Праця про Петра Могилу

Виборчий сейм розпочався 27 вересня 1632 р. при величезній кількості православних делегатів. їхні представники -- Л. Древинський, А. Кисіль, Ф. Воронин -- від самого початку заявили, що вони не приступлять до ніяких нарад так довго, поки не буде забезпечена свобода віровизнань, а православній церкві не будуть забезпечені її права. На самому сеймі православним допомагав князь Христофор Радзівіл. Після поновних дебатів між православними і католико-уніятами, створено окрему комісію з 4 депутатів і 2 сенаторів для вирішення релігійного спору. Цю комісію знову очолив королевич Володислав. Підготовані цією комісією «Пункти заспокоєння народу руського» 150) повертали православним втрачені права після Берестейської унії. Тому католицька сторона гостро зарєаґувала, домагаючись від королевича, щоб він їх не затвердив. Однак він уважав, що православні мають право на релігійну свободу, тому не відступав від устійне-них « пунктів заспокоєння».

Після вибору Володислава королем Польщі й Великого князівства Литовського 13 листопада 1632 p., він склав присягу виконувати всі статті, прийняті на сеймі. Від імени православних дякували Володиславові IV архимандрит Могила і Михайло Кро-пивницький за те, що «розумно розглянув наші просьби і справедливо їх розсудив» 151).

б) Вибір Петра Могили митрополитом і хіротонія його

У «Пунктах заспокоєння» надавалося православним між іншим право мати свою, затверджену урядом, ієрархію -- митрополита і чотирьох спископів : львівського, луцького, перемиського і мстиславського. Згідно з цісю статтею, здавалося, що православні посли будуть просити короля затвердити на єпархіях ту ієрархію, що її в 1620 р. встановив патріярх Теофан і яку польська влада уважала незаконною. Однак православні депутати цього не зробили, вони вирішили, ще перебуваючи у Варшаві, ще перед вибором нового короля, а саме З листопада 1632 p., вибрати на намічені становища нових людей, між іншим на митрополита -- Петра Могилу 152). Під протоколом, складеним з цього православного зібрання, підписалися 49 учасників сейму, між іншим Л. Древинський, М. Кропивницький, А. Кисіль, С. Гулевич-Воютинський, Филон і Федір Вороничі та ін. Протокол цей із 49-ма прізвищами опублікував М. Максимович 153) і з нього довідуємося, що разом з Могилою, на випадок нсзатвердження його королем, був поданий і другий кандидат, а саме Михайло Лозка, підстароста вінницький, син Єлисавети Лозки-Гулевич, фундаторки Київського братства. У виборчому акті зазначалося, що Могилу вибиралося під умовою «що коли він отримає привілей на сан митрополита, то лечерська архимандрія буде нерозлучно з'сдна-на з митрополією до кінця його життя, або до того часу, коли митрополія дістане матеріяльне забезпечення (бенефіції)» 154).

Під цим актом підписалися 49 православних шляхтичів, але не всі, що брали участь у варшавському сеймі, а серед підписів немає духовних осіб.

Рішення православних вибрати нових кандидатів на митрополита І на єпископів, викликало ускладнення через існування ієрархії з 1620 p., що пізніші дослідники пояснювали різними гіпотезами.

Посилаючись на Єрлича. який твердив, що Петро Могила був вибраний митрополитом своїми «приятелями» 155), деякі історики твердять, що такий вибір був наслідком інтриґ Могили, який бажав стати митрополитом. Цю гіпотезу намагався обґрунтувати Е. Е. Голубинський різними аргументами : свідченням сучасника Єрлича, фактом, що підписались тільки 49 людей, поспіхом висилки послів до Константинополя, тим що висвята відбулась у Львові, а не у Києві, щоб прийти до висновку: «Ледве чи можна сумніватися в тому, що при співпраці своїх прихильників і, як висловився Єрлич, приятелів між руською і польською шляхтою, він сам зумів добитися, щоб Ісая звільнив йому місце на ка-тедру митрополичу, був віддалений з останньої» 156).

Цієї думки придержувався і М. П. Василенко, який писав: « Петро Могила вів свою політику, сам хотів зробитися митрополитом. Тому він, користуючись своїми зв'язками, настоював, щоб були проведені нові вибори і при тому невідкладно у Варшаві... » 157). Більшість совстських істориків представляють вибір П. Могили на митрополита як потаємну інтриґу самого архимандрита: «Обрання Петра Могили на катедру митрополита викликало великі протести киян, в тому числі частини духовенства. Він не користувався довір'ям українського населення, заплямував себе угодництвом перед польськими маґнатами, не мав сану епископа. «Обрання» на посаду митрополита він добився в той час, коли ця посада була зайнята обраним лише рік назад і дуже популярним у масах прихильником Росії Ісасю Копинським» 158).

Протилежну думку відстоювали інші історики. М. Костомаров уважав, що: «Православні шляхтичі, які були на сеймі, тоді ж вирішили віддалити від митрополії Іеаю Копинського, як людину стару і хвору, і вибрали, разом з перебуваючими там духовними людьми в митрополити Петра Могилу» 159).

Митрополит Макарій писав, що православні були примушені вибрати нового митрополита і єпископів через неприхильність короля, який не хотів визнати попередніх ієрархів, бо їх не признавав попередній король і уряд 160). С. Голубев, натомість, пояснював, що православні вирішили це без примусу короля, та що вибір нової ієрархії був «ділом найбільш вигідним і корисним», а зміна була потрібна, бо попередні ієрархи були старші віком, а між іншим «обставини часу вимагали, щоб на чолі церкви були люди... енергійні, діяльні, сильні своїми зв'язками, які могли б твердою рукою втримувати надані православним права і з успіхом відбивати напади з боку противників» 161).

Посереднє становище займав М. Грушевський, уважаючи, що «з правительственних кругів вже загодя дали знати, що на призначені їм катедри православні мусять предложити нових кандидатів», але до цього додас дуже сильний аргумент, а саме, що: «й Ісая, і деякі з єпископів... могли вважатися скомпромітовани-ми своїми зносинами з Москвою і агітацією за московською зверхністю, що йшла від них по Україні і, мабуть, не була секретом для правительства» 162). Цей же аргумент наводить і Д. Дорошенко: «Перш за все було вирішено анулювати вибір на київську митро-полію Ісаї Копинського, хотіли мати такого митрополита, чия б кандидатура була затверджена новим королем. Копинський був відомим з свого москвофільства...» 163).

Вже сам факт, що вибір Могили на кандидата в митрополити відбувся перед затвердженням пунктів релігійного компромісу королем, вказує на те, що це була одна з передумов, на яку більшість з православних послів погодилися, а Могила, як енергійна і амбітна людина, бажав очолити українську церкву. Своєю дальшою діяльністю він виправдав це своє рішення.

З двох, запропонованих православними, кандидатів на київського митрополита, Володислав затвердив 10 листопада 1632 р. Петра Могилу, а після коронації, 14 березня 1633 p., надав Могилі «привілей», в якому зазначав, що він (король) уважає печерського архимандрита вповні достойним митрополичого сану, бо члени роду Могил завжди відзначались відданістю польській короні... 164).

Після затвердження нової православної ієрархії, 12 листопада 1632 p., король, ще перед своею коронацією, видав пашпорт (охоронну грамоту) ректорові київських шкіл Ісаї Трофимовичеві-Козловському і настоятелеві Кирилівського манастиря о. Ле-онтію на вільний проїзд до Константинополя, з метою отримати від патріярха Кирила Лукаріса « сакру » для Могили; в цій гра-моті Володислав зазначав: «Обивателями Корони і В. Кн. Литовського і збором духовних вибраний на митрополита і нами іменований» 165). Одночасно Могила мав просити патріярха про грамоту, яка усувала б з митрополії його попередника 166).

Посольство Могили було прийняте патріярхом, який дав своє благословення і пошанував нового митрополита титулом «екзарха святого апостольського константинопїльського трону» 167). На початку квітня 1633 р. Могила вже мав патріяршу «сакру» і відразу почав підготовку до висвячення, розсилаючи листи із запрошенням прибути на Хомину неділю до Львова, щоб прийняти участь «в радості, загальній всіх православних... коли мас відбутися ожиданий акт згідно з волею його королівської милости, ми-лостивого нашого короля, і святійшого пастиря нашого патріярха константинопільського» 168). По дорозі з Варшави до Львова Могила разом із своїм двором і присутнім на сеймі духовенством зупинився у Перемишлі, де намагався полагодити спір між двома кандидатами на епископа, а саме І, Попеля і Семена Гулевича. Після полагодження цього спору Могила подався до Львова.

Чому саме вибрано Львів, а не Київ, як треба було сподіватися, для урочистої хіротонії? Причини слід шукати у конфлікті Могили з Копинським. Напевне деякий вплив мало також напруження, яке існувало між ліберальним табором, що толерантно ставився до інших віровизнань, та консервативним, вороже наставленим до нових шляхів та до світської науки.

Попри це, що вибір був здійснений православними послами, згодом підтверджений королем і патріярхом, все ж таки Могила побоявся відбути церемонію в Києві, де Ісая Копинський не збирався уступити з митрополичого престолу, і урочистий акт міг викликати неприхильні демонстрації з боку сторонників Копинського і навіть козаків. Крім цього київська митрополича катедра -- Св. Софія -- була ще в руках уніятів.

Натомість у Львові Могила користався великими симпатіями, які існували ще з часів його батьків -- добродіїв братства, тут не було конфесійної непримиримости, не дратувала орієнта-ція на західноєвропейську культуру.

При великій кількості народу і православного духовенства відбуто акт висвячення в новій братській церкві трьома фазами : першу висвяту звершено в світлу середу, другу (в сан епископа) в суботу, і третю (в сан митрополита) в неділю. 28 квітня 1633 р. Висвяту провели львівський єпископ Єремія Тисаровський, як екзарх константинопольського патріярха, з трьома єпископами Тео-фанової висвяти: Тсакій Борріскович (кол. луцький), Паїсій Ілполітович (кол. холмський) і Аврамій Страгонський (кол. пинський і туровськии) 169). Твердження деяких дослідників 170), що Могила був висвячений волоським митрополитом не мають ніякого документального підтвердження.

Львівські братчики були задоволені з приводу хіротонії Могили і привітали його панегіриком польською мовою «Aurora na horyzoncie lwowskim swiecqea», який був виданий брошурою, яку, однак, згодом сконфіскувала католицька консисторія, через те, що ця брошура могла б пошкодити папському престолові.

У Львові митрополит Могила залишився близько двох місяців, підготовляючи свій переїзд до Києва. Він розсилав зі Львова свої листи-універсали до всіх православних воеводств, в яких повідомляв про перебрання київської митрополії згідно з всенароднім вибором, за королівським привілеєм і патріяршим благословенням 171).

На початку Могила намагався мирно добитися зречення Ісаї Копинського, а коли цей чинив опір, Могила застосував силу. Але про це згодом.

В'їзд до Киева і посвячення собору Св. Софії «єдиної народу православного оздоби, голови і матері всіх церков» 172) назначив Могила V липня 1633 р. Тим часом прихильники Могили зайнялися відібранням Собору Св. Софії від уніятів. 2 липня 1633 Мужиловський, С. Косів і Почаський зібрали міщан, шляхту, козаків і селян, і силою відібрали від уніятів Софійську катедру й інші сусідні церкви. Цей відважний і рішучий крок позитивно вплинув навіть на противників нового митрополита, тому йому зорганізовано тріюмфальний в'їзд до Києва. Його вітали двома панегіриками: один польською мовою «Мнемозіна» 173) від імени студентів Колегії, фундатором якої був Могила і другий «Евфонія веселобрмячая» 174) від кисво-печерських друкарів.

У «Мнемозіні» восхвалясться Могилу -- «екзарха св. трону константинопільського» за його заходи для відновлення прав православної церкви; а в «Евфонії», у віршованій формі, автори висловлюють сподівання, що Могила сприятиме розквіту видавничої і освітньої діяльносте:

«О Петре, здавна гостю пожиданий,

Витай Россіи на утЬху даный.

Давай ратунку россійской оздобЬ

В мизерной добЬ.

Помнишь, як перед тымъ Россія бывала

Славна, як много патроновъ мішала,

Теперъ ихъ мало: тебе хочемъ мЬти

В сарматскомъ свіїти...» 175).

Крім парад і панегіриків Могилу чекали у Києві й менш приємні несподіванки. Вже вище була мова про жорстоке покарання ченців Кисво-Никольського манастиря, які чинили опір Могилі. Але найбільшою прикрістю для Могили був конфлікт з Ісаею Копинським, який завдав багато прикростей нововисвя-ченому митрополитові, а одночасно шкоду православній церкві та спричинив втечу українських ченців до Московщини.

в) Боротьба з митрополитом Ісаею Копинським

Митрополит Ісая Копинський заперечував законність вибору Могили на митрополичий престіл і не хотів уступити йому своїх прав. Могила вирішив застосувати й проти Ісаї суворі заходи : він наслав своїх слуг і вояків, які вхопили Копинського і силою відвезли його до Печерського манастиря. Тут Копинський пробув недовго, поки він не відмовився від своїх прав на митрополію і не дав Могилі заяву на письмі про своє зречення. Маючи цей документ, Могила звернувся листом до духовенства і вір-них, зазначуючи, що єдиним законним митрополитом с тільки він, бо «Ісая Копинський, будучи викиненим на підставі листа від святішого патріярха, зрікся добровільно як посту, так і титулу митрополичого...» 176) Однак ці два документи: грамота патріярха про позбавлення сану митрополита і добровільне зречення І. Копинського не збереглися.

Щоб нав'язати контакт з духовенством, Могила скликав діє-цезальний собор на перший тиждень посту. Тим часом, він старався помиритися з козаками, які співчували І. Копинському. але не стали активно в його обороні. В замиренні з козаками Могилі допоміг А. Кисіль. Про переговори між Могилою і козаками, що відбулися літом 1633 p., зберігся цікавий звіт, в якому пишеться:

«Той Ісая, що перед тим був митрополитом київським, наговорив велику силу перед Військом Запорозьким на Могилу, теперішнього митрополита. Могила теж йому такі закиди робив, що ти зрадник, бо з Москвою маєш порозуміння. Тоу Могила, ставши в двох милях від війська, дав насамперед через п. Кисіля, юстифікацію про себе і порядно виправдався у всім, а той (Ісая) зістався в великій конфузії. А коли Могила дав знати козакам, що іде до обозу, -- тоді гетьман з кількома хоругвами кінних стрів його, а піхота вся стояла перед обозом. В півмилі від обозу привітали ми його і з великою ґречністю впровадили його до війська, бо з ним було немало і шляхти київської. А коли ми ввели його в середину обозу, він пристав і убрався коштовно як арпи-біскуп, попи цілу годину відправляли співання, а ціле військо потім (приступило) до нього для поцілувания хреста і руки. Від-правивши це, пішов з великою процесією до армати. посвятив їм армату і благословення дав на сю війну в гарних словах, так що ця церемонія простяглася цілий день. Але козакам все таки було жаль того Ісая, що був так дуже збентежений, -- бо вони ж його самі всадили на ту митрополію. Тому прислали потім до п. Кисіля і до мене, і просили, щоб ми їх погодили, аби вже тих замішань між ними не чинили. Ми на те стратили цілий день і вчи-нили між ними таку згоду, що отець Могила відступив йому манастир св. Михаїла з усіма доходами його, відповідно до кор. при-вилея, а Ісая дав йому запись на те, що ніколи тим титулом він не має титуловатися, ані в його діла втручатися, тільки мешкати спокійно в манастирі ігуменом. За це ми від козаків дістали велику подяку, що так їх погодили» 177).

Згідно з поданою вище реляцією в другій половині 1633 р. ми бачимо І. Копинського настоятелем Києво-Михайлівського манас-тиря, але його зречення не було щире і він продовжував боротьбу з Могилою до кінця свого життя. У цій боротьбі І. Копинський часто звертався до судових розправ, шукав допомоги у польського короля Володислава IV, а нарешті у московського царя.

Вже в серпні 1635 р. створився конфлікт між Ісаєю і ново-вибраним ігуменом Михайлівського манастиря, протеґованим Могилою, в наслідок чого Ісая вніс скаргу до короля, а Могила скориставши з відсутности Ісаї зайняв манастир і встановив ігуменом Ф. Кизареїзича 178).

В цей же час Петро Могила за допомогою кн. Єремії Вишневецького відібрав з-під опіки Ісаї також манастирі Густинський і Мгарський Лубенський, через що Ісая вніс чергову скаргу до короля. При кінці 1635 р. від імени короля прийшли три листи: один до митрополита П. Могили, в якому наводилися кривди, заподіяні Ісаї і дано пораду, щоб Могила увійшов у порозуміння з колишнім митрополитом та віддав йому відібраний маєток і документи, не вносячи справу до суду 179). Другий лист до київського воєводи Яна Тишкевича, і третій до кн. Єремії Вишневецького з порадою не ображати старця, а віддати під його опіку відібрані задніпровські манастирі. Одночасно в листах повідомлялося, що король назначив Ісаго «архиепископом сіверським задніпровським» 180).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24