Соціально-економічний розвиток білоруських земель у ІХ–ХІV століттях

Соціально-економічний розвиток білоруських земель у ІХ–ХІV століттях

- 11 -

Міністерство освіти і науки України

Вінницький державний педагогічний університет

ім. М. Коцюбинського

Інститут історії, етнології і права

Тема:

Соціально-економічний розвиток білоруських земель у ІХ - ХІV століттях.

Виконав

Студент групи 1-В

Вінниця

2006

План

1. Вступ.

2. Соціально-економічний розвиток білоруських земель.

3. Література.

1. Вступ

Історія Білорусії нараховує не одне тисячоліття. Вона являється важливою складовою частиною слов'янської, європейської та світової цивілізації. Розпочинається вона ще з сивої давнини, із часів появи на цій території перших людей, та триває до наших днів.

У своєму рефераті я досліджував окремо взяті роки у розвитку білоруських земель, а саме IX - XIV століття. У Білоруській історії ці роки можна, умовно, поділити на такі періоди:

1) Встановлення феодальних відносин у староруській державі (ІХ - ХІІІ ст.).

2) Феодальна роздробленість (ХІІ - ХІІІ ст.).

3) Боротьба проти німецьких завойовників та монголо-татарської навали (початок ХІІІ ст.).

4) Встановлення влади литовських князів (кінець ХІІІ - перша половина ХІV ст.).

Метою моєї роботи є як найглибше дослідження саме соціально - економічного розвитку білоруських земель у даний період.

В ході роботи в основному я користувався двома книгами: «История Беларуси» І. І. Ковкеля, Е. С. Ярмусика - у цій книзі автори дали більш - менш об'єктивне викладення подій на теренах Білорусії з найдавніших часів до наших днів; «Белорусы» за редакцією В. К. Бондарчука, Р.А. Григор'єва та М.Ф. Пилипенка - тут коротко описується історія Білорусії, а основний наголос ставиться на культурних традиціях та розвитку білоруської народності. Інші ж книги були в основному допоміжним матеріалом по окремих подіях та фактах. У «Истории БССР», на мою думку, найкраще викладений матеріал по розвитку білоруських земель, але вона видана білоруською мовою, тому нею я користувався частково.

Досліджувана мною тема завжди буде актуальна, тому що соціально-економічний розвиток являється основою розвитку країни, загалом, і по ньому можна робити висновки про могутність чи занепад країни.

2. Соціально-економічний розвиток білоруських земель

Розселення східнослов'янських племен на території Білорусії співпало з формуванням феодального способу виробництва. Спосіб виробництва -- це такий господарський устрій, який характеризується певним типом відносин в житті людей, що має в своїй основі ту або іншу форму власності на засоби виробництва. При первіснообщинному устрої існувала громадська власність на засоби виробництва. Необхідність колективної праці і суспільної власності на засоби виробництва (землю, знаряддя праці) було -- обумовлено примітивністю знарядь праці. У общинах існував зрівняльний принцип розподілу вироблюваних матеріальних благ (продуктів харчування, одяг і т.д.). Тільки на деякі знаряддя праці існувала особиста власність членів общини.

В результаті розкладання первісного суспільства складається рабовласницький спосіб виробництва. Основним джерелом добування рабів довгий час була війна, захоплення людей в полон. Але у східних слов'ян рабовласництво широкого розповсюдження не одержало, хоча проіснувало досить довго. Про це свого часу писав Кирило Туровський. У одній з своїх проповідей він писав, що господарі погано відносяться до своїх рабів і рабинь, не дають їм в достатній кількості продуктів харчування, одяг і б'ють їх часто без причини. Але вже з IX в. у східних слов'ян йшов інтенсивний процес формування феодальних відносин.

Феодальними відносинами називаються такі відносини, які засновані на приватній власності на землю і неповної власності на працівників -- селян. Оскільки при феодалізмі основним засобом виробництва була земля, вона і стала власністю феодалів. Верховним власником землі, її розподільником в ранньофеодальній державі -- Київської Русі, куди увійшли землі кривичів, радимичів і дреговичів, був великий князь. Він регулював володіння крупних, середніх і дрібних феодалів залежно від своїх військово-політичних і фінансових цілей. Феодали одержували у володіння землю від великого князя за службу, в основному військову або державну. Одержавши землю, феодал незалежно від форми власності (умовної або безумовної) не міг обійтися без селян, оскільки землю потрібно було обробляти. Феодал наділяв землею селян, які потрапляли при цьому до нього в залежність. Існували дві форми феодальної залежності: економічна (виконання селянами феодальних повинностей: дань, оброку продуктами, грошового оброку, панщини) і особиста (позбавлення особистої волі). У Староруській державі всі селяни вже знаходилися в економічній залежності і виконували на користь феодалів повинності -- давали дань, платили оброк і навіть виконували панщину. Але спочатку основною формою повинностей була дань. Вона стягувалася продуктами неземлеробського характеру (хутром, медом, рибою, грибами і т.д.). Це було пов'язано з тим, що рівень продуктивності праці в селянському господарстві був ще низьким. Селяни не проводили в достатній кількості надлишків продуктів, які феодал міг забирати. При феодалізмі крім принципу «немає землі без пана» діяв інший принцип -- користуватися селянином так, щоб його вистачило на завтра, тобто давати можливість відтворюватися селянському господарству. Коли ж продуктивність праці в селянському господарстві зросла, феодали почали переводити селян на оброк продуктами, грошовий оброк і навіть панщину. При феодалізмі всі 4 форми феодальних повинностей співіснували, але одна з них в той або інший період була головною, домінуючою: у IX -- XI в. -- дань, в XI -- XIV в. -- оброк продуктами, в XV -- першій половині XVI в. -- грошовий оброк, з другої половини XVI в. -- панщина.

Але однієї економічної залежності для експлуатації феодалами селян було недостатньо. Феодали прагнули встановити і особисту владу над селянином. Вже в «Російській правді» Ярослава Мудрого зустрічаються і категорії особисто залежних селян -- закупи, рядовичі, ізгої, холопи і ін. Але всі вони, окрім холопів, були ще тимчасово особисто залежними і могли звільнитися, якщо віддавали купу або виконували умови договору -- ряду. Та і феодали ще не прагнули їх закабалити остаточно, бо самі ще не були необмеженими власниками землі. Селяни в цей час жили общинами і спільно відповідали за виконання повинностей.

Подальший розвиток сільського господарства привів до нового : розподілу праці, до відділення ремесла і торгівлі від землеробства. Це привело до виникнення міст. Літописи не говорять про точний час їх виникнення. Про міста повідомляється тільки у зв'язку з тим або іншою подією. Самі ж міста виникали набагато раніше. Про Гродно, наприклад, вперше повідомляється в Іпатієвському літописі бл. 1128 р.;а місто виникло згідно матеріалам археологічних розкопок, на початку XI в. Деякі з міст будувалися як військові фортеці (Гродно, Браслав, Новогрудок), інші -- як центри адміністративного і господарського життя землевласницьких округ (Ізяслав, Борисов), а треті -- як колишні племінні центри (Полоцк, Турів) і т.д.

Стародавні білоруські міста складалися з двох частин -- укріпленого дитинця (граду) і торгово-ремісничого пасада. Багато хто з них розміщувався на мисах, утворених злиттям двох річок, на місці колишніх городищ. І назви свої вони одержували від назви річки, на березі якої виникли (Полоцк -- від назви річки Полені, Вітебськ -- річки Вітьби, Мінськ -- Менки, Грод . але -- Городнічанки). Всі стародавні міста мали могутні оборонні зміцнення. Вони обносилися земляними валами, зміцнювалися дерев'яними стінами. В'їзди захищали могутні, дерев'яні башти. Деякі фортеці обносилися ще глибокими ровами, заповненими водою.

В укріпленій частині міста жили князі з дружинами і феодальна знать, в торгово-ремісничих пасадах -- ремісники і торговці, основна частина населення міста. Міста були центрами ремісничого виробництва. У IX -- XI ст. у них вже налічувалося більше 40 видів ремесла: ковальське, збройове, ткацьке, шевське і ін. Але процес відділення ремесла від землеробства ще не завершився і багато городян займалися землеробством. Розвивалася і торгівля. На ринках продавалися вироби інших країн і міст. Через білоруські землі проходив знаменитий шлях «з варяг в греки», тому сюди потрапляли товари з Скандинавії, Візантії, країн Західної Європи і Близького Сходу.

Розселення східних слов'ян на території Білорусії співпало з розвитком феодальних відносин. Вони мали вже свої князівства, що складалися з волостей, колишніх родових общин. У кожній волості були свої віча і князі з дружинами. Законодавча влада належала вічу -- загальним зборам всіх дорослих жителів волості. Воно обирало князя, оголошувало війну і укладало мир з сусідами, ухвалювало рішення, регулюючі господарські і суспільно-правові відносини в межах волості. Волосні князі, як правило, рекрутували з колишніх родових старійшин племінні князі -- з волосних. Запрошувалися в князі і сторонні, люди -- варяги. Головним містом Полоцької землі було м. Полоцьк. Першим відомим по літописах полоцьким князем був Рогволод (княжив в останій чверті X в.). Центром Дреговічськой землі було м. Турів. Назва міста і однойменного князівства, як вважають багато істориків, відбулася від імені князя Туру. Літописи також називають Радима, який, ймовірно, був першим князем радимичів.

Формування племінних «княжень» у східних слов'ян проходило одночасно з формуванням Староруської держави -- Київської Русі. Це було пов'язано з тим, що войовничі сусіди слов'ян -- варяги і хазари -- вимушували їх платити дань. Щоб протистояти агресивним устремлінням сусідів, слов'яни об'єднувалися. У середині IX в. вже існували північний і південний союзи східнослов'янських племен. Пізніше вони об'єдналися і створили єдину державу -- Київську Русь. Коли і за яких обставин білоруські землі увійшли до складу Староруської держави? Як виявляється із староруських літописів, Полоцька земля спочатку входила до складу північного союзу східнослов'янських племен на чолі з Новгородом. Полочани (кривичі) брали участь в покликанні Рюрика до Новгород. У літописах повідомляється також, що Рюрик, став новгородським князем, почав роздавати міста «мужам своїм». Серед них згадується і місто Полоцьк. Але в 867 р. київські князі Аскольд і Дір зробили похід на Полоцьк і приєднали його до Києва, який в цей час був столицею південного союзу східнослов'янських племен. Ймовірно, в цей же час до Києва були приєднані і землі дреговичів.

У 882 р., як повідомляється в «Повісті врем'яних літ», родич новгородського князя Рюрика Олег зробив похід на Київ, зайняв його і зробив столицею об'єднаної держави -- Київської Русі. Київські князі Аскольд і Дір були убиті. В результаті цих подій землі кривичів (полочан) і дреговичів опинилися у складі Староруської держави. Під час правління Олега, що став після смерті Рюрика фактично главою об'єднаної держави (син Рюрика Ігор був ще дуже маленьким), до складу Київської Русі були включені і землі радимичів. Пізніше за інших до складу Староруської держави -- Київській Русі увійшли землі Понемання і Побужя. Це трапилося в другій половині XI -- початку XII в. Так представляється в письмових джерелах (літописах) процес включення білоруських земель до складу Староруської держави -- Київської Русі.

Київська Русь була ранньофеодальною монархією. Во главі держави стояв великий князь. Йому підкорялися питомі князі і бояри, що складали місцеву адміністрацію. Як правило, вони рекрутували з місцевої племінної знаті. Селян, і міщан тримали в підпорядкуванні за допомогою військової сили княжих дружин. У ряді міст важливим органом самоврядування залишалося віче.

Про положення білоруських земель у складі Староруської держави в період правління Олега, Ігоря, Ольги і Святослава в літописах відомостей фактично немає. Відомо тільки, що полоцькая дружина брала участь в походах Олега на Візантію і остання платила дань староруським містам, зокрема Полоцьку.

Після смерті Святослава (972 р.) великим київським князем став його син Ярополк (972 -- 980 рр.). Незабаром він посварився з своїм молодшим братом -- Полянськім князем Олегом і убив його. Другий брат -- новгородський князь Володимир, боячись долі Олега, втік до варягів, але через 2 роки повернувся і почав боротьбу проти Ярополка. Готуючись до походу на Київ, Володимир вирішив заручитися підтримкою полоцького князя Рогволода і послав до його дочки Рогнеди сватів. Але Рогнеда в образливій формі відмовила Володимиру. Тоді він напав на Полоцьк, убив Рогволода і 2-х його синів, а Рогнеду узяв у дружини силою. Розбивши військо Ярополка в 980 р. Володимир став великим київським князем.

Рогнеда народила Володимиру шестеро дітей (четверо синів і двох дочок). Але після, згідно легенді, вона зробила невдалий замах на життя Володимира, за що нібито була заслана разом із старшим сином Ізяславом в Полоцькую землю. Тут Ізяслав незабаром відновив полоцькую династію. Після його смерті (1001 р.) полоцькими князями були сини Ізяслава -- Всеслав (1001 -- 1003 рр.) і Брячислав (1003 -- 1044 рр.).

У другій половині XI в. Староруська держава почала розпадатися на окремі князівства і феодальні республіки. Цей процес почався ще при Ярославі Мудрому. Ярослав був вимушений передати своїм синам окремі землі, які незабаром придбали статус самостійних держав.

Процес феодальної роздробленості був викликаний подальшим розвитком продуктивних сил в сільському господарстві і ремеслі, зростанням міст, повсюдним переважанням феодальних відносин. Це вело до зміцнення місцевих феодальних центрів і прагнення місцевої феодальної знаті до політичного відособлення своїх князівств. Ці князівства мають власні інтереси, цілі і завдання. Вони прагнули стати суверенними, незалежними від столичного міста Києва.

Одним з перших почало відособлятися Полоцькое князівство. Після смерті Брячислава (1044 р.) полоцьким князем став його син Всеслав Брячиславович (1044 -- 1101 рр.). Спочатку він не виступав проти київських князів і навіть підтримував їх в боротьбі з кочівниками. Але вже в 1065 р. Всеслав напав на Псков, який знаходився під егідою Києва. Напад було відбито. Але в наступному 1066 р., Всеслав захопив Новгород, розграбував його, а велику кількість населення узяв в полон. У відповідь на це київський князь Ізяслав Ярославович увірвався в Полоцкую землю, обложив і узяв Мінськ (1067 р.). 3 березня 1067 р. на р. Неміга відбулася битва між військами Всеслава і київських князів. Всеслав зазнав поразки. Після цього Ізяслав Ярославович заманив Всеслава в свій табір під Оршею, віроломно захопив його в полон І посадив у в'язницю в Києві. Але у вересні 1068 р. в Києві спалахнуло повстання, під час якого Всеслав був звільнений і проголошений великим київським князем.

Правління Всеслава в Києві продовжувалося недовго. У 1069 р. Ізяслав Ярославович повернувся з Польщі до Києва, і Всеслав втік в Полоцьк. Син Ізяслава -- Мстислав вигнав його з Полоцька і зайняв місто. Після смерті Мстислава в Полоцьке правил другий син Ізяслава -- Святополк. Але в 1071 р. Всеслав повернув собі Полоцьк. Правда, київські князі не дали спокій Полоцьку землі. Племінник Ізяслава -- Володимир Мономах кілька разів уривався в межі Полоцької землі, руйнуючи її міста і села.

В кінці XI -- початку XII в. відокремилися від Києва і інші білоруські землі. У Понемання виділилися Гродненське, Новогрудське і Волковиське князівства. На півдні відокремилися Пінське і Дубровенське князівства. Найважче вело боротьбу за звільнення Туровське князівство, яке безпосередньо межувало з Київським. Йому вдалося вийти з підпорядкування Києву тільки в другій половині XII в. Тут затвердилася самостійна княжа лінія -- київського князя Святополка Ізяславовича. Але, вийшовши з-під влади Києва, Туровське князівство розпалося на ряд окремих доль і князівств. Вже в 1128 р. в літописах згадується про Клецкий уділ. У другій половині XII в. виділяється Дубровіцьке, в кінці того ж сторіччя незалежним стає Слуцьке князівство. Роздроблене і відособлене, колись обширне Турово-Пінське князівство в XIII в. попадає під вплив то галицько-волинських, то литовських князів. Не зберегла своєї єдності Полоцька земля. Після смерті Всеслава вона також почала розпадатися. Вже на початку XII в. з її складу виділилися Мінське і Друцьке князівства, в 1128 р. -- Ізяславське, у середині XII ст. -- Строжевське, в 1162 р. -- Городецьке, в 1165 р. -- Вітебське, в 1181 р. -- Лагойське, на початку XIII в. -- Герцикське і Кукенойське.

Страницы: 1, 2