Економічні реформи 50-х-60-х рр. в СРСР: плани та реальність

Успішно розвивалася й електроенергетика, що перетворила «скорення водної стихії» у символ часу. У грандіозне пропагандистське шоу було перетворене перекриття Волги 30 жовтня 1955 р. при будівництві Куйбишевської ГЕС. У ці ж роки були уведені в дію такі гіганти, як Сталінградська й Каховська електростанції. Спроектовані ще по «сталінському плані перетворення природи» ударними темпами вводилися в лад гігантські електростанції, які повинні були скласти базу енергетичних систем в окремих районах країни, а пізніше ввійти в єдину енергетичну систему СРСР. Уведення цих станцій у дію дав швидкий результат: виробництво енергії досягло в 1955 р. 170 млрд кВт. / год, перевищивши рівень 1950 р. на 87% при плані 80% [1, 49]. Такий «енергетичний бум» дозволив радикально підвищити енергооснащеність праці у всіх галузях, що на практиці означало скорочення частки ручної праці.

У період 1950-1970 р. у країні була здійснена корінна перебудова паливного балансу: зріс видобуток нафти й газу, їхня частка в загальному обсязі енергоресурсів підвищилася в три рази - з 19,7 до 60,2% [1, 49]. Для транспортування цих коштовних видів палива були побудовані трубопроводи на далекі відстані й самі більші діаметри у світі з високою пропускною здатністю. Завдяки мережі трубопроводів, що з'єднала всі райони, за винятком Далекого Сходу, у країні була створена Єдина маневрена система нафто- і газопостачання.

Істотний розвиток одержав морський транспорт, по тоннажі якого Радянський Союз вийшов на п'яте місце у світі. Радянський флот був наймолодшим за віком судів. Таке досягнення НТР, як винахід реактивного й турбогвинтового літака, знайшло широке застосування в нашій країні - вся авіація була переведена на реактивні двигуни, повітряні лінії стали обслуговуватися високошвидкісними літаками, СРСР різко розширив мережу міжнародних авіаліній. У ці роки здійснена технічна реконструкція залізниць - переклад на електровозну й тепловозну тягу. З 1958 р. у СРСР припинений випуск паровозів. Одержав розвиток автомобільний транспорт, зросли масштаби автодорожнього будівництва. Все це обумовило кардинальні зміни в структурі транспортної системи - у ній стали провідні прогресивні засоби пересування. Приналежність транспортних засобів державі забезпечувала їхню взаємодію, транспортна система була єдиною державною системою.

На цей період доводиться інтенсивний розвиток телебачення, спочатку чорно-білого, з 60-х років - кольорового. Розширюється мережа ретрансляційних станцій, завдяки чому збільшується масштаб телемовлення, у нього утягується все більше число регіонів і республік. В 1970 р. вступила в лад Останкінська телевізійна вежа.

У широких масштабах ішло освоєння нових районів і родовищ корисних копалин. Країна урбанізувалась. Зростало національне багатство у вигляді тисяч нових підприємств, сотень нових міст і селищ.

Освоєння нових земель, будівництво міст і підприємств створювали нові робочі місця, що, у свою чергу, забезпечувало здоровий соціально-психологічний клімат у державі, упевненість в одержанні роботи, житла, мінімальних побутових і соціально-культурних благ і послуг, упевненість у завтрашньому дні.

Величезне значення мало зміну стратегії капітального будівництва. Якщо раніше гроші вкладалися у відновлення промислових об'єктів і будівництво нових гігантів індустрії, то з початку 1950-х років різко зросла частка коштів на реконструкцію й технічне переозброєння вже існуючих підприємств. Мабуть, уперше нових промислових об'єктів передбачалося побудувати в 2 рази менше, ніж у попередній, четвертій п'ятирічці. Розміщення промисловості ставало більше раціональним, наближеним до джерел сировини. Це створювало передумови для широкого впровадження наукових досягнень, які в істотній мірі опиралися на успіхи військово-промислового комплексу й пов'язаних з ним галузей. На виробництво все більший вплив робив високий рівень розвитку фізики, хімії, нетрадиційні технічні рішення. Основні успіхи були пов'язані з ростом енергооснащеності, освоєнням високих і надвисоких швидкостей, тисків, температур.

Позитивний вплив зробила й орієнтація на економічні важелі управління. Стосовно до промислових підприємств був уведений диференційований режим кредитування, коли одержання кредитів було прямо пов'язане з виконанням виробничого плану й інших економічних показників роботи. Позитивну роль зіграло й розширення прав Совмінів союзних республік у виробленні регіональної стратегії розвитку.

І об'єктивно й суб'єктивно реформа була спрямована на модернізацію громіздкої командно-адміністративної системи керування економікою.

Найбільш резонансною реформою М. Хрущова в галузі економіки була радикальна Децентралізація управління промисловістю. Намагаючись підвищити ефективність виробництва, він вирішив відмовитися від «прив'язки» майже кожного більш-менш великого підприємства до Москви, де розміщувалися галузеві центри управління - міністерства. Технічна неможливість передбачити з одного центру всі нюанси виробничого процесу була цілком очевидною.

У лютому 1957 р. пленум ЦК КПРС визнав необхідним ліквідувати більшість галузевих міністерств і організувати замість них територіальні ради народного господарства - раднаргоспи. Незабаром після цього Верховна Рада СРСР прийняла закон про ліквідацію 10 загальносоюзних і 115 союзно-республіканських міністерств. Замість них було створено 103 раднаргоспи, у тому числі в Україні - 11. У відання українських раднаргоспів перейшло 2,8 тис. підприємств, які виробляли абсолютну більшість промислової продукції республіки [9, 105].

Найбільшими в Україні були Київський (5 областей, 8,5 млн. чол. населення), Харківський (З області, 5,6 млн. чол.) і Львівський (4 області, 4,1 млн чол.) раднаргоспи [9, 105]. Місцева політична еліта вперше отримала можливість контролювати економічний потенціал, за що була вдячна ініціатору реформ. Різко підвищився престиж секретарів обкомів в областях, де розміщувалися ради народного господарства. Партійні бонзи інших областей почали закидати М. Хрущову прохання утворити у них окремі раднаргоспи. У травні 1960 р. президія Верховної Ради УРСР утворила ще три раднаргоспи - Кримський, Полтавський і Черкаський (у складі останнього - дві області: Черкаська і Кіровоградська).

Реформатори були переконані, що неефективність промисловості, несприйнятливість до науково-технічного прогресу відійдуть у минуле, якщо централізоване керівництво замінити територіальним. Побудова управління промисловістю по горизонталі аніскільки не змінювала господарського механізму, який залишався неринковим. Як і раніше, підприємства не могли працювати самостійно, тому що ринку засобів виробництва не існувало. Кожний етап технологічного процесу був розписаний у виробничих планах, виконання яких контролювалося чиновниками. Різниця полягала тільки в тому, що вони розосередилися по всій країні, а не сиділи в одному центрі.

Хрущов прорахував доцільність такої реформи як політик. Вона послаблювала позиції московської бюрократії, яка підтримувала суперників першого секретаря у президії ЦК К.ПРС. Відповідно, й посилювала позиції місцевих господарників, тісно пов'язаних із партійним апаратом, який перебував у жорсткій залежності від Хрущова.

Консерватори виступили проти реформи не тому, що вона не обіцяла реальних результатів. Вони відчули, що з їхніх рук вислизає економічна влада. Не випадково спроба державного перевороту сталася через місяць після прийняття Верховною Радою СРСР. закону про децентралізацію управління промисловістю.

Суть директивного управління не змінилася з появою раднаргоспів, але якість його погіршилася. Планова економіка неминуче ставала більш хаотичною, коли отримувала командні імпульси не з одного, а з багатьох центрів. Тому через кілька років розпочався повзучий процес відновлення структур централізованого управління в іншій формі. Цей процес підтримувався Хрущовим, який уже встиг перетворитися на вождя. У своїй новій якості М. Хрущов не був зацікавлений у послабленні економічної влади цілком лояльних йому чиновників центральних відомств.

У 1960 р. в трьох найбільших республіках - Росії, Україні і Казахстані - були утворені центральні раднаргоспи. Українська рада народного господарства керувала місцевими раднаргоспами, кількість яких на той час зросла до 14. Черговий етап концентрації управління відбувся наприкінці 1962 р. Число економічних районів у віданні Укрраднаргоспу скоротилося до семи. Було утворено Раду народного господарства СРСР, яка мала контролювати виконання планів розвитку промисловості раднаргоспами всіх республік. Нарешті, в 1963 р. була утворена Вища рада народного господарства СРСР, покликана керувати усіма органами управління народним господарством: Раднаргоспом СРСР, Держпланом СРСР, Держбудом СРСР, комітетами, створеними замість ліквідованих міністерств. Система управління стала ще більш розгалуженою і забюрократизованою, ніж була до реформи.

Однак уже через короткий період виявився вплив негативних тенденцій нової системи управління: швидко росло місництво, губилася галузева перспектива розвитку і єдина науково-технічна політика. Пошуки причин збоїв економічної реформи привели до повернення до методів натиску й диктату.

У 1959 р. було проведено позачерговий ХХІ з'їзд КПРС, на якому було схвалено семирічний план розвитку народного господарства СРСР на 1959-1965 рр., складений з урахуванням нової системи управління промисловістю. Значна увага в ньому приділялася піднесенню і дальшому розвиткові оборонної промисловості. У машинобудуванні основна увага зосереджувалася на розробленні та впровадженні нових зразків техніки, здійсненню комплексної механізації та автоматизації виробництва.

Поступальному розвитку економіки СРСР сприяла економічна реформа 1965 р. Вона виразилася, з одного боку, у централізації керування народним господарством шляхом ліквідації раднаргоспів і відтворення галузевих міністерств. З іншого боку, відроджувався госпрозрахунковий принцип ведення господарства на підприємствах, створювалися фонди матеріального стимулювання, уводилася плата в бюджет за використовувані підприємствами основні виробничі фонди, підприємствам надавалися більше широкі права в області планування й ін. Всі ці заходи були покликані сприяти підвищенню зацікавленості трудових колективів у кінцевих результатах виробництва, у підвищенні рівня інтенсифікації праці й економіки країни в цілому.

Таким чином, промисловість СРСР в 50-60-х рр. ХХ ст. перейшла на новий етап, позначений з впливом науково-технічної революції та з реформами М.С. Хрущова. Промисловість країни в ці роки підвищилась, З'явилися нові галузі виробництва. Реформи промисловості мали значний успіх, але проводились неоднозначно. Багато з них не були доведені до кінця. Залишалася диспропорція між розвитком тяжкої та легкої промисловості. Легка промисловість відставала, що призвело нестачу товарів народного споживання. Незважаючи на це, СРСР в ці роки став могутньою індустріальною країною.

2. Реформування сільського господарства

В дуже тяжкому становищі знаходилось сільське господарство. Традиційний сільський уклад життя був зруйнований, колгоспно-радгоспна економіка животіла, не маючи серйозної матеріально-технічної бази й стимулів до продуктивної праці. Колгоспники, що перебували в повній залежності від держави, своєю працею продовжували оплачувати всі тріумфи модернізації країни. Біля двох мільйонів чоловік щороку тікали із села. Там назрівала небезпечна ситуація. Криза сільського господарства переростав у продовольчий. По всій країні не вистачало м'яса, молока, цукру. Усе сильніше відчувався дефіцит зерна. «Остаточне рішення зернової проблеми в СРСР», озвучене Маленковим на XIX з'їзді партії, виявилося черговим пропагандистським міфом. Зернових на душу населення вирощували набагато менше, ніж до революції. В 1952 р. колгоспи здали навіть насінний фонд. М'яса виробляли менше, ніж в останньому доколгоспному 1928 р., відсутність худоби на селянських подвір'ях, особливо в Росії, ставало нормою.

Село разом з тим залишалася донором промисловості. Розвиток сільського господарства нових територій (Прибалтики, України й Молдавії), інвестиції в бавовницькі господарства Середньої Азії й колгоспи Закавказзя здійснювалися за рахунок російського Нечорнозем'я. Нееквівалентний обмін між містом і селом збільшувався непомірними податками й відрахуваннями, які становили більше половини колгоспних доходів, що пояснювало постійну збитковість колгоспного господарства.

Неефективна колгоспно-радгоспна економіка сполучалася з непомірними податками на селянські подвір'я, які не тільки давали основний дохід сільським жителям, але й істотно випереджали колгоспно-радгоспний сектор по виробництву всіх видів сільськогосподарської продукції, крім зернових. Економічний натиск на село збільшувався соціальним тиском і прямою дискримінацією сільського населення, що було «прикріплене» до колгоспів через відсутність паспортів і не мало навіть відносної волі пересування.

Необхідність якнайшвидшої зміни сільськогосподарської політики усвідомлювалася всіма спадкоємцями Сталіна, по-різному, однак, що розуміли суть перетворень на селі. На початковому етапі «колективного керівництва», що співпали з гострою боротьбою за владу, дослідники виділяють два основних варіанти нового аграрного курсу. Їхніми ідеологами були Маленков і Хрущов, які по-різному визначали пріоритети сільськогосподарського розвитку. Суть заходів, запропонованих Маленковим у серпні 1953 р., полягала в зниженні податків, припиненні адміністративного тиску на особисте підсобне господарство й наділенні селян елементарними соціальними правами (першочерговою мірою була, звичайно, видача паспортів). Ні про які додаткові інвестиції мова не йшла. Передбачалося «включення» економічного механізму: через різке зниження обов'язкових податкових виплат колгоспи зможуть направляти отриманий прибуток на поліпшення машинно-тракторного парку, розширення виробництва, соціальну сферу та ін. Крім того, вважалося, що вільний розвиток особистого підсобного господарства дозволить досить швидко впоратися з недостачею продуктів. Таким чином, на основі економічних важелів вільно й природно повинні були розвиватися й колгоспно-радгоспна економіка, і селянське господарство.

Хрущов уявляв собі вихід із сільськогосподарської проблеми по-іншому. Його основна ідея складалася в «індустріалізації» сільського господарства: перетворенні колгоспів у великі господарства зі своєю машинно-тракторною базою, а селян - у робочих радгоспів. У результаті цього праця сільського жителя повинна була, на думку Хрущова, максимально наблизитися до праці городянина й стати вільною від «дрібнобуржуазних пережитків». Ці ідеї були вже відомі по проектах «агроміст», вони сполучили в собі соціальні ілюзії й привичний адміністративно-бюрократичний стиль управління сільським господарством [15, 136].

Гострота ситуації й загальна занедбаність положення перетворили аграрну політику в одне із ключових питань навесні - улітку 1953 р. Першочергові заходи були сформульовані на сесії Верховної Ради СРСР у серпні 1953 р. Вони зводилися до підвищення закупівельних цін на сільгосппродукцію, збільшенню капіталовкладень в аграрний сектор економіки й радикальній зміні відносини до підсобних господарств. З підсобних господарств були «списані» недоїмки по обов'язкових держпостачаннях, а сільгоспподаток був зменшений в 2 рази [15, 136].

Це було ядром нової господарської політики, остаточно сформульованої на вересневому пленумі в 1953 р. Тут уперше було прямо сказане про тяжке положення на селі. Був декларований перехід від адміністративно-бюрократичного управління сільським господарством до економічних методів. Економічна зацікавленість повинна була стати основним стимулом розвитку колгоспної економіки, опиратися на істотне розширення господарської самостійності колгоспів і радгоспів. По суті, уперше після непу було визнано необхідним підвищити матеріальну зацікавленість селян у підвищенні продуктивності особистого підсобного господарства. У цьому напрямку були зроблені практичні кроки, що відразу ж полегшили становище на селі. Так, в 1952-1958 р. відбулося різке підвищення державних закупівельних цін, які виросли на пшеницю в 6 разів, а на велику рогату худобу в 12 разів. В 1954 р. був скасований податок на корів і свиней, що перебувають у власності селян, а з 1958 р. припинялася обов'язкова здача сільгосппродукції з особистого підсобного господарства. Це дало прекрасний результат: сільське господарство вперше після проведення колективізації стало рентабельним, був відзначений винятково високий ріст обсягів виробництва, валова продукція якого до 1958 р. виросла на третину. Доходи колгоспників продовжували зростати до 1957-1958 р.

Страницы: 1, 2, 3, 4