заощадження та нагромадження коштів з метою їх наступного інвестування, а не споживання, потребує часу, співставного з тривалістю активного життя цілого покоління.

Таким чином, в контексті досліджуваної проблеми можна стверджувати, що в країні відсутні об'єктивні передумови для формування привабливого інвестицій-ного середовища за рахунок факторій другого порядку. Підкреслимо, що це стосується як загальнодержавного, так і ще більше - регіонального рівнів управління соціально-економічними процесами.

Отже, єдино можливими з огляду на остаточні результати змін та задовільні терміни їх досягнення для впливу на інвестиційний клімат є фактори третього порядку, які забезпечують створення системи приймання капіталів - комплексної системи організаційно-економічних заходів та відповідної інституціональної і фізичної інфраструктур збалансування інтересів інвестора і країни в раціонально можливих і доцільних межах. Підкреслимо, що формування такої системи видається реально можливим на регіональному рівні управління економікою, особливо це стосується усунення перешкод суб'єктивного адміністративно-бюрократичного характеру. До найважливіших елементів системи приймання капіталу відносять [108, с.56]:

розповсюдження па іноземні інвестиції принципів національного режиму

капіталовкладень;

посилення ринкових методів регулювання іноземних інвестицій;

надійне правове забезпечення інвестицій та ефективно діюча система

відповідних .державних органів;

обґрунтування і створення гнучкої системи національних пріоритетів в

процесі залучення інвестицій.

Можна погодитись з необхідністю поширення на іноземних інвесторів національного режиму капіталовкладень. Тут слід врахувати, що основні потоки зарубіжних інвестицій спрямовуються у країни з високим рівнем розвитку, інвестиційний клімат в яких є достатньо привабливим і без спеціальних пільгових умов. В нашій державі існують об'єктивні труднощі щодо діяльності іноземних суб'єктів господарювання в порівнянні з національними. В той же час економічна потужність іноземних капіталів значно перевищує можливості національних інвесторів.

Тому відхилення в даному випадку від національного інвестиційного режиму необхідні, але в межах науково обґрунтованих пріоритетів розвитку економіки країни, окремих галузей, територій.

Що ж стосується тези про посилення ринкових методів регулювання інвестицій, то світовий досвід прийому інвестицій переконливо свідчить про неможливість забезпечити в умовах перехідної економіки ефективне збалансування інтересів інвесторів і приймаючої країни за допомогою класичних ринкових важелів.

Питання співвідношення економічних і адміністративних методів регулювання потоків капіталів е вторинним, похідним від обґрунтування пріоритетів (галузеве-територіальних, часових, за видами і формами інвестицій, щодо яких слід застосовувати методи стимулювання чи дестимулювання інвестиційної активності. Вихідним пунктом обґрунтування цих пріоритетів повинна стати реальна оцінка інвестиційної привабливості економіки з погляду інвесторів в поєднанні з критичною оцінкою можливостей усунення перешкод на шляху потоків капіталів на регіональному рівні. Для цього детальніше зупинимось на дійсних, а не декларованих цілях інвестування. Подібна оцінка є надзвичайно важливим етапом розробки інвестиційної політики (загальнодержавної і регіональної), тому що за сукупністю та впливом позитивних факторів інвестиційного клімату наша країна значно відстає, а за впливом негативних, дестимулюючих інвестиційну діяльність значно випереджає відповідні параметри інвестиційного клімату розвинутих економік. Власне тому строго економічна ціль інвестиційного процесу - отримання прибутку на капітал може бути властивою лише для інвестицій в розвинуті країни. В вітчизняній економіці слід шукати інші, особливі цілі інвестиційної діяльності, через що процес інвестування носить спорадичний, разовий, а не постійний, безперервний характер, а обсяги інвестицій е несуттєвими в порівнянні з потоками прямих іноземних інвестицій між розвинутими країнами [151,с.143].

Розглянемо три найпоширеніші теорії прямого інвестування [141, с.665]. Насамперед, це теорія монополістичної переваги, яка забезпечує дочірній компанії вищий, ніж національним конкурентам рівень ефективності і пов'язана з теорією організації виробництва. Внаслідок досконалішої організації масштабів виробництва, фірма-монополіст здійснює географічну диверсифікацію конкурентної продукції (горизонтальна інтеграція), випуск проміжної (первинної) продукції для вітчизняного виробництва (зворотна вертикальна інтеграція) або остаточної продукції з вітчизняних напівфабрикатів (форвардна вертикальна інтеграція). Реалізація теорії монополістичної переваги відбувається на основі досконаліших знань (технологій, навиках менеджменту і маркетингу), моделі життєвого циклу продукту. Олігопольне становище крупних фірм вимагає постійно розширювати ринок з метою протидії конкурентам-олігополістам та забезпечення зростання внутрішньої економії внаслідок ефекту масштабу та конкурентних переваг олігополістів в доступі до світових ривків капіталу.

Дещо інший напрям узагальнень висвітлює теорія інтерналізації (трансформації видатків), що базується на припущенні про неспроможність, ринків до оптимального розміщення ресурсів внаслідок природних, об'єктивно існуючих та встановлених урядом зовнішніх (неринкових) ефектів в ринковій ціні. В цих умовах зберегти монопольні переваги багатонаціональні компанії можуть лише шляхом заміни операцій з матеріальними чи нематеріальними ресурсами на зовнішніх ринках функціонуванням власного, внутрішнього корпоративного ринку. Не зайве зауважити, що цей ринок меншою мірою залежний від дій національних урядів і ефективніший внаслідок використання трансфертного ціноутворення, інших неринкових за своїм характером методів господарювання.

Синтезованим варіантом розглянутих теорій е еклектична парадигма прямих іноземних інвестицій, в межах якої робиться спроба пояснити різноманітність композиції форм і видів іноземного інвестування для різних приймаючих країн. Вплив національних факторів (природних, трудових ресурсів, географічне розміщення, структура і рівень розвитку ринку, ступінь і дієвість втручання національної держави) визначає вибір співвідношення між товарним експортом, ліцензуванням, прямими інвестиціями і їх формами (грошові частки у статутному капіталі, майнові і немайнові внески), неакціонерні форми інвестування (лізинг, франчайзинг, гудвіл тощо). Можливо, саме еклектична парадигма найбільшою мірою відповідає економічним відносинам в умовах глобалізації світової економіки і може претендувати на роль основи загальної теорії міжнародних економічних відносив. Наголосимо, що в межах еклектичної парадигми достатньо повно можна обґрунтувати стратегію і операційні завдання державної (регіональної) політики щодо іноземних інвестицій.

Отже, підсумовуючи вищесказане відмітимо, що стратегія формування інвестиційного клімату та засоби стимулювання інвестиційної активності повинні бути орієнтовані як на іноземного, так і, головним чином, на вітчизняного інвестора.

По-друге, така політика повинна враховувати прогресуюче зниження реального споживання, а отже - платоспроможного попиту внутрішньоукраїнського ринку. Тобто, подальше посилення впливу фактора збутових можливостей, як потенційно єдиного на даний час мотиву імпорту капіталів в Україну, можливе лише шляхом захисту національного виробництва та зростання реального споживання населення.

По-третє, об'єктивна оцінка становища свідчить про неможливість змін у стратегічній орієнтації іноземних інвесторів на збут за рахунок зміни економічної політики в середньотерміновій перспективі. Але економічна ситуація у нашій країні не дозволяє забезпечити рівень конкурентноздатності на ринках капіталів, аналогічний сусіднім державам, через формування системи стимулів і пільг інвесторам. [74, с.130].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18