Короткий словник з мовознавства

Ономасіологія (грец. onomasia -- найменування і logos -- слово, вчення) -- теорія номінації; один із двох аспектів семантики (поряд із семасіологією), який вивчає природу, закономірності і типи мовного позначення елементів дійсності.

Описовий метод -- метод планомірної інвентаризації одиниць мови і пояснення особливостей їх будови та функціонування на певному етапі розвитку мови, тобто в синхронії.

Опозиції фонем (лат. oppositio -- протиставлення) -- протиставлення двох чи кількох фонем для виявлення різниці між ними.

Опозиційний прийом -- прийом, який полягає в зіставленні мовних одиниць для встановлення їхніх диференційних ознак і на цій основі об'єднання їх у певні парадигматичні класи.

Орфографія (грец. orthographia, від orthos -- правильний і grapho -- пишу) -- історично сформована й загальноприйнята система правил щодо передачі мовлення на письмі.

Особа -- граматична словозмінна категорія дієслова (в деяких мовах також іменника в позиції присудка), що означає відношення суб'єкта дії до мовця.

Палаталізація (лат. palatum -- піднебіння) -- пом'якшення приголосних у певних фонетичних позиціях внаслідок піднесення середньої спинки язика до піднебіння.

Парадигма (грец. paradeigma -- приклад, зразок) -- 1) у широкому розумінні -- ряд протиставлених мовних одиниць, кожна з яких визначається відношеннями до інших; 2) у вужчому розумінні -- об'єднання мовних одиниць у певні класи, де кожна з них може у мовленні бути заміненою іншою одиницею цього класу.

Парадигматика--один із двох системних аспектів у вивченні мови, що розглядає мовні одиниці як сукупності структурних елементів, об'єднуваних у пам'яті мовців і пов'язаних відношенням протиставлення.

Парадигматичні відношення -- відношення вибору, асоціації, що ґрунтуються на подібності й відмінності позначувальних і позначуваних одиниць мови.

Паракінесика (грец. para -- біля, коло, поряд і kinetikos -- той, що рухає) -- жести і міміка як засоби спілкування.

Паралінгвістика (грец. para -- біля, коло, поряд і лінгвістика) -- 1) сукупність невербальних засобів спілкування; 2) розділ мовознавства, який вивчає ці засоби.

Переповідний спосіб -- спосіб, який позначає неочевидну дію (інформацію з чужих уст) і може виражати відтінок недовір'я, сумніву, здивування. Синонім: коментатйв.

Перлокуція (лат. per -- префікс, що означає посилення, завершення, дію, спрямовану на щось, крізь щось, і англ. locution -- мовний зворот, вислів) -- вплив мовлення на свідомість та поведінку адресата.

Перформатив (лат. performo -- ді ю) -- висловлення, еквівалентне дії, вчинку.

Перформатйвна функція -- функція мовлення, яка полягає у виконанні перформативного акту, тобто такого, який рівнозначний здійсненню дії. Див. Перформатив.

Перцептивна функція фонем (лат. perceptio -- сприймання, пізнавання) -- розпізнавальна функція.

Пїджини (від спотвореного англ. business -- справа) -- змішані мови зі спрощеною структурою, які використовуються як засіб міжетнічного спілкування.

Пізнавальна функція мови -- див. Гносеологічна функція мови.

Побутовий контекст --див. Ситуативний контекст.

Поверхнева структура -- спосіб конкретного опису синтаксичної побудови кожного окремого речення з його глибинних структур. Див. Глибинна структура.

Поетична функція мови --див. Естетична функція мови.

Полісемія (грец. polysemos -- багатозначний) -- наявність різних лексичних значень в одному й тому самому слові.

Полісинтетичні мови (грец. polys -- багато і synthesis -- поєднання) -- мови, в яких різні частини висловлення у вигляді аморфних слів-основ (коренів) об'єднані в єдині складні комплекси, сукупність яких оформляється службовими елементами. Синонім: інкорпоруючі мови.

Поняттєві категорії-- загальні смислові компоненти, властиві не окремим словам і системам їхніх форм, а широким класам слів, що виражаються в мові різноманітними засобами (прямо чи непрямо, явно чи приховано, лексично, морфологічно або синтаксично).

Поняття -- форма мислення, в якій відбиваються загальні істотні властивості предметів і явищ об'єктивної дійсності, загальні взаємозв'язки між ними у вигляді цілісної системи ознак.

Порівняльно-історичне мовознавство-- лінгвістичний напрям, який досліджує мови для встановлення їхньої спорідненості та вивчення історичного розвитку споріднених мов.

Порівняльно-історичний метод -- сукупність прийомів і процедур історико-генетичного дослідження мовних сімей і груп, а також окремих мов для встановлення закономірностей їх розвитку. Синоніми: компаративний метод, лінгвогенетйчний метод.

Погоджувальна лінгвістика -- див. Генеративїзм.

Потенційна сема -- сема, яка не характеризує позначені словом предмет чи поняття, але може виявлятися у певних ситуаціях. Синонім: ймовірнісна сема.

Прагматика (грец. pragmatikos -- дійовий, чинний) -- сфера досліджень у семіотиці й мовознавстві, в якій вивчається функціонування мовних знаків у мовленні; розділ мовознавства, який вивчає комплекс проблем, що стосується мовця, адресата, їх взаємодії в комунікації.

Прагматична функція мови -- функція, що вказує на ставлення мовця до висловленого.

Прагматичний синтаксис -- синтаксис, предметом якого є комплекс проблем, пов'язаних з мовцем і адресатом, їх взаємодією у процесі комунікації.

Прамова -- мова, з діалектів якої виникла група (сім'я) споріднених мов.

Праформа -- вихідна для пізніших утворень мовна форма, реконструйована на основі закономірних відповідників у споріднених мовах. Синонім: архетйп.

Предикат (лат. praedicatum -- сказане) -- конститутивний елемент судження, тобто те, що говориться (стверджується або заперечується) про суб'єкт.

Предикативи (лат. praedicativus -- стверджувальний, категоричний) -- див. Категорія стану.

Предикативність -- комплексна синтаксична категорія, яка виражає відношення повідомлюваного до дійсності і формує речення як комунікативну одиницю.

Пресупозиція (лат. ргае -- попереду і suppositio -- припущення, презумпція) -- компонентсмислу речення, який повинен бути істинним для того, щоб речення не сприймалось як семантично аномальне або недоречне в даному контексті.

Привативні опозиції фонем -- опозиції, в яких один елемент має якусь ознаку, а інший її не має.

Прийом відносної хронології -- прийом порівняльно-історичного методу, який полягає у встановленні послідовності появи в часі мовних явищ (яке з них виникло раніше, а яке пізніше).

Прийом внутрішньої реконструкції -- прийом порівняльно-історичного мовознавства відтворення незасвідчених мовних форм шляхом порівняння мовних одиниць всередині однієї мови.

Прийом зовнішньої реконструкції -- прийом порівняльно-історичного мовознавства відтворення незасвідчених мовних форм на основі порівняння відповідних одиниць споріднених мов.

Прийом «слів і речей» -- прийом дослідження лексики, за якого історію слова вивчають разом з історією позначуваної словом речі.

Прийом тематичних груп -- прийом дослідження лексики, за якого слово вивчають у зв'язку з іншими словами, пов'язаними з ним спільною темою.

Прийоми внутрішньої інтерпретації -- способи вивчення мовних явищ на основі їх системних парадигматичних і синтагматичних зв'язків.

Прийоми зовнішньої інтерпретації -- способи вивчення мовних явищ за зв'язком з позамовними (соціологічними, логіко-психологічними та ін.) явищами.

Прийоми міжрівневої інтерпретації -- способи дослідження мовних явищ, які полягають у тому, що одиниці одного рівня використовують як засіб лінгвістичного аналізу одиниць іншого рівня.

Прикладне мовознавство -- напрям у мовознавстві, який опрацьовує методи вирішення практичних завдань, пов'язаних із використанням мови.

Прилягання --тип синтаксичного зв'язку між словами, який виражається позиційно (порядком слів) або інтонаційно.

Принцип конгеніальності (лат. соп -- префікс, що означає об'єднання, спільність, сумісність, і genius-- дух)-- принцип гармонізації творчих можливостей автора і читача.

Приховані категорії -- семантичні й синтаксичні ознаки слів чи словосполучень, які не мають явного морфологічного вираження, але є суттєвими для побудови й розуміння висловлення, зокрема тому, що вони впливають на сполучуваність слів.

Пропозиція (лат. propositio -- основне положення) -- семантичний інваріант, спільний для всіх членів модальної й комунікативної парадигм речень.

Пропорційні опозиції фонем -- опозиції, в яких відмінність між фонемами така сама, як і в іншій опозиції.

Просодія (грец. prosodia -- приспів, наголос) -- над сегментні особливості мовлення: висота тону, часокількість, сила голосу; наголошення.

Прості універсали --див. Елементарні універсали.

Просторова лінгвістика --див. Ареальна лінгвістика.

Протеза (грец. prothesis-- додання, приєднання) -- поява перед голосним, що стоїть на початку слова, приголосного для полегшення вимови.

Прототип (англ. prototype, від грец. prototypon -- прообраз) -- 1) одиниця, яка виявляє найбільшою мірою властивості, спільні з іншими одиницями даної групи; 2) одиниця, яка реалізує спільні для групи властивості без домішки інших властивостей.

Психолінгвістика (грец. psyche -- душа і лінгвістика) -- галузь мовознавства, яка вивчає процеси породження і сприймання мовлення в їх співвідношенні з системою мови.

Психолінгвістичні методи -- методи дослідження мовних явищ, які полягають в обробці й аналізі мовних фактів, отриманих від інформантів у результаті спеціально організованих експериментів.

Психологізм --див. Психологічний напрям у мовознавстві.

Психологічний напрям у мовознавстві -- сукупність течій, шкіл і окремих концепцій, які розглядають мову як феномен психологічного стану і діяльності людини або народу. Синонім: психологізм.

Редеривація (лат. ге -- префікс, що означає зворотну або повторну дію, \деривація\--див. Зворотне словотворення.

Рема (грец. rhema -- сказане) -- компонент актуального членування речення, те, що стверджується або запитується про вихідний пункт повідомлення -- тему і створює предикативність, закінчене вираження думки.

Репрезентативна функція (лат. representatio -- наочне зображення) -- див. Номінативна функція.

Референт (англ. refer -- співвідносити, посилатися; лат. referens -- той, що відносить) -- об'єкт позамовної дійсності, який має на увазі мовець, коли вимовляє певний мовленнєвий відрізок.

Референтна функція --див. Номінативна функція.

Речення -- основна синтаксична одиниця, яка являє собою інтонаційно оформлене смислове і граматичне ціле, що формує і виражає окрему відносно закінчену думку й відношення її змісту до дійсності.

Рівні мови -- складові частини структури мови (яруси), кожна з яких характеризується сукупністю відносно однорідних одиниць і набором правил, що регулюють їх використання і групування в різні класи й підкласи, і знаходиться в ієрархічних відношеннях щодо інших (фонологічний, морфологічний, лексико-семантичний і синтаксичний рівні).

Рід -- граматична категорія, яка властива різним частинам мови і полягає в розподілі слів за двома чи трьома класами, традиційно співвіднесеними з ознаками статі або їх відсутністю.

Сёма (грец. sema-- знак)-- мінімальна, гранична одиниця плану змісту. Синоніми: компонент значення, семантичний множник, маркер.

Семантика (франц. semantique -- наука про зміст, від грец. se mant/kos -- який має значення, означає) -- 1) план змісту в мові; 2) значення мовної одиниці; 3) розділ мовознавства, що вивчає план змісту в мові.

Семантичний диференціал -- психолінгвістичний прийом (анкетування), який полягає у використанні комплексу пар семантичних диференційних ознак для характеристики одиниць мови (визначення відстані між значеннями слів, їх місця в лексико-семантичній системі, вивчення звукосимволізму тощо).

Семантичний множник -- див. Сёма.

Семіологія --див. Семіотика.

Семіотика (грец. semeion -- знак) -- наукова дисципліна про різні системи знаків, які використовують для передачі інформації.

Сигніфікативна функція фонем (лат. significare --давати знати, виявляти) -- функція розрізнювати значення слів і морфем.

Силабема (грец. sy//atoe~ -- склад) -- див. Морфосилабёма.

Силабоморфема --див. Морфосилабёма.

Сильна позиція фонем -- позиція, в яких протиставлення і розрізнення фонем досягають повної сили.

Символіка звука --див. ЗвукосимволГзм.

Сингармонізм (грец. syn -- разом і harmonia -- співзвучність) -- характерний здебільшого для тюркських мов фонетичний процес уподібнення (асиміляції) наступних голосних звуків афіксів попереднім голосним звукам кореня.

Синкретизм (грец. synkretikos -- з'єднання) -- формальне нерозрізнення, злиття в одній формі різнорідних мовних елементів.

Синоніми (грец. synonimos-- однойменний)-- слова, які мають значення, що повністю або частково збігаються.

Синтагматика (грец. syntagma, буквально -- разом побудоване; поєднання, зв'язок) -- один із двох системних аспектів у вивченні мови, який розглядає відношення між послідовно розташованими одиницями за їхнього безпосереднього поєднання в реальному потоці мовлення або в тексті, тобто сполучуваність мовних одиниць.

Синтагматичний синтаксис -- розділ синтаксису, який вивчає синтаксичну валентність слова, способи її реалізації і виражені нею відношення.

Синтагматичні відношення -- відношення одиниць, розташованих лінійно; здатність мовних одиниць поєднуватися.

Синтаксёма-- мінімальна семантико-синтаксична одиниця, яка виділяється на основі семантико-синтаксичних відношень і позначає відповідні явища дійсності; словоформа, яка бере участь в організації речення.

Синтаксис (грец. syntax/s -- побудова, порядок) -- 1) граматична будова речень та словосполучень, правила їх творення і функціонування; 2) розділ граматики, який вивчає речення і словосполучення.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5