Сучасні тенденції розвитку світової фінансової системи

прагнення американських корпорацій розширити закордонну діяль-ність (з середини 50-х років); посилена орієнтація японських і європей-ських корпорацій на світовий ринок, а також активізація конкуренції між американськими і іноземними багатонаціональними корпораціями як на міжнародній арені, так і в США;

поява нових ділових можливостей для бізнесу на Далекому Сході, викликана швидким економічним зростанням Японії починаючи з 60-х років;

світові фінансові кризи в 1971 і 1973 рр. що призвела до краху Брет-тон-Вудської системи, і формальний перехід від системи фіксованих валютних курсів до плаваючих валютних курсів;

серйозний тиск на світову економічну систему чинили перша й друга нафтові кризи в 1974 р. і 1979 р., викликані суттєвим підвищенням цін на нафту;

банківська криза в США у 1979 р. спричинила загальне підвищення процентних ставок і поставила на межу банкрутства багато країн, що розвиваються - одержувачів приватних банківських кредитів;

світова боргова криза, яка розпочалася в 1982, спричинена проблемами обслуговування боргу країнами, що розвиваються;

перетворення Японії на провідну міжнародну фінансову силу і джерело світового капіталу (1980-ті роки);

підписання у лютому 1987 р. сімома країн (“Велика сімка”) Луврських угод у Парижі. Було запропоновано підтримку долара США шляхом штучного підтримування обмінних курсів своїх валют щодо долара у вузьких межах коливання. Оголошено також про наміри проводити узгоджену економічну політику у своїх країнах;

прийняття 1987 р. Європейським економічним співтовариством єди-ного Європейського акта, що передбачав створення уніфікованого європейського ринку в 1992 році,

у 1989 - 1992 рр. крах комуністичних режимів у східноєвропейських країнах та їх перехід від комуністичного тоталітарного до багато-партійного демократичного правління, від централізовано-планової економіки до побудови ринкової економіки. Ці зміни внесли суттєво-вагомі корективи у міжнародній політиці, економіці в цілому та фінансах, зокрема;

поява уніфікованого європейського ринку після 1992 року;

набуття чинності в листопаді 1993 р. Північно-Американською уго-дою про вільну торгівлю (НАФТА). Прискорення регіонального роз-витку після Конференції з питань азіатсько-тихоокеанського еконо-мічного співробітництва у США;

в 1994 р. - прийняття рішення на Уругвайському раунді переговорів у рамках ГАТТ (1986-1994 рр.) про створення Світової організації торгівлі (СОТ - WTO- World Trade Organization);

в 1994-1995 рр. - фінансова криза в Мексиці, яка поставила країну на межу суверенного дефолту і загрожувала поширення на інші країни Латинської Америки. (Дефолту вдалося запобігти завдяки надопера-тивній і потужній фінансовій допомозі з боку МВФ і США);

1997-1998 рр. - глибока фінансова криза сколихнула Південно-Східну Азію, Росію, Бразилію та інші країни. Більшість національних валют азіатського регіону девальвувала (в Індонезії, Південній Кореї, Малай-зії, Таїланді, на Філіппінах). “Фінансова пожежа” від Волл-Стріт до Токіо спричинила значний вплив на кон'юнктуру валютних і фондових ринків;

1999 р. - запровадження країнами Європейського Союзу спільної валю-ти - євро та проведення комунітарної грошової політики;

наприкінці березня 2000 року - злиття Паризької, Амстердамської та Бельгійської фондових бірж - створення Euronext - найбільшого у Єврозоні за обсягами торгового фондового ринку; 26 квітня 2000 р. - оприлюднення намірів про злиття двох найпотужніших європейських бірж - Лондонської та Франкфуртської у “IX” (“Ай-Ікс”);

“чорна п'ятниця” 14 квітня 2000 - обвал індексу NASDAQ Composite.

“чорний вівторок” 11 вересня 2001 р. - терористичний акт в США. Шок охопив весь світ. Чотири дні не працювала Нью-Йоркська фон-дова біржа - найтриваліше закриття з часів Першої світової війни.

Ситуація змінилася після трагічних подій 11 вересня 2001 р. Глобальна економіка вже декілька місяців знаходилася на спаді, що стався слідом за депресією у США. Однак “чорний вівторок” заставив про багато що задуматися і на багато що подивитися іншими очима та й з іншого боку. (Спеціалісти висловлювали побоювання, що терористичні атаки на Нью-Йорк і Вашингтон будуть посилювати негативні тенденції). Шок охопив увесь світ, однак фінансове середовище світу витримало удар, але водночас і викрило ще один специфічний бік своєї вразливості - зв'язок, який у ті дні виявився найслабшим місцем, показавши банкам, що їх залежність від стану телефонних і електронних мереж стала занадто великою. На думку фахівців, підвищена вразливість фінансових інститутів у цьому відношенні може створити немало проблем і в менш трагічних обставинах, однак для пошуку рішень у даній сфері необхідно час [81, c.805].

Нині світова фінансова мережа охоплює сотні тисяч транснаціональних і міжнародних фінансово-промислових груп, транснаціональні банки і страхові компанії, ринки цінних паперів, електронні системи банківських розрахунків - як традиційні, так і віртуальні. Схематично складові світового фінансового середовища зображено на рис. 1.3.

107

Рис. 1.3 Складові фінансового середовища [39]

Глобальна сітка Інтернет-торгівлі та розра-хунків перетворила світовий фондовий і валютний ринок на єдиний глобаль-ний фінансовий простір. Ділові операції у цьому просторі здійснюються цілодо-бово (у змінному режимі).

Інформаційні технології ще сильніше вплинули на фінансове середовище. За рівнем глобалізації фінансова сфера сьогодні випереджає всі сфери реальної економіки.

Як зауважують американські вчені Енг М.В., Ліс Ф.А. та Лоуренс Дж. М., - “фінанси - це “клей”, який з'єднує багато різноманітних внутрішніх і міжна-родних видів діяльності і процесів” [72, c.520]. Світові фінанси, в свою чер-гу, прагнуть інтегрувати фінансову діяльність, тенденції і нововведення в єдине ціле. Для виконання даного завдання основна увага приділяється ключовим концепціям, аналітичному підходу і практичному застосуванню.

Міжнародне валютно-фінансове середовище функціонує як цілісність і розглядається одночасно у двох площинах: валютній та фінансовій. Валютна площина характеризується такими складовими як національні та резервні валюти, міжнародні лічильні грошові одиниці, умови взаємної конвер-тованості і оборотності, валютний паритет, валютний курс і національні та між-народні механізми його регулювання. Фінансовими елементами є міжнародні фінансові ринки і механізми торгівлі конкретними фінансовими інструментами - валютою, цінними папера-ми, кредитами.

Самостійним елементом міжнародного фінансового середовища виступа-ють міжнародні розрахунки, які обслуговують як рух товарів і факторів вироб-ництва, так і фінансових інструментів. Механізми міжнародного фінансування є ключовими елементами макроекономічного корегування, яке здійснюють країни у відкритій економіці [73, c.11].

Світова фінансова сфера стала практично незалежною від державного контролю і регулювання. Відбулася принципова зміна моделі взаємодії цієї сфери з державними регуляторами. Протягом століть національні фінансові системи функціонували переважно всередині країни і контролювалися держав-ними інститутами. Тепер, коли формується світовий фінансовий простір як органічна єдність світових валютних, фондових, кредитних і страхових ринків, національні держави зі своїми регуляторами стали, за словами російського еко-номіста Ю.В.Шишкова, як “острови в глобальному фінансовому океані” [71, c.8]. Сьо-годні вони не в змозі поодинці не лише регулювати потоки припливу та відпли-ву в цьому океані, а й контролювати у колишньому обсязі власну внутрішню фінансову сферу.

1.3 Особливості міжнародних фінансів на рубежі ХХІ ст.

Розвиток економічного співробітництва між державами привів до розгалуження різних за своїм змістом видів господарських зв'язків. Зокрема, за останні роки значно розширилися міждержавні фінансові, кредитні і валютні відносини. Будучи однією з форм економічного, науково-технічного і культурного співробітництва між державами, ці відносини разом з тим мають специфічні особливості. В XX ст., особливо після другої світової війни, у зв'язку з розвитком міжнародного обміну, а також розширенням і диференціацією форм співпраці різних країн в політичній, економічній і культурній областях виникла необхідність подальшого розширення міжнародних фінансових відносин [59, c.215]. З'явилися численні міжнародні організації, члени яких - суверенні держави - приймають на себе певні фінансові зобов'язання. Були створені спеціалізовані міжнародні фінансові організації (Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку і ін.). Основними видами міжнародних фінансових відносин є [59, c.216]:

· міжнародні фінансові відносини, що виникають при передачі однією державою іншій грошових коштів з метою поповнення її офіційних валютних резервів (надання валютних позик);

· міжнародні кредитні відносини, які складаються при русі в міжнародному плані певної вартості на умовах повернення і, як правило, із сплатою відсотків;

· міжнародні валютні відносини, що виникають при здійсненні державами заходів, направлених на підтримку на певному рівні курсового співвідношення їх валют, а також на організацію системи грошових відносин між ними;

· міжнародні податкові відносини, що складаються між державами при здійсненні ними заходів, направлених на врегулювання порядку оподаткування.

Об'єктом всіх видів фінансових відносин служать гроші або грошові зобов'язання. Але міжнародного характеру вони набувають лише тоді, коли складаються в процесі зовнішньої діяльності держави, виконання її зовнішніх функцій і задач.

Особливість міжнародних фінансів полягає в тому, що вони представлені безліччю суб'єктів, тобто спочатку це багатосуб'єктна категорія. Це означає, що немає єдиного міжнародного фонду грошових коштів, зосередженого в конкретному місці і є власністю конкретного суб'єкта світової економіки. Фінансові ресурси світу знаходяться переважно в обігу, утворюючи світовий фінансовий ринок. Як будь-яка багатосуб'єктна категорія міжнародний фінансовий ринок постійно потребує реформування [59, c.230]. Так, проблеми зміцнення міжнародної фінансової системи стали широко обговорюватися після мексиканської кризи кінця 1994 р. Щорічний самміт лідерів країн групи G-7, проведений в 1995 р. в Галіфаксі, послужив стимулом для розвитку досліджень по ряду напрямів. Серед них важлива роль відводилася вивченню способів організованого вирішенню фінансових криз. З представників центральних банків і міністерств фінансів країн G-10 (G-7 + Бельгія, Голландія, Швеція і Швейцарія) була сформована робоча група, яка до травня 1996 р. підготувала відповідний доклад (Rey Report). В ньому було відзначено, що ні країни-позичальники, ні кредитори не зможуть уникнути негативних наслідків кризи [29, c.231]. Доклад закликав до вдосконалення ринковий орієнтованих процедур вирішенню боргових проблем держави і приватного сектора, що знаходиться в умовах кризи. Було запропоноване внести певні зміни в договори купівлі-продажу облігацій (bond contracts) для забезпечення взаємодії і співпраці власників облігацій в період реструктуризації умов їх випуску емітентом (державою або приватними корпораціями), що зазнає фінансові труднощі. В докладі була виказана ідея розширення можливостей МВФ по застосуванню політики "кредитування в умовах заборгованості" (lending into arrears). Процес зміцнення фінансової системи, що почався, виявився в наступних аспектах:

· розвиток міжнародних стандартів публічного розкриття економічної інформації (Special Data Dissemination Standard);

· створення міжнародних стандартів банківського нагляду (Basle Core Principles for Banking Supervision);

· розширення фінансових можливостей МВФ в рамках New Arrangement to Borrow (NAB) 25 країн, що беруть участь в NAB, погодилися надавати МВФ кредити для попередження погіршення світової фінансової системи або у разі існування загрози для її стабільності, а також для подолання кризових явищ.;

· створення в МВФ нового механізму кредитування, Supplemental Reserve Facility (SRF), покликаного допомогти членам фонду справлятися з несподіваним і руйнівним впливом втрати довір'я інвесторів. Умови надання засобів по лінії SRF повинні забезпечувати їх переважне (первинне) повернення при зниженні можливих конфліктів інтересів [59].

В листопаді 1997 р. на зустрічі лідерів країн азіатсько-тихоокеанського регіону, що проводилася у Ванкувері було піднято питання про більш детальне обговорення причин кризи на ринках, що розвиваються. В квітні 1998 р. з країн, що грали системну роль в світовій фінансовій системі, була утворена група G-22. Представники країн, що входили в неї сформували три робочі групи для вироблення пропозицій по наступних напрямах: підвищення прозорості і ступеня відповідальності; зміцнення національних фінансових систем; стимулювання розподілу тягаря витрат по виходу з кризи між державним і приватним сектором. Доклади робочих груп були представлені на щорічному 53-у зборі Ради управляючих МВФ і Всесвітнього банку, що відбувся в жовтні 1998 р. За підсумками обговорення представлених докладів державні діячі країн G-7 30.10.98 р. випустили сумісну заяву. В дискусії, що почалася, найактивнішу участь беруть представники розвинутих країн і міжнародних організацій [59]. Зараз аналіз різних підходів до реформи МФС утруднений через відсутність цілісних програм, які б містили пропозиції по побудові єдиної архітектури світової системи. Враховуючи це, доцільно класифікувати основні напрями передбачуваної реформи, що намітилися. Розглянемо основні причини реформування міжнародної фінансової системи [42, c.516]:

Глобалізація світової економіки, що сприяла виникненню нового класу міжнародних інвесторів, одночасно діючих на декількох ринках, що розвиваються, і здатних дестабілізувати фінансову ситуацію в країнах, де здійснюються інвестиції. Різка невідповідність між високим рівнем розвитку міжнародного фінансового ринку і відсутністю належної інституційної структури його регулювання.

Збільшені побоювання поглиблення світового спаду, що загрожують серйозними наслідками у разі неадекватного регулювання міжнародної фінансової системи.

Стійка повторюваність фінансових і валютних криз в останні роки, підвищення їх глибини і інтенсивності. Масове зростання негативних соціальних наслідків криз, що виявляється в збільшенні безробіття і рівня бідності.

Збільшення чисельності офшорних фінансових центрів, що знижують ефективність державного регулювання фінансових ринків країн, які розвиваються.

Слабкість фінансового сектора в країнах з ринками, що розвиваються, яскраво виявилася в ході останніх криз. Непропорційне використовування державних засобів при вирішенні проблем приватного сектора.

Обмежені можливості міжнародних інститутів в наданні фінансової підтримки країнам, що розвиваються, в порівнянні з розмірами потоку приватного капіталу. Нездатність міжнародних організацій протистояти кризам, що повторюються, і обмежувати сферу їх розповсюдження. Неефективна процедура надання засобів міжнародними інститутами в умовах кризи, що швидко розвивається.

Поглиблення конфліктів інтересів (moral hazard), що виникають в результаті втілення програм фінансування МВФ і інших міжнародних інститутів, і негативно впливаючих на поведінку приватних інвесторів і позичальників в ході фінансових криз.

Різке збільшення кількості інвестиційних інститутів, фінансових інструментів і об'єму операцій на фінансових ринках, особливо на ринку боргових зобов'язань, утрудняюча взаємодія інвесторів в ході подолання криз. Масштаби і диверсифікованість інвестиційних вкладень в країнах з ринками, що розвиваються, що зумовили прискорення розповсюдження криз. Масовий розвиток операцій, у тому числі спекулятивних, з похідними цінними паперами (дериватами), відбиваних на позабалансових рахунках і утрудняючих оцінку фінансовими інститутами ризиків [42, c.517].

Розглянемо основні напрями реформування і розвитку міжнародної фінансової системи.

1. Регулювання фінансових ринків і інвестиційних інститутів [42, c.518]:

· зміцнення фінансової системи і реформування місцевих фінансових інститутів шляхом вироблення і розповсюдження міжнародних принципів і стандартів регулювання і нагляду за банківською системою, фондовим ринком і різними фінансовими інститутами. Зміцнення фінансової інфраструктури через ухвалення більш універсальних стандартів аудиту, бухобліку, процедур банкрутства, платіжних систем. Вдосконалення Базельськіх стандартів розрахунку достатності банківського капіталу;

· визначення шляхів зміцнення пруденциального нагляду як в країнах, що розвиваються, так і в розвинутих країнах;

· створення механізмів ринкового регулювання ринку деривативов і інвестиційної діяльності з активним використовуванням позикових ресурсів (ефект leverage);

· стимулювання введення міжнародних стандартів діяльності в офшорних фінансових центрах.

2. Економічна політика:

· визначення умов лібералізації внутрішнього ринку і введення адекватного валютного режиму в країнах з ринками, що розвиваються, вироблення способів контролю за рухом міжнародного капіталу;

· підвищення ефективності механізмів державної підтримки приватного сектора і розподілу соціальних виплат;

· пошук шляхів мінімізації втрат населення в результаті криз і розробка політики, яка б краще захищала найуразливіші верстви населення;

· розширення прозорості в приватному і державному секторі і в діяльності міжнародних фінансових інститутів.

3. Діяльність міжнародних фінансових інститутів

· реформування системи міжнародного фінансування;

· поліпшення механізмів вирішення криз і розробка шляхів залучення приватного сектора в прогнозування фінансових криз і їх подолання;

· посилення нагляду з боку МВФ за політикою, що проводиться країнами-учасницями, особливо у фінансовому секторі і в області руху капіталу;

· підвищення ефективності макроекономічної політики на міжнаціональному рівні [42, c.519].

Визначальною рисою світового фінансового середовища на сучасному етапі розвитку є глобалізація. Глобалізація стає постійно діючим фактором як міжнародного економічного середовища, так і внутрідержавного економічного життя. Однією з найяскравіших форм прояву процесу глобалізації є вибухоподібне зростання, в останні роки, світового фінансового ринку, фінансових трансакцій, що здійснюються між різними суб'єктами світогосподарських зв'язків. Якщо у 1978 р. щоденний обсяг операцій із купівлі продажу іноземних валют становив 15 млрд.дол. США, у 1992р. - 880 млрд. дол., то у 2006 р. цей показник збільшив-ся до 7,4 трл.дол.США.. За даними Міжнарод-ного валютного фонду приріст сукупного обсягу ВВП у 178 країнах світу в пос-тійних цінах склав у 2006 р. 3,3% (супроти 2,5% у 2005 р., але це значно нижче останнього піку економічного підйому у 1997 р. - 4,1%); приріст обсягу світової торгівлі товарами та послугами збільшився у постійних цінах з 4,2 у 2005 р. до 4,6% у 2006 р. [29]

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11