скачать рефераты

скачать рефераты

 
 
скачать рефераты скачать рефераты

Меню

Сучасні тенденції розвитку світової фінансової системи скачать рефераты

Така легкість пояснюється лише аналогією до звичного, але юридично оформленого терміну і поняття “світова валютна система”. Підтвердженням цього можуть бути визначення, запропоновані деякими вченими [28, c.315], в яких йде проста підміна валютної системи валютно-фінансовою. Так часто можна зустріти визначення світової валютно-фінансової системи, як закріп-леної в міжнародних угодах форми організації валютно-фінансових відносин, що функціонують самостійно або ж обслуговують міжнародний рух товарів і факторів виробництва. Однак автори видають бажане за дійсне. Оскільки, як ми уже зазначали, ніякого юридичного оформлення на рівні міжнародних угод у фінансовій сфері не було, на міждержавному рівні - так. Окрім того, прослідковується просте механічне долучення фінансової частини до валютної, чого робити не слід.

Таке вільне використання терміну “фінансова система” і утворення у комбінації з ним словосполучень та похідних для означення явищ і процесів, зовні схожих за змістом, але принципово відмінних за природою, формою та механізмом реалізації часто призводить до термінологічної плутанини. Воно підміняє та неправильно трактує поняття, видає бажане за дійсне щодо світово-го фінансового середовища та процесів, що відбуваються в ньому в сучасних умовах глобалізації. Проведений системний аналіз та наукові спостереження дають можливість зауважити, що такий термінологічний хаос та наукові “вольності” почалися з кінця 1990-х років і, як правило, молодшим поколінням науковців, як зарубіжних, так і вітчизняних [53, c.36].

Щодо визначень, що ж таке світова фінансова система, то крім пошире-ного поняття, що використовується в науці для означення сукупності інститу-цій іншого не має. Ми й ніде і не знайдемо, оскільки можна говорити лише про міждержавні фінанси, міжнародні фінанси, міжнародні фінансові відносини, але ні в якому разі не про світову фінансову систему. Оскільки фінансова сис-тема це сукупність урегульованих фінансово-правовими нормами окремих ла-нок фінансових відносин і фінансових установ, за допомогою яких держава формує, розподіляє і використовує централізовані й децентралізовані грошові фонди [22, c.420]. Виходячи з цього, можна говорити лише у першому наближенні про світову фінансову систему у вузькому розумінні - як про су-купність світових фінансових установ. У широкому ж розумінні, світову фінан-сову систему слід розглядати за внутрішньою будовою та організаційно-інсти-туційною структурою. Щоправда, за внутрішньою будовою глобальної фінан-сової системи не існує, вона не є саморегульованою і без повного набору ін-струментів і принципів існування фінансової системи. На сьогодні це лише сукупність фінансових систем окремих національних економік в межах якої кожна держава виробляє і реалізує фінансову політику, за допомогою власного фінансового механізму. А як такої глобальної (чи світової) фінансової системи не існує, а є світове фінансове середовище у якому ці функціональні ланки є відокремленими і створюють архітектурний “ансамбль”, а не взаємозв'язаними і функціональними на єдиних принципах і засадах; відсутні відповідні уніфіко-вані фінансові інститути, є світові фінансові центри, але функціонують вони за своїми правилами; не існує єдиних правил та механізмів; відсутня єдина база розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів, фіскальна політика, контроль-ні органи, єдині принципи побудови бюджетних систем [45, c.371].

На сьогодні такі категорії як “світовий фінансовий простір”, “світова фінансова площина” чи “світове фінансове середовище” можна вважати сино-німами. Винятком може бути термін “світовий фінансовий сектор” чи “світова фінансова сфера”, оскільки мова йде як про один із секторів світового госпо-дарства. Виходячи з вищезазначеного, ми можемо говорити лише про розробку методологічних принципів, або ж як їх характеризував І.Кант - “архітектоніку - мистецтво [побудови] системи. Позаяк [саме] систематична єдність є тим, що вперше перетворює звичайне знання на науку, тобто з простого агрегату знань на систему, то архітектоніка є вчення про Наукове в нашому пізнанні взагалі, і, отже, вона необхідно належить до методології” [26, c.470]. Очевидним є те, що в найближчий час не вдасться досягти суттєвих і кардинальних змін у функціонуванні світового фінансового простору, однак виникнення полеміки з таких глибинних питань говорить про необхідність нових підходів у фінансо-вому середовищі, але, в свою чергу, викликає і необхідність оперування нови-ми категоріями. Тому, на сьогодні, щодо фінансового середовища/простору ми можемо вести мову про його архітектуру, як принцип побудови, організації його функціонування. Але вже зараз відчуваються особливі методологічні тру-днощі входження категорії “фінансова архітектура” у вітчизняну економічну науку, незважаючи на її широке використання в міжнародних економічних та політичних колах.

Виходячи з цього спробуємо окреслити наше розуміння категорії “фінан-сова архітектура” в економічному сенсі. Отже, фінансова архітектура - це сукупність окремих найбільш інтегрованих сфер і ланок національних фінансо-вих систем, функціональних форм організації валютних відносин та світових фінансових організацій, що забезпечує наднаціональне регулювання з метою підвищення стійкості світових фінансових ринків, ринків національних валют на основі принципів і механізмів ринкового і позаринкового розподілу і перероз-поділу світових фінансових ресурсів і капіталу [29, c.43].

З позицій ЮНКТАД міжнародна фінансова архітектура - це введення (запровадження) певних принципів наднаціонального регулювання, які дозво-лили б підвищити стійкість ринків, національних валют, основних (хоча б резервних) валют до яких прив'язана більшість валют, і тим самим запобігати більшості фінансових криз [78]. Таке визначення є більше ніж програма дій в розрізі орга-нізаційно-регулюючих та управлінських заходів. Це більше не фінансовий під-хід, а управлінський, але при глибшому його трактуванні чи розшифруванні з позицій менеджменту в цілому, і фінансового менеджменту, зокрема у ньому є і сенс і дієве раціональне зерно.

1.2. Етапи розвитку світової фінансової системи

Останніми роками у світовому господарстві в цілому і в його фінансово-му секторі, зокрема, відбуваються дещо нетрадиційні та новітні процеси. Сама фінансова діяльність стає дедалі інтегрованішою. Ті фінансові сфери, які рані-ше відзначались чіткою індивідуальністю (фінансові ринки, банківська справа, управління фінансовою діяльністю корпорацій, портфельне інвестування), все більш стають інтегрованими, завдяки введенню нових фінансових інструмен-тів, інноваційної фінансової техніки і багатонаціонального, багатодисциплінар-ного підходу до прийняття рішень із питань фінансового управління.

У результаті сучасних глобалізаційних процесів, зростання ринку єврова-лют, розвитку спільного європейського ринку, посилення ролі транснаціональ-них корпорацій, низки фінансових та нафтових криз, міжнародної кризи забор-гованості, розпаду комуністичної системи в СРСР (а відтак - і самого СРСР) і країнах Східної Європи та їх переходу до ринкового господарства змінилося саме фінансове середовище [18, c.298]. У світі посилився рух міжнародних капіталів (частково ці зміни стали результатами коливань темпів зростання окремих держав), багато країн, що розвиваються, усувають свої обмеження, які регулю-ють фінанси й торгівлю, надаючи можливість фінансовим структурам, ринкам і інструментам впливати на їх економіку (вільні економічні зони, податкові кані-кули, спільні підприємства та ін.). Ці зміни проходили разом із зміною всього економічного середовища. Перша хвиля змін у світовому фінансовому середо-вищі прокотилася ще після “Великої депресії” 1930-х років і Другої світової війни; друга - у повоєнні роки (в період з 1950-х до 1980-х), третя з 1990-х.

Велика економічна криза 1929-1933 років та Друга світова війна зруйнували світову економічну систему та різко похитнули віру країн, що роз-виваються (а особливо країн Латинської Америки), у торгівлю як рушійну силу економічного зростання. За своєю природою ця криза була дуалістичною, оскільки в собі вона поєднала не лише циклічні, але й трансформаційні харак-теристики. Як ніколи, нагальною стала необхідність укладення міжнародних угод у сфері валют і торгівлі. Конференція з валютно-фінансових проблем, що відбулася у липні 1944 року у Бреттон-Вудсі за участю країн-членів ООН та держав, що приєдналися до них мала на меті “створити світ, у якому країни не закривали б очей на наслідки їхніх дій для інших” [18, c.316]. У результаті роботи Конференції було створено нові правила та структури у сфері міжнародних валютних відносин (в рамках МВФ), довготермінового кредитування на потреби реконструкції та розвитку (в рамках Світового банку), а також міжнародної торгівлі (в рамках Генеральної угоди по тарифах і торгівлі - ГАТТ). Було введено в дію план Маршалла, який мав на меті підтримку економічної відбудови країн Західної Європи у повоєн-ний період. Із США до Європи та Японії було відряджено місії з питань продуктивності, які допомагали у розвитку торговельних відносин та поширю-вали інформацію в галузі технологій [18, c.317].

В рамках плану Маршалла було підтримано створення Європейського Платіжного Союзу, що дало змогу сформувати структурну базу для вільної тор-гівлі в межах Західної Європи. ГАТТ (1945 р.) прискорила перехід до більш широких багатосторонніх угод з питань торгівлі. Тій самій меті послужили створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) у 1957 році, Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) та подальші успішні раунди переговорів по угодах ГАТТ. Бажаючи наздогнати США за рівнем технологій, країни Європи та Японія досягли рекордних обсягів капіталовкладень.

У 1950-х роках промислові корпорації створювали та відтворювали внутрішні ринки. У 1960-х внаслідок інтенсифікації міжнародної торгівлі і розвитку закордонних ринків фірми, задіяні у сфері виробництва і торгівлі, стали розширюватися. У 1970-х роках підприємства різних форм організації бізнесу, вкладаючи кошти у виробничі потужності і розподільчі центри за кордоном, стали багатонаціональними [18, c.318].

У період з кінця Другої світової війни до початку 1970-х років еконо-мічний розвиток відбувався досі небаченими темпами. Світова економічна система зростала. За підтримки цієї міжнародної системи у світі майже трид-цять років відбувалося безпрецедентне економічне зростання та поглиблення інтеграції. Попри відродження протекціонізму у 1970-ті роки, світова економі-ка залишається високоінтегрованою. Останнє ставить країни під загрозу зов-нішніх стосунків, які у 1970-ті та 1980-ті роки були дуже значними. Розпад Бреттон-Вудської системи, стрімке зростання цін на продукти харчування та інші товари, різкі підвищення цін на нафту у 1973-1974 та 1979-1980 роках мали негативний вплив на економіку майже всіх країн. Як наслідок другої нафтової кризи, на початку 1980-х років у США було впроваджено суміш монетарних та бюджетних заходів, які привели до підвищення процентних ставок по кредитах у цілому світі. Для тих країн, що розвиваються, які імпорту-ють нафту, масштаби потрясінь у 1970-ті роки були різними, але переважно не перевищували 10% внутрішнього валового продукту (ВВП). Втім зміна умов торгівлі та кредитних ставок у 1980-ті роки мала дедалі більший вплив на економіку цих країн. Сукупний вплив усіх чинників на економіку країн Південної Африки та Латинської Америки за оцінками складав 10% ВВП, що є більшим, ніж в інших регіонах [18, c.318].

Заходи, вжиті розвиненими країнами після нафтової кризи 1973-1974 років сприяли швидкому подоланню економічного спаду, але водночас уже до кінця 1970-х років призвели до високих рівнів інфляції. Багато які з цих держав дотримувались політики “дружнього” кредитування, внаслідок чого реальні кредитні ставки у 1970-х роках були низькими, а у деяких країнах навіть від'ємними. Значні міжнародні переміщення капіталу у цей період здійснюва-лися завдяки перерозподілу надлишкових фінансових ресурсів нафтодобувних країн. Утім друга нафтова криза 1979 - 1980 років поклала край цим процесам та змусила індустріальні країни перейти до більш суворої монетарної політики. У період від кінця 1970-х до початку 1980-х років ставка пропозиції долара на міжбанковому ринку депозитів у Лондоні (ЛІБОР) піднялася з -1 до 6%, еконо-мічне зростання та обсяг торгівлі різко скоротилися, а ціни на нафту та інші товари зменшились [18, c.319].

У 1970-ті роки багато країн, що розвиваються, використовували отримані позики та кредити для збільшення споживання, вкладення коштів у непевні проекти та оплату імпорту нафти (на що пізніше виділялися субсидії).

Економічний спад у світі, високі реальні процентні ставки та погіршення міжнародних торговельних відносин на початку 1980-х років викликали у країн - найбільших боржників важкі проблеми з обслуговуванням боргів. За період від 1980 по 1983 рік сума відсотків, невиплачених країнами, що розвиваються, по отриманих позиках та кредитах досягла 64 мільярдів доларів, що складало близько 3,2% їх валового національного продукту (ВНП). Лише за кілька років до того ця сума складала менше 1% ВНП. У 1982 році Мексика проголосила мораторій на виплату боргу, а багато інших країн були змушені піти на угоди з офіційними кредиторами та комерційними банками про реструктуризацію (перегляд термінів) виплати боргів [25].

Завдяки інтенсивнішій інтеграції обсяг торгівлі та переміщень капіталу у 1980-ті роки зростав швидше, ніж виробництво, в тім, це десятиріччя також було схильним до економічних потрясінь, які несли з собою додаткові пробле-ми для країн, що розвиваються. Відбувалися значні коливання валютних кур-сів; процентні ставки по кредитах на міжнародному ринку були непостійними. У 1981 році поточний баланс США мав активне сальдо у 7 мільярдів доларів. У 1986 році країна вже мала дефіцит у 162 мільярди доларів, який поступово зменшувався і в1989 році складав близько 110 мільярдів доларів (у 1989 році майже 23% всього експорту продукції з країн, що розвиваються, відправлялися до США - більше, ніж до Японії, Німеччини та Франції взятих разом). Згідно з оцінками, Світового банку за останній час цей дефіцит щороку поглинав у середньому 4-5% заощаджених ресурсів світу. Тим часом, унаслідок надмірної суми боргів та різкого скорочення припливу коштів до країн, що розвиваються, поточний дефіцит цих країн зменшився від близько 70 мільярдів доларів у 1980 році до 50 мільярдів доларів у 1989 році [25].

Відбувається заміна кількісних торговельних обмежень митними тарифа-ми та реформування структури тарифів. У результаті було досягнуто різкого скорочення дефіциту платіжного балансу. Втім, попри цей значний успіх зали-шається певна нерівновага у податковій та бюджетній сфері, оскільки часто дефіцит скорочувався не шляхом утримання видатків на поточному рівні або реформ податкової системи, спрямованих на збільшення надходжень, а за допомогою зменшення державних капіталовкладень [25].

Нові економічні умови ставлять проблеми й перед розвиненими країна-ми. У 1970-ті та на початку 1980-х років жорсткі структурні рамки, контроль за цінами на енергоносії, невідповідність обмінних курсів та перепони на шляху торгівлі у цих державах заважали адаптації до нових умов та уповільнили вихід з економічного спаду. У наступні роки політика індустріальних держав пішла іншим шляхом. У галузі макроекономічного управління головну увагу було приділено боротьбі з інфляцією (оскільки у другій половині 1980-х років, коли ця проблема стала не такою гострою монетарна політика дещо пом'якшилась). У податковій та нормативній політиці наголос було зроблено на стимули для виробника; податки було знижено як на персональні доходи, так і на прибутки підприємств. У переважній частині країн почалося зменшення державного сектора в економіці. Відбулися суттєві структурні реформи, що включали приватизацію приватних підприємств та лібералізацію ринку продуктів, робочої сили та фінансів [33, c.6].

У 1980-ті роки на тлі швидкого технологічного поступу ринкових країн Азії та Заходу очевидним стало відставання держав з командною економікою. Економічний стан Радянського Союзу та інших країн Східного блоку погір-шився. Деякі з цих країн, насамперед колишня НДР та Польща, розпочали досить сміливі реформи. Економічні умови майже в усіх країнах Східного бло-ку були дуже складними.

Суттєві зміни у світовому економічному і фінансовому середовищі були спричинені, на нашу думку, такими подіями:

виникнення ринку євродоларів у кінці 1950-х років;

створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) у 1958р., (відоме як Спільний ринок, а з 1 листопада 1993 р. Європей-ський Союз (ЄС));

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11