Друга світова війна: бойові дії та опірний рух

Тема 5. Окупаційний режим у поневолених країнах. Рух опору

Завдання уроку: показати суть нацистського і японського «нового порядку», розкрити зміст явища Голокосту, охарактеризувати рух Опору в окупованих країнах Європи та Азії; закріпити навички аналізу і порівняння Історичного матеріалу, уміння розглядати історичні явища в конкретно-історичних умовах; виховувати учнів у дусі патріотизму, національної свідомості та гідності.

Тип уроку: комбінований

Обладнання: підручник, стінна карта «Друга світова війна», атлас

ХІД УРОКУ

І. Оргмомент

ІІ. Актуалізація опорних знань

Бесіда за питання.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

1. Нацистський «новий порядок» в Європі.

Розповідь учителя.

Окупація країнами-агресорами значних територій в Європі Азії, Африці супроводжувалась встановленням «нового порядку», основним ним змістом якого було забезпечення панування загарбників Цей порядок базувався на нещадному терорі й насильстві. Автрія, Чехословаччина, Польща, Югославія, Люксембург, Греція - ліквідовані. У Голландія, Данії, Норвегії, Бельгії, Франції до влади прийшли профашистські (колабораціоністські) уряди.

Окуповані радянські території були розділені на три частини Тилові райони німецьких груп армш було передано під управління воен Командування, а інші підпорядковано «східному міністерству» на чолі з Розенбергом і поділено на два рейхскомісаріати - «Остланд» (Прибалтика і більша частина Білорусії) та «Україна». Західноукраїнські землі були приєднані до польського генерал-губернаторства.

Нацисти прагнули створити на завойованих територіях «життєвий простір Для німецької нації». Місцеве населення мало бути перетворене по суті на рабів, інтелігенція знищувалась. На окуповані території планувалося переселити близько 10 млн. німців. Серед місцевого населення передбачалося залишити близько 14 млн. осіб, решта підлягала знищенню. Одна з перших колоній німецьких переселенців була створена в районі Вінниці.

Головними засобами, якими фашисти користувалися підчас утвердження свого панування, було нацьковування одних націй на інші та фізичне винищення. Такі народи, як цигани та євреї, підлягали повному знищенню.

З окупованих територій до Німеччини вивозилося продовольство і сировина, інші матеріальні цінності. Населення окупованих територій спочатку взагалі не отримувало платні за свою працю, згодом влада стала наділяти їх мізерними пайками. У жахливих умовах перебували 5,5 млн. радянських військовополонених, 3,5 млн. з них загинуло. З період 1941--1944 рр. з ворожого полону втекло 450 тис. радянських солдатів і офіцерів, хоча значна їх частина була схоплена, а ті, кому пощастило втекти, стали до лав руху Опору у різних країнах Європи.

Жодна армія світу не знала таких масштабів втеч з полону. Для використання у Німеччині дешевої робочої сили проводилися депортації працездатного населення. Близько 4,9 млн. мешканців окупованих областей СРСР опинилися на чужині в тяжких умовах життя (остарбайтери), з яких 1,4 млн. загинуло в неволі. Усього жертвами окупації стали 10 млн. осіб (3180 тис. осіб в Україні, 1360 тис. осіб у Білорусії). Економіка окупованих країн стала придатком воєнної машини Німеччини. Важливим елементом у насадженні «нового порядку» були концентраційні табори, до яких відправляли всіх невдоволених і тих, кого нацисти вважали небезпечними для свого режиму. На території Європи налічувалося близько 30 концтаборів. Найбільші з них -- Дахау, Бухенвальд, Майданек, Освенцим. Це були справжні фабрики смерті, де загинули мільйони людей.

Окупаційна політика Японії була дещо іншою, але суть залишалася такою. Агресивні устремління прикравалися лозунгами «Звільнемо Азію від білих колонізаторів», «Створення процвітаючої Азії». Але перші місяці окупації Азії Японією довели, що лише змінилися колонізатори, бо Японія безсоромно грабувала загарбані тер-її.

Після запровадження «нових» порядків, поневолені народи стали на боротьбу проти ворога.

Голокост

Розповідь учителя..

Антисемітська політика, яку проводили нацисти після приходу до влади в Німеччині в 1933 р., на початку Другої світової війни набула ще більш жахливого вигляду. Почалося планомірне і систематичне знищення єврейського населення Європи. Цей процес отримав назву «Голокост» (у перекладі з давньогрецької «усеспалення»). За роки Голокосту загинуло 6 млн. євреїв (в Україні -- 1,4 млн.). Це складало близько 63 % європейського і 36 % світового єврейства. Не існує єдиної точки зору щодо періодизації Голокосту. Одні дослідний вказують, що період систематичного масового знищення тривав протягом 1933-1945 рр., інші -- в 1941--1945 рр.

Відразу після загарбання Польщі, де проживала одна з найбільших єврейських громад, усе єврейське населення було переселені у спеціально створені гетто (відокремлені від зовнішнього світу поселення з мінімальними умовами життя), а їх власність конфіскована. Створення гетто переслідувало лише одну мету -- подальше повне знищення їх мешканців. З нападом на СРСР нацисти приступили до «остаточного вирішення «єврейського питання». Спочатку повному винищенню підлягали євреї, що проживали на території СРСР, а згодом і всієї Європи (близько 11,5 млн. осіб).

У слід наступаючої німецької армії рухалися спеціально створені чотири айнзацгрупи (дві з них «С» і «D», діяли в Україні), які мали знищувати «ворожі елементи», особливо євреїв. Уже перші місяці війни позначилися масовими знищеннями євреїв у Литві, Білорусії, Україні. Символом цього процесу стала трагедія у Бабиному Яру (29--30 вересня 1941 р.). Але методи масових вбивств, які використовували айнзацгрупи, нацистами були визнані неефективними для «остаточного вирішення єврейського питання». Айнзацгрупами було знищено близько 750 тис. євреїв. У січні 1942 р. нацистське керівництво прийняло рішення про створення на території Польщі шести таборів смерті, обладнаних газовими камерами і крематоріями (Треблінка, Собібур, Майданек, Освенцім та ін.). у таборах смерті не було бараків для ув'язнених, які існували в концентраційних таборах. Ув'язнених, які прибували на залізничні станції, під приводом приведення себе в порядок направляли в душові. Потім у душові подавався отруйний газ «Циклон В» -- і через 5 хвилин 2 тис. осіб ставали мертвими. Найбільш відпрацьована технологія знищення була в таборі Освенцім, де за добу знищувалося 12 тис. осіб. У таких таборах за роки їх існування загинуло 2,5 млн. євреїв. Створення таборів смерті супроводжувалося масовим знищенням населення гетто. На території СРСР протягом 1941--1942 рр. було ліквідовано майже всі гетто, а їх населення відправлено до таборів смерті або знищено на місці.

Така політика нацистів не могла не викликати опір з боку єврейського населення. Він був як пасивним (духовний опір, утеча тощо), так і збройним. Перше збройне повстання сталося у Вільнюському гетто. Згодом повстання відбулося у гетто Мінська, Каунаса, Тудіно, Мізачіва, Кременця, Луцька, Бродів, Львова тощо. Найбільше повстання відбулося у Варшавському гетто (квітень--червень 1943 р.). Лише через три місяці нерівної боротьби воно було придушене, у результаті чого загинуло і було відправлено до таборів смерті 76 тис. осіб. Близько 25 тис. євреїв брало участь у партизанському русі на території СРСР, 5 тис. -- Франції, 3 тис. -- Югославії, 2 тис. -- Греції та ін.

Рух опору

Окупаційна політика Німеччина призвела до розгортання руху Опору. Він виник на території всіх країн, проте размах його був різний. На чолі руху Опору стали соціалістичні, комуністичні, націоналістичні й радикальні партії.

В результаті перемог на фронтах військ Антигітлеровської коаліції значно посилюється рух Опору у європейських країнах. Там створюються партизанські загони, підпільні організації. Рух Опору об'єднував усіх, хто був не байдужий до своєї батьківщини. Проте існували такі, хто йшли на співробітництво з окупантами, - колабораціоністи.

У Франції з фашистською окупацією та урядом маршала Петена боролися партизанські загони й підпільні групи, очолювані соціалістами та комуністами. Створена Ш. Де Голем організація «Вільна Франція» в 1942-1943 встановила контроль над африканськими колоніями Франції. У травні 1943 створена Національна Рада Опору, яка об'єднала всі сили, які боролись з окупантами. У червні 1943 утворений Французький комітет національного визволення, оголосив себе урядом на чолі з Ш. де Голлем.

Значного розмаху набув народно-визвольний рух в Югославії, у1941 р. тут велись активні партизанські дії проти фашистів. Партизанський рух в Югославії був представлений загонами емігрантського уряду -- четники (командувач Д. Михайлович) і Народно-визвольною армією Югославії (НВАЮ) під керівництвом комуністів на чолі з Й. Броз Тіто. У 1943 р. було створено уряд нової Югославії -- Національний комітет визволення Югославії на чолі з Й. Броз Тіто на засіданні Антифашистського віче народного визволення Югославії, який був визнаний країнами-союзниками Антигітлерівської коаліції. Партизанські армії формувалися також в Албанії, Греції та Болгарії. Значну роль у цьому процесі відігравали комуністи.

У Польщі емігрантський уряд та його представництво (делегура) керували боротьбою загонів Армії Крайової. Комуністи на противагу їм створили Гвардію Людову.

Посилювалися антифашистські настрої і в Німеччині. Група офіцерів й державних урядовців здійснила спробу державного заколоту з метою знищення фашистського режиму та припинення війн. 20 липня 1944 полковник Штауффенберг залишив портфельз бомбою уповільненої дії у приміщенні, де знаходився А. Гітлер, бомба вибухнула, однак фюрер залишився живий. Виступ було жорстоко придушено.

У 1944 р. в ряді європейських країн відбулись антифашистські повстання. Поразкою завершилось повстання, розпочате 1 серпня Армією Крайова Крайова (командуючий генерал Т. Бур-Комаровськяй). 29 серпня почалось Словацьке національне повстання за участю партизанів та словацької армії. Ціною великих зусиль гітлерівцям вдалося його придушити.

у СРСР боротьба народних месників досягла особливо великого розмаху. Її очолив Центральний штаб партизанського руху. Основною базою партизанів була Білорусія. Тут знаходилися найбільші з'єднання і великі партизанські райони. В Україні центр партизанського руху був зосереджений у північних районах. Існував постійний зв'язок між партизанськими базами і «Великою землею», звідки партизанам постачали зброю, спорядження, кваліфікованих військових спеціалістів. У 1942 р. радянські партизани нараховували 125 тис. осіб, у 1943 р. --"250 тис. осіб. Боротьбу з фашистами вели також загони Української повстанської армії.

Партизанська боротьба мала як військове, так і політичне значення. Широкомасштабні диверсійні операції партизанів, винищувальні рейди зробили значний внесок у перемогу над фашистами. Значні операції провели партизанські з'єднання С. Ковпака, О. Федорова, О. Сабурова, М. Наумова та ін. Усього на території СРСР діяло понад 6 тис. партизанських загонів, які знищили близько 1 млн. гітлерівців.

Найширокомасштабніші диверсії були проведені влітку 1943 р. у ході Курської битви під назвою «Рейкова війна» та у вересні 1943 р. під назвою «Концерт». Для охорони своїх комунікацій від партизанів фашисти змушені були тримати у своєму тилу значні сили.

Загалом на боротьбу з рухом Опору Німеччині та її союзникам доводилося відволікати більше ніж 10 % своїх сил.

Японська окупація теж дала поштовх до розгортання руху Опору. Найбільшого розмаху він набув у Бірмі, Малайї та на Філіппінах, де діяли партизанські армії. Японські окупанти змушені були надати Бірмі формальну незалежність. У В'єтнамі та Індонезії на перших етапах війни переважали пасивні форми боротьби й лише на завершальному етапі рух Опору набув широкого розмаху. Зрештою, лідери національно-визвольного руху проголосили незалежність цих держав.

Запитання і завдання.

1. Назвіть країни Європи, які були окуповані нацистами.

2. У якій країні Європи рух Опору набув найбільшого розвитку?

Внутрішнє становище в Німеччині, Японії, СРСР, США, Великобританії

Лекція вчителя

Господарство воюючих держав було переведене на воєнні рейки. Виробництво бойової техніки стало пріоритетним. Так, у Німеччині, де воєнної промисловості у 1932 практично не існувало, під час війни вироблялося близько 25 тис. бойових літаків, 20 тис. танків. із 1935 р, гітлерівська Німеччина почала перебудовувати свою економіку на випуск бойової техніки. Починаючи з 1943 р. німецькі інженери активно займалися розробкою «диво-зброї», яка дала б змогу країні переломити хід війни на свою користь. Ці інженерні пошуки призвели до створення воєнної техніки, зброї, техніки, яка масова почала виготовлятися у США та СРСР, але вже після війни. Німецька промисловість першою у світі налагодила серійне виробництво реактивних літаків, балістичних ракет, тощо. Проте це не врятувало Німеччину від поразки. Легка промисловість набагато відставала від важкої індустрії. У с\г головними виробниками с\г продукції були землевласники і фермери. Проте вони не забезпечували потреб Німеччини та ії армії в сільгосппродукції.

Успіхи фашистської Німеччини на початковому етапі війни дали можливість використовувати економічний потенціал завойованих країнах. У 1930-1940-вих рр. основою економіки Німеччини була військова промисловість. У 1939 р. її питома вага в загальному обсязі валової продукту становила 80 %. Кількість населення, зайнятого у воєнній промисловості протягом 1939--1943 рр., зросла в 2 рази і становила 5 млн. осіб. Дефіцит робочої сили Німеччина покривала за рахунок примусової праці військовополонених, мільйонів депортованих з окупованих країн.

Незважаючи на цілковиту мілітаризацію, німецька економіка була спроможна повністю забезпечити потреби фронту. Наприкінці 1943 р. стали відчутними серйозні труднощі в усіх галузях господарства. Порушував зв'язки між окремими економічними комплексами, основні галузі господарства відчували нестачу сировини, палива, людських і фінансових ресурсі. Починаючи з другої половини 1944 р. обсяги промислового виробництва різко знизилися. Цьому сприяли масові бомбардування союзників по нім. містам, у ході яких загинули 1 млн.. мирних німців, з лиця землі було стерто міста Кельн, Лейпциг, Гамбург.

Унаслідок занепаду сільського господарства скоротились посівні площі, знизився збір зернових, зменшилось поголів'я худоби. Різко знизилося споживання продуктів харчування. Дефіцит бюджету уряд намагався ліквідувати шляхом інфляції. Значно знизився добробут населення. Зрештою економіка Німеччини зазнала краху.

Не могла витримати тривалого суперництва з економікою Сполучених Штатів і японська воєнна економіка, хоча війна сприяла перетворенню Японії на індустріально-аграрну державу. Частка важкої промисловості у виробництві значно збільшилась. Водночас війна призвела до погір- шення становища населення: витрати на війну в 4 рази перевищували прибутки. Інфляція відчутним тягарем лягла на плечі населення. Рівень життя досяг найнижчої позначки за всю історію країни. З початком систематичних бомбардувань американської стратегічної авіації, втратою основних джерел сировини і продовольства економіка Японії була повністю розорена. Щоб хоч якось забезпечувати армію зброєю, японські інженери вдалися до заміни дорогих матеріалів на дешеві, досягши в цьому значної майстерності. Уся техніка випускалася з найменшим набором необхідних приладів і деталей. Масово почали випускатися одноразові літаки для камікадзе.

Радянський Союз після фашистської агресії опинився у важкому становищі. Були втрачені важливі промислові й сільськогосподарські райони, що призвело до падіння виробництва в умовах, коли фронт вимагав усе більше зброї. Завдяки героїчним зусиллям людей наприкінці 1941 р. становище вдалося виправити. У короткий термін за Уралом була створена могутня промислова база. Запрацювали 1,3 тис. евакуйованих підприємств.

У гіршому становищі опинилося сільське господарство. У 1942 р. було зібрано лише 1/3 зерна від довоєнного рівня. За допомогою жорсткої регламентації і розподілу вдалося уникнути голоду і забезпечити продовольством діючу армію.

З 1942 р. радянська економіка почала нарощувати випуск продукції. Так, виробництво літаків протягом 1942--1944 рр. збільшилося майже вдвічі і становило 40,9 тис. одиниць; що стосується танків, тут показники на 1944 р. були значно нижчими і становили 29 тис. одиниць (24,4 тис. одиниць порівняно з 1942 р.).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8