Організаційно-правове регулювання інвестиційної діяльності (на приклади Вінніцької області) 
Ос-новні напрямки діяльності уповноважених державних органів влади і уп-равління щодо регулювання якості продукції такі: правове забезпечення якості продукції; сертифікація продукції та систем якості; метрологічне забез-печення якості продукції; здійснення державного нагляду за якістю продукції, робіт, послуг; ліцензування окремих видів підприємницької діяльності; стан-дартизація продукції, процесів та послуг; участь у міжнародному співробітництві з питань якості продукції; забезпечення комунікаційних зв'язків з громадськістю з питань якості; інформаційне забезпечення уп-равління якістю продукції, робіт, послуг; інші напрямки.
Регулювання інвестиційної діяльності шляхом проведення антимонопольної політики. Загальновідомо, що умови ринкової економіки різко зміню-ють монопольне становище підприємця, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певно-го товару, отриманого в тому числі за допомогою залучення вітчизняних чи іноземних інвестицій. Згідно із Законом України "Про обмеження моно-полізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" [16], що уведений в дію з 15 березня 1992 р., монопольним визнається становище того підприємця, чия частка на ринку певного товару перевищує 35%. Таке становище підприємств на ринку всіх видів товарів народного спо-живання, а також для всіх видів робіт і послуг визначається Антимонопольним комітетом України і його територіальними управліннями в межах адміністративної одиниці. Визначення умов користування землею, водою і природними ресурсами. Основні положення щодо визначення умов користування землею, водою і природними ресурсами містяться в таких Законах України: "Про охорону на-вколишнього природного середовища", "Про зони надзвичайних екологічних ситуацій", "Про екологічне страхування", а також у Водному кодексі України, Лісовому кодексі України, Кодексі України про надра, Земельному кодексі України.
Здійснення політики ціноутворення. Проводиться відповідно до при-йнятого у грудні 1990р. Закону України "Про ціни і ціноутворення" [27]. Ця політика реалізується шляхом здійснення державно-адміністративного регу-лювання ціноутворення при інвестиційній діяльності в різних напрямках: через механізм обмеження рентабельності, торговельних, постачальницько-збу-тових надбавок та режиму декларування цін; встановлення необхідного курсу гривні відносно іноземних валют; пряме державне регулювання цін на вугілля, газ, електро- та теплоенергію, а також на нафтопродукти; підтримку сільськогосподарського товаровиробника у вигляді пільгових тарифів на елек-троенергію та пільгових цін на пальне і газ, що використовуються на вироб-ництво мінеральних добрив і розвиток овочівництва в закритому ґрунті; регу-лювання транспортних тарифів; надання дотацій на ціни і тарифи на низку товарів і послуг для населення (паливо, житлово-комунальні послуги, міський транспорт); інші заходи.
Експертиза інвестиційних проектів. Експертиза інвестиційних про-ектів є однією з найважливіших сторін державного регулювання інвестиційної діяльності. У відповідності з чинним законодавством України [12], рес-публіканські, міждержавні та регіональні інвестиційні проекти і програми, що реалізуються за рахунок бюджетних та позабюджетних коштів, підлягають обов'язковій державній експертизі. Інвестиції за рахунок інших джерел підля-гають державній експертизі з питань додержання екологічних і санітарно-гігієнічних вимог. Державна експертиза інвестицій здійснюється в порядку, що визначається КМУ. В разі необхідності експертиза окремих інвестиційних проектів і програм може здійснюватись експертними комісіями, створеними Верховною Радою України.
Інвестиційні проекти із залученням іноземних інвесторів, які претен-дують на одержання додаткових податкових, митних, кредитних пільг та стра-хових гарантій, мають належати до пріоритетних сфер, зазначених вище. Крім того, ці проекти повинні: сприяти створенню нових робочих місць на підприємствах, в які здійснюються іноземні інвестиції; супроводжуватися впровадженням сучасних або перспективних ресурсозберігаючих технологій; орієнтуватися на найбільш раціональне використання сировинної бази Ук-раїни; сприяти зниженню енергоспоживання на одиницю продукції, що ви-готовляється; забезпечувати конкурентоспроможний рівень продукції підприємства з іноземними інвестиціями.
Визнання інвестиційного проекту із залученням іноземних інвестицій таким, що відповідає вищевизначеним вимогам, здійснювалось до 1996 р. Агентством міжнародного співробітництва та інвестицій України (АМСІУ) на підставі висновку незалежної експертної комісії, яку створило це Агентство. З 1996 р. цю роботу проводить Національне агентство реконструкції і розвит-ку України (перей-меновано в Національне агентство з питань розвитку та євро-пейської інтеграції).
Формування стабільної правової бази сприятливо б приходові значних інвестицій, яких потребує Україна.
Прийняття вже підготовлених і прийняття нових законодавчих актів з питань оподатковування, а також розробка і реалізація дій, що стосується поліпшення банківської системи, підвищення активності на фондовому ринку України і зменшення адміністративного втручання в діяльність підприємств значно поліпшать інвестиційний клімат у країні [49, с.17].
Проблеми, які необхідно розглядати в першу чергу, пов'язані з забезпеченням стабільності законодавчого середовища, його послідовності:
- велика кількість нормативних актів, у які постійно вносяться зміни і доповнення, тобто, немає правової стабільності;
- не забезпечується достатнє регулювання на міжнародному рівні, тому що Україна не є учасником багатьох міжнародних організацій, не з усіма підписані угоди про захист іноземних інвестицій, про сприяння інвестуванню.
-
1.2. Проблеми інвестиційного клімату й основні напрямки
його поліпшення в Україні
З тих пір, як Україна була проголошена незалежною, спостерігалось донедавна тривале і значне падіння виробництва. Низький рівень внутрішніх інвестицій пояснюється зменшенням прибутковості, зниженням економічної активності , хибами банківської системи і дуже високим рівнем ризику, що підвищує вартість капіталу (процентні ставки) і сприяє відтокові капіталу з країни. Інвестиційна політика в Україні ведеться не на належному рівні і не виконує своєї головної функції, якою є створення сприятливого інвестиційного клімату.
Як відомо, інвестиційний клімат держави - це сукупність політичних, правових, економічних і соціальних умов, що забезпечують і сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних і іноземних інвесторів. Сприятливий інвестиційний клімат повинен забезпечити захист інвестора від інвестиційних ризиків. Сукупність інвестиційних ризиків характеризує інвестиційний клімат від найбільш несприятливого до сприятливого [132, с.133].
На сучасному етапі економіку України характеризують такі ознаки:
великий зовнішній і внутрішній борг;
низький рівень виробництва;
високий рівень тіньової економіки;
масове приховане безробіття;
масове ухилення від податків;
нездатність виконання державою своїх обов'язків щодо соціального захисту населення;
нагромадження неплатежів (дебіторська заборгованість українських підприємств складає 90 млрд. грн. , кредиторська 120 млрд. грн.);
відсутність ефективних процедур банкрутства, захисту контрактів, прав власників і суспільного порядку в цілому;
тотальна корупція органів влади й економічного сектора;
високий рівень злочинності;
слабка дисципліна виконання законодавчих актів [86, с.8].
Причинами такого незадовільного макроекономічного стану є надмірна політизація економіки та домінування вузькокорисних інтересів окремих економічних груп. Режим підтримки галузей господарювання поширюється в залежності від бізнесових інтересів вищих посадових осіб. Останнім часом намітилася чітка тенденція не виконання нормативних і законодавчих актів відповідними організаціями. При таких обставинах народжується конфлікт інтересів законодавчої і виконавчої влади, що є гальмом розвитку реформ в Україні.
Багато проблем у сучасному стані економіки України стали наслідком негативних результатів приватизації. Підприємства частіше приватизуються за принципом одержання короткострокових прибутків, а не розвитку виробництва. Права власності на майно не мають чіткого юридичного визначення. У виробничій сфері склалася багатопланова модель відхилення від податків, масові неплатежі, розвиток бартерних операцій і ін. Економічна активність у країні на сьогодні в значній мірі залежить від офшорних операцій і наявного доларового обороту. По оцінках НБУ в країні знаходиться 10 млрд. готівкових доларів, що на 60% перевищує обсяг офіційно грошової маси. Продовжується відтік капіталу, зберігається дефіцит бюджету, а значна частина внутрішніх заощаджень і іноземного капіталу використовуються на обслуговування державного боргу.
У ринковій економіці уряд виконує дуже важливу роль:
створення стабільних і передбачуваних умов для полегшення діяльності приватного сектора (включаючи стабільні і передбачувані правові і макроекономічні рамки);
створення додаткових суспільних благ (таких як базова інфраструктура, оборона і безпека), що є дуже необхідними.
Перехідний період в економіці потребує фундаментального перегляду ролі уряду. Зрозуміло, що необхідним є перехід від його контролюючої ролі до такой, що буде підтримувати приватний сектор, що формується [114, с.28].
У інвестиційній політиці держави помітно різке скорочення державних капіталовкладень; значна кількість незавершених проектів і збереження державного контролю над галузями, де ситуацію краще було б виправити за рахунок ініціативи приватного сектора.
Для перехідної економіки скорочення обсягів державних інвестицій явище типове, але в Україні цей процес набув особливо драматичний характер. Важливим є той факт, що в портфелі державних інвестицій не відбулося потрібних структурних змін. Процедура бюджетного процесу наголошує на потребах, а не на можливостях.
Без серйозних фінансових і технічних вливань грошей неможливо підтримувати і розвивати економіку. Світовий досвід показує, що в країнах із ринковою орієнтацією найбільшу частину інвестицій дає приватний сектор, але активність приватного сектора в Україні значно зменшилася.
Головними причинами такої ситуації є:
високий рівень оподатковування;
заплутана законодавча база;
торгові обмеження і державний контроль;
недотримання договірних зобов'язань із боку українських партнерів;
відсутність економічної відповідальності за прийняття рішень;
слабка фінансова дисципліна, як держави, так і окремих підприємств;
недосконала фінансово-кредитна система;
рівень корупції та злочинності, що постійно зростає.
Без комплексного вирішення перерахованих проблем не варто очікувати значного прискорення інвестиційної діяльності [103, с.44]. A будь-яке посилення стабілізаційних заходів, що діють нині у вигляді жорстких грошово-кредитних рестрикцій, не приведе до збільшення обсягу інвестицій в реальний сектор економіки, а, навпаки, -- посилить приховані механізми їх гальмування. Це наочно показала українська практика “макроекономічної стабілізації”, коли потенціальні внутрішні та іноземні інвестори швидко переорієнтували-ся з малоприбуткового промислового і аграрно-промислового бізнесу на високоприбутковий сектор державних фінансів.
На сьогоднішній день потрібні конкретні негайні дії, спрямовані на поліпшення інвестиційного клімату в Україні. Інвестиційна політика держави повинна бути націлена на відновлення інвестиційного процесу, який можна досягти за допомогою децентралізації управління економікою і розширення повноважень регіонів. Для відновлення інвестиційних процесів і розвитку економіки України потрібно:
встановлення приватної власності в більшості секторів економіки;
створення сильної інституціонально-правової системи;
направлення державних інвестицій в стратегічно важливі галузі.
Загальне бачення поліпшення інвестиційного клімату в Україні через реформування економіки добре видно на Рис. (дод.7.) [86, с.9].
Привабливість інвестиційного клімату, по-перше, залежить від створення необхідних умов, серед котрих необхідно виділити такі:
поступовий економічний розвиток держави;
існування секторів економіки, що швидко розвиваються;
помірні ставки відсотків по банківських кредитах;
державні гарантії захисту інвестицій;
помірні податки;
стабільна економічна і політична ситуація;
розвиток фінансової і банківської системи;
правова система, що надійно захищає корпоративні права і свободу громадян.
Досягнення цих умов базується на певних принципах економічної організації, як-от приватної власності і конкурентної ринкової економіки. Держава реалізує заходи, що стосуються поліпшення функціонування ринків і забезпечує регулювання в тих секторах економіки, що є не особливо привабливими для приватних інвестицій, хоча мають важливе значення для розвитку економіки і суспільства.
Перелік першочергових завдань, що здатні підвищити привабливість України для інвесторів, складаються слідуючі:
1. досягнення макроекономічної стабілізації;
2. розвиток конкуренції;
3. покращення інституціонально-правової бази.
Напрямки покращення інвестиційного клімату в Україні схематично наведено на Рис. (дод.8.) [86, с.11].
До задач, що пов'язані з досягненням макроекономічної стабілізації належать: установлення контролю над інфляцією і курсом національної валюти.
Економічний розвиток неможливий без стабілізації виробництва, створення умов для залучення прямих іноземних інвестицій. Коливання обсягів виробництва посилюють економічний ризик у країні і негативно впливають на інвестиційний клімат.
В країну, де вітчизняний інвестор практично не вкладає кошти в розвиток виробництва не піде й іноземний інвестор. Тому в умовах економічної кризи важливе значення має державна підтримка реалізації інвестиційних проектів розвитку пріоритетних виробництв, а також впровадження економічних регуляторів активізації внутрішньої інвестиційної активності [130,с.273].
Український уряд, діючи відповідно до рекомендацій МВФ, здійснює в цілому обґрунтовані жорсткі міри, спрямовані на скорочення бюджетного дефіциту й інфляції шляхом обмеження бюджетних дотацій і пільгового кредитування промислових підприємств, різкого обмеження темпів росту грошової маси. Наслідком цього є припинення діяльності багатьох промислових підприємств, неадаптованих до ринкової трансформації, нестача обігових коштів, криза неплатежів, бартеризація економіки. Жорстка податково-бюджетна політика призводить не тільки до зменшення капітальних вкладень, але і негативно впливає на інвестування інших економічних суб'єктів, гальмує ділову активність [48, с.45].
На сьогодні основним джерелом фінансування інвестицій в Україні є іноземний капітал. Іноземні інвестори будуть вкладати кошти після того, як наступить стабілізація виробництва, а політика держави буде орієнтована на стимулювання попиту в країні. Основними чинниками, що стабілізують виробництво в країні є збільшення попиту і зменшення вартості кредитів.
Показовим є також те, що навіть в умовах досягнутої макроекономічної стабільності Україна залишилася непривабливою для прямих іно-земних інвестицій. Більше того, традиційні фактори інвестиційної непривабливості (недостатні надійність і авторитетність законодавчої бази, порівняно низька рентабельність галузей і конкретних об'єктів інвесту-вання, перепони адміністративно-бюрократичного характеру тощо) до-повнилися тим, що під впливом жорстких стабілізаційних заходів попит у країні занадто скоротився І перспективи його швидкого зростання не є очевидними.
Попит же на товари і послуги формується за рахунок особистого споживання, державного споживання, інвестиційного попиту, чистого експорту.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18
|
