Композити як вираження текстової модальност

Досліджувалось багатьма вченими, одним з яких є Кухаренко. На її думку ставлення автора до зображуваного завжди входить до складу образу. Авторське ставлення - конституційний момент образу і це ставлення надзвичайно складне. Його неприпустимо зводити до прямолінійної оцінки, бо це руйнує художній образ, уперше бачити, уперше усвідомити щось - означає вступити в стосунки з ним, воно існує вже не в собі і для себе, а для іншого (вже діє співвідношення свідомості). Автора не можна відокремлювати від персонажів, оскільки персонажі входять до складу цих образів, як їх невід'ємна частина (образи двоєдинні, а іноді двоголосі)[13, 321]

-емотивно-оцінне відношення персонажів один до одного;

Художній текст є витвором мистецтва та водночас він повністю відповідає вимогам мовної системи. Ці особливості художнього тексту були відзначені М.М. Бахтіним, який вважав, що художнє є особливим типом спілкування, „складним вторинним жанром”, у якому присутні різні форми „первинного мовного спілкування” [див 20, 17]. Мовна діяльність персонажів, зображених у тексті художньої прози, відповідає „реальним законам живої комунікації”.

Розуміння процесу зародження мовлення, як діяльності, дає можливість залучити до вивчення проблем комунікації аспекти пов'язані з тим, хто говорить адресатам, їх взаємозв'язок, ситуацією спілкування.[6, 73]

Літературна комунікація об'єднує автора твору, персонажів-учасників комунікативного акту та прагматичного читача.

Реальна комунікація знаходиться у векторі автор-текст-читач.

Зображувана комунікація відтворює спілкування між персонажами і проявляє себе у формах:

а) монологу;

б) діалогу;

в) полілогу.

Більш детальне дослідження кожного з них передбачає дослідження оцінки, тому що саме оцінка є могутнім засобом маніпулювання свідомістю читача та адресата.[6, 74]

а) оцінка у монолозі:

б) оцінка в діалозі:

в) оцінка в полілозі

a)Монолог персонажу поєднує у собі різну кількість оцінок, що мають різноманітну направленість зорієнтовану на суб'єктів та об'єктів оцінки. Суб'єкт оцінки у монолозі персонажу розглядається з урахуванням моделей адресантів;

1 адресант - персонаж твору, що промовляє діалог від першої особи однини.

2 адресант - персонаж твору, що тісно пов'язаний з „Я” автора.

3 адресант чий монолог є прикладом автокомунікації.

4 адресант - що вимовляє монолог від імені іншого персонажу.

5 невизначений адресант.

Об'єктом оцінки виступають:

1 оцінка комунікативної оцінки;

2 оцінка третьої особи;

3 оцінка, що має риси узагальнення.

Даючи оцінку адресата через його сприйняття, персонаж оцінює і самого себе, так оцінні вирази класифікуються як самооцінні

б) Даючи можливість персонажам оцінювати одне одного, автор маркірує роль учасників комунікативного акту, робить їх мовлення більш переконливим та натуральним: <<Переконання та навіювання - психологічна сторона аргументації, як процесу впливу на адресата>> .

Поява оцінки адресата пов'язана з бажанням адресата виразити своє відношення до дій та особистих якостей адресата. Проте реально ж ці відношення між персонажами є не що інше як проекція свідомості автора на події та персонажів, а отже відношення самого автора до кожного персонажу.[6, 80]

в) оцінка в полілозі по суті є подібною до оцінки в діалозі але кількість учасників є більше двох.

-передбачувана оцінка читача.

Багато вчених присвятили свої праці дослідженню цієї проблеми серед них М. Бахтін, B.Кухаренко, H.Гоменюк Кожне повідомлення зорієнтовано на свого адресата (різного характеру, різних ступенів близькості, конкретності, усвідомлення відповідного розуміння якого автор мовленнєвого акту шукає і передбачає). Крім цього адресата автор передбачає нададресата, абсолютно справедливе розуміння якого мається на увазі або у метафізичній далині, або у далекому історичному часі. У різні епохи та при різному світовідчуванні цей адресат і його ідеально правильне відповідне розуміння набувають різних конкретних ідеологічних вражень (Бог, народ, суд історії).

Автор ніколи не може віддавати всього себе і весь свій мовленнєвий твір на повну та остаточну волю усім чи близьким адресатам (адже й найближчі нащадки можуть помилятися і завжди передбачає якусь вищу інстанцію відповідного розуміння, яка не може відсуватися у різні напрямки). Кожний діалог відбувається на фоні відповідного розуміння незримо присутнього третього, який стоїть над усіма учасниками діалогу. Цей третій є конститутивним елементом висловлювання, який може бути виявлений. при глибшому аналізі діалогу[13, 222] Кухаренко вважає, що повідомлення у художньому тексті зорієнтоване на суспільство в цілому. При цьому процес авторського розуміння дійсності може стати для різних реципієнтів - читачів:

Сприйнятливим - несприйнятливим

Зрозумілим - незрозумілим

правдивим - неправдивим

справжнім - несправжнім,

оскільки в процес сприйняття твору включаються всі суспільно-обумовлені та особисті чинники, що характеризують кожного реципієнта; його таблиця знань, його тезаурус. Сюди входять філогенетичні та онтогенетичні компоненти та індивідуальні якості в залежності від яких читач розставляє акценти в творі по своєму та інтерпретує текст по іншому.[13, 9]

1.3.Текст, як номінативне ціле.

Початок дослідження тексту, як номінативного цілого поклала теорія референції, яка розглядала речення як мовний знак і встановлювала правдивість/неправдивість судження, як цілісного знаку-номінатеми (К.Льюїс, У.Куайн). Ця теорія активізувалась у сучасній ономасіології у вигляді вивчення пропозитивної природи назв, їх рефераційної варіативності у тексті і диференціації (Н.Д.Артюнова, О.В.Падучева, Ю.Н.Сватко та іншi:[див 10, 35]).

У залежності від структури та статусу номінативних одиниць, номінація поділяється на: лексичну (просте слово, композит, словосполучення), пропозитивну (речення) та дискурсивну (текст), що відображає певну ситуацію, як цілісний об'єкт [4, 61].

Текст, як на макрознак - максимально узагальнене холістичне утворення, знаковий аспект якого визначається тим, що текст може розглядатися як неподільний сигнал [15, 67]. З цієї точки зору текст становить собою глобальне неподільне ціле, результат конденсації семантики тексту. Одним з напрямків ономасіологічних досліджень є розгляд номінативної сторони тексту. У рамках даного напрямку функціональної ономасіології виділяється два аспекти:

а) опис функціонування номінативних одиниць у тексті з точки зору асиметрії системи і оточення (В.П.Даниленко, Ф.С.Бацевич);

б) опис взаємодії тексту і номінатем.

Номінативна організація тексту визначає концепти, служить реалізації авторської ідеї. Текст і його номінатеми знаходяться у відношенні взаємообумовленості: оточення визначає номінативні одиниці, які у свою чергу організовують текст.

У процесі функціонування номінатема отримує статус текстової одиниці (елемента дискурса) і зв'язана не тільки з текстовим оточенням, але і з загального комунікативною метою тексту, що зумовлює двобічний зв'язок між текстом і його елементами [16, 441].

У ракурсі когнітивно-ономасіологічного аналізу текст розглядається як цілісна номінативна одиниця, макрознак що має формально-семантичну організацію, яка опосередковує та є опосередкованою когнітивно-інтерпретаційним простором і соціально-інтерактивним чи, в термінології Ю.Н.Караулова, мотиваційно-прагматичним рівнем [2, 60].

В.Г.Гак підкреслює: “Важливим чи не основним аспектом тексту є його номінативна сторона, співвіднесеність мовних елементів з позначеними ним немовними об'єктами, реально існуючими чи вигаданими. По суті, всі елементи тексту беруть участь у номінативній функції” [2, 6]. На думку вченого, будь-яка номінативна одиниця в тексті отримує статус номінатеми і стає засобом передавання й отримання концептуально важливої інформації. Поява в номінативної одиниці статусу текстового конституента зумовила новий напрям вивчення тексту -- дослідження взаємозв'язку ономасіологічної структури номінатеми, семантико-смислового контексту і когнітивної карти тексту в цілому. Співвіднесеність номінативної і комунікативної діяльності у деякому випадку є двосторонньою: з одного боку, створюючи номінативну одиницю, номінатор перш за все зорієнтований на можливість використання її в тексті, з іншого боку, використовуючи одиницю в тексті, вибираючи її ономасіологічну структуру, виходячи з текстових особливостей, текстового концепту, загальної прагматичної інтенції мовного твору, автор тим самим організовує: текст/дискурс номінативні процеси регулюють комунікативну діяльність. Номінатеми не обмежуються функцією зв'язності, а й розширюють свій вплив на формування текстового концепту, категорій тексту. Отже, номінатеми у тексті стають впливовим засобом зберігання, передавання, переробки знань, джерелом для подальшого розвитку загальнолюдської скарбниці знань.

Висновки до розділу I

1. Текст - є твір мовотворчого процесу, що організований за абстрактною моделлю, виконує певні функції та характеризується наявністю категорій.

2. Категорії - це найбільш узагальнені поняття, що є ступенями у пізнанні онтологічних, гносеологічних і структурних ознак тексту.

3. Однією з основних категорій тексту виступає текстова модальність, що виявляє себе у чотирьох основних аспектах:

а) відображення реальності/ірреальності створюваного текстового світу

б) емотивно-оцінне відношення автора до персонажів;

в) емотивно-оцінне відношення персонажів один до одного;

г) передбачувана оцінка читача.

4. Текст - є цілісна номінативна система, що служить реалізації

авторської ідеї, і виступає цілісною номінативною організацією, що знаходиться у взаємодії з номінатемами.Це є взаємообумовленим процесом: авторський задум здійснює підбір номінатем, які потім стають важливим засобом для передавання і зберігання інформації. Вимога втілення текстового концепту зумовлює підбір номінатем.

РОЗДІЛ ІІІ Функції складних слів у тексті

3.1 Ономасіологічна структура складного слова

Розглядаючи ономасіологічну структуру складного слова, О.О.Селіванова виділяє наступні конституенти, що її будують:

постійні граматичні показники:

she-goat, she-goats,** приклади наші

to blacklist, blacklisted,blacklisting.*

акцентологічне оформлення (порядок розташування компонентів):

bathing-suit; night-club,club-night*

словотворчий формант (ономасіологічний базис) форманти різних ступенів деривації, з урахуванням їх семантичних функцій у тому числі емотивних (базис може бути факультативний) компонентом композита:

redbrest (bird)*

ономасіологічні ознаки (мотивуючи корені чи основи їх конкретну семантику певним чином), модифіковану у процесі творення мови (береться до уваги лексико-семантичний варіант мотиваторів):

rocking-chair*

валентний чи асоціативний зв'язок між ономасіологічними ознаками. У випадку синтаксичної природи композита необхідно визначити структурно-семантичну функцію мотиваторів у можливому судженні (важливість цього компонента у смисловій структурі дериватів визначена О.А.Земською та О.С.Кубряковою: “Звичайні зв'язки мотивуючого слова та їх відтворення у семантиці похідного є важливою ознакою смислової структури дериватів [див13, 102]. Похідне слово акумулює не тільки значення безпосередньо мотивуючих слів, але і їх оточення [ див 10, 4]

chair-ridden painter*

6. тип відносин між формантом та ознаками (факультативно). Hа відміну від простого деривата, який може мати між базисом та ознакою відношення предикації (зв'язку) композити опосередковують з допомогою предиката ономасіологічні ознаки, встановлюючи між ними і формантом віднош** приклади нашіення характеризації притаманності:

to baby-sit - baby-sit+er*

hand-break*

емотивний компонент, як результат загальної мети номінації:

lady-killer*

daddy long-legs*

Polk Maw-Bray*

Складність встановлення (ономасіологічної структури) OC деяких композитних найменувань зумовлено рядом причин. Першою є асоціативна природа певного масиву складних слів, на відміну від композитів утворених на базі мотивуючих синтагм. Структурно семантична функція ономасіологічних ознак асоціативних композитів практично не визначається що ускладнює вияв семантичного зв'язку між мотиваторами. Однак у певної кількості асоціативних найменувань можлива реконструкція синтагми шляхом встановлення низки асоціатів кожної з ономасіологічних ознак за суміжністю, подібністю, причиною, тематичною однорідністю.

Друга причина труднощів у визначенні ОС полягає у багатозначності деяких композитних назв, хоча більшість складних найменувань характеризується моносемічністю, що зумовлено тісним зв'зком їх мотиваційної бази з лексичним значенням, прозорістю. Все ж ОС кожного типу значення у подібних випадках встановлюється окремо, причому засобом диференціації ОС. Засобами вираження виступають ономасіологічний базис, його значення, зв'язок ономасіологічних ознак з формантом. Полісемія композитів визначається:[19, 80]

- омонімією афіксальних морфем

resurrecton-man *

resurrectionist*

- багатозначністю мотиваторів

round-fish*(промислова та кругла риба)

- варіативністю структурно-семантичних зв'язків між мотиваторами coffee-mill,coffee-grinder*

bus-,lorry-,truck-driver*

she-goat, nanny-goat*

jumping-rope,skipping-rope*

- послабленням одного з кореневих компонентів композита

cranberry*

womankind*

Третьою причиною складності інтерпретації ОС є послаблення семантичної ролі одного з кореневих компонентів композита до рівня афіксоїда. Наприклад, багато образна наявність або відсутність мотивуючої функції ономасіологічних ознак формально складного найменування, що призводить до деструкції компонента, переходу його до сфери простих слів чи маргінальної зони простими та складними словами.

e.g.transistor --- transfer+resistor

3.2. Функції складних слів у тексті

Англійський вчений М.Холлідей характеризує функцію як роль, яку ті чи інші класи слів виконують у структурі одиниць більш високого рівня. Наведене визначення дає змогу включити до функції себе такі функції категоріального статусу [30, 45] концептуалізуюча, зв'язності, текстового континууму, текстової модальності тощо:

1. Концептуалізуюча функція - дає можливість читачеві зрозуміти загальну ідею твору, відношення самого автора до них та способи їх інтерпретації читачам. Така функція виявляється у формуванні концепту першої частини “Подорожі Гулівера”Джонатана Свіфта, що має назву “A Voyage to Lilliput”, де, даючи клятву при отриманні свободи Man-Mountain розкриває всю суть та бачення ліліпутами “велетня”, їх страху та різноманітних пересторог, намагання автора примусити читача стати на деякий час ліліпутом та представити цю загальну картину жаху, здивування та певної гордості:

First, the Man-Mountain shall not depart from our dominions, without our great seal.

2 d Man-Mountain shall not presume to come into our metropolis, without our express order: at which time the inhabitants shall have two hours warning to keep within their doors.

3 d The said Man-Mountain shall confine his walks to our principal high roads and not down in a meadow or field of corn. (Swift, p52).

2. Функція зв'язності, що виникає на основі двобічно спрямованого зв'язку ономасіологічних ознак та механізму їх поєднання в слові ОС композита створюється в різний спосіб:

-синтагматично: railroad, water-colours;

Страницы: 1, 2, 3