Особливості функціонування іменників pluralia tantum "множинностi" в українській мов 
місцевому відмінку виступає флексія -ах (в іменни-ках твердої і мішаної груп: у книжках, на кручах) або -ях (у м'якій групі: та полицях, на лініях) [30;C.212].Називний відмінок множини другої відміни може мати такі флексії: 1) в іменниках чоловічого роду твердої групи -и: робітни-ки, інженери, шофери, прапори; 2) в іменниках чоловічого роду м'якої і мішаної груп -і або графічно -ї: учителі, портфелі, школярі, товариші, носії; 3) в іменниках серед-нього роду твердої і мішаної груп -а: коліна, хлоп'ята, пріз-вища або флексію -я, що графічно передає м'якість приго-лосного основи в іменниках середнього роду м'якої групи: моря, послання, прислів'я.В окремих іменниках середнього роду виступає давнє закінчення називного двоїни -і: очі, плечі, уші (і вуха) або -и: вуси, рукави (при більш поширеному вживанні: вуса, рукава).У родовому відмінку множини іменники другої відміни мають закінчення -ів (-їв), -ей або нульову флексію: сто-лів, ковалів, батьків, солов'їв, країв, очей, плечей.В іменниках чоловічого роду найуживаніша флексія -ів: воротарів, чоловіків, орачів, плащів.Деякі іменники середнього роду мають також флексію -ів: морів, полів, почуттів.Нульова флексія виступає в іменниках чоловічого роду, які втрачають у множині суфікс -ин-: селян, подолян, га-личан, болгар, татар, але грузинів, осетинів, та в більшос-ті іменників середнього роду: вікон, гнізд, -решіт, сердець, волокон, знань, завдань, розгалужень.Закінчення -ей виступає в деяких іменниках чоловічого і середнього роду: коней, гостей, очей, вушей (і вух), пле-чей (і пліч),У давальному, орудному і місцевому відмінках іменни-ки другої відміни мають такі самі флексії, як і іменники першої відміни: -ам (-ям), -ами (-ями),-ах (-ях), напри-клад: братам, сестрам, школярам, озерам, морям, знан-ням; братами, школярами, озерами, морями, знаннями; на братах, на секретарях, на школярах, на озерах, на морях, у знаннях.У знахідному відмінку множини іменників другої від-міни спостерігаються одні й ті самі закономірності розріз-нення істот/неістот, що в іменниках першої відміни та в ро-довому однини другої відміни [30;C.218].У називному і знахідному відмінках множини іменни-ки третьої відміни мають флексію -і: ночі, вісті, тіні, ма-тері,У родовому відмінку виступає флексія -ей: доповідей, пе-чей, солей, вістей, осей, повістей. Флексію -ів приймає іменник мати: матерів.У давальному, орудному і місцевому відмінках висту-пають одні й ті самі флексії, що й у іменників першої та другої відмін.Отже, множинні іменники мають закінчення, типові для всіх відмін і груп інших іменників. За характером закінчень їх можна поділити приблизно на чотири типи: перший тип якоюсь мірою співвідноситься з іменниками І відміни; другий -- з іменниками II відміни чоловічого роду, третій -- з іменниками ІІ відміни середнього роду, четвертий -- з іменниками ІІІ відміни.Множинні іменники в основному відмінюються за такими зразками:|
Відмінки | 1-й тип | 2-й тип | 3-й тип | 4-й тип | | н. | Ножиці | сходи | Вила | сани | | р. | Ножиць | сходів | Вил | саней | | д. | Ножицям | сходам | Вилам | саням | | 3. | Ножиці | сходи | Вила | сани | | 0. | Ножицями | сходами | Вилами | саньми | | М. | (на) ножицях | сходах | Вилах | санях | | Кл. | Яку Н. | | |
І У називному відмінку множини іменники мають:а) закінчення -и: діти, люди, кури, гуси, сани, сіни, сходи, ночви, штани, окуляри, обійми, канікули, Суми, Черкаси, Карпати,б) закінчення -і: ласощі, радощі, гроші, дріжджі (й усі інші множинні іменники з основою на шиплячий); ножищ, двері, граблі, коноплі, гуслі, помиї, Чернівці, Жигулі, Гімалаї,в) закінчення -а: вила, ворота, дрова, ясла, ясна, лещата, вінця.У родовому відмінку множинні іменники мають: а) закінчення -ів: ласощів, дріжджів, сходів, обіймів, окулярів, Жигулів, Чернівців;б) закінчення -ей: дітей, людей, курей, гусей, дверей, саней, сіней, грошей,в) нульове закінчення: канікул, вил, воріт, дров, лещат, Сум, Черкас, Карпат, грабель (і граблів), конопель, ночов] ясел, ясен, жорен.В орудному відмінку множинні іменники мають звичайно закінчення -ами: сходами, канікулами, вилами, граблями, коноплями, Черкасами.Але іменники, у яких у родовому відмінку виступає закінчення -ей, в орудному приймають закінчення -ми: дітьми, людьми, гусьми, сіньми, саньми, курми, дверми, грішми. Два останні мають ще й паралельні закінчення: дверима, грошима.Іменники ворота і штани мають паралельні закінчення в давальному відмінку: воротам і воротям, штанам і штаням; в орудному: ворітьми і воротами, штаньми, штанами і штанями; у місцевому: (на) воротах і воротях, штанах і штанях.У знахідному відмінку майже всі множинні іменники мають форму, спільну з називним. Лише назви істот (люди, діти, кури) можуть мати форму знахідного відмінка, спільну з родовим: кличу дітей (курей), але пасу гуси і гусей [25;C.228].Вживані у сучасній українській мові іменники люди-на і люди, радість і радощі, курка, і кури, дитина і діти, гуска і гуси-тощо є спільнокореневими словами, а не співвідносними формами однини і множини; другий іменник у цих парах -- множинний.В українській мові в окремих відмінках деякі іменни-ки мають паралельні форми, а саме: у родовому (граб-лів -- грабель), у давальному (воротам -- воротям, штанам -- штаням), в орудному (воротами -- ворітьми, дверима -- дверми, саньми-- санями, грішми -- гро-шима, штаньми -- штанами, штанями), у місцевому (на воротах -- воротях, на штанах -- штанях).У родовому відмінку в іменниках - у яких перед за-кінченням наявні два приголосних звуки, відбувається чергування звуків [о], [е] з нулем звука, якщо іменник набуває нульового закінчення: граблі --грабель, коноплі -- конопель, дрівця-- д ровець, дрізки -- дрізок» ясна -- ясен [28;C.176-177].Окремі особливості відмінювання мають множинні топоніми.Топоніми тільки множинної форми можуть бути безсуфіксними (Клини, Кути, Лани) і суфіксальними (Дубовичі, Клинці).Безсуфіксні топоніми відмінюються як відповідні множинні форми загальних іменників. Труднощі викликає Р. в., що має закінчення -ів і -0, вибір яких зумовлюється узусом (традицією): Пологи -- Поліг, Глодоси -- Глодос, Біловоди -- Біловод, Суми -- Сум, Прилуки -- Прилук. Якщо ж наголос падає на закінчення, то Р. в. має флексію -ів: Багнй -- Багнів, Лан -- Ланів, Береги -- Берегів, Богдани -- Богданів, Вири -- Вирів у ненаголошеній позиції можливі варіанти: Пологи -- Поліг і Пологів, Дуліби -- Ду-ліб і Дулібів, Берлоги -- Берлог і Берлогів.Суфіксальні топоніми закінчуються морфами -ич-і, -ц-і, -иц-і, -ик-и, -ан-и, -ак-и, -к-и та ін. Вони мають різні системи відмінювання.1. Топоніми на -ич-і відмінюються як іменники чоловічого роду на твердий приголосний у множиш (типу столи): Баничі -- Баничів, Баничам і т. д. Р. в. має два закінчення (4в і -0): Бистрині -- Бистричів, але Меденичі -- Меденич. У літературній мові поширенішим є закінчення -ів (Раневичі -- Раневичів, Золотковичі -- Золотковичів, Плетеничі -- Плетеничів), у розмовно-побутовому мовленні -- -о (Батятичі -- Батятич, Яструбичі -- Яструбич).2. Топоніми на -ц-і відмінюються як іменники чоловічого роду на -ець у множині (типу стілець -- стільці, стільців): Млинці -- Млинців, Млинцям і т. д. За цим зразком відмінюються топоніми Харківці, Вільхівці, Стриганці, Двірці та ін. Р. в. має два закінчення (-ів і -0) із вставним є перед морфом -ц-: Підгайці -- Підгайців, але Топорівці -- Топорівець. У літературній мові поширеніше закінчення -ів (Лучківці -- Лучківців, Болехівці -- Болехівців, Жовтанці -- Жовтанців), у розмовно-побутовому мовленні -- -0 (Яр-чівці -- Ярчівець, Влащинці -- Влащинець, Юськівці -- Юськовець та ін.).Якщо наголос у топонімах на -ц-і падає на закінчення -і, то і в побутовому, і в літературному мовленні Р. в. здебільшого має закінчення -ів (Верхівці -- Верхівців, Хитці -- Хитців, Білівці-- Білівців тощо), але є винятки: Ляхівці -- Ляховець, Стріхівці -- Стріховець, Чернівці -- Чернівців і Чернівець.3. Топоніми на -иц-і незалежно від місця наголосу відмінюються як іменники жіночого роду на -иц-я у множині (типу крамниця): Мульчиці -- Мульчиць, Мульчицям і т. д. У Р. в. вони мають -0: Новородчиці -- біля Новородниць, Полиці -- Полиць, Вовчиці -- Вовчиць.4. Топоніми на -ан-и з наголошеним морфом -an- у літературній мові відмінюються як назви типу кияни: Росошани -- Росошан, Росошанам і т. д. За цим зразком відмінюються топоніми типу Таращани, Козиряни. У Р. в. вживається -0: Лужани -- Лужан, Бояни -- Боян. Якщо у топонімах морф наголошений (-ан-й), то вони мають флексію -ів: Капранй -- Капранів, Поляни -- Полянів, Троянй -- Троянів.5. Топоніми на -ик-и (-ник-и) відмінюються як загальні іменники на -ик у множині (типу посібники): Гребеники -- Гребеників, Еребеникам. У літературній мові у Р. в. вживається закінчення -ів: Стрільники -- Стрільників. За цим зразком відмінюються топоніми типу Бурики, Пшеничники, Підгайчики. У побутовому мовленні деякі топоніми на -ик-и вживаються з -о: Попельники -- біля Попельник, Пшеничники -- родом з Пшеничник, Липники -- біля Липник.6. Топоніми на -ак-и, -як-и з наголошеним і ненаголошеним закінченням у літературній мові відмінюються як відповідні загальні іменники на -ак-и (типу байраки, п'ятаки): Кубряки -- Кубряків, Кубрякам і т. д. У літературному мовленні Р. в. має закінчення -ів (Третяки -- біля Третяків, Новаки -- з Новаків, Кайдаки -- з Кайдаків), у побутовому мовленні -- нульове (з Кайдак, з Кодак, з Новак).7. Топоніми на -к-и (після приголосного) відмінюються як іменники множини типу ручки, піски, бурячки: Обложки, Обложок, Обложкам і т. д. У Р. в. вживається два закінчення (-ів і -0): Клиш-ки -- Клишок і Клишків, Воронки -- Воронків і Воронок, Подільки -- Подільок і Подільків. Закінчення -їв з'являється переважно тоді, коли наголос у топонімах падає на закінчення -к-й: Хижкй -- Хижків, Ставки -- Ставків, Сніжки -- Сніжків. Якщо ж наголос падає на основу або переходить на неї з закінчення, то вживається -0: П'ятихатки -- П'ятихащрк, По-лотки -- Полошок, Кринички -- Криничок, Річки -- Річок, Піски -- Пісок, Ліски -- Лісок, але Ліски -- Лісків, Піски -- Пісків, Якщо ж топоніми на -к-и за походженням є прізвищами чи родовими назвами, то вони у Р. в. набувають закінчення -ів: Терещенки -- Терещенків, Левченки -- Левченків, Кальченки -- Кальченків. [40;C.86-88].2.3 Функціонування іменників множинностіФункція означеної кількості. З функцією означеної кількості в системі граматичних форм пов'язане поняття означеної, конкретної множинності, яка становить зміст граматичної категорії числа, оскільки тут відтворюються кількісні відношення реальної дійсності. Число як предметний показник категорії у людській свідомості абстрагується від предмета: чим^далі в мисленні іде відособлення числа від речей, тим більш абстрактною і більш чистою стає категорія числівника у структурі мови [16, С. 391]. У сучасній українській мові функція означеної кількості переважно реалізується словосполученням кількісного числівника та іменника, напр.: і дві вербички стали на сторожі (Л. Костенко). Три явори посадила сестра при дорозі. Невеликії три літа марно пролетіли (Т. Шевченко). У недільний день [баба] розставить на столі п'ять мисочок і вигре мокрі ложки (А. Малишко). У мене є тільки дві скибочки хліба (М. Стельмах). Участь граматичної категорії числа іменників у вираженні означено-кількісних відношень виявлена обмеженим рядом лексичних одиниць, де квантитативність передана лексичною функцією слова, напр.: одиниця, двійка, трійка, пара, десяток, дюжина, сотня, сотка, тисяча, мільйон, мільярд тощо. Цю групу кількісних позначень О. М. Гвоздєв назвав ускладненою [32, С. 249], виходячи із синкретизму ролі цих слів у тексті, суть якого полягає в поєднанні у семантиці слова двох факторів змісту - кількості і називання цієї кількості. Функція квантитативної номінації, яку реалізують іменники, вмотивовує перебування останніх у сфері міжкатегоріального переходу від іменника до числівника на підставі їх сучасних кваліфікацій. Так, іменники, які спеціалізуються на вираженні семи конкретної кількості, виявляють родові ознаки, змінюються за числами, оскільки в мові простежуються пари числових кореляцій, напр.: десяток -десятки, дюжина - дюжини, сотня - сотні, мільйон - мільйони. Подібно до імен із власне-номінатнвною функцією ці квантитативи можуть мати при собі узгоджені означення, напр.: Всяка пара взаємно спряжених деталей стикається одна з одною своїми поверхнями ("Технологія різального інструмента"). Так змарніла на виду і попоганшала, наче їй на обличчі горох молотила чортова дюжина чортів у чортову дюжину ціпів (Є. Гуцало).Однак подібно до кількісних числівників ці іменники створюють ситуацію квантитативної актуалізації в поєднанні з іменниками, що називають предмет з числа однорідних йому предметів, напр.: Дзюрчали десятки фонтанів, лящали та щебетали всілякі птахи над піддашшям (М.Коцюбин-ський). Хлопченя...Підбира, ласкаве і сердите, Перші пари непокірних рим (М. Рильський). Придбавши в кіоску "Союз-друку" дюжину конвертів, він вирішив взяти участь у конкурсі "ВК" "італія-90". Старий дзвонар вітер зібрав до купи тисячі ниток і хилитав галузки і дзвонить та дзвонить (М. Коцюбинський). ІГятірка сивих плотарів сиділа в тінях яворів, варила кашу на триніжку (А. Малишко). Організм, - писав і, П. Павлов, - складається з маси великих окремих частин і мільярдів клїшнних елементів ('Шкільна гігієна"). 3 десятьма запорожцями Сірко розбивав сотні ворогів, а коли біля нього була сотня козаків, він перемагав тисячі вояків ворожого війська (І. Шаповал).Якщо прийняти одиницю - найменше ціле число - за умовну величину при вимірюванні або визначенні однорідних з нею величин, то кожна з числових номінацій є одиницею кількісного рахунку однакових або однотипних предметів, явищ і т. ін. (СУМ, 9, 472). Присутність квантитативного компонента простежується у формально-семантичних ознаках цілого ряду споріднених похідних, напр,: назва колективу (козача сотня), близнят (двойня, тройня), назва шкільних оцінок (двійка, трійка), номерів транспортних засобів (їдьте до ВДНГ тролейбусом-одиницею), гральних карт (козирна десятка), різновидів одягу (костюм-трійка), назв вогнепальної зброї за калібром (танк-тридцятьчетвірка)> упряжі коней (під'їхав четвериком), назв господарського реманенту (На Слобожанщині, Полтавщині, Поліссі вживалися багатозубі рала: "трійча" або "трояк", "п'ятирик") ("Народна творчість"), назв одиниць виміру (...у чернігівських чумаків одна зарубка дорівнювала п'яти пудам солі - п'ятирику) ("Народна творчість").Поєднуючись на рівні синтаксичних одиниць у словосполучення з означено- і неозначено-кількісним опорним компонентом, квантитативи перебувають у залежній позиції, напр.: Людина з'явилася на землі два мільйони років тому (Літ. Україна). Ще кілька десятків робітників немов забули про всі свої турботи під впливом весняної днини (М. Коцюбинський). Підрядний зв'язок між опорним числівником та іменником з кількісним значенням в умовах квантитативної актуалізації реалізується тоді, коли залежний іменник підпорядковує, у свою чергу, інший іменник, але з предметним значенням.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
|
|
