Мова і нація

2. Бiльшiсть iз цих мов не мають своєї писемностi i державного статусу, ними послуговується невелика кiлькiсть мовцiв.

3. Українська мова належить до схiднослов'янської пiдгрупи слов'янської гiлки iндоєвропейської сiм'ї мов. Окремi дослiдники вважають її однiєю з найстарших мов Європи.

4. Найближчою до української мови із східнослов'янських мов є білоруська, із південнослов'янських - сербохорватська, із західнослов'янських - сорбська (серболужицька). Близькими до неї є також росiйська та польська мови. «Лiнгвiстична близькiсть до сусiднiх народiв - великоруського i польського не раз давала привiд навiть заперечувати iснування й право на самостiйний культурний i полiтичний розвiй українського народу» (М. Грушевський).

5. Має вона і дещо інакше тлумачення: «Мовна близькість слов'янських народів породила ідею слов'янської солідарності, що надихнула наших предків на боротьбу за возз'єднання України з Росією…», - пише В. Журавльов. Насправді ж на цей крок Хмельницького «натхнула» хижацька політика польської держави, а не мовна солідарність. Як відомо, Хмельницький шукав допомоги проти польської експансії і в країнах, мовно далеких або й зовсім чужих: у Швеції, Семигородді, Криму, Туреччині. А чи бралась до уваги мовна солідарність, коли за Андрусівським миром 1667 року Україна була роздерта навпіл і поділена між Польщею та Росією?

6. Українська мова належить до давньописемних мов, її писемнiсть налiчує понад тисячу рокiв.

7. Типологiчно українська мова належить до флективних синтетичних мов, у яких граматичнi значення слiв виражаються в основному флексiями (закiнченнями), i, таким чином, слово є граматично самостiйним, не потребуючи для вираження своїх граматичних значень службових слiв.

8. Іншомовнi дослiдники постiйно пiдкреслюють милозвучнiсть i лексичне багатство української мови, найчастiше зiставляючи її з iталiйською.

9. Загальновизнанiй пiсенностi нашого народу значною мiрою сприяють фонетичнi особливостi української мови.

10. Українська мова є рiдною для 50 мiльйонiв людей, що проживають на всiх континентах свiту, переважно у хлiборобських регiонах.

11. На жаль, не всi етнiчнi українцi зберегли мову предкiв: навiть в Українi понад сiм мiльйонiв українцiв рiдною назвали росiйську мову (за даними перепису 1989 року).

12. Зрозуміло, що за відповідних умов більша кількість із них повернеться до рідної мови. У нашій історії такі прецеденти відомі. «Український з походження і московський з виховання інтелігент починає звертатись до українського слова», - констатував у 1918 році М. Зеров. А коли в Україні буде все гаразд із найпривабливішою принадою - ковбасою, то українською мовою заговорять і ляшки, і орищини, і всі інші любителі цього демонічного продукту (шахтар Ляшок під час перебування М. Горбачова у Донбасі заявив, що, якби від української мови стало більше ковбаси, то він би заговорив цією мовою. Його однодумець Орищин на нараді партгоспактиву у Львові твердив, що не бачить різниці між «ковбасою» і «калбасой» - головне, аби вона була).

13. Хоч як дивно, найкраще зберiгають рiдну мову тi українцi, що живуть далеко вiд України i давно виїхали з неї. Так, за останніми даними, у США дуже добре володіють українською мовою 34 відсотків громадян українського походження, у Канаді - 35, а в Австралії - 43 відсотки.

14. Факти свiдчать, що людина, яка свiдомо вiдмовилась вiд мови своєї нацiї, нiколи не буде шанобливо ставитись до iнших мов, у тому числi й до тiєї, на яку перейшла. Якщо це буде вигiдно для неї, то ця людина залюбки перейде на третю мову або й повернеться до рiдної.

15. Тi, що вiдмовились вiд рiдної мови, часто спричиняються до того, щоб їх наслiдували iншi, у тому числi - представники iнших народiв.

16. Зречення рiдної мови стимулюється й тим, що носiї «престижної мови» здебiльшого не вважають за потрiбне вивчати мову корiнного населення та користуватися нею. Мiж тим дружба i братерство народiв повиннi мати взаємний характер i виявлятися в першу чергу через ставлення до мови.

17. Українцi радiють, що близькоспорiднена росiйська мова першою зi слов'янських мов набула статусу мiжнародної. Було б дуже добре, якби росiяни по-братньому сприяли розвитковi та пiднесенню престижу української мови - хоча б на Українi.

VIII. Перспективи розвитку мов

Вавилонська вежа планувалась як унітарна. Це мала бути одна велика споруда, що сягала б неба, з однією мовою для всіх. Господу це не сподобалось.

І. Берлін

Ми, звичайно, не уявляємо собi, наскiльки кожен iз нас вiдповiдальний за те, якою буде мова майбутнього, хай у безконечно малiй дозi.

Ю. Шевельов

1. Питання багатомовностi завжди цiкавило людей. Трактувалась вона по-рiзному: i як «одно з найбiльших нещасть буття» (Вольтер) - покарання за гординю (вавiлонське стовпотворiння), i як божий дар - зiшестя Святого Духа на апостолiв i одержання ними здатностi проповiдувати рiзними мовами.

2. Обидвi думки мають право на слушнiсть, i може бути знайдено чимало доказiв правильностi кожної з них.

Багатомовнiсть створює бар'єри мiж народами, що iнодi мiцнiшi за державнi кордони, - мова виступає як фактор розмежування, вiдчуження. Можна зрозумiти теоретикiв, якi хотiли ощасливити людство, лiквiдувавши цi бар'єри. Так виникла теорiя злиття мов, якою вправно маскувалася полiтика на знищення всiх мов задля однiєї.

3. Незадовго перед тим, як приступити до знищення української мови і її носіїв - українського селянства та інтелігенції, - Й. Джугашвілі (Сталін) на XVI з'їзді ВКП(б) говорив: «У період перемоги соціалізму в світовому масштабі, коли соціалізм укріпиться і ввійде в побут, національні мови неминуче повинні злитися в одну спільну мову, яка, звичайно, не буде ні великоруською, ні німецькою, а чимось новим».

4. Воно й справдi було б непогано, якби всi люди свiту розмовляли однiєю мовою. Уявiть собi, якi були б вигоди у шкiльництвi, на транспортi, у науцi, у засобах масової iнформацiї тощо.

А чому б для повноти «щастя людства» не домогтися, спираючись на передову науку, щоб усi люди були однакового кольору шкiри, зросту, статури, мали однаковий розмiр ноги та однаковий апетит?. Як спростилось би виробництво одягу, взуття, продуктiв харчування i т. iн.!

5. Для «органiзацiї життя», може, достатньо й однiєї мови - якщо пiд «життям» розумiти двi потреби: не голодно їсти й плодитись. Якщо народ довести до стану, коли цi потреби стають єдиними i визначальними, то нiчого дивуватися, що вiн вiдмовляється вiд рiдної мови.

6. Одномовнiсть була б не тiльки бажаною, але й можливою, якби були однаковими клiматичнi та географiчнi умови, економiка, праця, вiдпочинок, культура, iсторична спадщина, а вся Земля - гiгантською казармою.

Бо ж навiщо туареговi Сахари знати десятки назв рiзновидiв снiгу, вiдомих ескiмосовi? Навiщо iннуїтовi з Аляски пам'ятати пастушу термiнологiю бедуїнiв? І як витлумачити мешканцям тропiчного поясу всi емоцiї європейських лiрикiв, пов'язанi зi змiною зими на весну, а лiта на осiнь, коли такi явища їм не вiдомi?. А куди подiти iсторiю кожного з народiв, його пiснi, легенди, мiфи, традицiї? Невже це все треба вiдкинути, щоб позбутися одного з «нещасть буття»?

7. Якщо вже й шукати шляхiв подолання мiжмовних бар'єрiв, то аж нiяк не в одномовностi, коли за засiб вселюдського спiлкування нав'язується мова одного з народiв. Це завжди буде викликати нацiональнi заздрощi, протидiю iнших народiв, впадання одних у шовiнiзм, а iнших - у грiх «буржуазного нацiоналiзму». Недарма у сучасному свiтi преса стiльки пише про лiнгвiстичний iмперiалiзм, конкуренцiю престижних мов, а держави приймають закони, спрямованi на захист своїх мов. У 1975 роцi це зробила навiть Францiя.

8. Бiльш гуманними, людяними були спроби запровадити для вселюдського спiлкування штучнi мови, наприклад, есперанто. Однак цi спроби виявились марними - передусiм через спротив сильних свiту цього, якi не мали й не мають намiру поступатись i своїми мовними iнтересами. Мова - могутнiй канал впливу одного народу на iншi, канал iнформацiйної, а значить - культурної, економiчної i полiтичної експансiї.

9. Скорiш за все проблема мiжмовних бар'єрiв буде розв'язана завдяки успiхам науково-технiчного прогресу - шляхом створення пристроїв, здатних перекодовувати iнформацiю з одної мови на iншу i навпаки. У цьому напрямку в розвинених країнах уже зроблено чимало.

10. Таким чином, мови iснуватимуть i розвиватимуться й надалi, без чого немислимий розвиток як кожного з народiв, так i всiєї людської спiльноти, а вивчення чужої мови залишатиметься свiдченням високої культури людини, її бажання проникнути в глибини духовностi iншого народу. Вислiв «Скiльки мов ти знаєш - стiльки разiв ти людина» не втратить своєї актуальностi нiколи.

І дуже сумнiвними виглядають твердження про власний iнтернацiоналiзм тих людей, що звинувачують у нацiоналiзмi знавця кiлькох мов, а самi не вважали за необхiдне оволодiти мовою народу, серед якого живуть десятки рокiв…

Такий собi традицiйний «одномовний iнтеpнацiоналiзм»…

11. Інтернацiоналiзм - це не бажання допомогти iншому позбутися своєї мови, а навпаки, бажання i вмiння бути корисним у розбудовi його мови, розширеннi сфер її вживання, її розквiтi. Адже iнтернацiональне не iснує само по собi як ненацiональне, наднацiональне чи антинацiональне. Воно iснує тiльки в нацiональному як загальне в окремому, як його частина. Отже, чим багатше i рiзноманiтнiше нацiональне, тим глибше i змiстовнiше iнтернацiональне. А тому доля кожної мови, хай найменшої i найекзотичнiшої, має бути об'єктом турботи не тiльки носiїв цiєї мови, але й людства в цiлому i кожної порядної людини зокрема.

12. Рушійними силами мови, які забезпечують її життєздатність і еволюцію, є потяг до самозбереження та успадкування. Дія цих сил створює мовну екологію, сприятливу для існування і розвитку мови в певному етнічному середовищі. Перша сила забезпечує її тотожність протягом століть, друга - її пристосування до потреб життя, що перебуває у вічному русі.

Спрямованість у майбутнє - це сенс існування мови. Коли вона перестає дивитись у дзеркало майбутнього, відбувається руйнування її екології, сповільнюється її хода або й припиняється зовсім. Чи не тому радянські ідеологи та науковці свідомо оминали питання про перспективи української мови?

IX. Мова і етнос

… А коли єсть окрема мова, то єсть і окремий народ.

І. Огієнко

Із слова починається людина,

Із мови починається мiй рiд.

Нiна Рiй, 14 рокiв, с. Гнiдин на Київщинi

1. Етнос (народ) - це замкнута система дискретного типу iз власним органiчним й оригiнальним свiтоглядом, здатна до саморозвитку i досягнень у рiзних галузях духовної та матерiальної культури.

2. У своєму розвитку людство пройшло низку форм об'єднання в етнiчнi спiльноти: рiд, плем'я, народнiсть, нацiя. На кожному з цих етапiв мова забезпечувала цiлiснiсть спiльноти, була засобом передавання набутого досвiду в пiзнаннi свiту, ставала одним iз основних об'єднуючих факторiв при твореннi спiльноти вищого рiвня.

3. Доля кожного етносу (народу) органiчно переплетена з долею його мови. Iсторiя засвiдчує численнi приклади того, що iз зникненням мови зникає i етнос. Мова є органiчним атрибутом народу. Без мови нема народу.

4. Мова забезпечує єднiсть етносу, розчленованого державними кордонами, роздiленого простором, розмежованого соцiальними, полiтичними, релiгiйними чинниками. Хiба не вона єднає стiльки столiть розпорошених по свiту українцiв, курдiв, вiрменiв?.

5. Для єдностi народу значення мови - зразу за значимiстю кровi. Адже для життя людського суспiльства пiсля генетичного коду (генна пам'ять) найбiльше значення має мовний код (соцiальна пам'ять) - збереження iнформацiї.

6. Зараз учені світу інтенсивно досліджують проблему ізоморфізму цих кодів та їх взаємопов'язаності. «Гени не впливають безпосередньо на мову, але те, якою мовою ви оволодіваєте, залежить від місця вашого народження і вашого оточення, сім'ї та соціального середовища. Якщо якась група ізолюється від інших, відбувається розходження як генетичного фонду, так і мови. Таким чином, історія генів та історія мови багато в чому єдині» (Л. Каваллі-Сфорца).

«Існує бiльш живе свiдоцтво про народи, нiж костi, зброя i могили: це - мова» (Я. Грiмм).

7. Мова є тим бар'єром, який стримує змiшування етносiв i виникнення негармонiйних етнiчних поєднань - «химер» iз деструктивною, руйнiвною практикою та iдеологiєю, котрi «ссуть кров iз здорових етносiв» (Л. Гумiльов).

8. Чим вища форма органiзацiї спiльноти, тим бiльше зростає роль мови в напрямку розширення її соцiальних функцiй та консолiдацiї членiв спiльноти. Народнiсть ще може розпастися на рiзнi етноси, нацiя - нi. І одним iз наймiцнiших iнтегруючих, цементуючих засобiв виступає мова.

9. Нацiя - найвища природна форма об'єднання людей.

«Об'єднання людства, його розвиток до всеєдності здійснюється через важке, болісне утворення і боротьбу національних індивідуальностей і культур. Іншого історичного шляху немає, інший шлях - абстракція, пустота або суто індивідуальний відхід углиб духу, в інший світ. Доля націй і національних культур повинна збутися до кінця» (…) «Можна й слід сподіватися зникнення класів та примусових держав у досконалому людстві, але не можна сподіватися зникнення національностей. Нація - це динамічна субстанція, а не минуща функція; корінням своїм вона вростає у таємничу глибочінь життя. Національність є позитивним збагаченням буття, і тому за неї слід боротися як за цінність. Національна єдність глибша від єдності класів, партій та всіх інших минущих утворень у житті народів. Кожен народ бореться за свою культуру і за вище життя в атмосфері національної кругової поруки. І великий самообман - прагнути творити будь-що поза національністю» (М. Бердяєв).

Мова забезпечує нормальне функцiонування нацiонального органiзму в усiх його виявах - полiтичному, економiчному, культурному та iн. Мова - головна ознака нацiї.

10. У загальносвiтовому процесi розвитку людських спiльнот, який окреслюється формулою «вiд народу - до нацiї», мовi належить першорядне мiсце.

11. Знищення мови (лiнгвоцид) є найважливiшою передумовою етноциду - знищення народу як культурно-iсторичної спiльноти, його асимiляцiї iншим народом.

Це розумiють усi завойовники. Лiнгвоцид є завжди їхньою стратегiчною метою. Рiзними бувають тiльки тактика лiнгвоциду та його форми.

12. Існує думка, що мова не є найважливішою ознакою нації. Хоч дивно, її надибуємо навіть у деяких прихильників української національної ідеї. Так, В. Антонович стверджував, що мова - це «зверхня ознака» і що національність «охоплює всі функції душі чоловіка», а не залежить виключно від мови. Як приклад він наводив ірландців, яких англійці мучили мало не 700 літ, засуджували на смерть за тримання у себе ірландського вчителя або священика, але домоглись лише того, що три чверті ірландців перейшли на англійську мову, залишившись при цьому непримиренними ворогами англійців. Д. Донцов з неприхованою солідарністю цитував Ф. де Кулянжа: «населення, людську юрбу єднає в націю не спільність мови, не територія, не однаковість матеріальної культури, тільки чинник духовної природи». А наш сучасник В. Мороз пише: «…України справжньої найбільше не в слові, не в мові, а далеко за мовою, в тих глибинах, куди не досягне жодна русифікація. (…). Так, мову треба цінити, але не треба робити це головним чинником у національному житті, бо тоді ми стаємо дуже вразливі, тоді ми робимо головним те, що найлегше зруйнувати».

Знати б, що це за глибини і як вони існують поза мовою і без мови! Цього не знають, мабуть, і асимілятори. І тому не шукають цих глибин та Морозових «біо- і етнопсихологічних моментів, що визначають націю», а беруться передусім за мову, усвідомлюючи чи інстинктом хижака відчуваючи, що, зруйнувавши мову, вони доберуться до «глибин» і знищать там «моменти».

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17