Особливості розвитку англійської мови в Інд

Crystal вказує, що в той час, як з однієї сторони англомовні спільноти намагаються наблизити мову до місцевих стандартів, то з іншої боку - багато дотримуються тієї точки зору, що бажаним було б більш-менш стандартизоване середовище, яке б відповідало універсальним стандартам зрозумілості [19; 261-262]. І не тому, що "британська англійська є в кількісному вимірі діалектом меншості порівняно з американською чи навіть індійською англійською" [там само, 10].

Samuel Ahulu пропонує по-новому розглянути концепцію стандартної англійської мови. На його думку, стандартна англійська зазвичай асоціюється з британською і/або американською англійською. Однак англійська мова є міжнародною мовою, яка розвивалася і продовжує розвивати форми чи характерні риси, які відхиляються від британської і/або американської англійської. Будь-яке відхилення від британської чи американської англійської є помилкою, стандартна англійська з точки зору Ahulu повинна пристосовуватися до розвитку нових варіантів англійської мови. Непостійність і мінливість варіантів англійської мови неносіїв мови повинна розглядатися в ідеалі як стилі мови чи висловлювань, які виступають складовою мовного складу того, хто говорить, і ці стилі не повинні розглядатися як помилки. Для англійської мови відсутня стандартна кодифікація, яка адекватно відображала б її інтернаціональний характер. Таким чином, однією з головних проблем у нових варіантах англійської мови є питання кодифікації [10; 17-19].

Варіації, які проявляються у використанні англійської як міжнародної мови, повинні відноситись до категорії "стандартної англійської", а відмінні форми - бути стандартною практикою. Стилі мови чи висловлювань будуть впливати на тих, хто говорить англійською мовою, як міжнародною і які матимуть їх запас. Cheshire говорить, що соціолінгвістичний аналіз може сприяти висвітленню проблем викладання англійської мови, виступаючи гарантією того, що опис світових варіантів англійської мови має ґрунтовнішу емпіричну базу. Всі описи часто подаються як підібрані класифіковані відхилення від південної стандартної англійської без спроби визначення ступеня того, до якої міри місцеві лінгвістичні особливості функціонують як частина самостійної системи [18; 7].Одним з визначних чинників мультилінгвального соціуму є ставлення до мови. [25; 148]. Ставлення є вирішальним в розвитку мови чи її занепаді, відновленні чи руйнуванні. Статус і важливість мови в суспільстві і для окремого індивіда здебільшого залежить від набутих чи вивчених звичок, які визначають ставлення до мови. Воно має індивідуальний характер, але й залежить від колективної поведінки. Ставлення є щось таке, що має індивід, який визначає чи активізує певні типи поведінки. Хоча ставлення є гіпотетично психологічною конструкцією, воно торкається реальності життя мови. Baker в дискусіях про білінгвізм наголошує на важливості ставлення до мови. Ставлення не є успадкованим, це навички, яких набувають в процесі навчання, і лише тоді воно може бути порівняно стабільним. Однак, на ставлення впливає досвід, таким чином зміна ставлення є важливим поняттям в білінгвізмі. Ставлення варіюються від схвалення до осуду. Це - складна конструкція: можуть бути як позитивні, так і негативні почуття одночасно (наприклад в конкретній мовній ситуації) [11; 112-115].

Як показали дослідження Lambert (1967), ставлення складається з трьох компонентів: когнітивних, афективних і вольових [22; 181]. Когнітивний компонент відноситься до типу вірувань індивіда, афективний - до емоційної реакції, а вольовий - до тенденції поведінки по відношенню до ставлення [27].

Основними показниками, за якими змінюються погляди на мову є соціальний статус і групова солідарність. Відмінність між стандартним/ нестандартним відображає відносний соціальний статус або силу груп тих, хто говорить мовою і сили, які вважаються відповідальними за її життєвість і живучість. Інший показник, який називають міжгруповою солідарністю, відображає соціальний тиск підтримки мовних варіацій, навіть тієї мови, яка є соціально престижною [23; 20].

Було запропоновано категорію існування "менталістичного" і "біхевіористичного" ставлення до мови. Згідно з менталістичною точкою зору ставлення є "ментальним і нейтральним станом готовності, який не може фіксуватися безпосередньо, а повинен виводитися з самоаналізу суб'єкта". Труднощі, які тут виникають, пов'язані з визначенням походження даних і способу вимірювання, а також класифікацією цих даних. Відповідно до концепції біхевіоризму, ставлення є залежною величиною, яка може статистично визначатися шляхом спостереження реальної поведінки в соціальних ситуаціях. Це також викликає певні труднощі - ставиться під сумнів можливість визначення ставлення виключно термінами даних, отриманих шляхом спостереження [22; 181].

Fasold висловлює думку про те, що ставлення до мови є часто відображенням ставлення до членів різноманітних етнічних груп [25; 148]: реакція людей на мовні варіанти значною мірою виявляє їхнє сприйняття носіїв цих варіантів мови [23; 20].

Багато досліджень показали, що судження про якість і престиж мовних варіантів залежить від знання соціального значення і конотацій, які мають ці варіанти. Наприклад, використання діалектів і акцентів буде вираженням соціальних прерогатив, які відображають усвідомлення статусу і престижу, що узгоджується з носіями цих варіантів. Престижна стандартна форма мови не має вродженої естетичної або лінгвістичної переваги над нестандартними варіантами. Зазвичай престиж - це елемент культурно-обмежених стереотипів, який передається від одного покоління іншому [там само, 21].

Le Page і Tabouret-Keller (1985) наголошують на важливості характеру міжгрупових зв'язків в обговоренні ставлення до мови та її вживання: вони варіюються по мірі того, як змінюється характер міжгрупових зв'язків. Коли змінюються зв'язки, їх статус, а з ними і сприйняття, то змінюється вживання і ставлення до неї. Носії мови визначають свою систему правил серед різноманітності означених моделей. Зміни можливі тоді, коли змінюються соціальні цінності моделей, а також поведінка носіїв мови [там само, 172].

При вивченні ставлення до мови важливою є концепція мотивів. Виділяють два основних мотиви: діючий і інтегративний. Якщо L2 вважається діючим, то поінформованість в мові розглядається як "пропуск до престижу й успіху". Той, хто говорить або вивчає мову, розглядає процес мовної діяльності чи вивчення англійської в якості доцільного знаряддя [24; 117]. З одного боку, якщо людина, яка вивчає мову, прагне ідентифікуватися з спільнотою, серед якої вона знаходиться; вивчити мову і культуру природжених носіїв мови для того, щоб, можливо, стати членом групи, то така мотивація називається інтегративною. Загалом, дослідження виявили, що інтегративна мотивація є більш вигідною для вивчення іншої мови [48; 17-18]. Наприклад, Gardner і Lambert з'ясували, що там, де L2 функціонує як друга мова (напр., широко використовується в суспільстві), діюча мотивація здається більш ефективною. Крім того, більш ймовірно, що мотивація, яка випливає з відчуття академічного або комунікативного успіху, викличе мотивацію говорити другою іноземною мовою [24; 118].

Існує три методи оцінки вивчення ставлення до мови: змістовий аналіз соціального ставлення, експліцитна оцінка й імпліцитна оцінка [62; 7].

У змістовому аналізі соціального ставлення мовна підтримка і зміщення досліджуються на основі аналізу законів і політики використання мови в державній сфері. Прикладом цього типу досліджень ставлення до мови міг бути підхід Fishman (1966) "Вірність Мові" в Сполучених Штатах. Цей вид досліджень забезпечує основу для опису як нормативної мови, так і мовних змін [там само, 7].

Іншим важливим методом є експліцитний спосіб оцінювання, який вивчає ставлення до мови за допомогою анкетування (або в письмовій формі, або за допомогою інтерв'ю). Часто запитання стосуються оцінки мови, мовних уподобань, бажаності і причин вивчення конкретної мови, оцінки соціальних груп, які використовують окремий варіант, описів стосовно використання мови, бажаності білінгвізму і білінгвістичної освіти, точок зору, які стосуються зміни чи підтримки мовної політики. Цей метод має тенденцію фокусуватися на переконаннях [там само, 7].

У імпліцитно непрямому методі суб'єкти не усвідомлюють, що саме їхнє ставлення до мови досліджується. Непрямі методи ставлення до мови містять оцінюючі дослідження носія, в яких реципієнт повинен оцінити різні варіанти мови, якими розмовляють ті самі ж носії. Оцінюючі дослідження того, хто говорить формують основу соціально-психологічної перспективи ставлення до мови [там само, 8].

Вчений Pandit (1979) наводить приклад того, як багатомовний носій міг використовувати різні норми у своєму словниковому складі. Він описує індійського бізнесмена, який живе на околиці Бомбея. Його рідною мовою і мовою, якою він розмовляє вдома є діалект Gujarati; на ринку він користується знайомим для нього варіантом Marathi, державною мовою; на залізниці він розмовляє поширеною по всій Індії Hindustani; його робоча мова Kachi, норма, якою користуються в торгівлі спеціями; ввечері він дивиться фільм мовою Hindi чи англійською, і по радіо слухає коментар матчу з крикету англійською. Яку роль кожна з цих різних мов і варіантів відіграє в суспільстві і житті індивіда [там же, 172-173].

В багатомовному суспільстві весь спектр мов чи їх словниковий склад доступний для носіїв, які користуються деякими з них у своїй лінгвістичній діяльності для виконання окремих соціальних ролей. Склад мови відноситься до двох різних рівнів: як до суспільства, так і до індивіда. Носій зазвичай не контролює весь спектр зведених норм складу мови континууму суспільства, а лише частину їх [30; 172-173].

Різноманітні зведення норм в багатомовному суспільстві зазвичай виконують додаткові функції. Ними користуються по-різному залежно від співрозмовника, сфери діяльності, теми чи ролі. Вибір того чи іншого передбачає акт тотожності з боку того, хто говорить. Диглосія виконує допоміжну функцію, якщо різні варіанти мов спільно функціонують в мовному суспільстві, і кожен має окремий спектр соціальних функцій в додатковому поширенні [30; 173-174].

Ferguson вперше ввів поняття диглосія в 1959р., щоб позначити зв'язок між варіантами однієї і тієї ж мови, але сьогодні цей термін охоплює також зв'язок між різними мовами, які використовуються в суспільстві [там само, 33-35]. Варіант зарезервований для неформального вживання в мовному суспільстві, вульгарний варіант, має менший соціальний престиж: це мова неформального взаємоспілкування (наприклад, у сімейному житті). Аристократичний варіант в свою чергу використовується в офіційних ситуаціях і публічно [62; 8]. Вульгарний, простонародний варіант, яким користуються вдома як рідною мовою, і, з іншого боку, літературний, аристократичний варіант, вивчений пізніше в школі, і не закладений вдома, є взаємозв'язаними варіантами однієї і тієї ж мови.

В 1971р. Fishman намагався розмежувати просту і літературну мову, де літературна мова еліти відповідає статусу, високій культурі, сильному прагненню до вищого соціального просування, в той час як проста мова більше асоціюється з солідарністю, братерством і близькими стосунками між носіями [16; 64].

Carranza дійшов висновку, що рівень престижу, який має мова чи мови, виникає під дією двох факторів: соціальної структури і культурної ціннісної систем. Соціальна структура є соціальним детермінантом того, як мова сприймається членами суспільства. З іншого боку, культурні цінності, які повинні підтримуватися, є важливими особливо у випадку менш престижної мови: мова повинна асоціюватися з позитивними цінностями, з якими її носії ідентифікують себе [там само].

Аналізуючи вживання англійської мови в різних сферах мультилінгвального суспільства, Joshua Fishman вводить поняття, яке описує використання мов в різних контекстах в багатомовному суспільстві. Fishman гадає, що одна мова більш аплікабельна, ніж інша в деяких специфічних контекстах [25; 183].

Правильне вживання показує, що тільки одна з теоретично доступних мов чи варіантів буде вибрана конкретними класами або співрозмовниками в конкретних ситуаціях для обговорення конкретних тем [26; 15].

Сфери визначаються термінами основних контекстів чи соціально-економічних випадків. Вони окреслюють основні групи ситуацій взаємодії, які існують в конкретному багатомовному оточенні. Сфери дають нам змогу зрозуміти, що вибір мови і тема пов'язані з широкими соціально-культурними нормами і очікуваннями [26; 19].

Fishman стверджує, що не існує інваріантного комплексу сфер, який можна застосувати до всього багатомовного оточення, так як мовна поведінка відображає соціально-культурну модель. Таким чином, сфери можуть визначатися інтуїтивно, теоретично або емпірично. Вони також можуть відрізнятися на соціально-психологічному і соціально-свідомому рівні. Соціально-психологічний аналіз розрізняє близьку, неформальну, формальну і міжгрупову сфери. Ці сфери можуть далі ототожнюватися зі сферами на соціально-свідомому рівні (такому, як дім, школа і та.ін.) які з таким видом діяльності співпадають [там само, 19-20]. Вчений Barker стверджує, що ці сфери такі ж реальні, як і соціальні установи мовної спільноти, виявляючи при цьому паралель з такими основними установами [там само, 22].

В дослідженнях пуерто-ріканської спільноти в Нью-Йорку (в 1971р.), Fishman, Cooper і Ma виявили принаймні п'ять сфер: сімейну, сферу друзів, релігії, працевлаштування й освіти [57;30]. Anju Saghal, в своєму дослідженні з використання мови в Індії виділяє три сфери: сім'ї, друзів, офіційної установи [59; 299].

Gerlach [28;29] зазначає, що в країнах, де англійська є рідною мовою, суспільства користовувались англійською для різноманітних функцій, тоді, як в країнах таких, як Індія, в яких англійська була другою мовою, іноземною, вона була обмежена до адміністративної сфери, законодавства і частини освіти, засобів масової інформації, деяких форм літератури, інші ж сфери вживання були залишені для рідної мови.

Bayer описує ієрархію тотожностей, які можна знайти у всіх багатомовних суспільствах, як вирішальний фактор для розвитку іншого статусу і функцій мов. На тотожностях акцентується різна ступінь зв'язку, основний зв'язок наголошується на одній тотожності. Мовам надаються конкретні ролі і ними користуються в різних контекстах: наприклад, вживання рідної мови, як правило, обмежується до спілкування вдома і між групами, тоді, як домінуюча мова оточення - це мова адміністрації, освіти і масового зв'язку. Таким чином мова діє як "символ культурної тотожності індивідів і груп" [14; 101].

Bonvillain також говорить, що одна мова зазвичай має більший престиж, ніж інша в суспільстві. Цьому сприяють такі фактори, як соціальний статус природжених носіїв мови, економічний, політичний і соціальні контексти зв'язку [15;303]. Matthews (1908) стверджує, що успіх поширення мови і її загальне прийняття незначною мірою залежить від якостей мови, а здебільшого - від якостей народності, яка використовує її як свою рідну, і від становища, яке займає ця народність.

Іще декілька століть тому англійською мовою розмовляли майже 5-7 мільйонів людей, які жили на невеликому острові. Сьогодні ж англійською мовою розмовляють не лише у Великобританії, але й в інших країнах. Зокрема, вона є лінгвістичним ключем для багатьох націй - це глобальне явище із своїми особливостями та змістом [44; 11,14]. Англійська мова стала міжнародною, якою розмовляють щонайменше 750 мільйонів людей. Навіть латинська мова не мала такої популярності і такого широкого використання, які зараз має англійська мова. Вона по праву може називатися першою глобальною мовою у світі. Сьогодні англійська мова є офіційною більш, ніж у 60 країнах світу.

Качру, відзначаючи зростаючу популярність англійської мови в Азії, зауважує, що вона стає такою, що „пригнічує” місцеву мову: сьогодні кількість людей, які розмовляють там англійською, зросла до 350 мільйонів. Індія є третьою країною у світі за поширенням носіїв англійської мови - після США та Великобританії. Література, написана англійською мовою, вважається частиною національної літератури. Крім того англійська мова є мовою міжнародної політики.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9