Адміністративний примус в правоохоронній діяльності міліції в Україн

Недостатньо повно, як уявляється, в КпАП закріплено принцип гласності провадження у справах про адміністративні проступки. В ст. 249 КпАП вказується лише на відкритість розгляду справи про адміністративне правопорушення. На інших же стадіях провадження представники громадськості, засобів масової інформації, потерпілий не наділені правом спостерігати за виконанням процесуальних дій, а також правом на отримання інформації про такі дії. Це знижує ефективність громадського контролю за діяльністю посадових осіб, зменшує виховний і попереджувальний вплив адміністративної відповідальності, створює можливості для різних зловживань. Провадження у справах про адміністративні проступки є частиною адміністративного процесу і різновидом адміністративної діяльності держави. Тому приховування інформації про дії, які виконуються, не тільки недоцільне (на відміну від кримінального процесу, де таємниця слідства часто викликана об'єктивними причинами), але і суперечить принципам державного управління, положенням Конституції та інших законів (наприклад, “Про інформацію”, “Про державну таємницю” тощо). Тому можна підтримати пропозицію про необхідність надання можливості представникам громадськості і потерпілому знайомитися з усією інформацією, яка є у справі, а також брати участь у здійсненні окремих процесуальних дій [379]Синьов О.В. Адміністративна відповідальність за правопорушення, що посягають на права і свободи громадян: Дис. ... канд. юрид. наук. - Харків, 2001. - С. 184-186.[379].

А.С. Васильєв називає лише два принципи провадження: об'єктивної істини і забезпечення права на захист, відносячи презумпцію невинуватості лише до умов реалізації права на захист [168]Васильев А.С. Административное право Украины (общая часть). Учебное пособие. - С. 224-226.[168]. На думку дисертанта, принцип презумпції невинуватості є одним з найважливіших самостійних принципів провадження, який має суттєве значення для забезпечення прав і свобод громадян, які притягуються до адміністративної відповідальності. В чинному КпАП він виражений тим, що до винесення постанови по справі в більшості випадків особа називається не правопорушником, а особою, яка притягується до адміністративної відповідальності. Проте цього, як уявляється, для правового регулювання зазначеного принципу недостатньо, оскільки поняття презумпції невинуватості набагато ширше і містить ряд правил, недотримання яких порушує права і свободи громадян. Основним правилом тут є те, що будь-яка особа, винність якої не доведена у встановленому законом порядку і не підтверджена звинувачувальним актом органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справу, є невинуватою і не може бути покарана. З цього правила витікають і інші: ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість, хоча й має на це право, обов'язок доведення покладено на сторону, яка звинувачує; всі сумніви тлумачаться на користь особи, яку звинувачують; недоведене звинувачення одночасно є доведеною невинуватістю особи. Тому закріплення в КпАП даного принципу дозволить захистити громадян від необґрунтованих втручань в їх особисте життя.

З аналізу сутності презумпції невинуватості А.С. Васильєв робить ще й логічний висновок про те, що вирішення завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється шляхом доказування, яке включає в себе виявлення, процесуальне оформлення і дослідження доказів [168]Там само. - С. 227.[168], хоча можна зауважити, що моментом встановлення і доведення вини особи провадження не закінчується, адже до нього входить також провадження щодо виконання прийнятого рішення.

Інколи в літературі система процесуальних принципів провадження в справах про адміністративні провопорушення не визначається, хоча зазначається, що ці принципи діють специфічно і не в повному обсязі. Це стосується таких принципів як гласність (найчастіше під час розгляду справи присутні лише порушник і посадова особа, яка її вирішує), безпосередність (проте рішення нерідко приймається лише на підставі дослідження письмових матеріалів, особливо коли справа розглядається за відсутності порушника), змагальності (але в провадженні нема обов'язкової участі представника звинувачення, адвоката, не завжди присутній порушник) тощо [417]Управленческие процедуры / Отв. ред. Б.М. Лазарев. - М., 1988. - С. 122-123.[417].

Отже, підсумовуючи сказане щодо принципів провадження в справах про адміністративні правопорушення, зазначимо, що в чинному КпАП, на жаль, вони найчастіше як принципи не визначені, хоча той факт, що це має бути зроблено, на думку дисертанта, не підлягає сумніву. Правда, йдеться не про всі принципи, властиві цьому провадженню, а лише про ті з них, які впливають на законність постанови по справі. Тобто такі принципи розгортаються в цілу систему вимог, порушення яких тягне визнання постанови незаконною. Недостатньо при цьому тільки закріпити принципи провадження, весь зміст процесуальної частини має відповідати їх вимогам.

Це, зокрема, такі принципи як законність, розгляд справи про адміністративний проступок на засадах рівності громадян, презумпція невинуватості, забезпечення права на захист, встановлення об'єктивної (матеріальної) істини, публічність (офіційність), гласність (відкритість) розгляду справи, безпосередність, самостійність і незалежність суб'єктів адміністративної юрисдикції в прийнятті рішень і підкорення їх тільки закону, національна мова провадження.

Під час здійснення адміністративно-юрисдикційної діяльності працівники міліції постійно стикаються з різними особами, які так чи інакше причетні до здійснення провадження в справі про адміністративне правопорушення, тобто особами, які беруть участь у цьому провадженні. Визначення і закріплення системи, розвиток правового статусу учасників провадження в справах про адміністративні правопорушення становлять самостійний блок проблем удосконалення цього провадження. Варто зауважити, що термін „учасники провадження” ми розуміємо широко, тобто як всю сукупність осіб, які якимось чином причетні до його здійснення. В літературі інколи можна зустріти критику, незгоду з таким визначенням зазначених осіб і твердження про доцільність використання з цією метою терміна „суб'єкти провадження”, який, мовляв, є ширшим від поняття учасників [242]Ківалов С.В., Біла Л.Р. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. - С. 54.[242]. Не вдаючись до суперечок, зазначимо, що і перший, і другий терміни законодавчого значення не мають, використовуючи їх, необхідно лише точно зазначити розуміння змісту терміна.

В літературі наводяться різні класифікації учасників провадження в справах про адміністративні проступки Див, наприклад: [266]Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. - С. 345-346.[266], проте найбільше практичне значення, як уявляється, має поділ їх на дві великі групи: органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, в тому числі міліція (їх ще називають суб'єктами адміністративної юрисдикції [128]Анохіна Л.С. Суб'єкти адміністративної юрисдикції в Україні: Дис. ... канд. юрид. наук. - Харків, 2001.[128]), правовому статусу яких присвячено окремий розділ КпАП, і особи, які беруть участь в цих справах (особи, перераховані в гл. 21 КпАП).

Варто зазначити, що визначення системи органів та посадових осіб, яким має бути надано право розглядати справи про адміністративні проступки, є проблемою не тільки адміністративно-правовою, але і проблемою формування правової держави в цілому. Очевидно, що зазначена система в наш час надмірно розширена, до неї постійно включаються нові органи і посадові особи. До того ж, велика кількість справ про адміністративні правопорушення розглядається різними посадовими особами, які не мають юридичної освіти, а тому часто некваліфіковано, допускаються упередженість і суб'єктивізм, порушення вимог законності притягнення порушників до адміністративної відповідальності.

Проведений спеціальний науковий аналіз проблем функціонування суб'єктів адміністративної юрисдикції в Україні дозволив дослідникам зробити висновок про недоцільність механічного збільшення чи зменшення системи цих суб'єктів [128]Там само. - С. 65.[128]. Її оптимізація передбачає формування системи на основі функціонального та міжгалузевого принципів (це стосується спеціалізованих органів), при цьому галузевий принцип має використовуватися для формування внутрішньоструктурних підрозділів, зокрема, міліції. Серед основних тенденцій розвитку системи суб'єктів адміністративної юрисдикції в Україні можна виділити зміну загальних її розмірів (оптимальна мінімізація суб'єктів); усунення дублювання в процесі діяльності; обмеження кола суб'єктів, уповноважених застосовувати найбільш „репресивні” заходи адміністративного стягнення; перегляд законодавчого закріплення підвідомчості справ про ряд адміністративних проступків тощо.

Посилення захисту прав осіб, які беруть участь у зазначеному провадженні, є також однією з основних проблем, якою постійно мають опікуватися посадові особи міліції під час здійснення адміністративно-юрисдикційної діяльності Свого часу проблеми адміністративно-процесуального статусу особи були предметом спеціального дослідження. Див.: [407]Тищенко Н.М. Административно-процессуальный статус гражданина Украины: проблемы теории и пути совершенствования. - Харьков, 1998.[407]. Мова йде, перш за все, про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності. До числа проблем захисту її прав можна віднести, зокрема, регулювання участі захисника у провадженні.

В наш час ст.271 КпАП визнає можливість участі у провадженні як захисника адвоката або іншого фахівця в галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Останнє формулювання, яким КпАП було доповнено відповідно до рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 р. № 13-рп/2000 в справі про право вільного вибору захисника, на думку дисертанта, так і не забезпечило відповідність ст. 268 КпАП вимогам ст. 59 Конституції України. Остання передбачає, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав, тобто він може обрати таким захисником навіть особу, що не є фахівцем у галузі права. У зв'язку з цим необхідно, як уявляється, запозичити з цивільного процесуального законодавства інститут представництва і закріпити в КпАП право особи запросити для участі в провадженні як представника своїх інтересів будь-якого громадянина, незалежно від його освіти та кваліфікації.

Важливим є питання про момент допуску адвоката чи іншого фахівця у галузі права до участі в провадженні в справі про адміністративне правопорушення. В літературі невиправдано, на думку дисертанта, робиться висновок про те, що адвокат може брати участь у провадженні в справі з моменту затримання порушника Коваль Л. Адміністративне право України. Курс лекцій. - С. 137.[250] або з моменту складення протоколу про адміністративне правопорушення [255]Кодекс Украины об административных правонарушениях (научно-практический комментарий) / Под общ. ред. А.С. Васильева. - С. 898.[255]. Тут скоріше бажане видається за дійсне, адже і в ст. 268, і в ст. 171 КпАП мова йде про участь адвоката, іншого фахівця в галузі права у розгляді справи про адміністративне правопорушення. Проте в цілому ряді випадків до такої особи може застосовуватися адміністративне затримання, термін якого може бути досить тривалим. Таким чином, особа, затримана в адміністративному порядку, може тривалий час бути позбавленою волі і не мати можливості користуватися юридичною допомогою фахівця. Тому слід погодитися з висловленою точкою зору, відповідно до якої ряд норм КпАП, які стосуються прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, необхідно і надалі розвивати і доповнювати [416]Ульянов О.І. Деякі проблеми забезпечення захисту прав людини в адміністративному процесі // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 1998. - № 1. - С. 29.[416].

Отже, в наш час адвокат чи інший фахівець в галузі права може брати участь лише у розгляді справи про адміністративний проступок, тобто бути присутнім на засіданні. Разом з тим з метою реального захисту прав громадян слід забезпечити його участь з моменту складення протоколу або затримання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Ми підтримуємо думку про те, що право на допомогу адвоката має бути надано особам, затриманим за вчинення ряду адміністративних правопорушень, зокрема, дрібного хуліганства (ст. 173 КпАП), злісної непокори (ст. 185), порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (ст. 185-1), торгівлі з рук у невстановлених місцях (ст. 160) і деяких інших. В цих випадках порушники утримуються в спеціально відведених приміщеннях до розгляду справи начальником (заступником начальника) міськрайвідділу чи суддею і тому потребують підвищених гарантій дотримання їх прав і свобод [401]Тараненко С. Концептуальні засади забезпечення охорони прав і свобод особи в законодавстві про адміністративні правопорушення // Право України. - 1995. - № 7. - С. 36-38.[401].

Проблемним в наш час є також визначення обсягу прав і обов'язків адвоката чи іншого фахівця у галузі права, якими вони наділені в провадженні в справах про адміністративні правопорушення. Справа в тому, що в ст. 171 КпАП перелік цих прав і свобод не вичерпний, відкритий. Зазначається, зокрема, що він має право знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; за дорученням особи, яка його запросила, та від її імені подавати скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу, а також інші права, передбачені законами України. Якщо щодо адвоката «інші права, передбачені законами України», це права, закріплені Законом «Про адвокатуру», то визначити обсяг прав іншого фахівця практично неможливо. У зв'язку з цим доцільно в ст. 171 КпАП прямо навести положення зазначеного Закону.

Беручи участь у розгляді справи, адвокат чи інший фахівець в галузі права представляє особу, що його запросила, але не замінює її, а діє в процесі поряд з нею. Зазначимо, що в Законі України «Про адвокатуру» (ст. 6) адвокатові надано досить широкі права, їх використання дозволяє якнайповніше виконати доручення громадянина. Саме це і має враховуватись під час визначання прав захисника у справі про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 КпАП, постанову по справі адвокат чи інший фахівець в галузі права може оскаржити тільки за дорученням особи, що його запросила, і тільки від її імені. Ми дозволимо собі не погодитися з точкою зору О.І. Ульянова, який вважає недоцільним забороняти адвокату чи іншому фахівцеві в галузі права самостійно реагувати на неправомірні дії органу (посадової особи). Він пропонує внести зміни до ст. 287 КпАП, наділивши правом оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення не тільки особу, щодо якої її винесено, і потерпілого, але і адвоката як учасника адміністративного процесу, як представника інституту захисту прав і свобод, законних інтересів громадян [416]Ульянов О.І. Деякі проблеми забезпечення захисту прав людини в адміністративному процесі // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 1998. - № 1. - С. 29.[416]. Ми вважаємо, що адвокат чи інший фахівець в галузі права повинен діяти в інтересах особи, яка його запросила для участі в процесі. Інакше законодавець, наділяючи адвоката чи іншого фахівця в галузі права такими широкими повноваженнями, може спровокувати ситуацію, коли його дії будуть суперечити волі особи, інтереси якої представляє адвокат, якщо ця особа з якихось причин не бажає оскаржувати постанову по справі.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47