Сучасні тенденції розвитку світової фінансової системи

У світі все ж таки відбувається не стільки інтернаціоналізація соціаль-ного простору і економіки (корелянтом якої могли б слугувати політичні і соці-альні об'єднання глобального співтовариства), але, перш за все, уніфікація певних правил гри, широкомасштабна інформатизація, забезпечення транспа-рентності економічного простору, формування світової комунікаційної сітки і т.д. В економіці глобалізація охоплює перш за все фінансову сферу (переваж-но в секторі короткострокових інвестицій і “гарячих грошей”) [55, c.254]. Інтернаціона-лізація ж виробничих і торгових трансакцій у значній мірі зв'язана з внутрі-регіональними процесами, а також з феноменом ТНК і операціями, здійснюва-ними між їх філіям; сучасним процесом корпоративного злиття, поглинання, так званою “корпоративною дипломатією” сучасності, появою глобальних фірм.

Найголовніше - це перебуваюча у стані формування система глобаль-ного управління, по-перше, ресурсами планети і перерозподілом світового доходу, але також і всієї економічної діяльності на ній, у вигляді складнопід-рядної геоекономічної конструкції. Зрозуміло, що завдання і методи подібної структури не можуть обмежуватися лише господарською сферою. Окрім інформаційної і фінансової сфер, глобалізація реалізує себе також як виклики і проблеми, звернені до всього людства.

Світова економічна система вперше прямує до мегаекономіки, яка за сло-вами професора Ю.М.Осипова є ніщо інше, як “сукупна суперекономіка, що складається з національних країнних мікроекономік” [50, c.361]. Зараз вона входить у нове русло глобальної інтеграції й інтернаціоналізації. Інтеграція різних держав вимагає не лише гармонійного поєднання зусиль, але й зрівнова-ження методів та механізмів розвитку. З макроекономічного боку, інтеграція торкається важливих функцій загального порядку (приплив, відплив капіталу); мікроекономічні аспекти вимагають більш тривалого періоду, оскільки слід враховувати численні способи організації праці, управління, відмінності у ме-тодах розрахунків, визначення індикативних показників-орієнтирів економіч-ного розвитку та зростання, недосконалість чи відсутність інтеграційних механізмів. Адже інтеграція, за словами професора Беласси, - це раціональна підбудова, що прямує до узгодження напрямних не порядком диктату, а шляхом домовленості, економічно-політичного спілкування і прагматичного унапрямлення загальних інтересів даного регіону [74]. Виходячи з даного твердження, між системами, що інтегруються повинен утворитися напрямний рівноважний вектор, а точніше кажучи рівноважна площина.

Більш інтегрована глобальна система вимагає також підвищення ступеню цілісності політики, що проводиться та заповнення серйозних прогалин. А міжнародна фінансова архітектура, рівно ж як і режим багатосторонньої торгівлі вимагає зміцнення. Необхідно забезпечити більш тісну узгодженість макроекономічної, торгової політики, політики надання допомоги, фінансової та екологічної політик. З метою забезпечення ефективного функціонування глобальної економіки та формування міцного фундаменту для світової фінансової системи [20, c.33].

Слід забезпечити більш ефективну інтеграцію стратегій відвернення кон-фліктів, надання гуманітарної допомоги й допомоги з метою розвитку, пост-конфліктної побудови миру, спокою. Іншими словами, вкрай важко забезпечи-ти успішний перехід до більш глобального світу спираючись на розрізнені та несумісні елементи політики. Досягнення цього є копітким і тривалим проце-сом з усуненням низки екстернальних та інтернальних перешкод; зрівноважен-ня інтенсивності/ екстенсивності зростання, оптимальне врівноваження обся-гів ринку; вирішення питань концентрації; напрацювання механізмів коорди-нування фінансових потоків; врегулювання проблем зростаючої конкуренції на світових ринках; конвергенційна інвестиційна політика, формування ділових стратегій.

По мірі формування світового господарства і особливо його глобалізації фінансовий ринок почав, як зазначає академік Абалкін Л.І., зливатися з валют-ним ринком [1], однак на нашу думку, більш точнішим буде цей процес охарактеризувати як зрощення, яке випливає із взаємопереплетеності та взаємопроникненості. Так, у структурі фінансового ринку поряд із численними і традиційними потоками руху капіталу, виникли принципово нові напрями його руху. Поряд із капіталом, який обслуговує (безпосередньо чи опосередко-вано) виробництво та інші комерційні структури, з'явився капітал, здатний із грошей робити гроші. Розміри цього виду капіталу поки що не піддаються чіт-кій та точній оцінці в силу анонімності грошових знаків і їх записів [2].

2.3 Стратегія фінансової інтеграції в умовах сучасного глобалізму

Сучасний період економічного розвитку характеризується фундаменталь-ними змінами. В останнє десятиліття великий вплив на розвиток світової еко-номіки мають явища глобалізації та інтеграції. Це два процеси, які на перший погляд є автономними, але при глибшому дослідженні з'ясовується не лише взаємозв'язок, а й складне підґрунтя нелінійного, часто-густо суперечливого, нерівномірного процесу.

Швидкий розвиток світової цивілізації характеризується активізацією глибинних змін в усіх напрямах: від перегляду політичних та економічних прі-оритетів до усвідомлення зміни самої сутності нового щабля суспільного роз-витку. Світ поступово трансформується у простір глобальної взаємодії усіх його складових. Швидкість розповсюдження та широке використання нових інформаційних та телекомунікаційних технологій стали тепер явищем, загальним для більшості країн, що забезпечує суттєву мобільність їх продуктивних сил та свідчить про безпрецедентну глобальність світу в перспективі. Важливою складовою трансформації сучасної економіки є посилення інтеграційних процесів.

Глобалізація і локалізація-інтеграція світкової економіки та посилення вимог місцевої автономії є двома важливими фаторами, які визначають роз-виток на межі ХХІ століття. Вони, і надалі, впливатимуть на торгівлю, фінан-сові потоки, глобальне навколишнє середовище, на розвиток міст, а тому вима-гатимуть від держав пошуку динамічної рівноваги як на міжнародному так і на субнаціональному рівнях. Сьогоднішньому світу притаманний значний ступінь інтернаціоналізації та інтегрованості, і, зокрема, щодо вивозу, ввозу капіталу, його переливу, руху, обміну в тій чи іншій формі. Зростаюче переплетення еко-номік, інтернаціоналізація фінансових ринків і сучасні тенденції розвитку сприяють процесу економічної інтеграції та глобалізації [29].

Під інтеграцією, за словами американського професора О.Бея розуміють процес економічного об'єднання дотепер роз'єднаних частин однієї держави чи низки самостійних держав в одне ціле - фактичну сукупність відносин. Проце-си інтеграції притаманні як уже існуючій системі - у цьому випадку вони сприяють підвищенню рівня її цілісності й організованості, так і при виникнен-ні нової системи з раніше незв'язаних елементів. Окремі частини інтегрованого цілого можуть мати різний ступінь автономії. В ході процесів інтеграції у системі збільшується обсяг і інтенсивність взаємозв'язків і взаємодій між її елементами, зокрема, надбудовуються нові рівні управління [67, c.215].

З теоретичного боку, інтеграцію поділяють на такі види:

· політичну інтеграцію;

· соціальну інтеграцію;

· економічну інтеграцію.

З функціонального боку, інтеграцію можна поділити на:

· внутрішню інтеграцію (ендогенну);

· зовнішню інтеграцію (екзогенну);

· суцільну інтеграцію (компактну);

· несуцільну інтеграцію.

Під політичною інтеграцією розуміють наднаціональні об'єднання (як правило) регіонального значення створені з метою вироблення сукупності спільності інтересів, оборони чи співзалежності. У вузькому значенні політич-на інтеграція проявляється коли роз'єднані політичними, мовними, релігійними чи культурними відмінностями, частини одного народу відновлюють чи формують одне ціле.

Соціальна ж інтеграція - це ніщо інше, як об'єднання соціальних інститутів, що склалися історично шляхом порозуміння з певними окремими їх частинами з метою подолання соціальних розбіжностей. При цьому об'єдну-ються загальні інтереси, при чому місцеві відмінності, існуючи деякий час, мають тенденцію зливатися у нову соціальну амальгаму.

Коли в сенс політичної інтеграції вкладають високі ідеали єдності, то соціальну інтеграцію можна досягнути лише шляхом “співставлення вартос-тей” і то, лише у тривалому проміжку [67, c.215].

Якісно новим етапом інтернаціоналізації господарського життя є еконо-мічна інтеграція, яка знайшла втілення у розвитку економічних об'єднань держав і репрезентує більш глибокі, проникаючі економічні зв'язки національ-них економік різних країн. У ній відображається ступінь інтернаціоналізації продуктивних сил, досягнень науки й техніки. Ще К.Маркс [50, c.426] вказував, що “національна відокремленість і протилежність народів усе більше й більше зникають уже з розвитком буржуазії, із свободою торгівлі, всесвітнім ринком, з однотипністю промислового виробництва і відповідних до нього умов життя” [50, c. 426]. Беласса, свого часу зазначав, що “економічна інтеграція - явище нове; вона є запереченням постулатів класичного капіталізму з урахуванням ролі особистих інтересів одиниці” [74].

Отже економічну інтеграцію можна окреслити як об'єднання ринків, торгових відносин, підприємницької діяльності окремих секторів в одне ціле у відношенні до зовнішнього світу; процес зближення і зрощення декількох наці-ональних господарств у регіональну економічну систему, який забезпечується подальшою концентрацією й переплетенням капіталів, проведенням держава-ми, котрі інтегруються узгодженої зовнішньої й внутрішньої політики.

Економічну інтеграцію поділяють на: внутрішню і зовнішню [37].

Внутрішня інтеграція об'єднує внутрішні ринки, в яких основним елеме-нтом є інтереси загальнодержавного порядку одного народу чи групи народів.

На відміну від цього виду, зовнішня інтеграція - це об'єднання окремих суверенних країн (націй, народів), при якому метою є момент економічних вигод чи поліпшення обміну товарами, послугами, інформацією. При такій формі інтеграції немалу роль відіграє геополітичний та геостратегічний фактор, оскільки інтегрувати можна сусідні чи співзвучні із собою території (США, Канада, країни ЄС та ін.); територіально роз'єднані одиниці інтегрувати важко, хіба, що існують соціально - політичні причини, для інтеграції (наприк-лад, Британська спільнота, суспільний добробут). Але і в такому випадку об'єднуються загальні мотиви, які у свою чергу допускають децентралізаційні впливи. У поняття економічної інтеграції завжди вкладають елемент цілісного цільового здійснення завдань та торгових вигод із метою досягнення найбільш раціонального розподілу ресурсів і вищих темпів зростання.

Після Другої світової війни на арену економічних відносин виходить та-кий процес як міжнародна інтеграція. З погляду міжнародних відносин інте-грацію можна охарактеризувати як об'єктивний, усвідомлений і напрямлений процес взаємопристосування і зрощування національних господарських сис-тем, який володіє потенціалом саморегулювання і саморозвитку. В основі інте-грації лежить економічний інтерес самостійних господарюючих суб'єктів і міжнародний поділ праці, процес інтернаціоналізації господарського життя, зближення економік низки країн у багатонаціональний субстрат, несуцільний за своєю сутністю у внутрішніх відносинах, однак суцільний, коли йдеться про інші держави.

У випадку міжнародної інтеграції суцільність неможлива не тільки на по-чатку об'єднання, а й пізніше. Тому явище сучасних інтеграційних процесів, що віддзеркалюють внутрішньо-приховані суперечності між учасниками, ре-презентує поняття феномену конвергенції (погодження) сутності інтересів у здовженому часовому проміжку й базоване на співпраці. Поки що, із зрозумі-лих причин, міжнародна інтеграція не є суцільною інтеграцією, але з моментом зближення зростає суцільність і довіра. З вищезазначеного випливає, що інте-грація є раціональною основою, яка прямує до узгодженості не шляхом дикта-ту, а домовленостей, економічно-політичного діалогу і прагматичного унапря-млення загальних інтересів даного угруповання, регіону [37].

Враховуючи “аберацію близькості”, описану Левом Гумильовим, яка порушує масштабність явищ, коли недавні події видаються значно давнішими, можна сказати, що економічна єдність (інтегративність) світу сьогодні пережи-ває друге після 1890 - 1913 рр. народження. І як доводить історія цей процес у тривалій перспективі має циклічний (“пульсуючий”) характер [34]. Іншими слова-ми періоди інтеграції змінюються періодами дезінтеграції. Щоправда ці зміни відбуваються у тривалому часовому проміжку і, як правило, зв'язані з “карди-нальними” змінами в характері розвитку економіки, які спричинені науково-технічною революцією, зрушеннями чи докорінними змінами в характері виро-бництва, проблемами енергетичного забезпечення світу, розвитку фінансового середовища та відносинами, що формуються та функціонують у ньому.

Міжнародна ж інтеграція виступає як комплексне явище, що охоплює розвиток продуктивних сил і виробничих відносин. У формуванні цього проце-су необхідно бачити інтернаціоналізацію не лише продуктивних сил, але і ви-робничих відносин, які й визначають соціальний характер суспільства, дозво-ляють зробити висновок щодо соціально-політичної сутності міжнародної інтеграції.

Якісно новий імпульс отримала і міжнародна економічна інтеграція. Яку можна охарактеризувати як процес, зумовлений розвитком і поглибленням міжнародного поділу праці. Від простого обміну товарами - до стійкої масш-табної міжнародної торгівлі товарами і послугами - до інтернаціонально-го переміщення капіталів і створення нових виробництв - до тісної виробничої і науково-технічної кооперації - до сучасного ведення виробництва і управлін-ня. Поступово формуються і стають особливо тісними всебічні світогосподар-ські регіональні зв'язки, які охоплюють багато країн. Процеси інтеграції досліджені у фундаментальних працях зарубіжних і вітчизняних економістів [16], [51], [74].

Інтеграцію розглядають по-різному. Одні, так як Ян Тінберген, притри-муються думки, що інтеграція - це лише інша форма “вільної торгівлі”, і, усу-нувши торговельні бар'єри, гармонізація відносин прийде в наслідок вільного пересування (плину) факторів виробництва, товарів та ін.

Бела Беласса вбачає в інтеграції значніші зміни. На його думку, для інте-граційного об'єднання не вистачає ліквідації кордонів і тарифних бар'єрів, бо це є лише першим кроком, а інтеграція - це всезростаючі взаємини і їх перетворення в статичну узгоджуваність інтересів держав - учасниць.

Німецький економіст Рипке розглядає інтеграцію як метод лібералізації торговельного обміну, а французький економіст Моріс Аллей в інтеграційному об'єднанні вбачає “взаємно встановлені правила у напрямі стислого кооперу-вання між демократичними державами, що й є головним принципом вільного ринку” [75]. Для Рипке причиною інтеграційних мотивів стали дез-інтеграційні елементи довоєнної Європи. Цьому сприяв “класичний капіта-лізм” А.Сміта з егоцентричною настановою, що стала причиною міждержавної конкуренції, непорозумінь і дефензивних воєн. Не виключено, як пише Ян Тін-берген, що в інтеграції можуть бути закладені елементи політики дискримі-нації щодо третіх країн. Така політика не виправдовує себе. Простіше, інтегра-ція може також означати повернення до меркантильних відносин й до прямого ізоляціонізму.

Якщо більшість економістів схиляються до думки, що інтеграційне об'єднання сприяє полегшенню обміну між державами, інші ж вважають, що інтеграція містить у собі елемент “дирижизму”. Низка французьких економіс-тів переконана, що в інтеграцію вкладається елемент повсюдного втручання держави чи наддержавних інституцій.

Як і будь-яке явище, інтеграція має, як видно із вищезазначеного, і своїх прихильників і опонентів. Однак ніщо не може заперечити її існування, роз-виток, поглиблення, вдосконалення форм, інструментарію, інституційних ос-нов і механізмів, які притаманні тій чи іншій схемі інтеграції. Зокрема, останнє й є найбільш важливим для економіки, оскільки з адміністративного боку існу-вання суцільної чи несуцільної схеми не викликає особливих проблем.

З огляду внутрішньої організації виробничих процесів, інтеграційні схеми поділяють на: 1)горизонтальну інтеграцію; 2)вертикальну інтеграцію та 3)створення конгломератів [38].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11