Природно-історичні передумови виникнення і формування Запорізьких Січей на території Дніпропетровської област

На вододілах, на схилах балок, ярів і річкових долин ростуть чагарникові та чагарничкові: мигдаль степовий, дереза, шипшина, терен та інші.

Для підзони ковилово-типчакового степу найбільш характерними представниками рослинного світу є дерновинні злаки, як-то: типчак, ковила пірчаста, ковила волосиста, тонконіг лучний, стоколос, пирій та інші. Різнотрав'я представлене в основному кермеком, бедринцем. З ефемерів слід назвати степові тюльпани, зірочки.

Характерною ознакою представників рослинного світу степу є їх пристосованість до умов сухого степового клімату.

В заплавах Самари і Вовчої збереглися солонцево-солончакуваті і солончакові луки. Ліси на території області ростуть вздовж річок, на схилах річкових долин, балок, ярів, на піщаних ґрунтах. Вони становлять 3,5% від усієї площі області і займають 152,4 тис.га. Вони поділяються на байрачні, заплавні, штучні. Найбільш відомі лісові масиви природного походження - Самарський бір і Дібровський ліс.

В журналі «Архіви України» від 1991 року приводяться цікаві факти щодо ставлення козаків до рідної природи, в тому числі і до лісів: «Як свідчать документи Коша Нової Запорізької Січі, питання охорони природи не були чужими для наших предків. У першу чергу це стосувалося лісів, яких на Запорожжі, або, як тоді казали, у Вольностях Війська Запорізького, було не багато, що характерно для степової України. Ліси займали незначну частину території, за даними Д.Яворницького - близько 8%, а головним чином по долинах річок - Дніпра, Орелі, Самари, Самоткані, Вовчої, а також у низинах по берегам менших рік, озер, лиманів, на дніпровських островах, у байраках і плавнях. Запорожці особливо цінували самарські ліси, відомі у документах під назвою «Самарська Товща», що були знамениті своїми дубами, які в обхваті досягали семи метрів.» [14]

Ліси давали козакам притулок, забезпечували продуктами харчування, давали будівельний матеріал. Військова та господарська діяльність запорожців - спорудження укріплень, заснування хуторів, зимівників, слобід - також вимагала дерева, як будівельного так і для опалення.

М.Акімов писав: «Крім лісів на обох берегах Дніпра такі самі ліси росли на островах ріки; усіх островів на Дніпрі в межах вольностей запорізьких налічувалося 265, і більшість із них була вкрита лісом, переважно лозою, шелюгом, рідше осокорами й ще рідше дубами.» [30]

Найбільш відомим масивом лісу заплавного типу є Самарський бір. У цьому лісі вздовж берега Самари розміщуються зарості лози трьохтичінкової, серед яких виділяються поодинокі верби. Трохи вище тягнеться дубово-сосновий ліс, який складається з дуба черешчатого, в'яза, липи, ясена, береста, ільма, клена гостролистого і польового, вільхи і сосни звичайної.

Залежно від зволоження і складу ґрунтового покриву в межах Самарського бору зустрічаються дубово-в'язові, липово-в'язові та іншого типу ліси. Чагарниковий підлісок у цьому бору складається з клену татарського, ліщини, бруслини європейської, бузини, глоду, шипшини, жостеру та інших рослин.

Для трав'янистого підліска найбільш характерними є конвалія, кропива, копитняк, кермек, папороті, комиш лісовий, фіалки, полуниці.

Другим великим масивом лісу площею понад 1,3 тис.га є Дібровський ліс на південному сході Покровського району. За складом рослинності він поділяється на Червоний бір і Чорний бір.

Чорний бір займає більш знижені і зволожені місця в закруті ріки Вовчої і складається головним чином з дуба звичайного, береста, ясена, клена, акації білої, груші та яблуні дикої, невеликого осикового гайка. Зустрічається також береза. Особливо приваблива липова частина бору. Підлісок складається з терну, шипшини, клена татарського, інших чагарників. З трав'янистих ростуть тюльпани, конвалія, суниці, кропива.

Червоний бір займає підвищені місця з піщаними ґрунтами і складається з сосни звичайної. Він чистий і світлий.

Незначні лісові масиви є по берегам Дніпра на північний захід від Дніпропетровська і на дніпровських острівцях, по берегах Орелі, Самари, Вовчої та інших місцях. Вони складаються з дуба, осики, берези, верби, береста, клена. [15]

Ліси - байраки розкидані невеличкими острівцями по всій території області, але найбільше їх у П'ятихатському районі, на південних схилах Приорельського плато (біля сіл Євецько-Миколаївки, Івано-Михайлівки, Андріївки, Василівки), на заході Синельниківського та сході Солонянського районів (вздовж Дніпра). З деревних порід у цих лісах ростуть берест, дуб, груша дика, ясен, липа, ільм, а в байраках Приорельського плато є сосна. Для підліска з кущів характерними є глід, ліщина, шипшина, терен, клен татарський і польовий. Трав'яний підлісок складається з барвінку трав'яного, дзвоників, молочаю, тонконого гайового, конвалії, копитняка європейського.

Степова зона України, в тому числі і територія сучасної Дніпропетровської області, в минулому докорінно відрізнялась від сучасної. Зовсім недавно бродили по степах Придніпров'я і Причорномор'я табуни диких степових коней - тарпанів. Основним і вирішальним фактором зникнення тарпанів було перетворення людиною цілинного степу на сільськогосподарські угіддя, а також безпосереднє знищення тарпанів.

Серед ковилового степу ще в середині XVIII ст. розгулювали численні стада антилоп-сайгаків. Заради смачного м'яса і цінної шкіри вони були об'єктом полювання. Тепер сайгаки винищені.

В дібровах, у плавнях Дніпра та інших річок області ще до середини минулого століття водились дикі кабани. Пізніше вони були частково винищені, а частково відійшли на захід, у Карпати і непрохідні ліси Полісся.

В минулому типова тварина степу - бабак тепер на території області не зустрічається зовсім.

Олень, тур, зубр і кулан, що колись були досить поширені в наших степах, винищені або відійшли в інші райони. [23]

В зоогеографічному відношенні територія Дніпропетровщини належить до складу Степової зоогеографічної округи (Центральний зоогеографічний район охоплює всю правобережну частину області, Дніпровсько-Донецький зоогеографічний район - лівобережну).

Тваринне населення області включає більше 10 тисяч видів безхребетних, 7700 видів комах. Число рідкісних і зникаючих безхребетних досягає 1250 видів. Фауна хребетних нараховує 384 види, риби - 51 вид, земноводні - 10 видів, плазуни - 12 видів, птахи - 253 види, ссавці - 65 видів. До рідкісних і зникаючих відноситься 111 видів. [30]

Сучасна фауна області представлена головним чином степовими і деякими лісовими тваринами. З хижаків тут зустрічаються вовки, лисиці, тхори, ласиці, перев'язки, куниці лісові та барсуки.

З комахоїдних у лісових заростях живуть: бурозубка звичайна, всюди зустрічається їжак звичайний, у басейні Самари - кутора звичайна. Досить поширені рукокрилі (литючі миші): вухань звичайний, вечірниця мала і руда та інші.

Найбільш численними є гризуни: ховрах крапчастий (на правобережжі) і ховрах сірий (на лівобережжі), різні миші, хом'як, тушканчик великий, пацюк сірий, кріт, сліпак, заяць-русак. Наявність значної кількості гризунів зумовлює і велику кількість хижих птахів: лунів степових і болотяних, кібчиків, боривітрів, ясрубів.

З найхарактерніших степових птахів слід назвати насамперед дрохву, журавля, жайворонка, перепела, куріпку сіру. Проте їх залишилося мало.

У плавнях Дніпра, озерах і блюдцях Дніпровсько-Самарської низовини та в заростях річок і ставів водяться дики качки, курочки водяні, чаплі. У цих же місцях гніздиться бугай сірий і рижий. Полезахисні лісові смуги багаті на горлиць. У заростях терну і в садах живуть солов'ї, грак, ворона сіра, ластівка, горобець, шпак - звичайні жителі Дніпропетровщини.

Плазуни представлені гадюкою степовою, полозом жовтобрюхим і вужем. Є зелена і сіра ящерки.

З амфібій слід назвати жабу зелену, землянку, жабу озерну.

В ріках водиться значна кількість риби.

Перша згадка про риб річки Орелі хронологічно відноситься до XVII ст. - доби запорізького козацтва. В першій половині XVII ст. з Орелі одним закидом сітки рибалки витягали до двох тисяч рибин, кожна, щонайменше 30-35 см довжиною. Дослідження 1993 - 1998 років реєструють 31 вид риб з 9 родин: коропові (17 видів), в'юнові, окуневі, бичкові (налічують по 3 види), інші родини представлені одним видом кожна. [28] За козацької доби в Самоткані водилося стільки риби, що вона від власної кількості вимирала. Самару за величезну кількість риби і звірини козаки називали «святою рікою», а всю місцевість навколо м.Самари (Новомосковська) - «обітованною Палестиною». Раки в річці Домоткані досягали 25 см. Тому не дивно, що найбільше господарське значення для козаків у Придніпров'ї мало рибальство. [14]

Багато є також комах, які є шкідниками сільського господарства. Сарана перелітна, совка озима, жук-кузька, міль яблунева, плодожерка, квіткоїд яблуневий, хрущ, капустянка і білан капустяний - такий далеко не повний перелік шкідників сільськогосподарських культур.

Короткий огляд природних умов і природних ресурсів Дніпропетровської області показує, що вони створюють сприятливі умови для різнобічної господарської діяльності населення. Саме тому цей благодатний край активно заселявся і освоювався козаками. У найзручніших місцях понад берегами рік і річечок, на островах, у ярах, балках чи байраках вони засновували свої поселення. Не випадково, що дуже давно існує прислів'я, яке наводив у своєму творі український літописець початку XVIII ст. Григорій Грабянко, хоч і в дещо зміненому вигляді: «Де лоза - там і козак, а де байрак - там по сто і двісті козаків». [31]

Великий Луг знаходився у серці козацьких земель, які давали все, що було потрібно для життя. Лагідний клімат, родючі землі, зелений океан степових рослин, хмари птахів в піднебессі, безліч дичини, переповнені рибою озера і річки - все це сприяло швидкому заселенню цих земель козацтвом.

Розділ ІІ. Історія виникнення та існування Січей

2.1. Передумови виникнення та устрій життя на Січі

Дніпропетровщина - батьківщина запорізького козацтва. З восьми Запорізьких Січей, які існували протягом XV-XVIII ст. (більше 200років), п'ять розташувалися на території нинішньої Дніпропетровської області. Це - Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька, Кам'янська, Нова (Підпільненська). [11]

Що ж, власне, означає слово «козак»? Починаючи з XVI ст. історики ведуть гострі суперечки з цього приводу. В.Антонович писав: «У XVII ст. і наші і чужі письменники, трактуючи це слово, йшли більш за все стежкою філології (тоді була така мода в науці)…До таких письменників перш усього належать два поляки XVII ст.: Пясецький і Коховський…Вони прирівнюють слово козак до слова коза; із останнього, на їх думку, вийшла назва козаків, бо козаки , мовляв, на своїх конях були такі прудкі, як ті кози.

Письменники XVIII ст. Грабянка, а за ним і Рігельман, назву «козак» виводили від хозар, що переселилися на Україну під час нападу монголів…

Ян Потоцький заходжувався довести, що козаки - це нащадки тих косогів, яких Мстислав Володимиренко в ХІ ст. пересилив на Чернігівщину».

Тепер ці «теорії» викликають посмішку, але в часи зародження історії як науки вони серйозно обговорювалися вченими мужами. Слово «козак» має, безперечно, тюркське походження і йому властиве широке значення у половецькій, татарській, турецькій та деяких інших мовах. Найчастіше воно означало вільну, незалежну й озброєну людину, а половці називали козаками тих, хто ніс сторожову службу, оберігав кордони племені від ворогів.

Отже слово «козак» прийшло до слов'янських мов зі сходу і було запозичено від тюрків. Але потрапивши на слов'янський ґрунт, слово «козак» пустило міцні корені і стало вживатися для означення окремого соціального стану; для означення людей, вільних від кріпацтва, котрі поруч з господарськими заняттями були в постійній готовності для оборони рідної землі від іноземних загарбників. Козаки називалися «запорізькими», бо головні їхні центри знаходилися звичайно нижче Дніпровських порогів. [2]

Основними причинами виникнення українського козацтва були наявність широких степових просторів на межі з татарськими кочів'ями - Дикого поля, та необхідність боротьби з татарами. Неосвоєні степові простори приваблювали українське населення сприятливими природними умовами, які давали можливість організувати прибуткове господарство у багатьох сферах - промисловому мисливстві, рибальстві, бджільництві.

Прибуваючи до безмежного українського степу, козаки, звичайно, селилися понад Дніпром та Південним Бугом і їхніми численними притоками, насамперед Оріллю, Самарою, Чортомликом, Томаківкою. Особливо притягував їх Дніпро - священна й заповідна для козаків ріка, оспівіана ними в думах та переказах, про яку йшла мова в попередньому розділі.

Про надзвичайну родючість землі, багатство рослинного і тваринного світу постійно згадували і старожили нашого краю, з якими розмовляв в останній третині ХІХ ст. видатний український історик Д.Яворницький. [13]

По силі і ступеню продуктивності край вольностей запорізьких козаків може називатися одночасно дивовижно багатим, і дивовижно бідним; все залежало тут не стільки від річкових і джерельних вод, скільки від атмосферної і дощової вологи: в дощове літо рослинність тут досягає неймовірних розмірів, урожай збирається казковий; в посушливий час рослинність гинула, неврожай приносив страшні лиха. Ось чому у різних письменників так по-різному змальовується край вольностей запорізьких козаків. [28]

В серці козацьких земель знаходився Великий Луг. Великий Луг був дуже добрим місцем для перебування запорізьких козаків. Це був величезний острів, оточений річками Дніпром, Кушугумом та Кінськими Водами, порізаний протоками Дніпра на безліч менших островів. Весь Великий Луг разом з Базавлуком мав 11 миль (або 110 верст) у довжину та біля 3 миль завширшки, був укритий одвічним лісом і несходимими пущами шелюгів, очеретів та осоки. Серед тих пущ по островах ще було поплутано багато таких озер та боліт, котрі під час великої води сполучалися з Дніпром. Знайти та добути тут козаків ворогам було зовсім неможливо, прогодуватися ж запорожцям у Великому Лузі було дуже нетрудно, бо всі протоки, озера і лимани його аж кишіли рибою, а лісова пуща була повна звіра й птиці. Бракувало тут запорожцям тільки борошна та пороху, і за тим добром вони час від часу виряджали товаришів байдаками по Дніпру на Україну. [10]

Щоб краще уявити собі українські степи у далекому минулому, варто прочитати лише кілька уривків з історико-мемуарних творів XVI-XVII ст.. Михалоном Литвином (вірогідно білорусом Михайлом Тишкевичем), говорилося: «Поверхня землі… настільки родюча.., що зорана лише раз парою волів, вона дає найвищі врожаї. Навіть необроблена рілля дає рослини, які годують людей своїм бадиллям або корінням…Диких звірів - зубрів, диких коней, оленів, таке багатство, що на них полюють лише заради шкіри, а з м'яса вживають лише філейну вирізку, решту ж викидають». [31]

Ю.А.Мицик виділяє ще ряд причин виникнення козацтва на землях Дніпропетровської області: «Таким чином, однією з двох головних причин утворення козацтва є визиск з боку феодалів та міської верхівки Польсько-Литовської держави, котрий змушував до втечі силян і міську бідноту…Отже, козацтво утворилося у ході постійної боротьби українського народу проти феодальної Польсько-Литовської держави (Речі Посполитої) та турецько-татарської агресії». [17]

До складу українського козацтва входили різні версти населення. Переважну більшість козаків складали колишні селяни, а також міська біднота. Не слід, однак, ігнорувати участь у формуванні козацтва представників інших класів та соціальних прошарків, які не рідко займали визначне місце у Війську Запорізькому. Серед козаків були й феодали, зокрема православні шляхтичі, які увійшли в конфлікт з урядом або могутнім сусідом, професійні вояки. Зустрічалось і православне духовенство. Щодо національного складу козацтва, то тут безперечно домінували українці. Певну частину козаків-запорожців складали також вихідці з Росії, Білорусії, Молдавії, Литви, Польщі, Сербії, Болгарії, Чехії, Словаччини, Угорщини, Німеччини, Франції, Італії, Турції.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7