Революція 1848-1849 років в Італ

Революція 1848-1849 років в Італ

2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

Кафедра всесвітньої історії

Революція 1848 -1849 рр.в Італії

Курсова робота

студентки групи № І-41

Петрик Світлани

Науковий керівник:

Кандидат історичних наук,

доцент

Іванцев І.Д.

Івано-Франківськ 2010 р.

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Соціально-економічне і політичне становище Італії в 40-х рр.. ХІХ ст.

Розділ 2. Початок революції. Війна за незалежність і поразка сардінської армії

Розділ 3. Падіння Римської та Венеціанської республік

Розділ 4. Причини поразки та історичне значення італійської революції 1848-49 рр.

Висновки

Список використаних джерел і літератури

ВСТУП

Актуальність дослідження. На сучасному етапі, з утворенням незалежної держави України, виникла необхідність підтримувати хороші відносини з європейськими країнами. Так як наші знання в галузі історії Центрально-Східної Європи, зокрема історії Італії, досить слабкі, виникає необхідність вдосконалення їх, для створення передумови подальшого розвитку цих відносин.

Італія - це країна з традиційно високим рівнем економіки, науки, культури і мистецтва. 28 грудня 1991 р. Італія визнала незалежну Україну. Під час візиту президента України Л.Кучми до Рима (травень 1995 р.) між Італією та Україною було підписано Договір про дружбу та співробітництво. У 1995 р. Італія вийшла на друге місце серед торгових партнерів України з числа країн Західної Європи. Чимало українських підприємств, особливо легкої промисловості, виконують замовлення італійських фірм, працюючи на давальницькій сировині. 26-28 листопада 2002р. на запрошення президента К.Чамплі відбувся ще один візит президента України Л.Кучми до Італії. Багато наших співвітчизників працюють та живуть зараз там.

Італія має давню цікаву і повчальну історію. Народ цієї держави пережив і вершини могутності і втрату самостійності. Італія дала світу такі відомі імена, як Спартак і Гарібальді, філософа Сенеку і публіциста - прозаїка Цицерона, поета Горація, літераторів Данте, Петрарку, Боккаччо, історика Таціта і географа Сірабоне. Тому без знання історії Італії неможливо обійтись для загального цілісного уявлення про світовий історичний процес.

В 40-х рр. XIX ст. в Італії прискорився розвиток капіталістичних відносин. В економічному відношенні Італія набагато відставала від Франції та Німеччини, не кажучи вже про Англію. До 4/5 всього населення Італії займалось сільським господарством.

Події, які відбулись в Європі 1848 - 1849 рр., або «Весна народів», не могли не вплинути на політичну ситуацію Італії, яка була розділена на дрібні території і основним завданням для італійського народу була боротьба проти втручання іноземних інтервентів. Окрім того країна ділилась на два табори: прихильників абсолютиського режиму і тих, хто бажав свободи, рівності, братерства.

Актуальність теми визначається необхідністю всебічного осягнення такого історичного феномену, як революція в Італії 1848 - 1849 рр., соціально - економічне і політичне становище в 40-х рр. XIX ст. Загальна характеристика революції в Італії того періоду була б неповною без окреслення ролі його лідерів, а особливо такої яскравої особистості, як головнокомандуючий військового табору Гарібальді, який відіграв велику роль в обороні Риму, а на території Неаполітанського королівства воїнів Гарібальді вітали, як визволителів.

Предметом дослідження є складний процес розгортання революційної ситуації в Італії та формування під впливом цих процесів свідомості громадської думки.

Об'єктом дослідження є використані джерела і література, які характеризують соціально - економічне і політичне становище в 40-х рр. та революцію в Італії 1848 - 1849 рр.

Хронологічні межі теми визначаються від 40-х рр. XIX ст. - соціально - економічне і політичне становищем в Італії і революцією 1848 - 1849 рр.

Головним завданням дослідження є:

• вияснити, яке соціально - економічне становище переживала Італія до революції;

• вияснити політичне становище країни починаючи від 40-х рр..;

• проаналізувати причини розвитку подій саме так, як вони відбувались,

• спробувати дослідити зіткнення позицій різних політичних угрупувань;

• проаналізувати основні політичні кроки, спираючись на дослідження історичних фактів, реальних, дуже складних взаємовідносин між народами, соціальними групами всередині країни та за її межами;

· показати роль головнокомандуючого Гарібальді в революції

1848-1849 рр.;

• розкрити значення революції в Італії у європейському контексті;

• прослідкувати і визначити причини поразки італійської революції;

• зробити висновки щодо історичного значення революції в Італії

1848-1849 рр.

Головною метою теми є дослідження наростання революційної ситуації, боротьба проти інтервенції, хід революції та дії народу по утвердження свободи.

Джерельна база дослідження.

Література, яка стосується даного питання об'ємна. Постать Гарібальді та події, що зв'язані з ним, привертали увагу дослідників. Даній проблемі особливо багато зусиль присвятив В.Е.Невлер. Наслідком була поява багатьох праць і досліджень з проблеми революції в Італії, а саме: «Джузепе Гарибальди и его век», «Даниеле Манин и Венецианская республика», Демократические силы в борьбе за обьединение Италии», «Новейшие роботы итальянских историков об обьединении Италии» та багато інших праць.

Існує переважна більшість праць в яких подається характеристика повстань в Сицилії, Венеціанській республіці. Такою працею є «Мартовское восстание 1848 г. в Венеции» Невлера В. Е. Окрім того важливою для дослідження проблеми є праця Лишина А. К. «Русский гарибальдиец Мечнико Лев Илич». Також можна згадати про працю Невлера В. Е. «Демократические силы в борьбе за обьединение Италии 1831 - 1860 гг.». Окрім того, В. Жаботинська у своїй праці «Італія Гарібальді» висвітлює революційну ситуацію в Італії 1848 - 1849 рр., характеризує основні риси характеру Гарібальді. Також праці Ковальської Н.І., Вілларі, Ітенберга є цінними у вивченні даної проблеми.

Курсову роботу можна застосовувати для читання лекцій на дану тему, підготовки до семінарських, практичних робіт та екзамену, а також для розширення власного кругозору та глибшого розуміння досліджуваної проблеми.

Структура курсової роботи обумовлена особливостями об'єкту дослідника, складається з вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

Розділ 1. Соціально - економічне і політичне становище в Італії у 40-х рр. XIX ст.

В 40-х рр. XIX ст. в Італії спостерігається економічне піднесення, ріст капіталізму в промисловості і частково в сільському господарстві. Уже з початку цього десятиліття в італійських містах відзначається прискорені темпи соціально - економічного розвитку. Машинне виробництво, початок якому було покладено в текстильній промисловості Ломбардії, набуває розвитку. Хоча в своєму економічному розвитку Італія відставала від передових західноєвропейських країн, але капіталістичні відносини поступово проникали в італійське суспільство. Більш прискореними темпами відбувався розвиток капіталізму в Північній Італії, особливо в Ломбардії і П'ємонті [5, с. 155].

Важливою галуззю промисловості Ломбардії являлась текстильна. Найбільш розвинутою була шовкова промисловість: виробництво шовку - сирця, шовкоткацтва. Швидкими темпами в Ломбардії розвивалось виробництво паперу. На початку 1848 р. в Ломбардії існувало 28 льонопрядилень з середнім числом веретин в кожній 4000. Впроваджувався перехід від мануфактурної стадії до сучасного фабричного виробництва. Промисловий переворот розповсюджувався по важливих галузях промисловості.

В 40-ві рр. в Ломбардії розвивались металургійна і машинобудівна промисловість. Це сприяло будівництву залізних доріг, яке розпочалось в кінці 30-х рр., а також поступове введення механізації в текстильній промисловості і створення ряду нових галузей виробництва. В ці ж роки в Ломбардії створюється і хімічна промисловість.

Концентрація виробництва в Ломбардії тягнула за собою утворення промислового пролетаріату. Умови життя робочих були важкими. Робочий день на підприємствах сягав 16 годин, заробітна плата була низькою, санітарні умови - дуже погані, не були передбачені міри по охороні праці, широко застосовувалась праця жінок і дітей віком від 5 до 12 років.

Важкі умови дитячої праці не тільки в Ломбардії, але в інших італійських містах - викликали обговорення цього питання в газеті. Про це також говорилось на V конгресі італійських вчених, який відбувся в Луці у вересні 1843 р. [16, с. 216-217].

Після 1840 р. в Ломбардії і П'ємонті розповсюджувались робочі організації, які надавали взаємодопомогу, і були єдиною формою організації робочих. В період революції 1848 - 1849 рр., пролетаріат, який став усвідомлювати свої класові інтереси став активною силою.

В економічному розвитку Італії друге місце після Ломбардії зайняв П'ємонт. Адже там найбільш розвинуті були шерстяна, шовкова промисловість. До 1848 р. в шерстяній промисловості П'ємонту було зайнято близько 23 тисячі робочих. В П'ємонті в цей період виникає машинобудівна промисловість і ряд інших нових галузей виробництва. Розвиток промисловості і залізнодорожного будівництва в П'ємонті в 40-х рр. потребував збільшення ввозу вугілля в країну. В 1844 р. у П'ємонт було ввезено 6416 тон вугілля, а в 1851 р. - 32226 тон [10, с. 192].

В областях Венето і в герцогствах Парма, Модена, Тоскана і Лукка промисловість розвивалась досить повільно. У місті Венеція розвивалась промисловість по виробництву скла, а також розширювались підприємства по виробництву ювелірних виробів. В області Венето працювали підприємства по виробництву шовку - сирцю і шовкоткацтва. В Тоскані були відкриті металургійні і машинобудівні підприємства. На початку 40-х рр. металургійна промисловість Тоскани давала 1/3 металу, виробленого по всій Італії.

Одним з найбільш відсталих в економічному відношенні італійських областей була Папська. Тут у всіх галузях промисловості продовжувалась стадія ремісничого і мануфактурного виробництва. Промисловий розвиток Сицилії у декілька разів відставав від економічного розвитку континентального Півдня. В Неаполітанському королівстві вводилось технічне удосконалення і сучасні машини.

Деякі спільні риси спостерігались у кожній з італійських областей, хоча економічний розвиток йшов нерівномірно. В 40-х рр. відзначилось радикальне оновлення економічного життя Італії. Створюються страхові товариства, зберігаються каси, банки і транспортні служби, будуються водопроводи [10, с. 113-116].

Італія в першій третині XIX ст. була країною бездоріжжя. Поставка зерна в Геную із Туріна становила дорожчу ціну, ніж доставка його морським шляхом із Одеси.

Економічний розвиток Італії в 30 - 40-х рр. викликав необхідність в будівництві залізних доріг, які вплинули на розвиток промисловості і сільського господарства в італійських областях. В 1839 р. був відкритий рух по першій залізній дорозі в Італії на території Неаполь - Портічі. Потім були збудовані дороги, невеликої відстані, в інших областях Італії: Мілан - Нонца (1840), Ліворно - Піза (1842), Турін - Нонкалієри (1845). На початку 1848 р. Італія мала близько 300 км. залізнодорожної лінії, і набагато відставала від передових європейських країн [11, с. 105 - 107].

Аграрний устрій і структура сільського господарства в різних італійських областях була різнобічною, у залежності від історичних і географічних умов та інших факторів. Спільними рисами, характерними для земельних відносин всієї Італії в 40-х рр. були: феодальні пережитки і великі земельні власності поміщиків та буржуазії, розвиток процесу пролетаризації значних груп селянства, розповсюдження різних видів дрібної оренди.

Селянин обробляв землю пана за допомогою свого власного інвентаря, а урожай ділився порівно між землевласниками. Землевласники здавали землю за договором великим орендарям, які створювали капіталістичне господарство. В області Венето аграрно - капіталістична буржуазія отримала менший розвиток порівняно з Ломбардією, формою земельних відносин являлась дрібна оренда. В П'ємонті в цей період інтенсивно розвивався процес розповсюдження великої оренди і скорочення дрібної оренди. Частина буржуазії хотіла вкладати капітали в сільське господарство і розширяти свої земельні володіння. Великі орендарі ставали капіталістичними підприємцями, які експлуатували працю постійних і сезонних сільськогосподарських робочих [17, с. 216 - 218].

Суспільні відносини у сільському господарстві герцогств Парма і Модена майже не відрізнялись від відносин в Тоскані. На початку 40-х рр. у цих герцогствах отримала розповсюдження велика оренда.

В Папській області зберігалась стара феодальна знать, яка володіла великими латифундіями. Значна частина земельної власності належала церкві і церковній аристократії. Тільки невелика частина земельної площі належала буржуазії.

У найбільш врожайному і висококультивованому районі країни Агро Романо (Римське поле) земля належала найбільшому числу великих земельних магнатів і релігійних корпорацій. Серед них ще на початку 30-х рр. виділялись сім'ї князя Боргезе, який володів 22 тисячами га землі і герцога Сфорца Чезаріні - 11 тисяч га.

Життя сільських пролетарів, які працювали у великих латифундіях було досить важким. Вони жили в тісноті, спали на голій землі, що часто являлось причиною смертельних захворювань.

Пережитки феодалізму збереглись в сільському господарстві Королівства Обох Сицилій. В Південній Італії були такі райони, де у виробничих відносинах можна було спостерігати риси феодалізму і де селяни фактично знаходились в особистій залежності від власників землі. Великі і середні латифундії застосовували різні види договорів, в залежності від району і особливостей господарства, діяли договори, які зберігали риси оренди [14, с. 95-99].

Швидкими темпами відбувалась пауперизація селянства. Жорстока експлуатація селян Півдня викликала їх протест. Вони вимагали розподілу доменних земель і встановлення сервітутних прав на тих землях, що були захоплені баронами і буржуазією. Це викликало селянські бунти. Це і стало основою для революційного вибуху, який поширився 1848 р., коли селяни насильно стали розподіляти доменні землі і встановлювати сервітутні права.

Аграрні відносини на острові Сицилія були схожими з тими, що існували на континентальному Півдні. Але на Сицилії більш сильніше збереглись риси феодалізму. Існувало багато великих латифундій, більша частина яких здавалась в оренду. Застосовувались різні орендні договори, але майже всі вони передбачали виконання селянами особистих повинностей [14, с. 95-96].

Існування феодальних пережитків, бідні умови життя народних мас міста і села обмежували внутрішній запит на товари і являлись перепоною економічного розвитку Італії. Розвиток промисловості гальмували також граничні бар'єри, встановлені між італійськими областями, і навіть між містами і відсутністю внутрішнього спільного італійського ринку.

Страницы: 1, 2, 3, 4