Історія міжанродних відносин

Фальсифікована і опублікована Бісмарком телеграма короля Вільгельма I, що послужила приводом для початку франко-пруської війни 1870-71.

У 1870 іспанський уряд запросив на вакантний престол Іспанії принца Леопольда Гогенцоллерна, офіцера прусської армії і родича короля Вільгельма I.

Леопольд відхилив запрошення іспанського уряду. Бісмарк, що розраховував використовувати дипломатичний конфлікт для розв'язування війни, в ході якої він зумів би об'єднати німецькі держави під пануванням Пруссії, був розчарований таким мирним результатом справи. Наполеон III з свого боку вважав війну з Пруссією необхідною для зміцнення своєї династії. Обидві сторони продовжували провокувати один одного.

Французький уряд після отримання задовільної відповіді від Леопольда пред'явив нові вимоги Пруссії; у висловах міністрів і паризькому друці містилися відкриті погрози за адресою Пруссії. Французький посол Бенедетті за дорученням свого уряду передав Вільгельму I, що знаходився в Емсе, вимога, щоб прусський король зобов'язався "на всі майбутні часи" не давати своєї згоди на кандидатуру Леопольда Гогенцоллерна. Вільгельм I відмовився дати такі гарантії, але заявив послові, що прусський уряд "продовжує залишатися осторонь". Виклад бесіди Бенедетті з королем був 13. VII повідомлено з Емса по телеграфу Бісмарку до Берліна. Отримавши від начальника прусського генерального штабу Мольтке завірення в готовності армії до війни, Бісмарк вирішив використовувати передану з Емса депешу для провокації Франції. Він змінив текст повідомлення, скоротивши його і додавши йому різкіший, образливіший для Франції тон. У новому тексті "Е. д.", фальсифікованому Бісмарком, кінець був складений так: "Його величність король відмовився потім ще раз прийняти французького посла і наказав черговому ад'ютантові передати йому, що його величність не має нічого більш повідомити".

Цей образливий для Франції текст був переданий Бісмарком в друк і всім прусським місіям за кордоном і наступного дня став відомий в Парижі. Як і чекав Бісмарк, Наполеон III негайно оголосив Пруссії війну, що закінчилася розгромом Франції.

28. Союз трьох імператорів 1873 та 1881 рр

В 1873 р. утворюється союз трьох імператорів між Росією, Німеччиною й Угорщиною. Цей союз виявляє собою реалізацію ідеологічних принципів, ідеологічна близькість. Для Німеччини важливо домогтися зближення з Росією для ізоляції Франції, Австрія перетворюється в природного важливого союзника Німеччини. Бісмарк це передбачав ще в 1866 р., коли він не дозволяє добити Австрію. В Австрії виникає необхідність у підтримці Німеччини в політиках на Балканах. У Туреччини виникає можливість союзу з Німеччиною проти Росії. У Россі - підйом економічних інтересів.

Союзу уготована недовга доля. В 1874-75 гг. - неміцність союзу, перша тріщина. Росія не дозволяла Німеччині завдати упреждающий удару Франції, що швидко відновлюється й разом із цим зростає ненависть до Німеччини. Бісмарк створює фонд, за допомогою якого купуються журналісти, впроваджуються агенти, розвертається антифранцузька кампанія, діють провокатори. Росія не погоджується підтримати Німеччину. Бісмарку не вдалося добити Францію. Він зрозумів, що на Росію розраховувати не можна, необхідне зближення з Австро-Угорщиною, проводиться політика відволікання Росії від Європи.

В 1881 р. підписується другий пакт Союз трьох імператорів. Але рівень і ступінь зближення по пакті менше. Це всього лише договір про нейтралітет. Бісмарк продовжує прагнути ізолювати Францію, а Росія одержує можливість вийти з дипломатичної ізоляції

29. Утворення Ліги держав збройного морського нейтралітету.

Боротьба за незалежність в Америці розпочалась у 1775 році. Тривалість- 8 років, по 1783.

1776 року американцями була прийнята декларація про незалежність.

З початком воєнного конфлікту європейські держави не втручались у нього з двох причин: 1. вони покладали зусилля на невдачу Англії в цій війні, що значно б її послабило, 2. вони собі не могли дозволити відкритого протистояння.

Спочатку воєнні дії складалися не на користь повстанцям, американська армія була навіть близька до катастрофи. Тому американська дипломатія взялась за задачу забезпечення міжнародної підтримки з боку Європи через фінансові та диплдоматичні засоби. Після оголошення Декларації американці послали свого представника до Франції, від якої диплмоати хотіли отримати як мінімум фінансову допомогу, а згодом і воєнну підтримку. Франція ж була готова надавати допомогу, хоча і неофіційно. З Францією було підписано договори про торгівлю та про союз, після цього Франція фактично вступала у війну. До союзу приєдналась Іспанія. Франція ж виступала гарнтом незалежності США. Іспанія пред`являла права на Флориду, Франція на вест-індські колонії, США на Американський континет та на Бермуди.

В цей час в Європі була створена Ліга нейтральних країн у 1780 році, в яку входила більшість незалежних держав. Вона була створена з ініціативи Росії (Катерина 2), яка хотіла провести морську демонстрацію на Англію (Георг 3). Ліга була створена для того щоб силою відповісти на напади англійських суден на торгові судна інших країн, оскільки Англія таким чином порушувала торгівлю: вона захоплювала торгові судна інших країн для того щоб присікти торгівлю з воюючими проти неї країнами. До того Англія вже була у стані війни з Францією та Іспанією. Тпере до ліги приєдналися Голандія, Швеція, Данія, а також Прусія та Австрія, Португалія, Королівство Обох Сицилій.

Отже, Ліга проводила політику «озброєного нейтралітету» у відповідь нападу англійців на торгові судна цих країн. В 1781 році був перелом в воєнних діях, США почали перемагати.

Французи та американці отримали перемогу над англійцями. Англія була змушена вести переговори. Був підписаний Версальский договір 1783 року. Англія визнавала незалежність США та виводила свої війська . До Франції повертались о-ви Сенегал та Тобаго. Іспанія отримувала Флориду.

В результаті світ отримав нового гравця на міжнародній арені. Англія ж була послаблена.

Російсько-китайські дипломатичні відносини на початку XIX в. Місія Головкина.

Після висновку в 1802 р. миру із Францією царський уряд підсилив свою увагу до країн Сходу й в 1804 р. направило в Китай посольство на чолі із графом Ю. А. Головкиным. Під приводом повідомлення про вступ на престол

Головкин повинен був прибути в Пекін і домагатися доступу російських торговельних судів у Кантон, відкриття торгівлі по сухопутній границі з Північно-західним Китаєм, права судноплавства по Амуру, необхідного для постачання російських володінь на Камчатці й Алясці провіантом і зброєю, допуску російського посланника в Пекін і т, буд.

В 1805 р. Головкин прибув в Ургу, але не міг проїхати далі, тому що заздалегідь відмовився ставати на коліна я простиратися ниц перед богдиханом, а ургинские начальники амбань і ван відхилили вимоги Головкина щодо церемонії його прийому як представника російського государя. Після довгих сперечань щодо етикету й чисельності своєї збройної охорони Головкин змушений був повернутися назад. Китайські купці, що містили торговельні угоди в Кяхті, заважали відкриттю торгівлі на інших ділянках границі. Сенат послав у Пекін протест проти дій цинского уряду відносно місії Головкина.

Від'їзд Головкина стурбував цинский двір. В 1810 р. китайські посланці прибутку для побачення з іркутським губернатором Трескиным у Маймачене, біля Кяхти, щоб загладити случившееся, п говорили про бажання Китаю підтримувати з Росією дружні відносини п прийняти нове російське посольство. Розвитку зносин з Китаєм сприяла російська духовна місія в Пекіні. З 1818 р. вона підсилила свою діяльність по доставлянню в Петербург відомостей про Китай. В 1833 р. місії було запропоновано не захоплюватися зверненням до православ'я китайців, щоб не ускладнювати відносини Росії з Китаєм.

Загальний напрямок політики Росії у відношенні Китаю в 40-х роках XIXв.

До кінця 50-х років XIX в. Росія зовсім не вела морської торгівлі з Китаєм. Обороти ж російсько-китайської торгівлі через Кяхту з кінця 40-х років стали зменшуватися під впливом розвитку морської торгівлі західних держав з Китаєм після першої опіумної війни.

На відміну від Англії й США, що заохочували контрабандний ввіз у Китай опіуму, з Росії опіум у Китай майже не надходив, і торгівля їм з Китаєм була заборонена росіянином підданим ще в 1841 р., про що тоді ж був сповіщено китайський уряд.

Величезні відстані, малонаселеність і труднощі пересування через Сибір у першій половині XIX в. як і раніше робили царську Росію на Далекому Сході незмірно більше слабкої, чим на материку Європи, де вона до Кримської війни вважалася найсильнішою військовою державою. Східна Сибір залишалася малозаселеною й віддаленою колонією, значною мірою служившей місцем каторги й посилання. На Тихому океані військовий флот царської Росії був набагато слабкіше не тільки англійського, але й флотів Франції й США. Сухопутні війська на далекосхідних окраїнах Росії залишалися дуже нечисленними. Царський уряд, зайнятий придушенням революційного руху в Європі й своїй політиці на Близькому Сході, було зацікавлено в тім, щоб можливо довше зберегти на сході Азії те положення, що існувало там до опіумних воєн. Незалежний Китай за умови, що він залишиться слабкою країною, був для царської Росії більше зручним сусідом, чим Китай, що зробився знаряддям Англії.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20