Лекції по українській та зарубіжній культурі

освіти. Головними центрами підготовки вчителів, лікарів, юристів та інших

професій були Харківський, Київський і Новоросійський (Одеський)

університети, Ніжинський історико-філологічний інститут, Львівський і

Чернівецький університети в Західній Україні.

Індустріальних і сільськогосподарських фахівців готували: Харківський

ветеринарний інститут, Харківський технологічний інститут, Київський

політехнічний інститут, Катеринославське вище гірське училище, Львівський

політехнічний інститут, ветеринарно-медична академія у Львові тощо.

Контрольні запитання.

1. Яка роль В.Каразіна у розвитку вітчизняної науки та створенні

Харківського університету?

2. Яке значення мали ліцеї у розвитку освіти в Україні?

3. Що ви знаєте про Валуєвський циркуляр та Емський указ?

4. Що ви знаєте про першого ректора Київського університету?

2. Наука.

Українські вчені 19 ст. зробили значний внесок у розвиток світової

науки. Центрами наукових досліджень були Харківський, Київський, Одеський

університети. Видатними організаторами математичної освіти в Україні,

авторами підручників і монографій у 19 ст. були Т.Осиповський,

М.Остроградський, В.Буняковський, М.Ващенко-Захарченко, О.Ляпунов. В

Одеському університеті в 70-90 р. працював фізик М.Умов - автор теоретичних

досліджень в галузі хвильових процесів і земного магнетизму.

У Київському, Харківському, Одеському і Львівському університетах і

Миколаївській астрономічній обсерваторії провадилися астрономічні

дослідження. Миколаївська обсерваторія брала участь у міжнародному

співробітництві по створенню зоряної карти неба і зоряного каталогу. У

Києві один час працював визначний астроном Ф.Бредихин, що народився у

Миколаєві.

Значний внесок у розвиток хімічної науки в Україні був зроблений

В.Каразіним, М.Бекетовым та ін. Значний внесок у розвиток фізики та

електротехніки зробив професор Віденьського та Празького університетів і

празької політехніки Іван Пулюй. Вважають, що він одночасно або й до

Рентгена відкрив ефект "рентгенівських променів". Разом з П.Кулішем він

зробив перший переклад Біблії українською мовою.

Наприкінці 19 ст. в Україні почали провадитися систематичні

мікробіологічні дослідження. У 1886 р. І.Мечников разом із Я.Бардахом та

М.Гамалія створили в Одесі першу в Україні й Росії і другу у світі після

Пастерівського інституту в Парижі бактеріологічну станцію - сьогодні

Одеський науково-дослідний інститут вірусології й епідеміології ім.

І.І.Мечникова. Через якийсь час такі ж станції були створені у Харкові та

Києві (сьогодні Київський науково-дослідний інститут епідеміології,

мікробіології і паразитології і Харківський науково-дослідний інститут

мікробіології, вакцинації і сироватки). На початку 20 ст. у Катеринославі

був створений санітарно-бактеріологічний інститут (сьогодні

Дніпропетровський науково-дослідний інститут гастроентерології).

Ці інститути досліджували інфекційні хвороби людини і тварин,

створювали медичні сироватки - вакцини. Дослідники (Д.Заболотний,

А.Карпинський, В.Бардах) вивчали мікробіологічні процеси, що відбувалися в

земному грунті, воді, повітрі. Був зроблений значний внесок у розвиток

теорії і практики боротьби з інфекційними захворюваннями.

Розвиток фізіології в Україні зв'язаний з ім'ям російського

натураліста І.Сєченова, котрий якийсь час працював в Одеському університеті

та Маріїнській гімназії. З Україною зв'язана чимала частина життя анатома і

хірурга М. Пирогова.

Значний розвиток у 19 ст. в Україні одержали гуманітарні науки -

історія України, етнографія, археологія, мовознавство, фольклористика й ін.

Всесвітньо відомі імена українських істориків М.Грушевського,

М.Костомарова, Д.Яворницького; археологів В.Хвойко, М.Веселовського,

етнографа Ф.Вовка, сходознавця А.Кримського, мовознавців А.Потебні,

М.Сумцова та ін.

Контрольні запитання.

1. Історичне значення діяльності та наукового доробку М.Максимовича.

2. Яке значення мало створення бактеріологічної станції в Одесі?

3. Де зосереджувалися центри наукових досліджень в Україні в 19 ст.?

4. Значення наукових досліджень І.Пулюя.

4. Українська література.

Українську літературу на початку 19 ст. представляли І.Котляревський,

П.Гулак-Артемовський, Г.Квітка-Основ'яненко, Є.Гребінка, засновник сучасної

української літератури і літературної мови - поет, художник і національний

пророк Тарас Шевченко.

Формування нової літератури в Україні проходило в умовах посилення

національного і соціального гноблення. Страждаючи від репресій царського

режиму, українська література продовжувала розвиватися в дусі демократичних

традицій попередніх сторіч. Створення нової української літератури було

тісно пов'язано з національно-визвольним рухом і боротьбою за реалізм і

народність.

Важливу роль у створенні нової української літератури зіграв Іван

Котляревський (1769-1838), що відтворив сучасну українську дійсність в

поемі "Енеїда", п'єсі "Наталка-Полтавка" та ін. "Енеїда" була написана за

однойменним твором римського поета І століття до н.е. Вергілія, у якому

розповідається про мандрівки троянця Енея. У Котляревського при зберіганні

основного сюжету і діючих осіб, події перенесені на український грунт,

показані побут і характери різних шарів українського суспільства. У вигляді

богів сатирично показані поміщики, чиновники, духівництво. За пригодами

соратників Енея проглядається доля запорозьких козаків, що у 1775 р. були

вигнані російською імператрицею Катериною ІІ із Запорозької Січі і вимушені

були розпочати багаторічні мандри по світу. Створення цього твору співпадає

з новими прогресивними віяннями у світі внаслідок Великої французької

буржуазної революції. Політичне значення "Енеїди" Котляревського звичайно

замовчувалося.

Котляревський довгий час був на військовій службі. У 1818-1821 рр.

працював директором Полтавського театру. Його п'єси "Наталка Полтавка" та

"Москаль-чарівник" увійшли до золотого фонду українського театрального

репертуару.

Початок формування нової української літератури було завершено Т.

Шевченко (1814-1861), що своєю поетичною творчістю відкрив нову еру в

розвитку суспільного і культурного життя українського народу. Син

українських селян-кріпаків, Шевченко рано осиротів, був пастухом, батраком

у сільського священика, згодом був привезений своїм поміщиком Енгельгардом

у Петербург, закінчив там Академію Мистецтв. Друзі Шевченка організували

його викуп з кріпацької неволі. Відомий російський художник, викладач

Академії Мистецтв Карл Брюллов написав портрет письменника Жуковського,

який був проданий на аукціоні. Виручені гроші були витрачені на викуп

Шевченка (1838).

Однак доля поета і художника виявилася жорстокою. У 1847 р. він був

заарештований за участь у таємному Кирило-Мефодіївському товаристві, а

потім відправлений у солдати в далеку Оренбургську губернію без права

писати і малювати за те, що, як було сказано у вироку, "складав вірші на

малоросійській мові самого обурливого змісту". У засланні Шевченко пробув

10 років і був звільнений тільки після смерті царя Миколи І.

Однак, незважаючи на суворі заборони, Т.Шевченко продовжував і в

засланні писати вірші і малювати. У своїх творах він затаврував

кріпосництво, російське самодержавство, прославляв боротьбу українського

народу за національну і соціальну свободу і незалежність, боротьбу народів

Кавказу проти російського імперіалізму тощо. У своєму "Заповіті" (1845)

Т.Шевченко відкрито закликав народи до насильницького скинення

самодержавства і кріпосництва. Його перша книга віршів "Кобзар", яка була

опублікована в 1840 р., і поема "Гайдамаки" мали величезне значення і

підняли Т.Шевченка до рівня пророка української нації.

До української та російської культури належить Микола Гоголь (1809-

1852), козацько-старшинського походження, нащадок полковника Остапа Гоголя

часів Хмельниччини, писав російською мовою, найвизначніший представник

"української школи" в російській літературі, батько Василь керував домашнім

театром українського мецената Д.Трощинського (с.Кибинці). Після навчання у

Ніжині переїхав у Петербург, служив у канцеляріях, викладав історію в СПБ

ун-ті, у 1836 виїхав за кордон, де жив до 1849 р., деякий час перебував в

Україні (Полтавщина, Одеса, весною 1848, жовтень 1850-квітень 1851). Автор

творів "Вечера на хуторе близ Диканьки", "Тарас Бульба", "Миргород",

"Ревизор", "Мертвые души", матеріали до українського словника тощо.

Розвиток української літератури в другій половині 19 ст. проходив в

умовах застосування Валуєвського циркуляра і Емського указу, що забороняли

вживання української мови.

Незважаючи на це, у другій половині 19 ст. з'являються нові імена

письменників, нові твори, серед них оповідання з народного життя

письменниці Марка Вовчок (1834-1907), перший в українській літературі

історичний роман П.Куліша (1819-1897) "Чорна Рада", антикріпосницької

повісті І. Нечуя-Левицького (1838-1918), роман П.Мирного "Хіба ревуть воли,

як ясла повні?".

У своїх повістях, віршах Іван Франко (1856-1916) описував життя

селян, робітників, інтелігенції Галичини, що знаходилася під владою Австро-

Угорської імперії. Він написав також багато публіцистичних і літературно-

критичних статей українською, польською і німецькою мовами. Його драма

"Украдене щастя" і досі йде на сценах театрів України, на її основі було

знято декілька кінофільмів.

Чудовою поетесою і письменницею була Леся Українка (1871-1913). В

своїх поетичних працях вона розглядала важливі філософсько-історичні і

естетичні проблеми. Українське село напередодні й у період революції 1905-

1907 рр. показали у своїх творах М.Коцюбинський (1864-1916), В.Винниченко

(1880-1951), В.Стефаник (1871-1936) та ін. Багато хто з цих письменників

перекладав українською мовою художні твори світової літератури.

Контрольні запитання.

1. Політичне та історичне значення творчості І.Котляревського.

2. Ідея національного визволення України в творчості Т.Шевченка.

3. Інтернаціональні зв'язки та мотиви у творчості Шевченка.

4. Світове значення творчості Т.Шевченка.

5. Історичне значення "Русалки Дністрової".

6. Трагічна доля перших галицьких пропагандистів української мови.

7. Українські мотиви в творчості М.Гоголя.

8. Яке значення мала творчість І.Франка, Л.Українки?

9. Дайте характеристику творчості П.Куліша.

Висновки.

Кінець 18 та початок 19 ст. стали початком першого етапу національно-

духовного відродження в Україні, коли, незважаючи на втрату залишків

державної автономії, українська нація добилася визначних успіхів у розвитку

своєї культури, як органічної частини світової культури.

Лекція 5.

Становлення та розвиток української та європейської культури в 19 -

початку 20 ст. Частина 2. Українське мистецтво.

План лекції:

1. Український театр.

2. Музика.

3. Живопис, скульптура, архітектура.

1. Український театр.

В першій половині 19 ст. в Україні з'явився перший професійний театр.

Спершу це були бродячі акторські групи. Потім з'являються перші театральні

приміщення, що приймають у себе гастролерів і дають сцену для власних

театральних труп. У 1818 р. Іван Котляревський очолив професійний театр у

Полтаві. На його сцені були вперше поставлені його п'єси "Наталка

Полтавка", "Москаль - чарівник".

У Харківському театрі починає свою роботу Григорій Квітка-

Основ'яненко (1778-1843), що пише для нього комедії "Сватання на

Гончарівці", "Шельменко-денщик". Разом із п'єсою Т.Шевченко "Назар Стодоля"

усі ці 5 п'єс увійшли в золотий фонд української драматургії і не сходять

зі сцени по сьогодення .

Серед кращих акторів українсько-російських труп цього часу був

кріпосний актор Михайло Щепкін (1788-1863). Його гру високо цінував

Т.Шевченко. З Щепкіним його зв'язувала особиста дружба і кріпосне минуле,

як і з американським актором-негром, що був рабом - Айрой Олдриджем, що

гастролював у Росії. У 1858 р. Т.Шевченко написав портрети обох цих

акторів.

З 1882 р. широку популярність в Україні-Россії одержує

Єлісаветградська театральна трупа, на чолі якої стояли Марко Кропивницький

(1840-1910), Михайло Старицький (1840-1904) та Іван Тобілевич (1845-1907)

(згодом відомий драматург і актор Карпенко-Карий). Ця трупа ставила п'єси

українською і російською мовами. Репертуар української драми (п'єси

Котляревського, Квітки-Основ'яненка, Шевченка, Кропивницького, Карпенка-

Карого і П.Мирного) обмежувався селянською тематикою. Постановки п'єс із

життя інтелігенції, на теми української історії і переклади на українську

мову закордонних драматургів заборонялися. Часто виступи українських труп

залежали від дозволу місцевого начальства. У Придніпров'ї (Київщина,

Полтавщина, Катеринославщина) українським гастролюючим трупам доводилося

працювати в таких умовах аж до революції 1905 року.

М.Кропивницький був реформатором українського національного театру,

розвивав його в шевченківських традиціях, використовуючи багатства

українського фольклору і наслідки етнографічних досліджень (національний

одяг, предмети побуту, українські пейзажі, декорації і т.п.). Постановки

були музичними і супроводжувалися піснями і танцями. Вони проклали дорогу

українській опері. Трупа Кропивницького з успіхом гастролювала в Росії

(Петербурзі, Москві, містах Поволжя і Кавказу, Кишиневі, Варшаві).

Після 1885 р. склад трупи змінювався багато разів. Головні актори

покидали трупу Кропивницького, створювали власні театральні колективи. З

одного боку це послаблювало "театр корифеїв", розпорошувало його сили. З

другого боку вело до збільшення театральних колективів в Україні і

поширенню пропаганди української культури серед широких мас населення.

Значний внесок у розвиток українського драматичного мистецтва внесла

чудова акторка Марія Заньковецька (1854-1934). Ця група акторів отримала

назву "корифеїв українського театру" або "театру корифеїв".

З початку 20 ст. в українській драматургії з'являються нові

тенденції, зв'язані з класовою диференціацією села, розвитком капіталізму,

посиленням класової боротьби. Ці тенденції знайшли відбиток у п'єсах

И.Карпенка-Карого "Хазяїн", "Сто тисяч" і ін.

У 1916 р. було створено Молодий театр, керівником якого став Лесь

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13