Лівобережне козацьке військо доби Руїни 
же турецька притисла нога Україну -Смок азійський поспішно повзе до Чигирину,Він преславну фортецю навколо обходить,До Дніпра інше військо в загоні відводить, Щоб обсісти найшвидше усі переправи,На Дніпра узбережжі свої ставить лави.Чигирин ув облозі у відчай впадаєІ надії на поміч вже майже не має.Є на бога надія! Його допомогиУ молитвах прохає багатий і вбогий. [5, с. 51]. Турки оволоділи старим міським валом, що на 216 сажнів віддалявся від валу горішнього міста, й почали будувати апроші, встановлювати гармати, рити шанці й траншеї так швидко й глибоко, що окопались під містом по "самісінькі вуха", а надвечір уже відкрили шалену стрілянину. Два наступні дні вони продовжували спорудження траншей, підводячи їх якомога ближче до міста, і навіть спромоглися порад зі стіною встановити батарею 20-футових гармат. Ними ворожа артилерія завдавала значних пошкоджень фортечній стіні. Але взяти місто за 3 -- 4 дні Ібрагім-паші не поталанило. Завдяки мужності гарнізону вони були тут зупинені надовго.[28, с. 116]. "А надто и в обоз межи самие намети турецкие, мужественным сердцем казаки, чигиринские облеженцы, єдиного часу о полуночи впадши, из мягких перин турков розкошних, сладкого сна уживавших, викинувши великую тривогу, замішане й ущербок им учинили, и из многими здобичами в Чигирин щасливе повернули". [1, с. 431].Із передових траншей турки кинулись навздогін за втікачами до фортеці. їхній відхід прикривав загін мушкетерів, залишених у резерві коло міського валу. Близько тисячі яничар забито, чимало поранено, а нападники втратили 30 убитими і 48 пораненими [28, с. 267].Турки вирішили робити підкопи під горішнє місто, але зупинились, натрапивши на дикий камінь. 6 серпня за 30 сажнів від міського валу навпроти Спаської вежі вони поставили батарею із 3 6-футових гармат і мортир, що стріляли 80-футовими бомбами. Батареї ворог підсилив додатковими стволами. Розпочався обстріл горішнього і долішного міст. Дуже зруйнували Спаську вежу та мур біля неї, підбили гармати оборонців вежі.. Проте вони швидко за руйнованою стіною спорудили нову, а простір між ними закидали землею. Козаки з долішнього міста часто вчиняли контратаки й робили вилазки, "и армати многіє прикрвание от столпов отломлювали и в Чигирин запроваживали' [1, с. 431 ].Оточені потрапили в тяжке становище, позаяк від ворога "было великое утеснение от верховных нарядных гармат, телеги, запани, и платье разметало и пожгло". Але вони не припиняли вилазок, навіть удень. 10 серпня опівдні 800 козаків і 600 стрільців із трьох полків під командуванням стрілецького голови І.Дурова вийшли з фортеці та, напавши на передові укріплення, відігнали турків, котрі з великими втратами втікали за другий ряд траншей. Загін Дурова втратив 26 убитими і близько 50 пораненими. Аби не допустити нових вилазок із фортеці, турецьке командування наказало покрити фашинами передові лінії, подвоїти й доозброїти в них варту.Розвідники, які висилалися з Чигирина до гетьмана, доповідали, що перед 10 серпня турки штурмували фортецю дуже жорстоко, і верхнє місто, де стоять московити, і нижнє, яке обороняють козаки. Обложенці разом роблять спільні вилазки, рубають яничарів у окопах, а козаки, сівши в човни, плавають по Тясмину і нападають на татарський табір. Інтервенти заховалися за земляним валом і сиплять його перед собою, тому й завдати збитків ворогу важко. Турки риють підкопи, незважаючи на дикий камінь. В облогу взято лише кримський бік фортеці. За Тясмином облоги немає, лише татарські загонщики всіх перехоплюють [55,с. 5].10 серпня 1677 р. до турецького табору прибув кримський хан Селім-Гірей з двома тисячами кіннотників і розташувався на черкаській дорозі. У щоденнику Гордона відзначено, що Селім-Гірей привів мало війська, оскільки, либонь, брав участь у поході не з доброї волі, а згідно з фірманом султана [29, с. 268].Того ж дня, 10 серпня, війська гетьмана Самойловича і князя Ромадановського з'єдналися на річці Артополоті в Липовій Долині, між Хоралом і Сулою та й попрямували 13 серпня до Дніпра вздовж лівого берега Сули [4, є. 126]. І. Самойлович писав в Приказ, що вони "хотели йти с великим поспешением" до дніпрових переправ. Але того "поспешения" не було, бо відстань в 150 верст військо долало 12 днів (10 -- 15 верст за день!). 13 серпня з доганою про уповільнений похід поїхав від царя стольник О.Карандєєв. А до князя і гетьмана щодня квапилися гінці від оточених, прохаючи допомоги. Розгніваний Самойлович у своєму листі оголосив догану козацьким полковникам, що були в Чигирині: "Уже есте, праві, голову нам проїли, просячи о посьшке скорше: всіх немаль повьісилали есте людей з листами. Ведаем ми и сами, же не без обтяження вашего мусіть то бнти: але то що ж чинити? Трудно єдиної години войском перелетіти. Чого ж вашим милостем о посилках вонтгшти, большую половину міста вольную от насилія неприятел ьського міючи" [29, с. 269].І все ж 16 серпня разом із Г.Ромодановським гетьман відправив двохтисячний загін Якова Коряцького на підмогу оточеним. Окрім того, Самойлович послав авангардом Лубенський полк і разом з князем продовжував рухатися до Дніпра лівим берегом Сули. Саме тоді обидва воєначальники направили князю Голіцину прохання перейти зі своєю тиловою армією із Переяслава в Лубенський полк, аби прикрити їхній тил. Допоміжний загін прибув у Чигирин 20 серпня [33, с. 96]. 17 серпня 1677 р. о 17 годині турки підірвали підкоп коло пошкодженої Спаської вежі і в місці пролому почали наступ. Їм пощастило відкинути стрільців і козаків, здобути частину зруйнованого валу й вдертися до долішнього міста. Козаки чинили відчайдушний опір, використовували переважно ручні гранати, їм удалося витіснити ворога з великими для нього втратами, відігнати до траншеї, а за ніч остаточно залатати пролом. Розлючений ворог спрямував шквал гарматного вогню на чигиринські укріплення, збив 4 гармати на валу і просунув траншею, покриту фашинами, ще ближче до фортеці, так що передові рубежі були вже за сто -- сто п'ятдесят кроків. Місто закидалося запалювальними снарядами. Виникли пожежі. В оточених уже майже не було гармат і набоїв. Не задовольнившись стріляниною, турки розпочали рити нові підкопи до вежі Козячий Ріг, Кримського та Дорошенкового бастіонів. Перший вибух біля вежі Козячий Ріг не вдався, позаяк оточенці прорили нори для виходу газів. Найбільше поруйнували вал коло бастіону Дорошенка, де 22 серпня вибухнув другий підкоп. Фортечні укріплення, підкинуті вибухом у повітря, впали на турецьку піхоту, що засіла під бастіонами для атаки. Наступного дня, І 23 серпня 1677 р., вибухнув третій підкоп. С.Величко відзначає, що третій турецький підкоп у Чигирині козаки спостерегли, відразу його перерізали й відняли і тим порохом частували турків, а на частих витічках одних турків забивали в шанцях, інших хапали за волосся з шанців і затягували живих у Чигирин разом з турецькими гарматами. Відтак, дізнавшись про третій підкоп від перекинчика-модцаванина, оборонці відвели від валу війська. Тому, коли яничари кинулися в утворений від вибуху пролаз, їх уже чекали 500 козаків в нашвидкуруч спорудженому укріпленні за стіною і з успіхом відбилися. "Тоді козаки-обложенці, -- пише далі С.Величко, -- мужньо і великодушно виступили з голими грудьми через ті ж проломи з Чигирина і, заслонивши його собою, мали з яничарами превелику, кілька годин незгасну, битву, аж доки не забудовано проламані стіни" [1, с. 225].22 серпня Ян Гнінський написав королю Яну Ш: "Чигирин мужньо і міцно тримається. По дорозі до нього сила-силенна людей І з турецького війська задармо пропала, через голод і посуху, хоча молдавани та волохи і маливирити 1050 криниць для армії"'.У Києві під час штурму Чигирина турками ішли щоденні молебні, хресні ходи. Лазар Баранович розіслав по всій митрополії богомольні грамоти духовенству, щоб молилося за перемогу над неприятелем. Татари намагалися зайти в тил армії боярина й гетьмана і 20 серпня напали на відроги Муравського шляху під Валуйки й Полетів та на дніпровське узбережжя. На Слобожанщині, під Новим Оскалом, їх зупинив князь Петро Хованський, а за Чигирин-Дібровою батуринський сотник Іван Бутович. На прохання гетьмана 25 серпня В.В.Голіцин одержав наказ царя іти теж на допомогу Чигирину [55, с. 5].Цієї пори головні сили московського та українського війська ще були на шляху до Чигирина. Йдучи вздовж лівого берега Сули, вони рано-вранці 24 серпня підійшли до дніпрових берегів коло Чигирин-Діброви (за 20 верст від Чигирина), але, "зрозумівши, що берег дніпровий непридатний для переправи, війська повернулись до бужинської пристані", що за 10 верст від Чигирина. Самойлович, спорудивши з великим клопотом мости (не було лісу), перейшов із полками Сулу й рушив до переправи навпроти Бужина. Ромодановський з'явився тут зі своїм військом уже аж "на ніч" (тобто увечері) 25 серпня. 25 -- 26 серпня відбулися перші жорстокі бої на бужинській переправі, котрі стали вирішальними в усій військовій кампанії 1677 р.Зазначимо, що в дослідників, які писали про бої під Вужиним, зустрічаються протиріччя і неточності, а головне -- помилкове визначення боїв лише як оборонних. Джерела ж, на нашу думку, дають зовсім інше уявлення. Свідчення О.Богданова та М.Васильєва в Малоросійському приказі, полонених турків, а також опис чигиринської кампанії складений в канцелярії І. Самойловича, висвітлюють події цих чотирьох днів таким чином.Коли 24 серпня гетьман Самойлович прибув до бужинської переправи, одразу ж із чигиринських полів до правого берега наблизились татари на чолі з сином хана -- нуреддіном і заходилися обстрілювати лівий берег, де стояли козацькі полки. Цим вони зашкодили намірові Самойловича з маршу форсувати Дніпро в найвужчій місцині. Козаки відповіли татарам гарматною та мушкетною стріляниною. Гетьман дав наказ козакам під вечір перевезти з Кременчука і Воронівки судна для переправи. Коли козаки вели їх в табір Самойловича, яничари стали діставати їх вогнем рушниць,--Дніпро був того літа мілководний і дуже вузький. Козаки потягли ті човни волоком, берегом, відбиваючись від турків. Пополудні, 24 серпня, обложені в Чигирині побачили, що з шанців рушило багато рот яничар, деякі намети зникли, в таборі ворога почався масовий рух до берега Дніпра. Перестрілка під Вужиним тривала від самого ранку 25 серпня, коли до Самойловича прибували частини Ромодановського, а до нуреддіна, -- "сам хан з ордами й Ібрагім-паша Шайтан зі всіма спагі і з добірними яничарами" з 10 гарматами. Вони отаборилися під самісіньким бужинським містечком, а на березі Дніпра коло води поставили гармати й спорудили укріплення для яничар, зайнявши все бужинське поле. "И стреляли из пищалей, и окрики чинят, и бранятся, а государевьім де людям урону никакого не учинили". Роз'їжджаючи по бужинському полю в 50 -- 100 чоловік, татари й спагі демонстрували силу і хотіли залякати козаків, які зайняли передову лінію лівого берега. Артилерія гетьмана зробила кілька залпів і, вбивши трьох чоловік, змусила решту відступити [29, с. 272].26 серпня перестрілка продовжувалася. Турки з берега відкрили артилерійський вогонь, але ядра не долітали на лівий берег. Козацьким же артилеристам вдалося вбити кількох ворожих пушкарів. Тоді турки витягли гармати на прибережні висоти запів версти від води. А тим часом гетьман з боярином усе шукали зручної місцини для переправи. Ввечері, зібравши раду, вони вирішили послати вночі на правий берег з острова на Дніпрі десант з 4 тисяч вояків -- 2 тисячі полковника Верстова й підполковника Воєйкова з команди генерала А.Шепелєва і 2 тисячі козаків Ніжинського та Полтавського полків під орудою полковників Левенця і Борсука Частину стрільців і козаків скерували в човнах вниз Дніпра, щоб вдарити туркам в тил [35, с. 395].О 3 годині ночі 27 серпня авангард гетьманом і боярином був посаджений на човни та баржі, що прийшли з Кременчука та Воронівки, і переправлений на правий берег із наказом, "щоб ніхто ні з ким не розмовляв, щоб турки і орда не чули", "а гребти і шестами йти заборонили, аби водою не холохнути". Для прикриття на березі стояли гармати. Загін тихо підплив і зійшов на правий берег. Одночасно з півдня почав наступати другий загін. Не сподіваючись на переправу вночі, захоплені зненацька яничари відкрили безладну стрілянину, котру й було подавлено артилерією Г.Ромодановського. У рукопашному бою козацько-солдатський загін відкинув яничарів, зайняв їхні шанці, а потім почав споруджувати власні укріплення. Козаки й солдати, витримавши битву, втратили 10 бійців і змогли закріпитися на правому березі. Противник перебрався на гору до табору, кинувши амуніцію. Човни відправили назад, і переправа тривала всю ніч, так що до ранку на правому березі було вже до 15 тисяч вояків. Переправа продовжувалась і протягом дня 27 серпня, при цьому "одни чинили оборону, адругие делали шанци"..[29, с. 274]. Самовидець відзначив роль козаків у цій нічній акції: "Еднак де войска козацкіе отважившися суднами, на той бок Дніпра переправлялися уночі, й там зараз шанці над Дніпром делали у переправи, хочай оним турецкіе войска барзо налігали, але оних вспирали гарматами через Дніпр з войска козацкого и московского" [4 , с. 126]. Того ж дня, 27 серпня пополудні, І.Самойлович послав І.Новицького та Я.Павловського з кіннотою до турецько-татарського табору. Спровокувавши противника, козаки вступили в бій, котрий тривав "после обеда часа три". "И видя турки и орда отпор крепкий и великое опасение, учали уступати ис того места в поля к Крьілову". В результаті цієї атаки російсько-українські війська закріпились на всьому дніпровському березі.28 серпня Г.Косагов з кращою кіннотою, компанійці Шовицького та Я.Павловського, кавалерія чернігівського полковника В. Дуніна-Борковського розпочали нову атаку на турецький табір -- "для язьїков і подьезду". На острові-косі, де розташувався добре укріплений табір, вони взяли сердюків і напали на противника и "часу в шестом снова начали бой". У бою І.Новицький зійшовся у рукопашному поєдинку з татарським мурзою: "Новицкий де стрелил в того мурзу в груди из пистоли, да не пробил, потому что на нем бьш пансьірь, и у Новицкого подкнулась лошадь, и мурза в то время с лошади нагнулся и хотел колоть его саблею". Але компанійський сотник врятував свого полковника -- "убив того мурзу из мушкета"..[29, с. 275]. Вночі форсування продовжувалося. Гетьман і боярин стояли на березі ріки і керували переправою. Вони не дозволяли переходити річку новим частинам, доки не були певні, що ті, котрі вже переправилися, закріпилися на правому березі. 27 серпня Дніпро перейшло 5 тисяч полчан під командою генерал-майора Агея Шепелєва. Турецькі гармаші перетягли гармати північніше Бужина, на висоти, звідки було добре видно табір переправлених частин. Розставивши відповідним чином стволи, розпочали обстріл. Проте шкоди завдали незначної, оскільки відстань була занадто великою.Під час переправи війська відчували гостру потребу в човнах. Тільки підійшовши до переправи, боярин надіслав гінця до ІСиєва по човни. Вони прибули з великим запізненням, 2 вересня, у кількості 22 байдаки, у кожен могло сісти 200 чоловік [55, с. 5 ].Вранці 28 серпня переправили Ніжинський, Гадяцький і Полтавський козацькі полки разом з виборним солдатським полком Матвія Кравкова. Переправилися також і окремі підрозділи компанійців. Десь о полудні компанійці вирушили до турецького табору, що розташувався під лісом, щоб дати можливість піхотинцям назбирати хмизу й нарубати колод для будівництва укріплень та засік. Але турецька кіннота мала переваги, а тому компанійці з боями почали відходити до своїх і сховалися за іспанськими рогатками, якими був обкиданий табір. Спагі в кількості 100 чоловік, з десятьма білими прапорами, в яких був червоний берег і півмісяць посередині, хотіли пробитися за ними, але кілька залпів з козацьких самопалів примусили їх зупинитися і ретируватися. Спочатку спагі відійшли на безпечну відстань. Звідти вони побачили, як з протилежного флангу на російсько-українські позиції вирушив ще один загін спагі в 200 чоловік. Тому, повернувшись, знову пішли в атаку. Витримавши З залпи з 9 гармат з протилежного берега Дніпра, турки відійшли, залишивши на пісках двох убитих, чотирьох коней і захопивши на списи 32 голови зарубаних солдат [60, с. 227].Під вечір, 27 серпня, Ромодановський переправив під Бужин генерала Гордона з його солдатським полком нового строю, а на світанку 28 серпня перевезли ще й охочепіхотний полк сердюків.Після полудня 28 серпня, коли війська споруджували укріплення, з боку Чигирина запалало величезне багаття, дим якого стояв стовпом і підпирав небо. Козаки Полтавського полку й компанійці Новицького, які повернулися із розвідки, повідомили, що це татари й турки розклали багаття напівдорозі до фортеці. Розвідники побачили у таборі Ібрагіма-паші великий рух, який свідчив, що турки і хочуть кудись іти, а скоріше всього -- вдарити на бужинський табір. Ця звістка підтримала бойовий дух козацького війська, й будівництво укріплень завершили дуже швидко. На природних і штучних висотах між ротами і сотнями встановлювали по 2 -- 3 гармати [29, с. 278]. Незабаром на пагорбах побачили численну татарську кінноту. Коли вона підійшла зовсім близько, солдати й козаки відкрили по ній гарматний і рушничний вогонь. Татари відступили і сховались за висоти, звідки довго не з'являлися. Тоді генерал Косагов взяв сотню рейтарів, а кілька сотень сховав у засідки зліва й справа і вирушив проти татар. Але й ті зробили подібний маневр. Кілька разів обидві сторони намагалися заманити ворога в засідку уда ваним відступом, але марно. Тоді татари швидко рушили дорогою у напрямку Чигирина й сховалися за лісовим виярком. Косагов побоявся засідки й не переслідував ворога Десь далеко після по лудня розвідка зважилася ввійти до татарського табору й побачила; його порожнім -- жодної живої душі, тільки голови убитих напередодні солдатів. У боях 27 -- 28 серпня активну участь брав і підрозділ запорозьких козаків. Про його дії згадує С.Величко. Одержавши із турецьких донесень свідчення про бужинські бої уже в Константинополі, польський посол Ян Гнінський повідомляв короля Яна: 6 листопада 1677 р. "сераскир за Тясмин відправив велику частину орди (боронити москві і задніпрянцям переправу).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12
|
|
