`osoba czytajaca komus glosno';

`nauczyciel obcego jezyka na wyzszej uczelni';

`specjalista wyglaszajacy wyklady lub odczyty z jakiejs okreslonej dziedziny';

` osoba czytajaca rekopisy, utwory i oceniajaca ich przydatnosc do druku; pomocnik korektora odczytujacy z nim teksty oddawane do skladu lub druku';

`aparat powiekszajacy mikroreprodukcje do czytelnej wielkosci, czytnik';

`dawny stopien naukowy; osoba majaca ten stopien';

`kleryk, ktory otrzymal swiecenia lektoratu' [34,424], то в сучасній польській мові воно вже не вживається у релігійній лексиці та має дещо вужче значення:

lektor 1. `osoba czytajaca komus glosno'; 2. `nauczyciel jezyka obcego, zwlaszcza na uczelni wyzszej'; 3. `specjalista wyglaszajacy odczyty; prelegent'; 4. `czytnik' [32, t.2, 21].

Те ж саме відбулося і зі словом lektorat: lektorat (srdw.-lac. lektoratus) 1. `stanowisko, zajecie lektora'; 2. `kurs, nauka obcego jezyka prowadzone na wyzszej uczelni'; 3. `nizsze swiecenie uprawniajace do czytania lekcji w czasie nabozensw' [34,424]. В даному випадку слово втратило своє останнє, третє значення, у якому тепер не вживається.

Зникло з ужитку в польській релігійній лексиці таке слово як superior (lac. wyzszy) `przelozony w klasztorze; w niektorych zakonach: przelozony generalny' [34,413].

Зміна значення наведених прикладів могла відбуватися безпосередньо при запозиченні з інших мов або вже під час функціонування в польській мові. При семантичному освоєнні часто фіксуються зміни в значенні слів: розширення або звуження семантики, набуття нового значення або втрата його. Це відбувалося та відбувається у зв'язку із процесами, які мають місце в мові.

Висновки

Аналіз сукупності питань, пов'язаних з виявленням лексичних запозичень з інших мов в польській мові, встановленням особливостей їх проникнення та функціонування в польській мові, визначенням особливостей їх адаптації дозволяє зробити ряд висновків про місце цих запозичень в польській мові та про доцільність чи недоцільність їх вживання.

Ми знаємо, що польська мова, як і всяка інша, крім історично-успадкованих шарів корінної лексики, засвоїла значну кількість іншомовних слів, які становлять невід'ємну і дуже важливу частину її лексичного фонду.

Запозичена лексика з інших мов в польській мові становить приблизно 20% усього її словникового складу. Ці слова почали проникати у систему польської лексики здавна у зв'язку з розвитком економічних, політичних та культурних контактів між польським та іншими народами. Вони проникали у мову не лише за допомогою усного спілкування, а й через літературні джерела. Запозичення слів з інших мов є одним з істотних шляхів збагачення лексичного складу мови.

Польська релігійна мова, як і будь-яка інша, має свою історію. У Х столітті Польщею було прийнято західний тип християнства і в країні починає функціонувати «нова мова» - мова релігії. Вона протягом досить довгого часу панувала в Церкві. Суть віри, що подавалася в традиційних формулюваннях такою мовою ставала дедалі менш зрозумілою. Люди ніби знали, що означають релігійні тексти, але це „розуміння” було дуже поверхневе або взагалі фальшиве.

ІІ Ватиканський Собор (1962-1965) мав визнати, що застаріла, малозрозуміла мова релігії дійсно погано виконує одну із своїх функцій - донесення Слова божого до людини, а, отже мову вирішили осучаснити. Позбавилися від слів малозрозумілих, непольського походження, слів, розуміння яких вимагало глибоких теологічних знань, залишивши ті лексичні одиниці, які вже полонізувалися настільки, що не вирізнялися серед інших ані звучанням, які якимись іншими ознаками. Використання в літургії народних мов та відмова від латинської мови стала найбільшою зі змін, що мали місце в історії Церкви. А, отже, відповідно, в мові різко зменшилася кількість іншомовної, запозиченої лексики.

Кількість запозичених релігійних лексичних одиниць, що на даний момент ще функціонують в мові невелика - близько 350. Усе це свідчить про те, що мова є живою системою, чутливою до змін та подій, та є дзеркальним відображенням усього, що трапляється в житті країни.

Найчисельнішу групу запозичень становлять слова латинського та грецького походження. Вони були пов'язані з релігійними обрядами, літургією, біблійною тематикою тощо. Найбільшу групу запозичень з класичних мов становить лексика на позначення різних осіб, напр.: akolita, biskup, diakon, rektor, apostol, konfirmant, mag, aniol, demon, patron; назв, пов`язаних з проведенням богослужінь та літургії, напр.: ablucja, epistola, lekcja, msza, oracja, wotywa; назв релігійних течій та вірувань, напр.: animizm, episkopalizm, katechetyka, religia, teologia; речей для богослужбового вжитку, напр.: antyfona, Biblia, katechizm, psalm, regula, testament, Wulgata; назв речей для богослужбового вжитку: ampulka, hostia, ikona, kapa, mensa, ornat, pektoral, relikwie; назв релігійних понять: adoracja, celibat, charyzmat, credo, profanum, stygmat ; назв установ та інституцій: diakonat, dziekanat, inkwizycja, kalwaria, synagoga.

Кількість запозичень зі слов`янських мов невелика. Це свідчить про глибоку своєрідність та взаємну непроникність двох великих християнських віросповідань. Але в польську мову потрапили наступні слова: bat'ko, czerniec, humion, krylos, maslnica, metropolit, monastyr, popowicz, praznik, proskura, wladyke, archimandryta, bieliec, bies, cerkiew, chula, czarnoresza, episkop, jestestwo, kumer, mironosiciel, obiednia, sobor, Stretenne, zaczalo та інші.

Найменшою за чисельністю є група слів, запозичених з інших мов (арабські, італійські, єврейські, німецькі, перські, французькі, турецькі, з санскриту, хінді), напр.: cherubin, guru, amen, ramadan, buddyzm, totemizm, rodal, Talmud, sutanna, welon, Chanuka, pascha. Це пояснюється тим, що ці країни є досить віддаленими від Польщі, а в минулому контакти між ними були нечисленними.

Іншомовні слова, входячи в польську мову, як правило, підпорядковуються її графічній, звуковій та граматичній системам.

Чим давніше було запозичене слово, тим більше воно уподібнилося до польських слів. Новіші запозичення, які відбувалися в період розвитку писемної польської мови, не зазнали великих фонетичних змін. Переймалася і фонетична, і графічна форма. Тому їх сьогодні легко розпізнати за вимовою або за написанням.

Частина запозичених слів не зазнала жодних змін в семантиці. У деяких іншомовних запозиченнях спостерігається розширення або звуження семантики в порівнянні з функціонуванням цих слів в мові-джерелі. Зміна значення у цих словах могла відбуватися безпосередньо при запозиченні з інших мов або вже під час функціонування в польській мові. При семантичному освоєнні часто фіксуються зміни в значенні слів: розширення або звуження семантики, набуття нового значення або втрата його. Це відбувалося та відбувається у зв'язку із процесами, які мають місце в мові.

Сьогодні досить часто постає питання про доцільність чи недоцільність вживання іншомовних запозичень у польській мові. Деякі мовознавці рішуче виступають проти вживання іншомовної лексики. Однак безоглядний мовний пуризм, намагання очистити мову від іншомовних слів не залежно від їх значення та ступеня засвоєння не тільки не приносить користі мові, а, навпаки, збіднює її лексичний склад, зменшує її якість як засобу спілкування, засобу вираження людської думки.

Отже, вживання іншомовного слова само по собі не є негативним явищем. Воно шкідливе лише тоді, коли таке слово вживається без потреби і неправильно, коли воно запозичується для назв таких понять, які вже мають назву у польській мові.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов'янських мов / За ред. Мельничука А. - К., 1966.

2. Историческая типология славянских языков. Фонетика и словообразование, лексика и фразеология/Под ред. Мельничука А. - К., 1986.

3. Кодухов В.И. Введение в языкознание.- М.: Просвещение,1979.

4. Коломієць В. Розвиток лексики слов'янських мов у післявоєнний період. - К.: Наукова думка, 1973.

5. Кочерган М. Загальне мовознавство. - К.: Академія, 1999.

6. Русанівський В. Структура лексичної та граматичної семантики. - К.: Наукова думка, 1988.

7. Семчинський С. Загальне мовознавство. - К.: Вища школа, 1988.

8. Семчинський С. Семантична інтерференція мов. - К.: Вища школа, 1974.

9. Т. Лер-Сплавинский. Польский язык.- М., 1954.

10. Тихомирова Т. Курс польского языка. - М.: Высшая школа, 1988.

11. Bagrowicz I. Posoborowe przemiany w polskiej katechezie// Przeglad Pastoralno-Homiletyczny.- Kielce, 2000.- № 4. - S.87-110.

12. Bajerowa I. Kilka problemow stylistyczno-leksykalnych wspolczesnego polskiego jezyka religijnego // O jezyku religijnym.-Lublin, 1998.- S. 21-44.

13. Bajerowa I. Swoistosc jezyka religijnego i niektore problemy jego skutecznosci // Lodzkie Studia Teologiczne.- Lublin, 1994.- № 3.- S.11-17.

14. Bajerowa I. Od Trydentu do Vaticanum Secundum // Od Biblii Wujka do wspolczesnego jezyka religijnego. Z okazji 400-lecia wydania Biblii ks. Jakuba Wujka / pod red. Z. Adamka, S. Koziary.- Tarnow, 1999.- S. 79-85.

15. Bienkowska D. O przeobrazeniach polskiego stylu biblijnego // Stylistyka.- 1993.-II.-S. 101-109.

16. Bruckner A. Slownik etymologiczny jezyka polskiego.- Warszawa, 1970.

17. Cienkowski W. Wplywy i zapozyczenia obce w powojennej polszczyznie pisanej. Z zasadnien slownictwa wspolczesnego jezyka polskiego / Red. Dejna K. - Warszawa, 1978.

18. Dabrowska A. Jezyk polski.- Wroclaw, 1999.

19. Encyklopedia jezyka polskiego. - Warszawa, 1992.

20. Jodlowski S., Taszycki W. Zasady pisowni polskiej i interpunkcji ze slownikiem ortograficznym. - Wroclaw, 1972.

21. Karpluk M. Z prawoslawnego slownictwa ruskiego w polszczyznie XVI wieku // SLAVIA ORIENTALIS.-Warszawa,1990.- № 1-2.- S. 65-71.

22. Kloczowski J. Dzieje chrzescijanstwa polskiego.- Warszawa, 2000.

23. Kochanski W., Klebanowska B., Markowski A. O dobrzej i zlej polsczyznie. - Warszawa, 1989.

24. Koziara S. Rodzime brzmienie Dawidowej muzy. Z dziejow obecnosci psalterza w jezyku polskim // Znak.- Rzeszow, 1995.- № 487.- S. 93-108.

25. Makuchowska M. Jezyk religijny // Najnowsze dzieje jezykow slowianskich. Jezyk polski / pod red. S. Gajdy.- Opole,2001.- S. 369-402.

26. Manczak-Wohlfeld E. Tendencje rozwojowe wspolczesnych zapozyczen angielskich w jezyku polskim.- Krakow, 1995.

27. Minikowska T. Wyrazy ukrainskie w polszczyznie literackiej XVI wieku.- Torun,1980.

28. Mrowiec K. Prezentacja nowego repertuaru ze „Spiewnika Liturgicznego” // Spiew wiernych w odnowionej liturgii / pod red. R. Pospiecha, P. Tarlinskiego.- Opole, 1993.- S.55-76.

29. Nauka o jezyku dla polonistow / pod red.Dubisza S. - Warszawa, 1998.

30. Skorupka S. Jezyk polski. - Warszawa, 1970.

31. Skubalanka T. O kilku problemach gramatyczno-leksykalnych literatury staropolskiej // Acta Universitatis Lodziensis, Folia Linguistica 23.- Lodz,1980.- S. 145-158.

32. Slownik jezyka polskiego / pod red. Szymczaka M.- Warszawa, 1996.- T. 1-3.

33. Slownik staropolski / pod red. S. Urbanczyka.- Warszawa,1953.

34. Slownik wyrazow obcych / pod red. Tokarskiego J. - Warszawa, 1987.

35. Sobczykowa J. O zrozumialosci jezyka liturgicznego // Czterechsetlecie Unii Brzeskiej. Zagadnienia jezyka religijnego / pod red. Z. Leszczynskiego.- Lublin,1998.- S. 187-201.

36. Szkolny slownik nauki o jezyku / pod red. Podrackiego J. - Warszawa, 1998.

37. Swierzawski W. Tlumaczenie liturgii rzymskiej na jezyki ojczyste // Ruch Biblijny i Liturgiczny.- Krakow,1978.- S. 63-73.

38. Turnau J. Rady dla kaznodziejow // Znak.- Warszawa,1995.- S. 119-120.

39. Uminska-Tyton E. Tekst sakralny a potocznosc. Na podstawie przekladow Nowego testamentu // Lodzkie Studia Teologiczne.- Lublin,1994.- № 3.- S. 73-82.

40. Walczak B. W sprawie jezyka wspolczesnych przekladow Biblii // Od Biblii Wujka do wspolczesnego jezyka religijnego. Z okazji 400-lecia wydania Biblii ks. Jakuba Wujka / pod red. Z. Adamka, S. Koziary.- Tarnow, 1999.- S. 79-85.

41. Weclawski T. Wspolny swiat religii.- Krakow,1995.

42. Wierusz Kowalski J. Jezyk a kult. Funkcja i struktura jezyka sakralnego // Studia Religioznawcze PAN.- Warszawa, 1973.- VI.

43. Wozniak E. Od Psalterza pulawskiego do Ksiegi psalmow Milosza // Od Biblii Wujka do wspolczesnego jezyka religijnego. Z okazji 400-lecia wydania Biblii ks. Jakuba Wujka / pod red. Z. Adamka, S. Koziary.- Tarnow, 1999.- S. 86-90.

44. Wspolczesny jezyk polski/ pod red. J. Bartminskiego.- Lublin, 2001.

45. Zachwieja M. Leksyka listow pasterskich Episkopatu Polski z lat 1945-1966 // Od Biblii Wujka do wspolczesnego jezyka religijnego. Z okazji 400-lecia wydania Biblii ks. Jakuba Wujka / pod red. Z. Adamka, S. Koziary.- Tarnow, 1999.- S. 230-237.