Запорізька Січ 
айраніші відомості про козаків Київщини маємо з 1492 року, а більш точні -- з 1499 року. У грамоті великого князя литовського Олександра (спадкоємець Казимира Ягеллона) від 1499 року про збирання мита київським воєводою читаємо: «Котрі козаки з верхів'я Дніпра і з наших сторін ходять водою на них до Черкас і далі і що там здобудуть, з того зі всього воєводі київському десяте мають давати» Акты, относящиеся к истории Западной России. Т. І. C. 170..Перші документальні згадки про українських козаків не є гарантованою підставою твердити, що саме в кінці XV -- на початку XVI століття з'явилося козацтво. Датування його генезису справа досить складна. Поява козацтва на кордонах пожвавила безлюдні, хоч і багаті природними ресурсами, південно-українські степи. Ціною величезних зусиль козаки освоювали навколишні простори -- орали цілинні землі, порослі високою густою травою (ковилою) і терном, торували шляхи, зводили мости, будували селища, прикрашаючи їх садами. Це був початок розвитку землеробства в степах. В місцях, заселених козаками, добре, розвивалося скотарство і промисли -- рибальство, звіроловство, селітроваріння тощо. Козацькі слободи і хутори відзначалися вищим рівнем добробуту порівняно з убогими селами покріпачених селян. Це й зрозуміло, вільна людина більше зацікавлена в розвитку свого господарства ніж покріпачений селянин.Спогади про ці слободи, населення яких вважало себе вільними людьми, збереглися в такому народному вірші:Зараз тая серед рая слобода засіла,Тут тишина, вся старшина ** Мається на увазі шляхта. -- В. Г.не має к їм діла;Тут сипуга, війт п'янюга, вже не докучаєІ в підводу тут із роду ніхто не хапає.Всі подубли, що їх скубли, сільскії нахали,Подеречі, колотнечі всі уже пропали.Утік кураж, здирства нема ж, пропали всі драчі,Щезло лихо, живуть тихо, не дають подачі Киевская старина. 1882. Апрель. Рукопись Н. В. Гоголя и А. А. Скальковского..Основною діяльністю козаків було землеробство і промисли, однак серед них було чимало й ремісників -- ковалів, бондарів, кушнірів, лимарів, ткачів, шевців, кравців і т. ін. Ремісники селилися біля поодиноких в той час замків -- Брацлава, Вінниці, Переяслава, Канева, Черкас тощо. Так виникали містечка. Навіть набагато пізніше, в XVII столітті, значна частина населення цих міст вважала себе козаками. Займалося козацтво містечок і міст також торгівлею продуктами сільського господарства і промислів. Черкаські і канівські козаки, наприклад, возили до Києва мед, віск, шкіри, смушки, сало, солод тощо. Помітне місце займала торгівля рибою -- свіжою, в'яленою, солоною Акты, относящиеся к истории Западной России. T. l. С. 170..З соціального боку козацтво не було однаковим. Економічна нерівність серед козацтва виникла водночас з його появою, бо від кріпацтва тікали різні за своїм станом люди: з одного боку, маса бідного, нерідко позбавленого всіх засобів існування сільського і міського люду, а з другого -- селяни і ремісники, що мали засоби виробництва і сподівалися знайти на нових місцях кращі умови для розвитку свого господарства. Селяни і міщани часто тікали разом зі своїми родинами і майном -- худобою, кіньми, сільськогосподарським реманентом. Серед кріпаків, особливо тих, хто мав засоби виробництва, була певна частина заможних і багатих. Про них С. Грондський писав: «Найбільш заможні серед селян, навіть батьки родин, нагромадивши якесь майно, забирали його й, не питаючи дозволу у своїх панів, тікали в козаки, звідки їх неможливо було повернути» Grondski S. Historia belli cosacco -- polonici. S. 21..Таким чином, втечі селян з майном були явищем досить, частим. Більше того, заможні селяни і ремісники нерідко тікали разом зі своїми наймитами. Так, наприклад, 7 липня 1563 року шляхтянка М. Сенютіна скаржилась луцькому підстарості, що її люди, зокрема «сідельник з наймитами, Васечко з наймитом, Дмитро із синами, Прис із синами і наймитами» та інші, спалили її садибу і «тієї ж ночі із жонами, дітьми та з маєтностями своїми повтікали геть» Архив Юго-Западной России. К., 1876. Ч. VI, т. 1. С. 45 -- 47..На нових місцях соціальна нерівність серед козацтва не тільки зберігалась, а й надалі поглиблювалась. Користуючись економічною неспроможністю незаможних, багаті визискували їх у своїх господарствах. Однак ця форма господарювання принципово відрізнялась від феодальної. Тут у господарствах почала використовуватись наймана праця. Підтвердження цього знаходимо в різних документах. Вже у статуті Сигізмунда І від 14 серпня 1544 року читаємо, що черкаський староста бере незаконні мита з козаків і їхніх наймитів Архив Юго-Западной России. К., 1890. Ч. VII. Т. 2. С. 368. Порівн.: Архив ЮЗР. Ч. VII, т. 1. С. 82, 95..На нових землях козацтво створило своєрідні форми організації й управління. Козаки, подібно до мешканців міст, що мали право на самоврядування, об'єднувалися в громади, якими керували виборні особи. Тут був свій суд, фінанси, військо, в якому служило все доросле населення. Отже, ці громади були військовими організаціями, були і самостійними в управлінні. Утворення козацького війська прискорювалося потребою оборонятися від безперервних нападів турків і татар. Е. Лясота, проїжджаючи козацькими землями наприкінці XVI столітся, писав, що кожен хлібороб там, «ідучи на поле, вішає на плече рушницю, а до боку і шаблю чи тесак: татари нападають дуже часто і спокою від них майже ніколи немає» . В системі організації міського і козацького самоврядування існували, однак, і помітні відмінності. Міським громадам у зв'язку з їхньою територіальною розмежованістю було важко порозумітися при відсічі ворожого нападу. Козацтво ж, яке займало чималі території, мало змогу порівняно швидко об'єднатися для спільної боротьби. Міські громади завжди або майже завжди зберігали певну залежність від феодалів (виконували деякі повинності, платили мита тощо). Що ж до козацтва (мається на увазі початковий період його існування), то воно розривало будь-яку залежність від феодалів і навіть, до певної міри, від феодальної держави.Феодали, зрозуміло, не могли спокійно дивитися на посилення козацтва, основу якого становили колишні кріпаки, які могли будь-коли подати допомогу гнобленим. Ось чому феодали прагнули за всяку ціну знищити козаків і повернути їх у кріпацьку кормигу. Не останню роль тут, звичайно, відігравало і бажання захопити вже освоєні козаками землі. В козацькі місцевості вони посилали озброєні загони своїх слуг і найманців. Ті вдиралися в козацькі слободи, грабували населення, вбивали тих, хто чинив опір. У такий спосіб пани вимагали від козаків покори, повернення у неволю. Козаки протиставляли зазіханням феодалів свою згуртованість. Кожний, хто прибув на козацькі землі, вважався вільною людиною і здобував право користуватися господарськими угіддями на рівні з усіма і брати участь в самоуправлінні, в тому числі в обранні старшини -- отаманів, суддів, писарів. Водночас кожен повинен був зі зброєю в руках охороняти поселення, виступати в похід тощо. Козацька громада, незважаючи на соціальну диференціацію її членів, в цілому була демократичною організацією, яка протиставила себе феодальній державі. А це викликало велику симпатію у всіх знедолених, пробуджувало в них прагнення свободи.Тим часом наступ феодалів не припинявся. Наприкінці XV -- початку XVI століть панам вдалося привласнити значну частину козацьких земель на Поділлі, Брацлавщині, Київщині. Щоб закріпити за собою захоплені землі і перетворити їх на свою власність, вони випрошували в уряду надавчі листи. В різні часи такі листи були надані королем і великим князем магнатам Язловецьким, Острозьким, Вишневецьким, Струсям, Претвичам. Точні межі закріплених за панством земель не визначались: їм надавалося право ці межі визначати зброєю. Козаки мужньо боронили свободу і свої землі. Частина козацтва, що не визнавала прав панів, була помалу відтиснута ними на південь, до пониззя дніпровських приток -- Тясмина, Росі і т. д. Саме в цей час на початку XVI століття починає помітно збільшуватись козацьке населення навіть на південно-східних кордонах України, головним чином в околицях Канева і Черкас. Місцевості біля Канева і Черкас спочатку належали до одного староства. У Каневі і Черкасах -- невеликих на той час містечках -- стояли замки, де перебувала адміністрація староства. Вони повинні були перепиняти татарам дорогу в Литву. Насправді ж замки не могли бути надійною перепоною татарам. Литовський і польський уряди, які завжди відчували потребу в коштах, не мали ні грошей, ні зацікавленості дбати про охорону й укріплення фортець. Замки були страшенно занедбані, не мали належної залоги, відповідних гармат, зарядів тощо. Великокнязівські комісари, які ревізували степові укріплення в лютому -- березні 1552 року, залишили нам цікавий опис цих укріплень. Канівська фортеця стояла на правому березі Дніпра, на так званій Дніпровській горі. Її стіни, кожна з яких складалася з 26 городень (шириною 6 м, складених з колод і засипаних землею) і становила своєрідний трикутник завдовжки 40 сажень (близько 80 м) та завширшки 20 сажень (близько 40 м). Із зовнішньої сторони для захисту від вогню мури фортеці були обмазані товстим шаром глини. Над стінами височіло 6 веж. Вежі мали покрівлі, а городні -- примостки і піддашшя. На вежах примостках стояли гармати, лежали інші засоби оборони -- каміння, колоди, смола, були тут і бочки (кухви) з водою, щоб гасити пожежу. Городні використовувалися водночас і як помешкання, і як склад. У дворі фортеці стояв будинок старости і кілька маленьких хатин для челяді. Тут же були церква, порохові льохи, інші допоміжні приміщення. Фортецю оточував рів. Від єдиних воріт через рівчак вів перекинутий ланцюговий міст. При відбудові фортеці на початку XVI століття працювало 1500 робітників. Дерево для фортеці постачали плотами з верхів'я Дніпра. У вежах і на мурах, крім гармат, була й інша вогнепальна зброя: гаківниці (рушниця, рід пищалі, з неї стріляли як з «ложа», так і з гака), від 3 до 20 аркебузів (важка ручна вогнепальна рушниця, попередник мушкета). Від фортеці до Дніпра проклали тайник (підземний хід), по якому під час облоги поставляли воду. З містом фортецю з'єднувала вузька доріжка. Так виглядала канівська фортеця на початку XVI століття. Однак до 1552 року вона зовсім занепала. За словами комісарів, тут усе «згнило і поопадало». Небезпечно, було користуватися сходами, при найменшому вітрі бруси хиталися й рипіли, загрожуючи впасти і поховати під собою людей. Тайник був завалений землею. Непридатність фортеці обумовлювалась ще й іншими обставинами: біля її стін на горі були залишки старовинного валу, з якого легко було стріляти прямо в фортецю. Залога канівської фортеці складалася в 1552 році з кількох десятків людей -- бояр (рід дрібних служебників у Литві) та іншої челяді. У випадку нападу ворога на фортецю збирали жителів Канєва для її оборони.На відстані приблизно 50 км на південь від Канева, на пагорбку біля Дніпра, стояла черкаська фортеця. Вона була і більшою за канівську, і надійнішою. Її залога в 1552 році мала роту жовнірів і 60 служебників. У кожному десятку вояків було двоє списоносців і 8 стрільців. До залоги входили також місцеві бояри кінної служби. Кілька разів на рік залога виряджала роз'їзди для огляду околиць. Обмаль фортець на південно-східних околицях, нездатність їх до оборони насамперед тих, які стояли біля Канева і Черкас і часто ставали об'єктом нападу татар, були причиною того, що феодали порівняно довгий час не наважувалися тут оселятись. Ось чому від початку XVI століття тут частіше селилися ті козаки, яким наступ панів загрожував покріпаченням. Внаслідок цього Канівське і Черкаське староства перетворилися в район з численним козацьким населенням. Не випадково саме район Канева і Черкас вважався сучасникам головним місцем українського козацтва; тому в Росії від XVI століття самі назви «черкасець», «черкашенин», «черкасці», «черкаси» стали вживатися для всього українського козацтва (пізніше «черкасами» називали в Росії взагалі українців).Значне місце в господарстві населення Канівського і Черкаського староств займало землеробство. У названому раніше описі (люстрації) канівської фортеці. (1552 р.) сказано, наприклад, що «земля по полях, над містом, міщанам на пашню здавна була вольна». Слово «міщани» не має нас дивувати, бо опис складався у той час, коли частина козаків, яких примушували до відбуття міських повинностей, була старостою названа «міщанами». Такі «міщани» не визнавали ні свого нового статуту, ані цієї назви і далі іменували себе козаками .2.Адміністративна влада Запорізької Січі2.1.Особливості адміністративного устрою на СічіЗапоріжжя стало зародком нової української державності. Козаки створили органи влади, які поступово зосереджувалися в руках козацької адміністративної та судової влади. Остання поширювалась як на козаків, так і на тих людей, що мешкали за межами Запоріжжя в укріпленнях -- "паланках". Кіш очолював виборний кошовий отаман. Йому допомагали виборний суддя, писар, обозний, осавул, хорунжий. Найважливіші питання військового та політичного характеру розглядалися на засіданнях Військової ради. Згідно із звичаєвим правом на них міг бути при сутнім будь-який козак. Збиралася Військова рада тоді коли для вирішення того чи іншого питання потрібна була воля всього товариства, але два рази на рік -- 1 січня і 1 жовтня -- вона збиралася обов'язково.Існували також ради на рівні куренів, які звали "сходками", і вони збиралися для вирішення питань місцевого значення. Для таких же цілей скликали і сходки в паланках.Підкреслимо такий факт: на Запорізькій Січі державна система народилася з військової організації, тому державні органи, адміністративно-територіальна система, посади були як військовими одиницями, так і державними. Кошовий отаман (гетьман), військовий суддя і військовий писар складали так звану військову старшину. Вони обиралися Військовою радою щорічно 1 січня. В мирний час військова старшина виконувала адміністративні та судові функції, а під час військових походів очолювала Запорізьке Військо, передаючи свої повноваження наказній старшині.Кошовий отаман (гетьман) зосереджував у своїх руках вищу військову, адміністративну і судову владу. Його влада не була абсолютною: він звітував перед Військовою радою, його повноваження обмежувалися річним терміном перебування на посаді. Військовий суддя був другою службовою особою на Запоріжжі. Він здійснював суд над козаками і призначав начальника артилерії. Військовий писар завідував канцелярією і вів всі письмові справи Запоріжжя. Військовий осавул слідкував за дотриманням козаками порядку в Січі, відав охороною кордонів, заготівлею продовольства для війська тощо.Під кінець XVI ст. на Запоріжжі вже існувало військо . зі стрункою організацією. Очолював його кошовий отаман (пізніше -- гетьман). Основною військовою одиницею був полк з 500 мушкетів. Полк поділявся на сотні, а ті в свою чергу -- на десятки. Посади кошового отамана (гетьмана), полковника, сотника, отамана, який командував десятком (пізніше -- курінного отамана), були виборними. У своїх грамотах і листах вони титулували себе "Військом Запорізьким". Основну його частину складала піхота. Військо мало гармати. Рядовий козак був озброєний мушкетом, пістолетом, шаблею, ножем, списом, іноді використовувався лук і стріли.Чисельність Запорізького війська не була сталою. На кінець XVI ст. воно нараховувало близько 15 тис. козаків. Січ мала також свій флот, який складався з великих човнів -- чайок або байдаків. Військо Запорізьке мало свою печать -- герб із зображенням козака з рушницею на плечі, з шаблею та списом, застромленим у землю поруч з постаттю козака. Січова корогва (прапор) була червоного (малинового) кольору: на лицьовому боці був зображений в білий колір св. Архангел Михайло, а на зворотньому -- білий хрест, оточений небесними світилами.На початку Визвольної війни вищим органом влади була Військова рада Війська Запорізького. До компетенції Військової ради входило вирішення найважливіших державних питань як воєнних, так і політичних: вона вибирала гетьмана і генеральний уряд і мала право їхнього усунення, вирішувала всі питання зовнішньої політики, відсилала посольства, приймала послів, здійснювала правосуддя. Право на участь в ній мали всі козаки.Починаючи з 1649 р.. Військова рада скликається рідко. Є відомості про одну раду в 1650 р., дві -- в 1651 р., декілька -- в 1653 р. і ще одну (останню) в січні 1654 р. -- в Переяславі.Одночасно з падінням ролі Військової ради зростає значення старшинських рад. І хоча це був дорадчий орган при гетьмані, його рішення були обов'язковими для нього.Система управління складалася з трьох ступенів: Генерального, полкового та сотенного урядів.Генеральний уряд був центральним органом управління. Він очолював всю систему управління і був постійно діючим органом.Генеральний уряд обирався Військовою радою. Очолював Генеральний уряд гетьман: як глава держави, вищий суддя та верховний головнокомандуючий, законодавець, оскільки він видавав універсали -- нормативні акти, обов'язкові для виконання на всій території України.
Страницы: 1, 2, 3, 4
|
|
