Історія села Чемеринц

Таким чином, людська праця йшла потоком в пропасть, а окремі особи - наживалися.

В кінці 70-х років у КПРС появилася постанова "Про підбір і розстановку кадрів". І грім вдарив з ясного неба. Бриню І.Г. усунули з секретаря парткому за неточність біографії партійної особистої справи, а Беньковського М.М. - за те, що не вказав про причетність до УПА. Головою колгоспу був обраний Шира Іван Іванович, родом з Перемишлян, що раніше працював в Рогатинському районі. Це була людина, яка мала великі зв'язки. Його добре знали на військовому ремонтному заводі у Львові, на всьому Прикарпатті. Тихий, не гарячкуватий, його характер подобався всім. Він мав тверде слово. Секретарем парткому було обрано Гарасима Степана ще до звільнення Беньковського М.М. В Чемеринецьких умовах,при наявності старих кадрів, Іван Іванович керував непогано до пори і часу. Часті приїзди з райкому, області вищого начальства привчили Івана Івановича до застіль. Почалися часті виїзди всього керівництва села в лісові урочища, колибу, спочатку обмивання посад голови, а потім на часті лісові гульбища. Величезні борги, вимушені застілля часто обходилися дорого. Якось на політзаняття приїхав з обкому партії Рябчук. Вирішили гостину справити в районному ресторані. Вечір обійшовся в півтори сотні. А скільки таких вечорів було!

В сільській раді обрали головою Грендиша Павла Франковича, який подружився з Широю І.І. І якого звільняють з голови, а обирають Сайка М.П. Микола Петрович обмурував керамічними плитками ферми, зробив кімнату відпочинку, а погорів на тому, що секретар райкому Мельник О.В. на тоці виявив багато прогнилого зерна та кілька десятків пляшок від різних алкогольних напоїв.

Головою було обрано Грендиша Павла Франковича, який керував недовго. Його замінив Аркатин Степан. Почалися часи в "Союзі нерушимих", що привели до розпаду СРСР.

Після смерті "батька народів" Йосифа Сталіна, першим секретарем ЦК КПРС був обраний Маленков, після нього - Микита Сергійович Хрущов. Це була енергійна людина. Він сміливо виступив на ХХ з'їзді КПРС і дав повну характеристику культу особи Сталіна. Почалися роки відлиги. В 60-х роках зароджується дисидентський рух. Хрущов видає указ про звільнення з тюрем та ГУЛАГів політичних в'язнів. Мільйони людей дістали волю. Але знущання, несправедливість, прагнення до визнання національних інтересів жили не лише в серцях репресованих. Національні інтереси росли в серцях молодого покоління. Росла молодь, здобувала освіту, прагнула управляти країною не по законах 1917-1939 років, а жити життям національного відродження.

Рухнула в Європі система Варшавського воєнного союзу. Горбачовська перебудова не пішла на користь комуністичного твердження про нову спільність радянських людей, про дружбу, що опиралася на густу сітку органів КДБ і солдатські штики. Події в Прибалтиці, виступи молоді у Львові, діяльність Чорновола та інших вплинула на створення осередків Народного Руху. Створюються масові організації, Товариства ім. Т.Г.Шевченка. В Росії виникають альтернативні політичні організації, що стали в протистояння з КПРС. Все це мало свої передумови.

Події в Чехословаччині, в яких брали участь наші земляки Проць Станіслав, Заремба Степан, Партика П., Сипко Іван, породили в селян думку, що руками військ СРСР чинилась розправа, щоб утримати комуністичний режим в Чехословаччині. Події 70-х років у Польщі, прагнення німців до об'єднання, події на Балканах, розв'язана війна в Афганістані, в якій брали участь Мичка Петро та Мерза Роман, показали перед народами світу, що таке "союз нерушимих", його "миротворчу" політику, засновану на людському пролитті крові невинних народів.

Авторитет КПРС падав. Люди пробуджувалися від сплячки. Політична "гласність" давала себе знати повсякденно. В 1989 році були призначені вибори до Верховної ради та місцевих рад. Комуністи впевнені в силі влади проводили агітаційну роботу за блок комуністів і безпартійних. В районі секретар Мельник В.О. провів нараду, погрожуючи секретарям партійних організацій, головам колгоспів і директорам шкіл: "Залишитесь без роботи, якщо прийдуть до влади рухівці". Через деякий час почалася реєстрація кандидатів у депутати. Головою виборчого округу було обрано Федька Михайла Миколайовича. В округ входили села: Боршів, Біле, Вовків, Вишнівчик, Дунаїв, Виписки, Ладанці, Плетеничі, Липівці, Чемеринці та інші села. По округу було 7 кандидатів: Вінтонів Іван Степанович - викладач лісотехнічного інституту, голова районної ради Щукін Василь Васильович, Щадей - голова колгоспу з Липовець, Воробйов з обкому та інші. Вибори пройшли в два тури. Перемогу здобув РУХівець Вінтонів Іван, ставши депутатом Львівської обласної ради.

Вибори показали комуністам, що єдність їх з народом була фальшивою. Народ пішов за тими, хто прагнув мати свою незалежну українську державу. Перед виборами була зустріч з кандидатами в депутати в районному будинку культури. З усього району були присутні активісти з кожного села. В 11 годині всі були запрошені в зал. На сцену за стіл президії сіли секретар райкому партії, кандидати, академік Підстригач, Швайка - викладач с/г інституту та інші. Відкрились двері, і в зал зайшли люди з синьо-жовтими прапорами. Це було щось надзвичайне, дороге кожному свідомому українцеві. Але кожен знав уроки минулого і радість ховав у серці.

Вибори продемонстрували в багатьох областях України прагнення до самовизначення і незалежності.

16 липня 1990 року Верховна Рада України приймає "Декларацію про державний суверинітет України". До цього,з кровопролиттям, незалежність здобувають Литва, Латвія, Естонія. Серпневі події 1991 року стали важливою віхою в історії всіх поневолених пострадянських народів. Україна стала незалежною, самостійною соборною державою.

В неділю після 24 серпня 1991 року силами осередку Руху було проведено збори. На збори були запрошені голова сільради, директор школи Федько М.М. та інші активісти.

З доповіддю про політичне становище виступав я, давши повну характеристику, що склалась у суспільно-політичній обстановці. Були задані запитання про події, що мали місце в Москві і інші питання. Збори закінчилися присягою на вірність Україні. Люди з радістю вітали один одного. Партійна організація визнала себе як неіснуюча. Секретар парткому Щільник Степан Васильович відмовився від службових обов'язків. Колгосп продовжував існувати. Голова Аркатин Степан багато обіцяв, але рухівці звільнили його. Було обрано повторно Ширу І.І. Механік Курило Володимир, бухгалтер Щільник С.В. робили спроби почати господарювати, але господарство стало приреченим. Після Шири І.І. головою обирається Курило С. Все йде на розвал.

За вказівками з району щоденно зоотехніки вивозять худобу, молодняк на м'ясозаводи. Нагрівають руки скороспечені заготовлювачі не тільки на колгоспних тваринах, але і на худобі, взятій у селян. Деякі із заготовлювачів потім признаються про геніальність свого розуму. В господарстві залишається 21 корова. Продають і їх. Гроші залишаються на будівництво млина. Знайшли "самозванця" на посаду голови, який продав і пропив десятки тон зерна, гроші на млин з каси. Так закінчилося життя колгоспу ім. Мічуріна. Після Гарасимова головою ще довго буде себе вважати Курило Степан, який з ліквідаційною комісією поклав хрест на існуванні багатогалузевого колгосп-ного господарства.

Село жило своїм життям. В 2003 році помирає голова сільради Кіндрат Борис Ярославович. Світла йому пам'ять!

Вибори нового голови були призначені на 6 квітня 2003 року. Кандидатами на цю посаду були Івасечко Оксана Володимирівна, Грендиш Павло Франкович та Кіндрат Василь Іванович. Перемогу одержала Івасечко О.В.

Перестали існувати магазини споживчої кооперації. Будівлі цих магазинів викупив М. Краєвський - житель села, наповнили їх товарами, а торгівцями стали Мартиняк Зиновія Павлівна та Кулеба Надія Василівна.

Розділ ХІ.

В НОВІЙ НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ

У вересні 1989 року в селі було відзначено 600-річчя першої згадки села. Ще в квітні-березні цього року було розпочато підготовку до святкування цього ювілею. Учасники художньої самодіяльності, керовані Білобраном Ігорем, готували святковий концерт. Стадіон був святково прибраний. Розставлені мікрофони. На стадіоні відбулося справжнє свято. Тут були присутніми весь актив села, молодь, гості з інших сіл. Люди, що проїздили трасою на Золочів, Поморяни, зупиняли автомашини і приєднувалися до чисельної публіки. Я виступив з доповіддю і розповів односельчанам про історію його виникнення, розвиток, суспільно-політичне життя. Колгоспний хор виконав багато пісень, дітвора декламувала вірші. Заремба Оксана прочитала вірш, написаний мною "Мої Чемеринці". У вірші згадувалося про Золоту Липу, на берегах якої збудоване село. Були слова: "Тут король угорський золота згубив". У доповіді згадувалося про війни Данила Галицького з угорським королем Андрійком.

Свято перевищило всі наші сподівання. Провели ігри. Призом став баран, якого виграли хлопці, на чолі з Росою Йосипом. До пізнього вечора грав колгоспний оркестр та шкільний ансамбль. Пісні, гомін лунали поза північ. Відбулись змагання місцевих футболістів. Про свято довго згадували односельчани та жителі сусідніх сіл.

Незабутнім святом став день проголошення Незалежності України в кінці серпня ( неділю) 1991 року. Селяни “після церкви “зібралися на сільському стадіоні, який був прибраний синьо-жовтими прапорами. Школа та учасники художньої самодіяльності виступили зі святковим концертом. Доповідь про шлях до незалежності проголосив я. Люди з затаєним подихом уважно слухали. У старших людей на очах виступили сльози. На святі були присутні майже всі жителі села, люди з сусідніх сіл та проїжджаючі трасою. Хор виконував гімн "Ще не вмерла Україна". Не витримав Сильвестр Семен. Він приєднався до хористів і хоч старечим голосом, але зі сльозами на очах співав разом із хористами. Після концерту музиканти Яцишин Степан, Винярський Борис, Винярський Ігор,Патицький Борис грали музику, а молодь пустилась в танці. Під вечір пішов невеликий дощ і молодь ринула в будинок “Просвіти”, де до самого ранку грала музика.

На стадіоні торгівці завезли пиво, закуски. Люди частувалися, співали, веселилися.

Свято проводилося щорічно в День Незалежності - 24 серпня. Однак, щорік вони ставали менш організованими. Свята святами, а село жило своїми інтересами. Почався процес роздержавлення колгоспного господарства. Механізатори, які мали колгоспні трактори, комбайни, приватизували їх, а колгоспне керівництво в умовах погашення боргів розкрадало техніку. З села у невідомому напрямку поїхав КАМАЗ, щез з лиця землі льонопереробний комплекс, пилорама. Розібрали колгоспні склади, порізані на металобрухт доїльні апарати, щезли зі стаєнь худоба, телята, а зі свинарника - свині.

В багатьох керівників рот не висихав від вина, коньяку та горілки. Все потекло в невідомому напрямку. Районні керівники крізь пальці дивилися на те, що створювалося роками. Всі казали, що колгоспу не треба, що селяни візьмуть землю і будуть господарювати.

Появилися смільчаки Кулеба Петро, Роса Володя, Кіндрат Василь, що оголосили себе фермерами. Спромоглися закупити техніку, трактори, комбайни, автомашини, засіяли поля, почали вирощувати зернові. Напрацювалися фермерами, а за реалізоване зерно почали отримувати оплату по ціні, яку диктувала держава. Ціни на паливно-мастильні матеріали встановили такі, що собівартість зерна становила майже півтори продажної ціни. А у верхніх ешелонах влади крику було багато, що будуємо ринкові відносини. "Допомагали" фермерам і податківці, різного рангу чиновники. Кулеба Петро розповідав, що коли засіяв кілька гектарів гречки, то наїзників було багато і кожен казав: "Дай, бо ти маєш". Кіндрат В. вирощував цукровий буряк, зернові, гречку. Все було, як і в Кулеби. І затухли два фермери. Кіндрат Василь побудував пилораму, а Кулеба - млин для гречки.

Роса Володимир вирощував пшеницю, а в 2003 році посадив пару арів моркви, і та погано вродила в умовах засухи. Непогано господарюють Завальницький Степан, Кулеба Михайло, Русин Григорій. Вони мають комбайни, трактори, діти їх - легкові машини. Приватизували трактори з причепами Роса Микола, Заремба Степан, Кіндрат Володимир, але техніка щорічно старіє, а щоб купити новий комбайн потрібно десятки тисяч гривень, а щоб працював - сотні на запчастини, паливно-мастильні матеріали. Придбали в Польщі молотилки Мартиняк Василь та Кіндрат Ярослав. Дай Боже їм багато років життя та здоров'я!

78-річний Василь Мартиняк має пилораму, молотилку і допомагає селянам в обмолоті зернових.

В селі більшість селян мають коней. Обробляють землю, збирають врожай.

В селі людей віком до 30 років, що господарюють, на пальцях рук порахуєш. Село, що має всіх земельних угідь 3395 га, з яких 1600 га належать селянам по господарських книгах, решта - пасовища, резервний фонд близько 467 га пустує, 306,77 га - пасовища. Середній вік працюючих на полях - 50-70 років. Деградація села позначилась на рості пустих хат. За даними перепису 2001 року в селі 402 господарства і 1210 постійно проживаючих.

Вище згадано про те, що станом на час перепису населення села було 402 господарств. На сьогоднішній день число господарств з наявними жителями різко скоротилося. Лише 350 будівель мають господарів. 60 будівель стоять пустими. Зі звіту голови сільради 01.01.2006 р. Багато селян залишили хати, переїхали до дітей або в інші населені пункти (Тістик Зеновій, Гужельник Степан).Старші люди вмирають, а дітей народжується мало. Є проблеми в тому, що парубків у селі більше, ніж дівчат. Скорочується кількість дітей шкільного віку. Якщо у 1974-75 рр. було 315 учнів, то у 2006-2007 рр. - 85. Молодь, закінчивши школу, поступає в коледжі, але працевлаштуватися після закінчення його дуже важко. Багато молоді виїхало в європейські країни на заробітки. Чоловіки їздять на заробітки до Львова, Києва, Москви та інші міста. в селі роботи практично немає. Частина селян працює в лісництві, щоб заробити на прожиття.

Багато дівчат і чоловіків виїхали на працю в Італію. Не через добро поїхала жінка фермера Кулеби Петра. Щоб заробити гроші на навчання дітей, їздила і повернулася жінка Роси Володимира.

Розповідає Очкусь Василь: "Я їздив в Англію на заробітки. Працював на будівництві у Лондоні. Лондон - це велике місто, скоріше нагадує село. Тут мало хмарочосів, більше - 2-4-поверхові будівлі. Працював у будівельній фірмі. Я з задоволенням і навіть з захопленням стежив за роботою інженерної служби. Привезені браковані пластикові віконні рами або двері з малим дефектом інженер повертав фірмі, що виготовила. Всі конструкції ставлять високоякісні, до клад-ки кожної цеглини, залізобетонних конструкцій старанно придивляється інженер-будівельник. Наробишся, але й заробітки добрі. Недуже дороге життя". Записано Федько М.М. 15.05.2003 р.

Проте, не так вже погано нам живеться. До моїх знайомих приїхав з англієць з синами. Зробили гостину в Карпатах. Була смажена форель, шинки з дикого кабана, смажені качки. Стіл прогинався від наїдків. Пили мінеральну воду, а алкогольних напоїв було на вибір. На другий день, коли гостей було близько 50, бо зійшлася вся родина, він сказав: "Ви нарікаєте на бідність, брехня. Ви п'єте стільки в один день, що в моїй країні пересічний громадянин споживав би півроку. З цією закускою в Англії можна справити 5 весіль". Записав Федько М.М.

А весілля в Чемеринцях. Форелі лиш немає, від холодних закусок столи гнуться. Горілка, вино, пиво, мінеральні та солодкі води, курячі бульйони, індиче, гусяче, куряче, качаче м'ясо, кров'яна ковбаса, голубці, солодкі печива, торти горами лежать на підносах. Та й не обдерті ми. Зникли фуфайки, кирзові чоботи. Молодь одягається краще, ніж в містах. Старші доношують те, що придбали в молодості, та від привізників гуманітарки.

Весілля, проводи до армії, похорони, перетворюються на гульбища, п'янку. Часто бачиш: людина йде з місця, де потрібно віддати шану померлому, заточуючись. На похороні в Богутині, коли ховали вчителя з Плинникова Костюка, в одній хаті лежав померлий, а в другій різали в карти і розповідали анекдоти, а додому верталися з піснею "Несе Галя воду". А деякі випили стільки, що цілу дорогу щось бурмотіли.

Село має понад 900 га лісових масивів. Добру славу залишив про себе Василь Данилевич. Його замінили Кіндрат Іван та Івасечко Василь. Понад 40 років віддав праці у лісовому господарстві Шандарівський Зиновій. Людина в серці і крові жила лісом. Пам'ятаю Данилевича Василя в гостях в лісничого Кукурудзи на Нестюках. Я запитав його, як він ставиться до лісу. Він довго думав, а потім сказав: "Ліс - мій дім, моя хата". Про таких як він писав Юрій Федькович:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12