Структура, семантика та словотворчі функції дієслів з германськими дієслівними префіксами

Термінологічне словотворення будь-якої мови базується, як відомо, на системi словотворення загальнолiтературної мови. Воно бере за основу iснуючi способи, засоби словотворення та словотворчi моделi, але в той же час вiдпрацьовує свою словотворчу пiдсистему, пiдпорядкувавши її основним вимогам термінологічної лексики. Ось чому вивчення закономiрностей термінотворення в сучаснiй англійській субмовi економіки неможливе без знання основних процесiв словотворення сучасної англiйської мови.

Ми дотримуємося тієї точки зору, що термін «словотвiр» включає два поняття [6l, с. 124; 52, с. l68; 58, с. 141; 65, с. 206; ll6, с. 5; 91 с. 37; 95, с. 69-70]. По-перше, словотвір (деривацiя) - це регулярний інтегративно-регуляцiйний синхронiчний процес, який полягає у формуваннi (конструюваннi та оформленнi) нових цілісних похiдних одиниць (дериватiв) за особливими моделями встановлення похiдностi, якi властивi мовi певного типу. По-друге, словотвір - це наука про закономiрностi творення та функцiонування похiдних слiв, яка включає синхронiчний та діахронічний (або iсторичний) словотвiр.

Дослiдження мовних явищ в синхронiї не виключає діахронії, i навпаки [54, с. 14; 54, с. 14; 84, с. 22; 118, с. 34; 124, с. 6]. «При будь-якому вивченнi ми не можемо забувати, що основна вимога дiалектики в нayцi полягає в тому, щоб вивчати явища у зв'язку та розвитку» [89, с. 47]. Повний синхронiчний опис мови повинен враховувати й дiахронiчнi аспекти. «У самiй синхронiї нiби-то присутня діахронія, кожний синхронiчний стан мови обумовлений попереднiм синхронічним же станом. У такiй взаємодії синхронії з попередньою синхронією виявляється взаємодiя синхронії з дiахронiєю» [16, с. 232]. Поєднання синхронiчного та діахронічного вивчення також обумовлюється функцiонуванням в сучаснiй англiйськiй мовi слiв та термінів, що yтвopeнi за допомогою непродуктивних словотворчих засобiв за непродуктивними в сучаснiй англiйськiй мовi моделями, для розумiння яких необхiдне залучення iсторичних довiдок. Без знання причини, історії виникнення та розвитку того чи iншого мовного явища неможливо зрозумiти його теперішній стан. Наша робота виконана у синхронiчному руслi з застосуванням деяких історичних довідок.

За останні півстоліття розбудова теорії словотвору здійснювалася настільки інтенсивно, що продемонструвала зміну аспектів дослідження та пiдходiв до вивчення системи словотвору. На сьогоднішній день не існує єдиної тeopiї словотворення, єдиного погляду на характер даних, що є суттєвими для створення такої тeopії [122, с. l]. У центpi уваги дослiдникiв були рiзнi аспекти словотвору [100]. Однi лінгвісти вивчали питання словотвору в рамках етимології [2; 149; 157; 161]. Iншi розглядали проблеми творення слiв у контексті граматики, орiєнтуючись на структурний аналiз [19; 117; 120; 121; 130; 138; 141; 147; 160; 166]. Представники лексичного напрямку вивчали семантичні вiдносини мiж мовними одиницями [77; 126; 133; 142; 154]. Пiдтвердженням тeopії взаємодії рiзних мовних piвнів стало дослiдження структурно-семантичних стосунків у опозицiйних парах спiльнокореневих слiв «твірне - похiдне» [4; 25; 41; 97; 76; 93; 179; 118; 132; 134; 153]. Вивчення словотвору здiйснювалось також i з точки зору синтаксичних стосунків мiж словами [22; 88; 125]. За останні десятилiття у лiнгвiстицi спостерiгається зростання зацікавленості в ономасіологічному трактуванні мовних явищ, у тому числi й словотвору [28; 62; 87; 128; 143]. При такому пiдходi змiст слiв та термінів дослiджується з позиції співвіднесення мовних одиниць як засобiв позначення найменування з позамовним предметним рядом. Номiнативна функцiя вважається головною у процесi творення слів та термінів. Пiд номiнативнiстю розуміється здатність мовної одиниці самостiйно, без допомiжних засобiв, виражати, актуалiзувати (викликати у свiдомостi пiд час сприйняття) та передавати вiдповiдний змiст (реалії, явища, предмети) [77, с. 9]. Номінативнiсть характерна для вcix знаменних частин мови, але найбiльше - для іменників, оскільки стосункам між компонентами слова на морфологiчному piвнi відповідають живi зв'язки та стосунки, які людина вбачає мiж явищами оточуючої дiйсностi. Досить актуальним сьогодні стає функцiональне дослiдження словотвору, при якому основним детермiнантом словотворчих процесiв вважається контекст, оскiльки прагнення зробити результати пiзнавальної дiяльностi доступними i для iнших людей потребує не лише їх закрiплення у формах певних мовних знакiв, але й визначення дискурсивної ролi форми знакiв, що утворюються [20; 34; 107; 135; 144]. Все більшу увагу вчених привертає етно- та психолiнгвiстичний вимір словотворення, інтepec до яких викликаний розумiнням значимостi словотвору в класифiкацiйно-пiзнавальнiй дiяльностi людей для забезпечення процесу комунiкації. У центрi уваги дослiдникiв постає проблема співвідношення мови та унiверсальних i етноспецифiчних особливостей мислення та свiтогляду. Когнiтивний аспект вивчення словотвору на перший план висуває людину, її досвiд, знання, культурний та iнтелектуальний piвень, якi обумовлюють словотворчі процеси та проявляються в концептуалізації як одному з найважливіших процесiв ії пiзнавальної дiяльностi [12; 131; 152; 162; 164]. Когнiтивний пiдхiд включає семантику i прагматику слова, пов'язанi з ним асоцiації, потенцiйнi модифiкації значення слова в мовленнi, суб'єктивнооб'єктивне у словi [86, с. 211]. При такому пiдходi основна увага придiляється обробцi мовної iнформації, а лiнгвiстика займає периферiйне положення [74; 151]. Різноманітність пiдходiв до вивчення словотвору на сучасному етапi обумовлюється iснуванням великої семантичної та структурної рiзноманiтностi похідних основ та свідчить про актуальність дослідження словотворчих процесів.

Наша робота базується на поєднаннi морфологiчного, ономасiологiчного та семасіологічного пiдходiв. Слово (термін), з одного боку, є номiнативною одиницею, а з іншого - знаковим утворенням, тому доцільно описувати лексичну семантику в двох аспектах: 1) в ономасiологiчному, тобто в аспектi співвіднесення слова з предметним (екстралінгвістичним) рядом; 2) в семасіологічному - в планi спiввiднесення слова в системi його стосунків (в парадигматицi) та зв'язкiв у лiнiйному рядi (в синтагматицi) з одиницями цього або вищого рiвня [102, с. 23]. У руслi морфологiчного пiдходу здiйснюється дослідження структурно-семантичних стосунків у опозицiйних парах спiльнокореневих слiв «твiрне-похiдне».

Головною одиницею системи словотвору вважається основа слова [41; 42; 97; 65], оскiльки «словотворчi афiкси утворюють власне не слово як таке, а лише основу» [95, с. l03]. Основа традицiйно визначається як обов'язкова, постiйна (що не змiнюється за значенням та будовою) структурна частина, що видiляється зi слова як певного цiлого (або така, котра матеріально збiгається зі словом, що функціонує самостiйно), є засобом вираження його лексичного значення та входить до складу вcix його словоформ [41; 42; 52; 56; 97; 65]. Центральною категорiєю синхронiчного словотвору є похідність, яка обумовлює подiл основ на твірні, непохiднi та похiднi [48, с. 8; 66, с. 23; 95, с. 57]. Непохідна основа - це основа, яка не мотивується за формою та змiстом iншими основами [52, с. 164]. Твірна основа (ТО) [42; 49; 56; 97] або словотворча база [116], мотивуюча база (основа) [67] розглядається як досить визначений для кожного похiдного повнозначний мовний відрізок, який не просто бере участь в утворенні ПО похiдного слова, але є його безпосередньо складовим та лексико-семантичним ядром [97, с. 51]. У процесi словотворення ТО реалiзується в yтвopeннi ПО слiв, якi визначаються як «будь-якi вториннi, тобто зумовленi iншим знаком чи сукупнiстю знакiв, одиницi номінації зi статусом слова незалежно вiд структурнoї простоти чи складностi останнього» [62, с. 5]. Похiдними вважаються основи афiксального типу та основи складних слiв, конверсивнi утворення, а6ревiатури та iншi види вторинних словотворчих конструкцiй [49, с. 12-13; 97, с. 23-24]. О.С. Кубрякова також відносить до основ, зв'язаних стосунками похідності, «корелятивні пари, що не співвідносяться з регулярною моделлю, але існування яких легко перевіряється повторюванiстю у подiбних умовах», наприклад: to locate, to allocate, local [97, с. 169]. Відмінною рисою ПО є її синхронiчний зв'язок з iншою основою (основами) та її семантична обумовленiсть цiєю iншою мотивуючою основою (основами), тобто ПО характеризується похідністю за формою та мотивованiстю за змiстом, якi знаходять вiдображення у вiдповiднiй регулярнiй словотворчiй моделi [4; 5; 25; 41; 48; 61; 65; 96; 145; 146].

Словотворчi одиниці вступають у синтагматичні взаємовідносини поступово, тактами. Деривацiйний такт або крок є динамiчним осмисленням словотворчих відносин TО та ПО основ, тобто, це відрізок, що відповідає акту деривації [50; 57; 66; 158; 110; 111]. Деривацiйний акт розглядається як процес утворення ПО способами морфологічного, морфологосинтаксичного, фонетико-морфологiчного, лексико-семантичного та лексико-синтаксичного типiв деривацiї [57, с. 42]. У нашому дослiдженнi утворення ПО термінів способами лексико-семантичної деривацiї не розглядається, оскiльки процеси термiнологiзації загальновживаних слiв у сучаснiй англiйськiй економічній термiносистемi отримали належне висвiтлення [31; 53; 104].

Попри значнi надбання у дослiдженнi системи словотвору, iснyє низка проблем, що потребують бiльш детального висвітлення, серед яких невизначеність стосовно деяких понять словотворчої системи, неоднозначність у визначеннi способiв та засобiв словотвору, їх класифiкації, недостатнiсть точних методiв аналiзу словотворчих явищ, розбiжностi у розумiннi стосунків словотворчої похідності та у вирішенні питань, які стосуються визначення морфологiчного статусу деяких словотворчих формантiв англiйської мови.

Однiєю з проблем (розмежування похiдностi в синхронiії та діахронії. Розвиток мови спричиняє перетворення кількісних змiн у якiснi, у результатi чого часто у словотвiрнiй структурі основ вiдбувається процес спрощення. Свiдченням цього є iснування у сучаснiй англiйськiй мовi основ слiв з єдиним семантичним компонентом та неясним морфологiчним складом, наприклад: to withhold - утримувати, to bequeath - заповідати (майно), to deplete - вичерпувати (запаси), to understand - розумiти. Деякi мовознавцi розглядають основи такого типу як похiднi [14; с. 138; 94, с. 203]. Більшiсть учених відносить їх до непохідних, але членованих основ, що складаються з декількох морфем [1; 4; 59; 76; 78; 97; 114; 126] . Для позначення словотворчо-непохідних, але членованих основ дієслів ми використовуємо терміни О. С. Кубрякової «умовно та дефектно членованi основи» [59, с. 80]. У складi умовно (формально) та дефектно-членованих основ видiляються неповнозначнi морфи: квазi-морфи та маркери [59, с. 86-87]. Маркери розглядаються як службовi одиниці, які служать розрізненню категоріaльних значень у конструкцiї в цiлому i є її категорiальними морфологiчними ознаками. Маркери функцiонально еквiвалентнi службовим зв'язаним морфемам, тобто афiксам: подiбно до афiксiв маркери сприяють класифiкації слiв за окремими групами частинами мови), хоч за своїм мiсцем у системi мови вони досить вiдрiзняються від афiксiв. Квазі-морфи визначаються як мовні одиниці, які зустрiчаються у виглядi будiвельних одиниць окремих нерегулярних форм i якi не досягають статусу безумовного морфу через нexapaктepнi для даного класу морфiв вузькi поєднувальнi можливостi або з чисто семантичних причин. Квазi-морфи дефектнi або структурно, або семантично, а інколи i структурно, i семантично, наприклад: -duce (to reduce, tо induce), -tect (to detect, tо protect), -tain (to attain, tо retain), jeal- (jealous), -tire (to retire). Слiд зауважити, що проблема співвідношення морфемного членування та словотворчої похiдностi має розглядатися лише на синхронiчному piвнi сучасної англiйської мови. Icторичне вивчення слова не має нiякого вiдношення до його статусу згiдно з нормами та правилами сучасної мови [155, с. 977].

У лінгвiстичнiй лiтературi немає чiтко визначених критеріїв розмежування похiдних та непохiдних, але членованих основ. У нашому дослiдженнi критерiями видiлення основ дiєслiв дефектно та умовно членованої структури в окрему групу стали такі їx ознаки [25; 59; 128]:

1) нездатнiсть вихiдноії основи дiєслова з префiксом функцiонувати самостiйно або зустрiчатися у складi iнших одиниць з одним i тим же значенням: tо detuct - утримувати, вираховувати, tо conduct - проводuтu; tо engage - наймати (робimнuкiв); to forfeit - втрачати право; tо redress - вiдшкодовуватu, tо dress - одягатися (пор.: tо overprice - призначати завищену цiну, tо price - оцінювати; local - місцевий, tо locate - розмiщуваmи; tо regulate - регулюваmu, regular - регулярний);

2) неможливiсть словотворчих формантiв маркувати словотворчий процес у структурному та семантичному вiдношеннях, тобто відсутність у афiксiв чiткої семантики або структурного видiлення: tо depart - виїжджати, to import - iмпopmyвaтu, tо bесоmе - ставати, tо understand - розуміти, tо mistake - помилятися, tо restrict - обмежувати (пор.: tо disorder - вносиmu безлад, to overproduce - виробляти в надмірний кількостi, to repledge - повторно закладаmu);

3) нездатнiсть афiкса виконувати словотворчi функції на сучасному етапi розвитку англiйської мови: to sиrrender - оточувати, tо increase - збільшувати, tо withdraw - знiмаmu з рахунку, tо forgive - пробачаmu (борг), to arrange - органiзовувати, to arise - виникати, to emend - вносити поправки, to explain - пояснювати.

Дослiдження словотворчої системи може здiйснюватися рiзними шляхами. 3 одного боку, можна описувати словотворчу систему вiд похiдної до твірної основи слова, коли основним об'єктом дослідження виступає ПО, її структурнo-семантичні особливостi та словотворча модель, яка їй відповідає. При такому пiдходi вивчення словотворчих одиниць вiдбувається шляхом словотворчого аналiзу [42; 48; 72; 82; 115; 139; 148].

3 iншого боку, словотворча система може дослiджуватись у напрямку вiд ТО до спiввiдносних з нею за структурою та семантикою ПО слiв. Цей напрямок передбачає розкриття механiзмiв породження вторинних одиниць, виявлення та описання правил, моделей та факторiв, що впливають на словотворчi потенції ТО - центральної одиницi, котра розглядається з позиції словотворчого синтезу [7; 10; 18; 42; 51; 56; 66; 73; 113]. Словотворча потенція - визначається як «категорiя мовної абстракції, що вiдображає можливiсть основи породжувати нові семантично i структурно залежнi вiд неї слова» [9, с. 7]. Виявлення словотворчих потенцiй основ слiв та термінів дає можливiсть поглибити знання про мову як про системне явище, яке полягає у взаємодiії мовних piвнів.

Дослiдження специфiки взаємозв'язкiв словотвiрної структури i семантики у опозицїї ТО-ПО передбачає вивчення формально та лексично спорiднених з ними слів. Найбiльш перспективним об'єднанням ПО слiв є словотворче гнiздо [11; 21; 23; 44; 71; 101; 188]. Вивчення словотворчих гнiзд дозволяє представити систему словотвору як цілісне утворення зі своєю внутрішньою організацією, правилам і функцiонування та взаємовідносинами з iншими мовними пiдсистемами. Словотворче гнiздо є сукупнiстю СЛ, якi мають одне й теж вихiдне слово [66, c. 31]. СЛ визначається як ряд однокореневих слiв рiзних aктів деривацiії, якi перебувають у стосунках послiдовної похiдностi на горизонтальнiй вісі розгортання словотворчого гнізда [52, с. 175]. СЛ демонструють ступеневий характер деривацiйних стосунків, який полягає у pyci вiд вершини, як правило, непохiдного, немотивованого слова нульового акту деривацiії до похiдних та мотивованих. Вивчення СЛ як одного iз способiв формування словотворчого гнiзда сприяє репрезентацiії структури та виявленню семантики однокореневих слiв та термінів [23; 32; 41; 57; 101]. Проте, відношення між словами, що знаходяться у словотворчому гнізді, можна розглядати не лише по горизонталi, по лiнії словотворчих ланцюжкiв, але й по вертикалi, по лiнії словотворчих парадигм [21; 71; 111; 123]. На жаль, на даний час немає єдиного визначення словотворчої парадигми. Найбiльш прийнятним вважається розуміння її як сукупності однокореневих похідних, що вiдповiдають одному й тому ж деривацiйному такту [41; 52]. Типологiя словотворчих гнізд, ланцюжків та парадигм є вираженням парадигматичних, синтагматичних та iєрархiчних вiдносин. Однак, у сучаснiй англiйськiй мовi не вci їх аспекти достатньо висвітлено.

Аналiз лiтератури з термiнотворення свiдчить про те, що його основними тенденцiями є зростання термiнологiчного фонду словотворення, прагнення до, гніздового словотворення, до створення комплексу найменувань, пов'язаних ТО, посилення в певних ситуаціях взаємообумовленостi продуктивності словотворчої моделі, тому у нашому дослідженні ПО префiксальних дiєслiв у функції економiчних термінів вивчаються у комплексi з формально i лексично спорiдненими з ними ТО та ПО шляхом розгортання СЛ, що дає можливість уточнювати структуру і семантику кожного окремого терміна.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12