Мова і нація

Культуроносна функцiя мови реалiзується й на особистiсному рiвнi. Людина, пiзнаючи мову свого народу, прилучається до джерел неповторної духовностi нацiї, з часом стає її носiєм i навiть творцем. Це право i обов'язок кожного, i водночас - надiйний показник реального, а не лише декларованого патрiотизму. Не може вважатися патрiотом той, хто зi страху, для вигоди чи внаслiдок невiгластва iгнорує мову i культуру своєї нацiї або навiть свiдомо зрiкається її сам i вiдриває вiд неї своїх дiтей. Така людина втрачає цiннiсть i повагу серед своїх, не становить вона вартостi й для iнших - хiба як робоча сила чи знаряддя здiйснення чужих iнтересiв. Мова - мати народу. А «…хто матip забуває, того Бог карає, того дiти цураються, в хату не пускають. Чужi люди пpоганяють, i немає злому на всiй землi безконечнiй веселого дому» (Т. Шевченко).

10. Номiнативна функцiя. Це функцiя називання. Мовнi одиницi, передусiм слова, служать назвами предметiв, процесiв, якостей, кiлькостей, ознак тощо. Усе пiзнане людиною одержує свою назву i тiльки так iснує в свiдомостi. Цей процес називається лiнгвалiзацiєю, «омовленням» свiту.

У назвах зафiксовано не тiльки реалiї дiйсностi, адекватно пiзнанi людиною, але й помилковi уявлення, iрреальнi, уявнi сутностi тощо. Так, гiгантський уявний свiт фольклору, художньої лiтератури iснує тiльки завдяки мовi. Але його вплив на нашу поведiнку, на наш спосiб життя iнодi не менший, нiж уплив реального свiту.

«Отримати ім'я - значить укоренитись у ментальності, на ментальному рівні слова і тим самим знайти несмертність» (І. Мардов).

За допомогою слів предмети світу транспонуються у предмети свідомості, відбувається розумове освоєння світу.

Номiнативними одиницями (словами та сталими словосполученнями), як мозаїкою, покрита вся реальнiсть. Мова є картиною, «злiпком» реального свiту. Зрозумiло, що кожна мова являє собою своєрiдну картину дiйсностi (наприклад, у нас одне слово «снiг», а в ескiмоськiй - кiлька десяткiв слiв на означення цього явища; по-рiзному мовно розчленованi в рiзних мовах однi й тi ж фрагменти свiту i т. iн.). І дуже прикро, коли з тих чи iнших причин iснують у мовi великi прогалини, лакуни, незаповненi дiлянки. Наявнiсть таких прогалин у мовi змушує народ дивитись на свiт чужими очима, порушує нацiональну цiлiснiсть духовної культури. Найчастiше це трапляється з «непрестижними» мовами, якi не мали можливостi лiнгвалiзувати певнi сфери пiзнання i дiяльностi людини, лiнгвалiзованi «престижними» мовами. Ідеться передусiм про сферу науки, технiки, виробництва, соцiально-економiчних вiдносин тощо.

Тому заповнювати цi лакуни, пiднiмати статус рiдної мови до рiвня мов, що обслуговують найпередовiшу науку, культуру, виробництво, - обов'язок не тiльки i не стiльки мовознавцiв.

Але структурна неповнота мови відчувається і в гуманітарній сфері, навіть у художній літературі. На думку М. Рябчука, українською мовою у прозі важко «самовиразитись» київським рекетирам і міліціянтам, повіям і номенклатурним бонзам». З цього деякі «русскоязычные» критики роблять висновок, що українська література «без'язика», хоча, як відомо, мовлення рекетирів і повій у жодній країні не славиться словником та стилістичним багатством і взагалі у своєму спілкуванні вони доволі часто обмежуються жестами.

Народ творить мову, мова творить народ. І кожен, хто усвiдомив себе частинкою народу, - до якого стратуму, прошарку вiн не належав би, - повинен вiдчувати себе вiдповiдальним за долю мови, бути її творцем.

11. Лінгвістична наука розрізняє також інші функції мови.

Фатична, або контактовстановлювальна, функція - звертання на себе уваги, «підготовка» потенційного співрозмовника до сприйняття інформації.

Волюнтативна функція - вираження волі щодо співрозмовника: прохання, запрошення, порада, спонукання тощо.

Магічно-містична функція. «Слова мають величезну владу над нашим життям, владу магічну, ми зачаровані словами і значною мірою живемо в їхньому царстві» (М. Бердяєв).

Магічна функція мови проявляється, зокрема, у тому, що слова здатні викликати уявлення, образи предметів, істот, які не існують взагалі. Люди живуть не лише у світі реальних речей, а й у словесному світі, в якому реальне та ірреальне не мають між собою чітких меж. Хіба на світосприймання людей, на їх орієнтацію в реальності не мають впливу такі слова, як відьма, упир, водяник, чугайстер та под.? Та й сама дійсність сприймається ближчою, реальнішою, коли її фрагменти названо словами. Вона стає більш чітко окресленою, розумово і чуттєво більш присвоєною. Слово виділяє предмети з хаосу явищ, воно допомагає людині оволодівати часом і простором. У ньому відбувається містерія перетворення скороминущого у вічне.

Містична функція мови полягає у вірі людей у можливість за допомогою слова викликати богоявлення, оживити мертвих, подіяти на певний предмет чи особу, підкоряючи їх своїй волі. Це виявляється в намаганні засекретити назви тих предметів, які необхідно забезпечити від ворожого впливу, у вірі, що вимовлене слово може накликати хворобу, нещастя, нанести шкоду. У стародавньому Єгипті був ритуал розбивання глиняних посудин з іменами ворогів, щоб накликати на них погибель. У сучасному Єгипті є звичай писати листи до святих і класти їх за огорожу могил. Чимало виявів магічно-містичної функції мови є в звичаях, обрядах і традиціях українськомовної спільноти.

Демонстративна функція - підкреслене вираження за допомогою мови своєї етнічної, національної приналежності. Так, на вулицях колись німецькомовної Праги чеські студенти та молода інтелігенція голосно, з викликом розмовляли по-чеському, виражаючи в такий спосіб і своє ставлення до засилля німецької мови на їх рідній землі, і свою відданість національним вартостям. Виразом такої ж позиції є й Шевченкове «вмію, та не хочу» щодо вживання російської мови.

12. Ми перелiчили найголовнiшi функцiї мови, усвiдомлення яких суттєво впливає на ставлення до мови, глибину i повноту її вивчення, на її використання.

«…Мова діє в усіх сферах духовного життя як творча сила, і якщо далі прослідкувати цю проблему, то важливість мови стане ще більш очевидною. Той, хто не схильний настільки поціновувати мовний вплив серед форм знання, має постійно розмірковувати, як далеко зайшли б ці форми знання, коли б мови не було взагалі» (Л. Вайсгербер).

Мова - явище системне. Її функцiї виступають не iзольовано, вони проявляються у взаємодiї. Вiдсутнiсть чи неповнота використання якоїсь iз них згубно впливає на мову в цiлому, а це, своєю чергою, вiдбивається на долi народу.

V. Взаємодія мов

1. Жодна мова не iснує iзольовано: мови контактують і взаємодiють мiж собою. Найбiльш поширеним видом i результатом цiєї взаємодiї є проникнення елементів однієї мови до іншої.

2. Запозичуються слова, словотворчi моделi та елементи, синтаксичнi конструкцiї i навiть звуки.

Так, російська мова запозичила з української слова борщ, хата, кожух, девчата, хлебороб, повстанцы, позавчера, самостийный; за зразком українських назв типу Полтавщина росіяни почали говорити Смоленщина, Орловщина і т. п.

Запозичення мовних одиниць відбувається паралельно з запозиченням позамовних реалій. «Українці принесли з собою (у Московщину. - В. І., Я.Р.-В.) свою велику культуру, і вплив їхній одбився на Москві на всьому житті. Він одбився на будівлі, на малюванні, на одежі, на співах, на музиці, на звичаях, на літературі і навіть на самій московській мові» (І. Огієнко).

3. У перiод пробудження нацiональної свiдомостi з'являється бажання повнiстю очистити свою мову вiд iноземних впливiв. Такий пуризм свого часу пережили чехи, угорцi, румуни, якi тисячами i навiть десятками тисяч викидали чужорiднi слова зi своїх мов. Вiдомо, з яким запалом передовi росiйськi письменники виступали проти «низькопоклонства перед Заходом», проти iншомовного засмiчення росiйської мови.

В українськiй мовi є близько десяти вiдсоткiв чужомовних за походженням слiв. Оцiнювалися вони по-рiзному. Донедавна вважалося, що українську мову росiйськi слова збагачують, а iншомовнi - засмiчують. Виняток робився хiба для тих чужомовних слiв, якi потрапляли в українську мову через росiйську.

У період українізації були спроби запровадити рідномовну термінологію, очистити мову від іншомовних запозичень. Наприклад, пропонувалось замінити «екватор» на «рівник», «конус» - на «стіжок», «сектор» - на «витинок», «штепсель» - на «притичку» і т.ін. Зрозуміло, що подібні ініціативи були гостро засуджені як націоналістичні, а ініціатори відправлені в більш холодний клімат або й туди, де нема «ні печалі, ні воздиханія». А ось В. Даль, який свого часу замінив «гімнастику» на придумане ним «ловкосилие», «дуэт» на «двоицу», «автомат» на «живулю» і «самодвигу», продовжував і в радянський час уважатись за великого російського патріота.

4. Запозичення - це природне явище в життi мов, воно властиве навiть найбiльш розвиненим iз них.

5. Неприродним, протиприродним є такий стан, коли елементи однiєї мови витiсняються елементами iншої, коли одна мова весь час розвивається в «тiнi» iншої мови. Тодi вона втрачає здатнiсть до саморозвитку, покiрно наслiдуючи те, що вироблене iншою мовою. У такiй ситуацiї «змiшуваною виявлятєься якраз своя, а не чужа мова» (Є. Вiндiш).

6. Однобiчна взаємодiя може призвести до того, що мова перетвориться на дiалект iншої, бiльш престижної, а згодом - взагалi розчиниться в нiй.

7. Свiдченням реальностi такої перспективи для української мови є iснування так званого суржика - безсистемної сумiшi української та росiйської мов, потворного гiбридного «дiалекту», яким послуговується значна частина населення України.

Наївно вважати, що люди тільки розмовляють суржиком. Вони ним також і думають. А це призводить до інтелектуально-моральної аморфності, розмитості і невизначеності особистості, втрати нею не лише мовних, а й національних орієнтирів узагалі. Це дає підстави деяким «теоретикам» стверджувати, що на Півдні України живе якийсь новий, але, звісно, не український народ. «У колишній Новоросії, заселення котрої почалося в часи Катерини II (академік, навіть радянський, міг би трохи краще знати історію. - В. І., Я.Р.-В.), формується нове етнічне утворення. (…). І не суттєво, що у них записано в паспорті - українець, росіянин, молдаванин, - усі вони належать до якоїсь нової спільноти, у якої єдиний дах» (Н. Моисеев. Национальные проблемы в контексте общих законов развития. - «Коммунист», 1988, №8, с. 57). Тут відсутня дуже важлива деталь: цей «дах» посилено будувався з російського матеріалу імперськими майстрами, але таки залишився недобудованим.

8. Однобiчна взаємодiя мов спричиняє втрату мовою нацiональної своєрiдностi, мова перестає бути виразником нацiонального свiтосприймання, свiтогляду, культури, духовностi.

Позаяк між національною мовою і національною свідомістю існує нерозривний органічний зв'язок, то мовна асиміляція спричиняє деформації в національному самоусвідомленні.

9. Осередки «Просвіти», кожна людина, якiй не байдужа доля української мови й української нацiї, повинні глибоко усвiдомлювати закономiрностi взаємодiї мов i те, що боротьба за свою мову в цiй сферi - це боротьба за майбутнє свого народу, його культуру, його духовнiсть, його обличчя серед народiв свiту.

VI. Престиж мови

1. Престиж мови - це її авторитет у мiжнацiональному та мiжнародному спiлкуваннi. Вiн залежить вiд багатьох чинникiв, домiнуючим серед яких є iнформативнiсть мови, тобто застосування її як носiя найновiшої та найважливiшої iнформацiї.

Високий престиж сучасної англійської мови пояснюється, зокрема, тим, що зараз більше 75% наукової продукції світу друкується цією мовою, тобто із кожної тисячі наукових статей або книг 760 виходять англійською.

2. Престиж мови не перебуває у прямiй залежностi вiд кiлькостi людей, що нею послуговуються. Китайською мовою, наприклад, розмовляє бiльше мiльярда землян, але вона не входить до числа найпрестижнiших. Далеко не завжди престиж мови визначається мiлiтарною потугою її носiїв. Інодi престиж мови має не загальний характер, а забезпечується її функцiонуванням в однiй iз сфер. Так, у музицi вже декiлька столiть найвищий престиж у свiтi має iталiйська мова.

Престиж мов часто пов'язаний з їх сакральним використанням: санскрит в Індії, латина і церковнослов'янська мова в Європі, арабська - у країнах мусульманського світу.

Вiдлучення мови вiд функцiй, що надають їй престижу, наприклад, вiд ролi державної мови, знижує її авторитет i зменшує опiр проникненню в неї чужомовних елементiв.

3. Престижними можуть бути навiть мертвi мови, якщо вони характеризуються високим рiвнем окультурення i ними закодована велика кiлькiсть важливої iнформацiї. За приклад може служити латина.

4. Престиж мови - величина змiнна. В iсторiї вiдомо чимало випадкiв пiднесення i падiння мов. Зрозумiло, що це залежить не вiд самої мови, а вiд суспiльства - носiя мови, його мiсця та ролi в загальнолюдському прогресi.

5. Є два способи забезпечити статус престижностi для своєї мови. Перший - через всебiчний розвиток суспiльства на шляху прогресу. Другий - шляхом утиску iнших мов полiтичними, вiйськовими, економiчними засобами. Наприклад, у франкiстськiй Іспанiї були офiцiйно забороненi всi мови, крiм кастiльської (iспанської). Зрозумiло, що другий шлях може привести тiльки до тимчасового успiху.

6. «Мов з абсолютними перевагами не існує. Можна говорити про досконалість, яка дає тільки часткові переваги» (В. фон Гумбольдт). Не гріх хвалити свою рідну мову - гріх зневажати інші.

7. «Мова долає своїх суперниць не завдяки якимось своїм внутрiшнiм якостям, а тому, що її носiї є бiльш войовничими, фанатичними, культурними, пiдприємливими» (А. Мартiне). Наскiльки двi останнi риси були притаманнi губителям української мови, читач поiнформований достатньо.

8. Престиж мови приносить не лише моральне задоволення її корінним носіям, але й неабияку матеріальну вигоду. Так, експорт англійської мови щорічно приносить шість мільярдів чистого доходу. На долю Англії припадає два мільярди, що являє собою шосту статтю її національного доходу.

9. Дбати про престиж мови свого народу - святий обов'язок кожного з нас, щоб поет не мав пiдстави писати:

Де наша мова? В домовинi

Об вiко б'ється! Вiдчини!

Але замiшанi на глинi,

Вiд рабства й самогонки синi,

Мовчать її глухi сини.

(Д. Павличко)

10. Про престижність української мови в минулому свідчать, наприклад, такі факти: вона використовувалась як державна у Великому Литовському князівстві (ця «руська» мова була спільною для українців і білорусів); як актова мова Молдавського князівства; дипломати при дворі польських королів спілкувались коли не латиною, то руською (українською), цією ж мовою бахчисарайські хани листувалися з турецькими султанами.

11. Про повільне, але неухильне зростання престижу української мови у наші дні свідчить кількість кафедр та центрів українознавства, які з'являються в багатьох країнах світу. Цей процес набиратиме на силі із утвердженням міжнародного авторитету української національної держави, розвитком економіки, науки, культури українського народу.

VII. Українська мова серед інших мов світу

А знаєте ви, що за сила в тiй мовi?

І. Франко

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17