Анархізм в Росії: теорія та практика

Етап посткласичного анархізму базується на теоретичних доробках О.Борового, А.Солоновича, А.Кареліна, А.Гордіна, Г.Максімова, В.Ейхенбаума, А.Атабекяна.

На сучасному етапі формування пізнього посткласичного анархізму провідними лідерами в теоретичному осмисленні проблем анархізму є А.Ісаєв, А.Червяков, А.Шубін, П.Рауш, М.Цовша [75,с.12]. Характерною особливістю цього етапу є домінування синтетичних організацій, які є результатом компромісу, і тому активно діють на теренах таких країн як Франція, Італія (Федерація Італійських Анархістів), Польща (Федерація Анархістів Польщі), Україна, Росія. Вони прагнуть об'єднати різні течії анархізму на модерних засадах у рамках монолітної партійної структури [12, с.2]. Періодична зміна географічної "концентрації" теоретиків анархізму пов'язана із зміною політичних режимів, репресіями стосовно теоретиків, рівнем політичної свободи та політичним станом у суспільстві.

Власне еволюція анархізму - складний процес пов'язаний з пристосуванням теорії до нових історичних умов. Така зміна призводила до переосмислення певних ідеологічних, теоретичних установок з метою пристосування теорії до нових суспільних умов. Так, відбувся перехід від класичного до посткласичного анархізму, який взяв за основу цілу низку фундаментальних ідей класичного анархізму, але в оновленому вигляді висунув ряд нових положень. Такий перехід супроводжувався появою цілої низки нових течій та напрямів. Отже, посткласичний анархізм інтегрував два основних напрямки еволюції анархізму:

а) напрям відносної модернізації - зберігався значний зв'язок класичної та оновленої теорії (неокласичний анархізм);

б) напрям максимально радикальної модернізації - мінімальний зв'язок з класичною теорією з акцентом на власні теоретичні напрацювання, чи власні методи досягнення мети (некласичний анархізм).

С.Ф.Ударцев виділяє цілий ряд особливостей посткласичного анархізму:

- критичне ставлення до класичного анархізму у розумінні збереження теоретичних основ анархізму;

- більш розвинена методологічна основа, яка виробила містицизм та інтуїтивізм;

- наростання співпраці на основі толерантного ставлення до інших політичних течій: марксизму, лібералізму;

- активна інтеграція здобутків та напрацювань суспільних, природничих, гуманітарних наук для створення синтетичних теорій (політичних, філософських);

- постановка цілої низки проблемних питань (про співвідношення права та закону, про роль бюрократичного апарату);

- поява концепцій планетарного та космічного рівня;

- збільшення уваги у пізнанні людиною своєї індивідуальності, прав та свобод, творчості;

- дослідження та аналіз історичного розвитку держав.

Некласичні напрямки анархізму розробляли концепцію свободи особистості, вони ілюстрували незахищеність особистості на прикладах війн та революцій початку XX ст. [75,с.15-16].

1.2 Класифікація анархізму

Питання класифікації анархізму є досить дискусійним, оскільки науковці використовують різні підходи у дослідженні анархізму. Розроблялись класифікації на основі на основі ідеологічних, філософських, суспільних поглядів теоретиків анархістського руху. Розробкою класифікацій займались історики, політологи, філософи, економісти. Вони намагались дослідити диференціацію анархістської теорії.

Так, Ф.Я.Полянський у праці "Социализм и современный анархизм" використав традиційний поділ анархізму на анархо-індивідуалізм, анархо-комунізм. Всі течії анархізму (крім вчень М.Бакуніна, П.Кропоткіна та анархо-синдикалізму) науковець відносив до анархо-індивідуалізму. В анархо-індивідуалізмі він виділяв "християнський анархізм" (Л.М.Толстой), "антиінтелегентський анархізм" (Я.В.Махайський), "максимализм" (Е.Тагин) та власне анархо-індивідуалізм (видавництво "Індивідуаліст", О.Віконт, О.Боровий), "чистий анархізм" (Л.Черний), "революційний анархізм" (Я.Новомирський), "містичний анархізм" (Г.Чулков, В.Іванов). Дана класифікація не розглядала течії анархізму після 1917р. [75,с.11-20].

С.Н.Канев у своїй праці "Октябрьская революция и крах анархизма" виділяв такі ідейні течії в російському анархізмі: анархо-комунізм, анархо-синдикалізм, анархо-індивідуалізм. Паралельно виділялись відгалуження: анархізм-федералізм, анархізм-універсалізм, анархізм-біокосмізам, неонігілізм, "махайська течія", містичний анархізм, "мирні анархісти" (християнська течія - толстовство) [38,с.33-34].

Л.М.Спірін у своїй праці "Крушение помещичьих и буржуазних партий в России (нач. XX в.-1920 г)" розробив класифікацію на основі практичної діяльності різних організацій та анархічних груп. Він виділяв організації таких ідейних напрямків:

1) анархісти-комуністи (1903-1906, 1907-1908, 1917-1922 рр.);

2) анархісти-синдикалісти (1905-1906, 1908-1909, 1917-1926 рр.);

3) анархісти-махаєвці (1900 р.);

4) анархо-махновці (1918-1921 рр.).

Л.М.Спірін помітив, що в процесі еволюції анархістської свідомості відбувались певні "відгалуження": від анархо-комунізму - анархо-кооператори; від анархізму-синдикалізму - анархо-федералісти; від анархо-індивідуадізму - містичного анархізму, пананархізму, анархізму-універсалізму та біокосмізму [72,с.304-309].

В.Г.Графський в сучасному анархізмі виділяє такі ідейні напрямки: анархо-індивідуалізм, анархо-синдикалізм, анархо-фашизм, анархо-тероризм, анархо-капіталізм. Дана класифікація враховує ідеології анархізму та їхній зв'язок з ідеологіями тоталітарних держав [29,с.112].

На думку С.Ф.Ударцева, класифікація анархізму має враховувати цілий комплекс ознак, які базуються на еволюції анархістської свідомості. Для систематизації науковець використав літературний термін "класичний анархізм" у характеристиці періоду сер. XIX - поч. XX ст. Також автор врахував нові історичні обставини, які сприяли формуванню модифікованого анархізму - "посткласичний анархізм", а для характеристики еволюційної складової - поняття "неокласичний анархізм". У характеристиці перехідних форм вводяться поняття "ранній" та "пізній" анархізм. Отже, враховуючи всі вище перераховані обставини С.Ф.Ударцев пропонує таку періодизацію анархізму:

I. Класичний анархізм

1.1 Ранній (анархізм-колективізм, М.Бакунін);

1.2 Пізній (анархізм-комунізм, П.Кропоткін);

1.2.2 Християнський (Л.М.Толстой);

II. Посткласичний анархізм

2.1 Ранній

2.1.1 Неокласичний анархізм:

а) анархізм-індивідуалізм, неонігілізм (О.Віконт);

б) християнський ("непротивленческий") анархізм толстовців (В.Черкезов);

в) комуністичний анархізм, ідеї після 1917р.(анархо-універсалізм, анархо-кооператори), (А.Карелін, А.Атабекян);

г) анархізм-синдикалізм (Я.Новомірський, Г.Максімов, В.Волін);

2.1.2 Некласичний анархізм:

а) асоціальний анархізм (Л.Черний);

б) анархізм-гуманізм (О.Боровий);

в) анархізм-універсалізм (пананархізм), (А.Гордін);

г) анархізм-біокосмізм (А.Святогор, П.Іваницький);

д) містичний анархізм, ранній(Г.Чулков) та пізній (А.Солонович );

2.2 Пізній посткласичний анархізм (сучасний):

2.2.1 Сучасний неокласичний анархізм (анархо-синдикалізм, толстовство, анархо-індивідуалізм, анархо-комунізм);

2.2.2 Сучасний некласичний анархізм (містичний, біокосмізм, універсалізм);

2.2.3 Нові течії посткласичного анархізму (анархо-екологісти, "помаранчеві анархісти", синтетичний анархізм) [75,с.18-19].

В залежності від мети дослідження можуть використовуватись і додаткові класифікації, які грунтуються на систематизації ідей, теорій та організаційних форм анархізму. Так, відносно ставлення до релігії анархізм поділяють на атеїстичний (анархо-комунізм) та релігійний (християнський), позаконфесійний (містичний). В залежності від теоретичних планів стосовно майбутнього суспільного ладу анархізм поділяють: соціалістичний, комуністичний (анархо-комунізм, анархо-синдикалізм), постсоціалістичний (анархізм-універсалізм), анархо-капіталізм (напрям сучасного анархізму), що орієнтований на поєднання соціалізму та капіталізму. В залежності від рівня поширення теоретичних концепцій - планетарний (бакунізм) та космічний (біокосмізм, містичний анархізм). Залежно від пріорітетної проблеми стосовно майбутнього устрою - анархо-федералізм, анархо-кооперативізм.

Залежно від врахування перехідних форм в еволюції анархічної свідомості виділяють - антиінтелегентський (Я.Махайський), анархо-більшовизм (група "Робітнича опозиція"), анархо-максималізм. В залежності від ставлення до військових дій - антимілітаризм (толстовство), анархо-пацифізм та анархізм, що визнавав "справедливі" війни (вчення П.Кропоткіна). Залежно від участі в політичному житті анархізм поділяють: пасивний ("непротивленческий" - толстовство) та активний анархізм (більшість напрямів). Залежно від ставлення до терору - противники терору (толстовство, містичний анархізм) та анархо-тероризм (окремі напрямки анархо-комуністів, анархо-синдикалістів, анархо-індивідуалістів). В залежності від ставлення до революції - революційний (анархо-комунізм, анархо-синдикалізм), еволюційний та реформістський (релігійний).

Дослідник А.Л.Нікітін запропонував в основу класифікації покласти поділ на три ідейні напрями:

1) залежно від способів боротьби "вільної особистості " проти держави (терор, експропріація, бунт);

2) напрямки, що в основу своєї діяльності поклали боротьбу з "капіталістичним ігом" за допомогою перерозподілу національних багатств (анархо-кооператори, анархо-синдикалісти);

3) напрями, які прагнули звільнити особистість від ідеологічного "пресу" держави та релігії. Звільнення грунтувалось на самовдосконаленні особистості [58,с.90].

Отже, в науковій літературі розроблена ціла низка класифікації, які базуються на різних підходах до дослідження анархістського руху. Варто зазначити, що кожен з напрямів у анархізмі був самодостатнім, оскільки крім ідеологічної основи анархістські ідеї мислителів втілювались практично.

Ідеї безвладдя, свободи та рівності набули поширення під час народницького руху, вони мали місце в революційних подіях 1905-1907 рр., 1917 р., періоду громадянської війни 1917-1922 рр.

На думку анархістів, узурпація влади більшовиками після 1917 р. породила жорстку централізовану систему державної влади в, якій особистість втрачала можливість вибору: "большевики - ныне царствующая самодержавная коммунистическая партия, - воспользувавшись доверием рабочих захватили власть в свои руки, насадили чрезвычаек… задушили всякую мысль… а сами, завладев фабриками и заводами, хлебом и всем, чем владела буржуазия… стали неограниченно властвовать" [41,с.324]. Цілий ряд стосовно майбутнього радянської держави були трагічно пророчими для російського народу.

Зокрема Р.Даль писав, що державна влада базується на примусі та авторитеті управління, а людській натурі притаманний автономізм. Історія довела, що остаточного вирішення цього конфлікту не існує - отже, стверджують анархісти, тільки стан безвладдя буде найбільшим досягненням людства. Державницький напрям спростовує такий підхід, справедливо вважаючи, що досягти стану, який пропагують анархісти неможливо - утопія. На цьому суперечки щодо можливостей анархізму не закінчуються, бо приклади існування такого стану знайти можна, слід згадати про племена (Eskimo) на пн. Канади, які століттями жили без держави об'єднуючись сім'ями в маленькі групи. На прикладі цих суперечок впадає в око та особливість, що причиною конфлікту не є постулати анархізму, а лише їх здатність до нормального функціонування [12,с.1].

1.3 Основні ідеологічні напрямки

Традиційно визначають чотири основні напрями в анархізмі - індивідуалістичний (М.Штірнер), мютюелістичний (П.Прудон), колективістський (М.Бакунін) та комуністичний (П.Кропоткін). Такий поділ базується на ставленні ідеологів анархізму до права власності та до майбутнього суспільного устрою [пон,с.11].

Так, найпершим можна вважати анархо-індивідуалізм Макса Штірнера (справжнє ім'я Йоган Шмідт) (1806-1856 рр.). М.Штірнер - представник німецької політико-правової та філософської думки.

Навчався у Берлінському університеті. З 1844 р. працював вчителем німецької мови в жіночому пансіоні. Згодом займався літературною діяльністю. Після розчарувань у державних посадах стає підприємцем та розпочинає власну торгівельну справу. Зайнявшись торгівлею Штірнер у повній мірі відчув тиск держави та великого капіталу, які "притісняли" дрібного власника у свободі торгівлі.

Ідейний світогляд М.Штірнера формувався у міському гуртку "Вільних" (1842 р.), що об'єднав науковців, публіцистів, торговців, студентів. Члени гуртка обговорювали причини консервативності та реакційності держави. На думку членів гуртка, основною причиною консервативності була релігія, яка гальмувала реформи, науковий та суспільний прогрес [38,с.52].

Основи індивідуалістичної теорії викладені у праці "Єдиний та його власність" (1844 р.). До основних "постулатів" даної теорії відносять: вищість особистих інтересів людини, індивідуалізм, що переростає у егоїзм, захист приватної власності та невтручання влади у життя громадян. Вихідним положенням індивідуалістичної теорії є - культ "Я" незалежної, автономної, самодостатньої особистості, яка має звільнитись від усіх обмежень. М.Штірнер називав себе "смертельним ворогом держави", яка обмежує свободу особистості. На думку М.Штірнера, у держави є тільки одна альтернатива: "вона або я" [37,с.65].

Майбутнє суспільство М.Штірнер бачив без держави, замість неї створювався "союз егоїстів". Штірнер вважав, що мільйони стражденних егоїстів об'єднавшись зметуть державу [38, с.54]. Звільнившись від обмежень особистість починає ставити власний інтерес вище всього, так формується девіз егоїстів: "Для мене немає нічого вищого за мене!". Рушієм суспільних змін Штірнер вважав, бунт особистостей, які визнають основним законом власне благо. Штірнер у своїй теорії досить чітко розмежував поняття бунту та революції. На думку Штірнера, революція передбачає зміну існуючих суспільних та державних умов, тобто в своїй основі революція несе певний устрій. Бунт на думку Штірнера, несе можливість задоволення власного блага: "достигнуть того, чтобы не нас устраивали, а мы устраивались бы сами и не возлагали надежд на различные институты" [38,с.62].

Теорія М.Штірнера відкидала необхідність ведення політичної боротьби. Натомість пропонувалось ведення економічного спротиву, який мали очолити економічні організації типу "суспільних пекарень" (професійних об'єднань): "рабочим стоит лишь остановить работу, взглянуть на виработаные продукты, как на свои, и пользоваться ими" [38,с.66].

Індивідуалістична теорія відкидала необхідність створення політичних партій, оскільки індивідуалізм та партійна відповідальність - несумісні. Егоїстичний "Я" повинен завжди враховувати власні інтереси, отже потрапивши до будь-якої партії особа повинна використовувати її у власних корисливих цілях, якщо власні інтереси та інтереси партії розбігаються її слід покинути.

Поява книги Штірнера в Росії стала каталізатором для розробки проблеми звільнення особистості в революційно-демократичному русі. Так, В.Г.Белінський розмірковуючи про егоїзм визначав його як другорядну та руйнівну складову життя людини: "это - разъедающее, а не связывающее начало… ". На думку мислителя, в чистому вигляді егоїзм спонукає особистість до втрати моральних принципів. В.Г Белінський розглядав суспільство як сукупність особистостей, які мають дуалістичні інтереси: власні інтереси та інтереси суспільні [37,с.56-57].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14