Аналіз рибоохоронних заходів в ставовому господарстві Уляновського районного товариства мисливців та рибалок Кіровоградської області

Наступну групу факторів, які визначають можливість розвитку прісноводної аквакультури як масштабного джерела рибної продукції представляють такі природні параметри, як водний фонд і кліматичні умови.

Відомо, що фонд внутрішніх водойм України величезний. Що стосується природно-кліматичних умов, то вони на території всієї держави відповідають вимогам, які необхідно забезпечити для вирощування риби.

У степовій зоні України, зокрема в її частині - Північний степ, до якої належить Ульяновський район Кіровоградської області, за кількістю тепла в порівнянні з Поліссям і Лісостепом, має найбільш сприятливі умови для вирощування риби. Температура повітря у квітні-жовтні складає 14,3-17°С, а днів з повітрям температурою вище 15°С - 121-135. Загальна сума тепла за цей період становить 3400-3600°С, а води 3560-3840°С. Проте вологи тут недостатньо. За останні роки з розвитком зрошуваного землеробства, намітилася перспектива для розвитку ставкового рибництва[4].

Наступну групу факторів, що визначають можливості розвитку рибного господарства, представлені станом продуктивних сил держави, які залежать від загального науково-технічного потенціалу і рівня розвитку індустрії. Не дивлячись на деякі негативні тенденції в економіці, наша країна має великі можливості в цьому плані. Окремі галузі народного господарства здатні забезпечити потреби аквакультури в технологічному рибоводному обладнанні, механізмах тощо. Виробничий потенціал, хоч і знизився, але може забезпечити потребу рибного господарства. Збереглися і кваліфіковані кадри робітників і спеціалістів галузі, наукові установи. Все це вселяє надію на стабілізацію рибного господарства і перехід на збільшення вирощування риби і виробництва рибницької продукції.

Одним із важливих факторів, що сприяють розвитку рибного господарства безпосередньо та опосередковано, це громадські організації.

Українське товариство мисливців і рибалок було створено 10 липня 1921 року. На першому Всеукраїнському з'їзді був прийнятий перший Статут, який перетерпів ряд змін, але цілі товариства в своїй основі залишились т ж самі: збереження та примноження мисливської фауни, рибних ресурсів, багатства і краси української землі.

Не прості і легкі, а складні по трудовому навантажені роки були справжнім іспитом для УТМР. Навіть в економічно найважчі для країни роки членів товариства не покидало почуття відповідальності за збереження і відтворення поголів'я диких тварин, зокрема іхтіофауни.

Ветерани УТМР пам'ятають ту постанову Раднаркому України від 1923 року, яка визнала, що мисливською організацією на території УРСР є виключно Всеукраїнська спілка мисливців і рибалок та її місцеві відділки. Державними турботами про розвиток промислу були прийняті і інші положення постанови.

Саме ця постанова спонукала свого часу до активної діяльності членів Товариства. Така тодішня, може, дещо й перебільшена опіка Наркомзему над мисливцями і рибалками була виправдана важливістю освіти громадян. Адже справжні знання про природу, особливості дикої фауни, правила полювання і рибальства тощо, треба було дати людям, які, далеко не всі, чітко знали свої права і обов'язки. Згодом Спілка мала вже свій новий статут, затверджений ВУЦВКом. Тоді замість волосних підрозділів демократично вибирались мисливські старости. Вони й брали на себе добровільні турботи про діяльність місцевих осередків. Це, звичайно, зміцнювало спілку - створювалося товариство не тільки зацікавлених однодумців, а й людей, що відповідають перед громадою, перед природою, виховувалося господарське ставлення до мисливських та рибальських угідь.

В той же час, як появ ефективної ініціативи, в окремих губерніях України почали приймати положення про секції рибалок при ВУСМР. Свідченням ділового завзяття цих підрозділів Спілки стало те, що від осередків Спілки в рахунок плати за оренду водойм почали поступати тисячі пудів риби.

Так, вудильники, ловці підсаками та фатками (торбуками) сплачували 1 крб. 60 коп., ятерники, вершатники й волочники - до 3 крб. 80 коп. Була й третя група - напівпромисловики. Вони ловили в основному неводом, великорозмірними сітками, а також ятерами, вершами, волоками. Ці сплачували по 4 крб. 80 коп. Відповідно до постанови Наркомзему встановлювалася плата за оренду водойми - 10% вартості улову [12].

Рибалки постійно турбувалися про стан водойм. Щоб запобігти заморам, узимку пробивали вікна у крижаному панцирі ставків і річок. В останній Спілці на цей сезон розробили спеціальну інструкцію для уповноважених по врятуванню риби. За таку роботу передбачалась певна грошова винагорода з коштів ВУСМР.

Велику увагу у двадцяті роки приділяла ВУСМР проекту розширення заповідних зон в Україні. За дотриманням правил і розпоряджень Спілки на місцях стежили виборні уповноважені. Для цього їм видавали спеціальні посвідчення.

В ті ж роки з'явилась та почала втілюватись в життя ініціатива створення при округах природничих музеїв, бібліотек та майстерень з ремонту мисливської зброї.

Без перебільшення можна сказати, що названі музеї та бібліотеки згодом почали відігравати надзвичайну просвітницьку та виховну роль серед населення, особливо серед молоді.

Спілка ініціювала в свій час: клопотання перед НКВС про вжиття заходів для боротьби з браконьєрством (наслідок - відповідна постанова); навчання неписьменних членів Спілки у Лікнепах; створення заказників у мисливських угіддях, укладання договорів з райвиконкомами про оренду водойм для рибалок; заборона ловити лососевих риб; визначення допустимих розмірів риби, яку можна вудити та ще цілий ряд заходів, спрямованих на дальший розвиток в Україні мисливства і рибальства.

Про ріст популярності Спілки в галузі рибництва в кінці двадцятих років свідчить створення при окружрадах спеціальних ставків й дослідницьких станцій, де спеціалісти розводили мальків коропа, карася, лина та інших риб для водойм області, що безумовно сприяло підвищенню професійного рівня рибалок та рибопродуктивності водойм. У 1930 році ВУСМР здала державі 22,4 тисячі центнерів риби [12].

До речі, саме мисливці й рибалки виступили тоді з ініціативою обсадити всі водойми деревами і кущами, насадити гаї по байракам та неугіддям.

В повоєнні роки в кінці сорокових почалося відродження Спілки. Почалося воно перших робочих кроків районних і обласних організаційних бюро. Першим практичним завданням для них було - щоб ущухли безконтрольні браконьєрські постріли в степах, гаях, щоб по-господарськи, на науковій основі, вести мисливське та рибальське господарство.

Відродити мисливсько-рибальське господарство області, забезпечити збереження і відтворення дикої фауни, можна було, тільки зміцнивши свої ряди як кількісно, так і організаційно.

Активно почали працювати секції Товариства: мисливознавча, рибальська, культмасова, стрілецька, чистокровного собаківництва та інші.

Для зміцнення матеріально-технічної бази товариства і отримання додаткових прибутків при облдержрадах почали відкриватися майстерні: шкіровиробів, дроболиварні, фотохудожні, ремонту зброї, виготовлення опудал; при Товаристві з'явилися т почали поширюватися пасіки; почали відкриватися перші скромні торгові заклади[12].

Відродження УТМР (ВУСМР) на Кіровоградщині датується 20 червня 1946 року. Саме тоді виконком обласної Ради виніс відповідне рішення, затвердив організаційне бюро. Бюро було діяльним. Уже за рік, до моменту 1 з'їзду УТМР (червень 1947 року) в області було тридцять районних і одна міська рада товариства. Вони об'єднували понад чотири тисячі членів Товариства.

При обласній Раді було створено секції: культмасову, стрілецько-стендову, собаківництва, мисливського і рибного господарства. Секції діяльно взялися за справу. Уже в перші роки їх роботи на площ понад три тисячі гектарів створили два приписних мисливських господарства для хутрових звірів, а на 50 га водойм обладнали рибницьке господарство. Взагалі, період відродження мисливського і рибальського господарства в області проходив під девізом «Перш ніж узяти - вклади!». Цьому сприяло й закріплення угідь за конкретними колективами. На угіддя прийшов господар.

У 1998 році Уряд України прийняв постанову, якою схвалив порядок організації любительського та спортивного рибальства.

Згідно з цим Порядком у рибогосподарських водоймах України дозволяється здіснення спортивного та любительського рибальства всіма громадянами України та іноземними громадянами.

У разі коли водні живі ресурси зосереджуються в певних місцях на рибогосподарських водоймах протягом тривалого часу, любительське і спортивне рибальство здійснюється за плату як спеціальне використання із застосуванням певних знарядь лову (добування) на окремих ділянках рибогосподарських водойм у визначені терміни та з обов'язковим дотриманням правил рибальства і норм вилову.

Контроль за обчисленням і внесенням плати за спеціальне використання водних живих ресурсів здійснюють державні податкові адміністрації та органи охорони Держкомрибгоспу [12].

Рибогосподарські водойми можуть надаватися в установленому законодавством порядку громадським організаціям для здійснення любительського і спортивного рибальства.

У правила рибальства передбачається: територія, норми лову (добування) за вагою та поштучно, заборонені та дозволені знаряддя і способи, заборонені місця, терміни заборони лову водних живих ресурсів, мінімальний розмір риби та інших водних живих ресурсів, умови проведення спортивних змагань з рибальства і підводного полювання; умови використання маломірних суден, особливо в нерестовий період, на шляхах міграції і в місцях зосередження водних живих ресурсів.

Громадяни, які займаються любительським і спортивним рибальством, зобов'язані виконувати на рибогосподарських водоймах правила рибальства: не скидати у рибогосподарські водойми, на їх береги і лід цих водойм нафтопродукти, стічні води, які містять забруднюючі речовини понад встановлені нормативи, та інші відходи промислових, комунальних, сільськогосподарських, транспортних та інших підприємств.

Під час здійснення рибальства у порядку спеціального використання мати при собі необхідні документи і пред'являти їх представникам рибоохорони або інших уповноважених на те органів.

Під час здійснення любительського і спортивного рибальства забороняється:

- добування протягом року будь-якого морського звіра;

- організація змагань з рибальства в період нересту риби;

- знаходження на рибогосподарських водоймах з отруйними речовинами та із знаряддям забороненого лову риби;

- миття у рибогосподарських водоймах транспортних засобів, які негативно впливають на стан водойми;

- лов риби (добування) та інших водних живих ресурсів, що занесені до Червоної книги України

- лов риби із застосуванням вибухових і отруйних речовин, електроструму, колючих знарядь лову, вогнепальної та пневматичної зброї.

Контроль за дотриманням правил рибальства здійснюють органи охорони Держкомрибгоспу та інші спеціально уповноважені на те органи, а також громадські інспектори рибоохорони.

До системи органів рибоохорони входять: Головне управління охорони, відтворення водних живих ресурсів і регулювання рибальства; інспекції охорони, відтворення водних живих ресурсів; структурні підрозділи відтворення водних живих ресурсів, їх акліматизації.

Особи винні в порушенні цього Порядку несуть відповідальність в установленому законодавством порядку.

Застосування заходів адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних осіб від відшкодування завданих збитків, заподіяних господарству внаслідок порушення правил рибальства.

Незаконно виловлені (добуті) водні живі ресурси підлягають вилученню в установленому законодавством порядку.

Розділ 2 Матеріали і методика роботи

Для дослідження видового складу зоопланктону в 10 рівновіддалених місцях з охопленням всієї акваторії водосховища відбирали по 40 л води, відфільтровували її через планктонну сітку. Відфільтрований залишок фіксували 4% розчином формаліну та етикетували.

Підрахунок та визначення організмів зоопланктону шляхом мікроскопії. Підрахунок кількості особин зоопланктону проводили за формулою:

де А - пересічна кількість організмів в 1 мл;

V - об'єм досліджуваної проби;

N - кількість досліджених мілілітрів;

n - кількість процідженої води, л;

1000 - коефіцієнт перерахунку.

Для дослідження зообентосу за допомогою дночерпача відбирали пробу мулу глибиною 10-15 см, площею приблизно 30х50 см в 5 різних місцях дна водосховища.

Добутий мул промивали через металеве сито № 20, а крупні, видимі неозброєним оком організми, відбирали в скляну посуду, фіксували 10%-ним розчином формаліну та етикетували.

В лабораторії Товариства кожну пробу розбирають, організми групують за величиною та спорідненістю.

Потім організми кожної проби зважують, після чого виконують перерахунок кількості особин на 1м2.

Для визначення видового складу фітопланктону із 10 літрів води, відібраної в різних місцях як середня змішана проба, відбирають 0,5 л. Ця проба фіксується в пляшці шляхом добавки 25 мл 40%-го розчину формаліну. Таким чином отримують 2%-ний розчин формаліну, відстоюють в темному місці два тижні.

Отриманий таким способом осад досліджується на предметному склі під мікроскопом.

Розділ 3 Результати досліджень

Як адміністративна одиниця розташована на заході Кіровоградської області. Утворений в 1928. Площа 0,7 тис. км3. У районі 17 сільських Рад депутатів, котрі включають 26 населених пунктів. Центр м. Ульяновка.

Ульяновський район розташований в південній частині Придніпровської височини. Поверхня - хвиляста рівнина з розвинутою сіткою ярів ,балок, річкових долин. Корисні копалини: глини, граніт. Річки: Південний Буг та його притока Синиця. Ґрунти чорноземні. Лежить у лісостеповій зоні. Ліси (дуб, граб, клен, ясен) займають 0,9 тис га.

Клімат помірно континентальний. Зима м'яка з частими відлигами. Пересічна температура січня -5, -6°С, липня +20, +21°С. Тривалість періоду з температурою понад +10°С - 162-170 днів. Річна кількість опадів 420-470 мм (максимум у теплу пору року).

Із дикої фауни на території району трапляються козулі, лось, дика свиня лисиця, заєць-русак, куниця, борсук, хом'яки, ховрахи; з птахів: горлиця, дятел, яструб, жайворонок, перепел, качка, рідше - сіра куріпка, кулик, дрохва, орел. Акліматизовані ондатра, нутрія, норка.

Основне населення - українці. Живуть також росіяни, білоруси, євреї, молдавани. Пересічна густота населення без малого 50 чол. на 1 км3. Міське населення становить понад 50%.

Ульяновський район територіально межує на заході з Гайворонським районом, на сході з Голованівським районом, з півдня з Миколаївською та Одеською областями, з півночі - з Черкаською областю.

Адміністративним та культурно-господарським центром району є місто Ульяновськ. На території району нараховується 173 ставки загальною площею 796 га. Наявні ставки району використовуються для господарсько-водного забезпечення та розведення риби.

Відповідно до ландшафту ставки розташовані на річках, струмках і болотах. Більшість ставів за режимом є притоко-спускними, як оптимальний варіант раціонального використання 66 малих річок, струмків загальною протяжністю 333 км. Окрім найбільшої в районі р. Синиці протікають такі: Синька, Безіменна, Бондаруха, Кам'яниця, Нетека, Нобосінка.

Найбільша річка району Синиця, яка простирається довжиною 47 км, впадає в ріку Південний Буг. На базі русла Синиці, в центральній частині м. Ульяновка в 30-х роках було побудовано греблю, що забезпечила створення водосховища площею 62 га.

На берегах водосховища побудовано 5 пірсів, для під'їзду транспорту та забору води.

Згідно рішення Кіровоградської обласної адміністрації, яке базується на клопотаннях Ульяновської міської та районної адміністрацій, водосховище надано в користування Уляновській районній організації УТМР,

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5