Історія села Чемеринц

Село підпорядкувалось Бережанському округу. В селі проживало на 1825 рік 789 парафіян (687 в селах Чемеринці і Гуральні) та 102 жителі села Кузбатиці Дунаївської парафії, греко та римо-католиків.

В селі був двір, в якому жив управляючий (дворецький, гуменний).

Землі села брали в оренду в Потоцького Альфреда. Селяни відбували 3-4-денну панщину, в користь двору давали частину натурального податку.

При дворі були господарські будівлі. Дворецькі періодично змінювалися, користувалися необмеженою владою. Вони стежили за поряд-ками, сплатою податків, відробітком панщини. Опирався дворецький на гайдуцьких поселенців, які осіли в селі. Їх щедро наділили землею, дозволяли одружуватися з місцевими дівчатами. Селянська праця використовувалась скрізь. Весною орали, засівали поля, влітку косили трави, сушили сіно. В жнива збирали врожай. Молотили зернові. Взимку вивозили органічні добрива на поля. Працювали на лісорозробках. Возили до Львова, Дунаєва, Перемишлян, Бережан дрова, будівельні матеріали. З "Йосифових метрик" можна встановити, що в селі були помістя, які мали по 50-70-80 моргів поля (що брали в оренду від орендаря). Однак, більшість господарств у селі були малоземельними.

В 1783 році від місцевих органів Бережанщини було послане "Прохання війтів Бережанського повіту цісарю про підтвердження їх старих привілеїв на війтівство". Ф. 16, оп. 421. Такий лист був направлений у 1786 році від Перемишлянського округу. Зведений каталог ЛЦА.

Також збереглися документи, які підтверджують доходи від села родині Потоцьких. У "Зведеному переліку доходів від двору в селі Чемеринцях за 1789 рік" вказані прізвища селян (Іван Мичка, П.Тістик, Петро Мерза, Федір Жох, Володимир Шозда, Курило, Корнат, Мельник та інші), які сплатили за землі 1490 форинтів і 24 гроші. З двору 285 форинтів. Разом 1775 форинтів 14 грошів. Ф. 146, оп. 18, с. 311-317.

На жаль у цьому документі немає порядкових номерів, і загальне число господарств встановити не вдалося. Однак, бачимо, які прізвища на 1789 рік були домінуючими.

Початок ХІХ ст. в Галичині був характерний певними позитивними явищами, що склалися внаслідок суспільно-політичного життя. Поява в селі парафіяльних шкіл пробуджувало в юнаків свідоме прозріння. По-друге, чиновники-австрійці відносилися до селян українського походження лояльно.

Бурхливий розвиток міста Львова та навколишніх міст, поява в містах гімназій, бурс вплинули на піднесення освітнього рівня, формування світогляду. Поступово в прогресивних силах суспільства пробуджується інтерес до національного відродження. Справжньою столицею національного пробудження стає м. Львів. Тут жив, працював Львівський університет, в містах гімназії. В 1830 роках виникає перша суспільно-політична організація "Руська Трійця”. В 1838 році Маркіян Шашкевич, Головацький та Вагилевич завітали в село до церкви. Разом з тим в селі вони збирали фольклор, шукали усних пам'яток старовини. В Смереківці у монастирі вони знайшли унікальну книгу “Статут Монастирський”, написану Цеховським, яку передали на збереження Святомихайлівському соборному монастирю у Львові. Я. Синкевич “Початки книгодрукування”. Молоді патріоти розмовляли з селянами, уважно вислуховували скарги селян, ділилися думками про духовне життя. Національне пробудження мало зовнішній вплив. Події, що відбувалися в Європі впливали на піднесення визвольного руху. Їх діяльність можна порівняти з французькими просвітителями. Боротьба за живе слово в народі українському - сила просвітницької діяльності “Руської Трійці”. Читаючи, спогади М.Устияновича, священика з Славського, робиш висновок його любові до “Руської Трійці”. Під впливом їх він пише славний вірш-пісню “Верховино, світку ти наш”. В пісні є слова:

Тут лях не клав,

Ланцюгом меч,

Німець не ступить ногою.

Верховино, краю ти мій

Черемош грає водою. М. Устиянович "Верховино, світку ти наш”.

В 1848 році в Австро-Угорщині вибухає революція. Вона вплинула на скасування кріпосного ладу. 16 травня 1848 року стало Днем Свободи, яке щорічно в селі святкували. В Галичині землі Потоцьких можна було купувати, брати в оренду. В селі надалі залишились дворецькі. Після скасування кріпосного права в селі появляються фільварки. Правом орендування землі скористалися єврейські родини. Спочатку вони брали землю в оренду, а потім поступово виплачували за неї. За графом Потоцьким Альфредом залишилися ліси і поля, які по сьогоднішній день називаються панськими.

Скасування кріпосного права призвело до значного зубожіння селян. Тому за сприяння графа Альфреда Потоцького була створена комісія, яка вивчили майнові втрати внаслідок скасування кріпацтва. Австрійський уряд виділив для Перемишлянського округу на відшкодування збитків 37790 форинтів. Селу Чемеринці було виплачено 2721 форинт., Плинникові - 1036, Вишнівчику - 520 форинтів, а двору - 6812 форинтів. Фонд 146, опис 3, справа 162.

Першими орендарями євреями були Етінгер Мошко, який мав землі в урочищах Волоський, за “панським”. На Янзинові поселився і заснував фільварок Мушалейба, на Красному - Штурман. На Кутерногах - І.Говдун, на Голому Кінці - родина Жебрановичів.

Етингер М. займався землеробством, мав магазин, в якому можна було купити сіль, нафту, свічки, мазут для змазування возів, горілку, хліб, цвяхи, підкови для окуття коней, мануфактуру. Мушалейба, крім землеробства, займався торгівлею коней. Штурман займався землеробством, але йому в господарстві не везло. За Мушалейбу старожили розповідали, що це був єврей, який любив бійки, добре розумівся на конях.

Багато землі та всі лісові масиви належали Потоцьким, які в селі мали лісництво. Лісничі старанно виконували всі господарські справи, дбали про охорону лісів та лісових тварин, відали заготівлею будівельних матеріалів та дров. У 1860-1890 рр. лісничим працював Йозеф Ґранд Архівні документи церкви села Чемеринці.. Це була розумна людина, добрий господар. Під його особистою порадою було послано делегацію до Альфреда Потоцького з проханням про виділення площі для будівництва нової церкви. Також селяни просили фінансової допомоги.

Протягом всього періоду орендатори змушені були сплачувати податки, а при заміні - засівати поля, берегти врожаї. У фільварках працювали слуги. В господарстві Івана Говдуна було 7 слуг. Крім того, на його полях та у господарстві працювали малоземельні селяни, що жили на Кутерногах.

Добрими господарями були сільські старости. В сільського війта Шужерляка було 4 слуги. Церква мала понад 54 га землі, але в господарстві працювало періодично від 2 до 4 слуг. Книга парафіян. Селяни священиками Теліховським Теодором та Перфецьким М. залучалися до праці за певні послуги: похорони, Служби Божі за померлими, оголошення заповіді про шлюбні відносини. Залучалися також частина селян, що мали малі господарства.

В 1884 році в селі всі землі, що були здані в оренду та у дрібних господарів, становили 1926 моргів. Решта полів були сіножаті та лісові масиви. Всього 3521 га. В селі жило 1032 душі: 866 греко- та римо-католиків, 42 євреї, на Кузбатиці - 124 греко-католики, 84 римо-католики. Шематизм Львівської єпархії. 1884 р.

На Голому Кінці було велике господарство Мартина Жебриновича - поляка, який оженився на Теклі Олійник, дочці Івана та Катерини Лоїк. Архів церкви.

В Івана Говдуна всіх земель було 70 моргів, він мав свій ліс. Оженився Іван Говдун на Олені Мартиняк. мав троє дітей. В його господарстві служили Катерина Семчишин, Григорій і Калина Вівчар та інші. На дочці Івана Говдуна Катерині оженився Петро Проць, син Якима Проця та Катерини Кутерноги. Там же. Проць Петро взяв віно 62 морги поля та частину ліса. В Проця Петра було 7 дітей. Син Івана Олекса Проць був добрим господарем.

Син Мартина Жебрановича Петро оженився з Варварою Очкусь, дочкою Петра Очкуся і Катерини Кіндрат. Побудував добротні жилі та господарські будівлі. Книга парафії.

У центрі села був двір під номером 1. Кам'яниці обшар двірський, в якому був дозорець (гуменний) Дем'ян (Дамина) Привада, син Дмитра Привади і Ганни з родини Твердохліб з Рикова (Поляни). Там же. Кам'яниця була побудована на місці сучасного будинку "Просвіти". Стайні, шпіклярі, конюшні знаходилися на місці сучасного костелу, колгоспних стаєнь. Вздовж дороги на Перемишляни жили родини, що працювали у дворі. Дем'ян Привада часто їздив до Поморян в замок Потоцького, коли гості і граф приїздили на полювання. В Поморянах Потоцькі мали псарню. Перекази старожилів.

Селяни Герасим, Кіндрат, Очкусь, Кутернога, Мартиняк, Кулеба спочатку брали в оренду по 10-15 моргів землі від двора, а ставши заможнішими, поступово, користуючись правом викупу землі, перетворювалися у середніх господарів. До них належали родини, що колись поселилися, маючи привілеї щодо населення польського походження. Це родини Сипко, Боршовські, Краєвські, Завальницькі, Патицькі, Левицькі, Кренжаль, Мороз, Курек, Стронські, Заремби і інші.

Родини були дуже багатодітними. Кіндрат Семен, син Теодора і Очкусь Ганни, мав 8 дітей, Іван Грендиш - 9 дітей, Петро Мартиняк - 9 дітей, Петро Кулеба - 11 дітей, Кіндрат Петро - 12 дітей. В сім'ї Кривоноса Івана - 8 дітей. Такі великі сім'ї треба було нагодувати, одягти, але це була велика робоча сила. Книга парафіян.

В селі був горілчаний завод (ґуральня).

В центрі села був будинок поляка Миклушка, до якого було зроб-лено дерев'яний водяний трубопровід з криниці біля Тістика Дозика. Спогади старожилів, записані автором у 1973 році.

До середняків належали родини Тістика Антона і Тимка. Це були родини, що мали по 6-7 дітей та 12-15 моргів поля.

Про більшу частину бідноти на території села підтверджували будівлі, з яких переважна більшість розташована і побудована на берегах потоків Провал, Волоське, Кучерівка. Хати у більшості були глинобитні, одно-двокімнатні з кухнею та комірчиною. Тільки заможні будували хати до 3-4 кімнат та літньою кухнею. З давніх давен селяни знали спосіб випалювання цегли. Гарасим Наталка розповіла, що її прадід мав маленьку цегельню. Цеглу випалював лише для себе, бо продати права не мав, треба було платити податок. Панські будівлі були побудовані з каменю та цегли.

До наших днів залишилися назви полів: "панське", довгі лози, довгі гони, красна гора, лиса гора, Василькове, за комориском, на заліссю, Марусина долина, Мотузів та інші. Згідно "Йосифовських земельних метрик" основні культури - овес, ячмінь, жито, пшениця, гречка - сіяли на цих полях. Садили городні культури та картоплю. Йосифовські земельні метрики.

В селі був водяний млин, який належав дворові. В 1882 році в село приїхав з Бродів майстер-млиновий Франц Фрига, поляк, який оженився з Марією Джалабій, вільного стану греко-католичкою. Книга записів шлюбів.

Після скасування панщини в село прибуло багато людей з гірської місцевості: гуцули, бойки, а також німецькі колоністи, євреї-лихварі: Юдка, Реліван, Мошко, Хуника. Хуника побудував корчму, в якій селяни пропивали все, що заробили в Етінгера, Говдуна, Жебриновича, Мушалейби та на лісорозробках в Юзефа Ґранда, що походив з онімечених поляків.

Село стояло на перехрестях доріг на Дунаїв, Поморяни, Гологори, Перемишляни. Тому селяни часто торгували. Багаті власники фільварків вивозили ячмінь у Львівські пивоварні, з пшениці в місцевій ґуральні виготовляли горілку, яку Хуника продавав селянам у місцевій корчмі.

В селі Вовчому Турківського повіту автору цього розділу вдалося записати пісню, яку співав 75-літній Вовчанський Семен. Син його Федір - лісник - пиячив. Батька боліло серце за те, що син себе губить. В сільському буфеті Семен співав:

Думо, ж моя, думо,

Стоїть корчма над болотом,

Та й покрита околотом.

Скільки в ній я грошей пропив,

Був би я її злотом покрив.

Думо, ж моя, думо, ж моя,

Там пропив мале коров'я,

Там пропив своє здоров'я,

Пропив хату не старую,

Пропив жінку молодую.

Думо, ж моя, думо, ж моя,

А тепер я гірко плачу,

Як тебе лишень побачу,

Клята корчма над болотом,

Що покрита околотом.

Думо, ж моя, думо, ж моя. Записав Федько М.М. в селі Вовчому в 1970 році.

Хуника обдурював людей. Часто до напоїв добавляв воду. В корчмі можна було поїсти та закусити. Хуниці у випічці хліба помагали Етінгери.

В документі "Справжня фасія" від 19 вересня 1898 року, адресований Львівській єпархії, вказано, що церква відносилася до Нараївського деканату, повіт Перемишлянський, що в селі проживало 1392 особи та було 454 двори. "Справжня фасія".

Багато селян мали жорна, ступи. В селі були 3 олійниці.

Кузню в селі побудував Іван Краєвський, син Адама Краєвського і Розалії Штангерт Книга запису парафіян.. Він був добрим знавцем ковальського ремесла. Його працю шанували власники фільварків та жителі села. Кував плуги, борони, мотики, сокири, обковував панам брички, вози, коней. Івана Краєвського дуже поважали в селі. Жив він на хуторі Волоський, там і була кузня.

Родина Жохів славилася шевським ремеслом. Жох Степан продав коня, щоб купити німецьку швейну машинку "Зінґер" для пошиття взуття.

Шкуру овець виправляли гологірські монахи, а в селі були майстри, які шили добротні кожухи.

Майже в кожній хаті були ткацькі верстати, на яких ткали полотно, одіяла з овечої вовни, сукно для пошиття сіряків та холощень. Дівчата та жінки вміли добре вишивати. Вишиті рушники та сорочки продавали на ярмарках в містах.

На хуторі Гута жили ремісники, які володіли ремеслом виплавляння скла з піску. На початку ХХ ст. в селі появляються киратні молотилки. В кират запрягали коней, які ходили по колу і рухали махові колеса, що з'єднували махове колесо з колесом молотилки. Кирати були в дворі, у фільварку Говдуна, Етінгера, Жебриновичів. Спогади старожилів.

Розділ V.

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ СЕЛА
В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТ.

ХХ століття - епоха небачених в світі воєн, епоха масового знищення людей, голодомору, геноциду, суспільної несправедливості, знищення націй, народностей, епоха переселення насильницьким способом. Початок ХХ ст. на світовій арені був характерним швидким розвитком економіки країн. В Європі в 80-х роках XIX ст. "залізом і кров'ю" була об'єднана Німеччина. На карті світу з'являлись могутні держави, яких товарно-грошові відносини вивели до цілого промислового перевороту. Ростуть заводи, фабрики, розвивається залізничний та автомобільний транспорт. Вже в перших роках ХХ ст. Німеччина стала державою, товари якої почали витісняти на ринках світу англійські предмети вжитку, товари першої необхідності. Бурхливий розвиток промисловості вимагав ринків дешевої сировини, робочої сили і дорогих ринків збуту товарів. На світовій арені виникають сильно-, середньорозвинуті країни та держави з відсталою економікою. Великі держави, що створили велику промисловість, в пошуках ринків ставлять питання про перерозподіл карти світу у своїх "національних" інтересах. Світ вже поділений. Розділити його можна лише шляхом війни. Тому Німеччина починає шукати ринків своїх інтересів.

Сусідньою державою була Австрія - багатонаціональна монархія, яка трималася, як потопаючий на воді. В середині Австро-Угорщини постійно існували внутрішні протиріччя, які вирішувалися шляхом розправи. Про це свідчать жертви Талергофа, в яких замордовано понад 10 тисяч галичан, буковинців, закарпатців та інших представників багатонаціональної монархії. Австро-Угорщина також була державою, яка хотіла посилити свій вплив на балканські народності, які визволилися від турків. Росія вела політику за вихід в Середземне море.

Потрібно відзначити, що переддень Першої світової війни в Галичині відзначався різким ростом свідомості народних мас. Австрійським урядом були запроваджені школи майже в кожному селі, де навчались діти селян. Школа була в Чемеринцях і інших селах Перемишлянського округу. В школі першим вчителем був Лукасевич. Він багато зробив щоб діти, зацікавленних в цьому родин, здобули початкову освіту. В школах дітей вчили писати, читати, рахувати. Вчителі розповідали учням про суспільне життя, возвеличували імператора Франца-Йосипа і його родину.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12