Аналіз рибоохоронних заходів в ставовому господарстві Уляновського районного товариства мисливців та рибалок Кіровоградської області

Природовипробовуванням доведено, що український рамчастий короп більш ефективно використовує штучні корми.

Високоспинність цього коропа поєднується із скороспілістю. За темпом росту він не поступається українському лускатому коропу. Вихід цьоголіток із вирощувальних ставів становить 65%.

4.2 Короп лускатий

За розміщенням і розміром луски нагадує сазана, але світлішого забарвлення. У нього більш витягнутий тулуб, товща спина і відносно менша голова ніж у рамчастого коропа.

Український рамчастий короп має високу пошукову здатність і швидко росте в нагулі. Порівняно з рамчастим коропом він краще пристосований до великих водоймищ, особливо при екстенсивному господарюванні.

Природовипробовуванням установлено, що український лускатий короп порівняно з дзеркальним галиційським на другому році життя інтенсивніше росте (на 17%), має вищий вихід з нагулу (на 24%), краще використовує природну кормову базу і забезпечує вищу продуктивність при екстенсивному господарювання (на 46%).

Статеві ознаки плідників чітко виражені. Самці одного віку з самками мають меншу вагу тіла, весною у них з'являється шлюбне вбрання. При легкому натисканні на черевце виділяються молока. У самок більш розвинуте черевце, яке перед нерестом стає м'яким і еластичним.

Плодючість лускатого коропа дорівнює в середньому 111 тисячам 6-7-денної молоді, окремі самки дають до 300 тисяч і більше. Вихід цьоголітків із вирощувальних ставів становить 65-70%.

Максимальна маса виловленого коропа у водосховищі Ульяновського РО УТМР сягала 24 кг (2004 р.).

4.3 Карась сріблястий

Широко розповсюджений на всій території України. Його екологічна ніша - непроточні та слабопроточні водойми. Цінується за ніжне, смачне м'ясо. Забарвлення тіла сріблясто-жовтувате. В деяких водоймах може бути схожим на золотого карася, від якого його можна відрізнити за будовою плавального міхура: - у золотого карася він овальний, у сріблястого - конусоподібний; та за кількістю зябрових тичинок на першій зябровій дужці, їх у нього не менше 39, тоді як у золотого карася не більше 37. Тому у сріблястого карася кормовий планктон займає в живленні значно більшу частину, ніж у золотого. Сріблястий карась відрізняється від золотого швидшим темпом росту.

Сріблястий карась має своєрідну біологічну особливість: окремі його популяції можуть майже повністю складатись з одних самок - ікру запліднюють інші коропові риби.

За сприятливих умов у великих за площею водоймах, добре росте і може досягати довжини 50 см і маси 2,5 кг. Дволітки важать звичайно 150-200 г, а при годівлі штучними кормами - до 300 г і більше. В перенасичених сріблястим карасем водоймах формується його тугоросла форма. Нерест відбувається в травні червні за температури води 14-20°С і вище. Загальна плодючість залежить від маси плідників і звичайно коливається в межах 100-150 тис. ікринок.

У сучасному ставовому рибництві, зорієнтованому найчастіше на вирощування коропа та рослиноїдних риб, сріблястого карася вважають смітною рибою. Проте для певних категорій водойм з погіршеним кисневим режимом даний вид може бути основним об'єктом вирощування.

Певний інтерес пов'язаний також з вирощуванням обох видів карася у вигляді живого корму для цінних видів хижих риб та як додаткових об'єктів у водоймах багаторічного регулювання. Дорослі карасі є добрим матеріалом для заготівлі гіпофізів, необхідних для заводського методу відтворення риби.

В Ульяновському водосховищі максимальна маса виловленого карася сягала 1,3 кг (2005 р.).

4.4 Плітка та краснопірка

Цінність плітки та краснопірки для рибних господарств полягає в тому, що їх доцільно використовувати як кормову рибу для хижих риб.

Екологічна ніша - річки, озера, водосховища та інші внутрішні водойми. Статевої зрілості досягає на третьому році життя. Плодючість - 100 тис. ікринок і більше. Нерест за температури води 10-15°С. Ікру відкладає на залиту лучну водну рослинність.

Росте повільно, в ставах з достатньою природною кормовою базою трохи швидше, ніж в озерах та річках. Цьоголітки звичайно досягають 3-5 г, дволітки 30-40г, трилітки 100-130г.

Краснопірка характерна яскравим забарвленням, особливо у нерестовий період. Нагадує плітку, але відрізняється від неї верхнім розміщенням ротової щілини, сильно зміщеним до хвостової частини спинним плавцем та добре помітним кілем позаду черевних плавців.

Як кормовий об'єкт для хижих риб має ряд переваг перед пліткою. Плодючість її вища ніж у плітки і звичайно становить 100-230 тис. ікринок, нерест порційний і триває з червня до липня, що дає можливість мати у водоймі молодь різних розмірів. Крім того, краснопірка, що звичайно дозріває як і плітка у трилітному віці, відрізняється від останньої кращим ростом та більшою часткою у раціоні рослинної їжі, що практично виключає її конкуренцію з коропом та іншими бентосоїдними рибами.

Статевозрілих самців плітки і краснопірки навесні легко відрізнити від самок за шлюбним вбранням, так званим «перлистим» висипом у вигляді дрібних жорстких горбочків на тілі риби.

4.5 Товстолобик білий

Належить до стадних риб завезених до України з Далекого Сходу. Живиться фітопланктоном. Статевої зрілості в умовах південних областей України досягає у 4-5 річному віці. Оптимальна температура води для розмноження 22-24°С. Ікру одержують штучним способом, а інкубують її в спеціальних апаратах. Середня робоча плодючість досягає 500 тис. ікринок, ембріогенез відбувається в товщі води.

При достатній забезпеченості кормами жива маса товстолобів збільшується за перше літо до 20-70 г, друге - 400-1500, третє - 1500-3000г.

З віком при збільшенні лінійних розмірів, харчова цінність м'яса товстолобиків підвищується, оскільки воно стає жирнішим, його можна використовувати для виготовлення баличних виробів.

Товстолобики відіграють суттєву роль у формуванні якості води: відфільтровуючи значну кількість планктону, детриту та іншої органіки, вони значно змінюють перебіг продуційних процесів, прискорюють кругообіг речовин і енергії в екосистемі, стабілізують гідрохімічний режим, поліпшують санітарний стан водойм, в результаті чого підвищується рибопродуктивність коропа.

Живлячись безпосередньо, білий товстолобик ніби скорочує на одну ланку звичайний трофічний ланцюг: фітопланктон-зоопланктон-риба, що дозволяє отримати велику кількість цінної харчової продукції з водойми при менших енергетичних затратах. Тому білий товстолобик, як і інші рослиноїдні риби, являється цінним об'єктом акліматизації в південних водоймах.

Під час вилову білого товстолобика, як правило, враховується його здатність вистрибувати з води коли наближається тінь, шум мотора, стук весла. Крупні риби вистрибують із води на 2 метри і при цьому іноді потрапляють у пропливаючий човен або катер.

Максимальна маса виловленого товстолобика білого у водосховищі Ульяновської РО УТМР сягала 43 кг (2004р.).

4.6 Амур білий

Завезений з Далекого Сходу і є біологічним меліоратором водойм. Молодь цієї риби живиться зоопланктоном.

Поступово, по мірі росту, білий амур починає споживати і повністю переходить на живлення різноманітною водною рослинністю, якої йому необхідно для приросту 1 кг живої маси 30-70 кг. При нестачі природної їжі споживає штучні корми й у цьому конкурує з коропом.

Статевої зрілості амур досягає у віці 5-8 років, але нерест у наших водоймах не відбувається. Ікру одержують штучним способом при температурі води 20-25°С і інкубують у спеціальних апаратах. Ікра пелагічна, від кожної самки одержують 400-600 тисяч ікринок.

Білого амура саджають у водойми, водне дзеркало яких більш як на 10-15% зайняте рослинністю, з розрахунком посадки на 1 га площі від 50 до 300шт.

Тіло амура подовжене, валькувате, черевце без кіля, лоб широкий, черевина чорно-бура. Глоточні зуди гострі, зазубрені, дворядні, пристосовані до подрібнення рослин якими живляться дорослі риби. Він споживає не тільки м'яку підводну рослинність, а також наземну, коли виходить на заплави при затопленні. Кишечник довжиною в 2-3 тази перевищує довжину тіла. Перетравлення рослинності в кишечнику відбувається з участю багаточисельних бактерій.

Взагалі то білий амур в живленні віддає перевагу м'яким, молодим вищим водним рослинам, але за їх недостатку може поїдати і жорстку рослинність (рогіз, очерет, рдест тощо). Вживає він також такі рослини як хвощ, молода осока, елодея, ряска, роголистник. Практикується годівля білого амура також наземними травами: конюшиною, викою, люцерною та злаковими.

В складі аквакультури білий амур ефективно використовується в боротьбі з заростанням водойм.

В умовах водосховища, що належить Ульяновській РО УТМР в 2006 р. було виловлено білого амура з максимальною масою 19 кг.

4.7 Сом звичайний

Мешканець багатьох внутрішніх водойм України, який виділяється високими харчовими якостями та високими темпами росту. У сприятливих умовах може досягати маси тіла на першому році життя до 0,6 кг, на другому - 1,2 кг, на третьому - до 3,5 кг. Зустрічаються особини довжиною до 3 м і масою 200 кг.

Теплолюбний вид. Оптимальна температура води для найкращого росту це 24°С. Основними місцями живлення сома є придонні частини водойм, переважно в закорчованих місцях. Живиться в наймолодшому віці зоопланктоном, дрібними донними організмами, пізніше переходить на живлення молоддю риб, великими личинками комах і самими водяними комахами. У старшому віці (після 18 місяців) переходить на типовий хижий спосіб живлення, споживаючи переважно рибу різних видів та розмірів, жаб та пуголовків. Іноді може поїдати мертву рибу, черв'яків, дрібних молюсків, донних ракоподібних. Веде нічний спосіб життя. Взимку не живиться, залягає в ямах.

Статева зрілість настає в віці трьох-п'яти років. Нерестує сом парами у травні-червні за температури води 18°С і більше на мілководних, зарослих рослинністю ділянках водойм. Відносна плодючість - 10-30 тис. шт. ікринок на 14 кг маси самки. Абсолютна плодючість - до 700 тис., а деяких великих самок - до 1,5-2 млн. шт. ікринок. Ікра клейка, діаметр її в набряклому стані 1,5-2,5 мм, у воді дуже набрякає. Відкладену на рослинність ікру охороняє самець. Сом менш вимогливий до кисню, ніж судак і щука, і більш стійкий щодо інших факторів зовнішнього впливу. Завдяки схильності сома до зимової сплячки, зимівля його значно спрощується - можна збільшувати кількість риби у зимівнику і немає необхідності утримувати в зимувальних ставках кормову рибу для живлення, як при зимівлі щуки і судака.

Для нересту сома придатна глибина ставу 0,8-1,5 м, бажано з піщаним дном без заростей з хорошим водообміном. Оптимальна температура для нересту 21-25°С, кисню 5-6 мг/л. Тривалість інкубаційного періоду 3-3,5 діб.

У водосховищі Ульяновської РО УТМР сом культивується вже на протязі десяти років, максимальна маса виловленого сома 28 кг (2003 р.).

4.8 Канальний сом

Теплолюбний швидкоростучий вид, завезений в Україну з Північної Америки. Становить певний інтерес як об'єкт ставового рибництва. Найбільш ефективна реалізація його потенції росту є температура 24-28°С. За характером живлення канальний сом - типовий поліфаг, його природна їжа складається з комах, ракоподібних, дрібної риби, різних бентичних організмів.

Канальний сом як крупна швидкоростуча риба у природних водоймах досягає 40кг. Щодо умов рибних господарств України, то вони зумовлюють середню масу цьоголіток - 10-30 г, дволітків - 200-500 г, трилітків - 500-1000 г.

Даний вид характеризується весняно-літнім нерестом при оптимальній температурі - 22-27 °С, тривалість нересту - до 6 годин. Як нерестові субстрати канальний сом використовує нори, заглиблення, коріння дерев. Плодючість від 4 до 70 тис. шт. ікринок. Самці активно охороняють ікру й інтенсивно аерують воду рухами плавців, тіла і вусиків.

Ікра у канального сома клейка, світло-оранжевого кольору. За температури води 30°С викльов відбувається через 120 годин.

Ставовий метод розведення найпростіший і досить поширений. Найбільш успішне вирощування канального сома можливе за тривалості періоду з температурою води понад 22°С не менше 4 місяців.

Із практики ставового методу відомо, що оптимальним утриманням канального сома є за щільності від 250 до 7000 штук на 1 га. Він споживає смітних риб, корми тваринного та рослинного походження, якими його підгодовують.

4.9 Щука звичайна

Хижа теплолюбна прісноводна риба. Віддає перевагу водотокам з уповільненою течією, заплавним водоймам озерного типу. Статевої зрілості досягає на третьому-четвертому році життя.

Росте щука швидко, особливо у перші роки життя до настання статевої зрілості. В озерах, річках часто зустрічаються цьоголітки масою до 100г, дволітки - до 1кг, трилітки - до 1,5 - 2кг.

Цінність щуки як об'єкта ставової культури полягає не лише в тому, що вона дає смачне м'ясо, а й у тому, що вона як біологічний меліоратор підвищує рибопродуктивність по коропу, карасю та інших рибах, яких розводять за рахунок знищення їх конкурентів у живленні. Одержуваний при цьому приріст нерідко буває вищим від приросту самої щуки.

Нерест у щуки відбувається при температурі води 3 - 6°С, ікру відкладає на минулорічному відмерлу рослинність. Плодючість варіює у значних межах (17,5 - 215тис. ікринок), що зумовлено віком і розмірами самок, у найбільших особин вона досягає 1млн. ікринок.

У процесі нересту плідники утворюють численні групи, до складу яких входить 1 самка і 2 - 8 самці, які звичайно дрібніші від самок.

Відкладена на глибині 0,5 - 1м і запліднена ікра спочатку кріпиться до субстрату, а згодом випадає на дно, де й відбувається ембріональний розвиток при низькій температурі і високому вмісту кисню. Ембріогенез залежно від температури води триває 8 - 14 діб.

Личинки щуки при довжині 12 - 15мм споживають личинок інших видів риб або личинок свого виду пізнішого нересту, хоча в цей час у воді достатньо личинок комах. На хижий спосіб життя молодь щуки переходить при довжині тіла 5см.

Виживаність цьогорічок щуки залежить від віку посаджених мальків і становить близько 50%. Щука веде осідлий спосіб життя, великих переміщень у пошуках корму не здійснює, чим і пояснюється різна маса цьогорічок у ставах.

У рибгоспах, які не мають власного маточного стада щуки для розведення, бажано брати щуку з природних водойм у віці 3 - 4 років. Під час переміщень щуки в різні водойми варто враховувати її значну стійкість до зміни певних умов водойм. Вона витримує зниження вмісту розчиненого у воді кисню до 1,5мг/л і досить добре підвищення температури води до 28°С. Молодь може існувати у воді з підвищеною мінералізацією (до 3 - 4‰), а старші вікові групи - до 8‰.

4.10 Окунь річковий

Тіло цього, значно поширеного в Україні хижака, вкрите дрібною ктеноїдною лускою. Забарвлення зеленувато-жовте, з боків має 5 - 9 чорних поперечних смуг. Перший спинний плавець сірий, другий - зеленувато-жовтий, грудні плавці жовті, а черевні, анальні та хвостові - червоні.

Поширений в прісноводних водоймах: озерах, водосховищах, річках та ставах. Нереститься в березні - травні при температурі води 7 - 8°С. Статевозрілим стає на 3 - 5-му році життя. До нерестового субстрату він не вимогливий і яйцекладку розміщує на минулорічній рослинності або затоплених кущах. Плодючість - від 12 до 300тис. ікринок. Личинки живляться зоопланктоном. Дрібна доросла риба живиться личинками хірономід та іншими безхребетними тваринами. На нерестилищах окунь живиться ікрою інших риб.

Окунь не вимогливий до умов розмноження, живлення, гідрохімічному режиму, тому він заселяє практично будь-які водойми і найчастіше зустрічається серед іхтіофауни України. Має місцеве промислове значення: в малих озерах дає до 50% вилову. Багато окуня виловлюють рибалки-аматори.

В ставах, озерних господарствах є небажаним тому, що конкурує з більш цінною рибою в живленні, а також знищує їх молодь. М'ясо смачне, але костисте.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5