Анархізм в Росії: теорія та практика

Регіональні представники анархістського руху міст Ярославля, Нижнього Новгорода, Єкатеринбургу, об'єднавшись з лібералами утворили "Движение против насилия "(ДПН) [93].

Більшість анархістських організацій, що діють на території пострадянського простору проголошують, що керівництво Російської Федерації намагається підмінити право союзних республік на самовизначення неофедералістською теорією, яка містить неоімерський колорит. Дана теорія ґрунтується на розподілі сфер впливу, оскільки, і до сьогодні російські військові формування та бази перебувають на території Абхазії, Грузії, Придністров'я, України. Отже, не зважаючи на популістський та комерціалізований колорит сучасної анархістської теорії, вона у більшості випадків виступає за мир та як не парадоксально, за демократію, оскільки вона відкриває ширші можливості, ніж авторитарна держава у реалізації анархістської теорії. Анархістські організації Білорусії досить відверто описують авторитарну політику президента Лукашенка, який за допомогою вірної "номенклатури" гальмує поступальний розвиток Білорусії та не випускає її з орбіти російського впливу [84].

Російські соціологи у дослідженні суспільних процесів, що відбуваються на пострадянському просторі, зазначають, що все суспільство внаслідок невдало проведених реформ пережило своєрідну "анархізацію". Даний процес ознаменувався криміналізацією суспільного життя, що проявилась як у верхах, так і серед простих громадян. Влада у період, коли суспільству був необхідний арбітр для вирішення різних проблем, проголосила гасло "Обагащайтесь!". Даний підхід на шляху прискореного реформування зробив одних мільйонерами, а інших декласованими пролетарями, маргіналами. Але, звичайно, саме суспільство знайшло вихід, оскільки талановиті інженери та педагоги поповнили ряди дрібних підприємців, кваліфікованих робітників, будівельників, в перспективі саме ці верстви претендують стати середнім класом. Науковці зазначають, що понад 50% грошового обороту знаходиться поза сферою державного впливу, а анархісти трактують цю тезу, як можливість відмови від держави у майбутньому: "Страх перед идеологией, желание урвать побольше теми, кто наверху, и борьба за выживание тех, кто внизу, препятствуют любому макрообъяснению происходящего на уровне повседневной жизни. Между тем идеология имеется -- это идеология негативной мобилизации, предоставляющая каждому идеал негативной свободы -- свободы от вcего" [71,с.22].

Отже, теорія анархізму у повній мірі відродилась на територія пострадянського простору, оскільки представлена низкою течій та напрямів, які відрізняються формами та методами боротьби з державою та владою. Частина анархістських організацій намагається реалізувати власну теорію, інтегрувавшись у владу, а інша частина залишається на радикальній платформі та поповнює опозиційні до влади напрями.

3.2 Сучасні українські реалії анархізму

На початкових етапах відродження теорії анархізму українська складова даного руху перебувала в орбіті загальносоюзних організацій, але з проголошенням незалежності Української держави перед представниками регіональних течій анархізму постали нові можливості та організаційні завдання. Не зважаючи на схожі назви та спільні ідеологічні завдання, більшість анархістських організацій України проводять автономну політику.

Серед анархістських течій найбільш поширеним напрямом в Україні є анархо-синдикалізм. Синдикалісти України утворили "Революційну Конфедерацію Анархо-Синдикалістів"(РКАС). У своїй теорії вони відстоюють ідею реорганізації суспільства за профспілковим зразком. Територіально даний напрям тяжіє до сходу України. В ідеологічному плані даний напрям є найбільш консервативним, але у сучасних умовах синдикалісти вже не використовують терор як засіб впливу на суспільство. Даний напрям репрезентований дрібними групами, які популяризують ідеї анархо-синдикалізму через Міжнародну Асоціацію Трудящих.

На сайтах у Інтернеті анархо-синдикалісти розміщують статті: "Размышления о анархизме в пост-социалистическом мире ", "Зачем человеку государство?" в яких представники данного напряму обгрунтовують необхідність суспільних змін. Реорганізацію суспільства вони планують провести за допомогою децентралізації влади, тобто вони обгрунтовують ідею "колективної демократії" у дрібних громадах, які почнуть представляти інтереси простих трударів. На загальнонаціональному рівні на думку синдикалістів, мають вирішуватись найбільш загальні проекти,"заповіді" з якими погоджуються всі [92].

Інший напрям анархізму репрезентують синтетичні організації, які у своїх лавах об'єднують представників різних течій анархізму. Оскільки, ці організації є наслідком компромісу з владою, вони визнають закони встановленні державою. Характерною особливістю цих організацій є об'єднання прихильників у рамках єдиної партії, які реєструються державою для здійснення своєї статутної діяльності. Серед таких організацій на території України варто виділити "Союз Анархістів України"(САУ), який утворився у серпні 1999р. в Одесі [12,с.3]. В основі теорії синтетичного анархізму лежить ідея зменшення ролі бюрократичного апарату та апарату примусу, які в умовах формування нового інформаційного суспільства тиснуть на творчу особистість.

Лідером цієї партії є Вадим Чорний. Представники даного напряму популяризують свої ідеї за допомогою Інтернету де розміщене їхнє інтернет видання "Набат". На сторінках цього видання знаходиться програма САУ, яка передбачає, що: "кінцевою метою правого анархізму - анархія в умовах приватної власності" [www].

Досить цікавим є практичний аспект діяльності САУ, оскільки крім пропаганди своїх ідей, вони у Одесі взяли курс на охорону пам'яток історії та архітектури від недоцільних реконструкцій та підприємницьких зазіхань. Вважаючи Українську державу багатонаціональною та полікультурною вони виступають за впровадження російської мови як другої державної. У 2006 році Печерський районний суд Києва розглядав позов лідера САУ до президента України В.А.Ющенка. Позивач - В.Чорний, вимагав скасувати Президентський Указ №793 "Щодо увіковічнення пам'яті діячів УНР та ЗУНР" у тій частині де йдеться про увіковічнення пам'яті С.Петлюри, якого В.Чорний характеризував як антисеміта та погромника. Дана справа викликала грандіозний резонанс серед партій націоналістичного спрямування, які на сторінках газети "Персонал плюс" розпочали критику САУ [19,с.7].

В Інтернеті опублікована відозва САУ від 22 вересня 2006р. про "Подвійні стандарти української влади в питаннях Голокосту та ескалації націоналізму в Україні" [84].

Іншим анархістським напрямом є - "помаранчевий" анархізм. В основі ідеології даного напряму лежить прагнення втілити постмодерні ідеї в політиці. Серед ідеологів даного напряму в Україні варто виділити О.Новікова та Ю.Духоніна. У практичній діяльності даний напрям відзначається проведення вуличних спектаклів, вистав, святкувань. Не зважаючи на мінімальний зв'язок з ідеологією анархізму даний напрям домінує на території пострадянського простору.

Севастопольський представник даного напряму О.Соф'яник у 1995 р. був затриманий СБУ через отриманий лист, в якому псевдореволюційна організація "Київська Організація Фракції Червоної Армії" закликала анархістів до революційного виступу. Власне співробітники СБУ перехопили листування представників однієї організації, які вирішили пожартувати [12,с.3].

Досить часто представники "помаранчевого" анархізму проводять епатажні акції на кшталт заходу "День Незалежності з Махном", що відбулось 24 серпня 2006 року на території Гуляйполя. В рамках святкування було організовано конкурс "боді-арту", літературні читання, що вражали присутніх сміливістю слова, показ фільму М.Каптана "9 життів Нестора Махна", катання усіх бажаючих на тачанках під чорними прапорами [55,с.12]. Як зазначає А.Біденко, дані акції носять комерціалізований характер та спрямовані на залучення коштів [12,с.3].

Тобто, сучасний український анархізм - суміш класичних текстів М.Бакуніна, П.Кропоткіна та революційних закликів, які спрямовані на привернення уваги. Більшість "неоідеологічних" доктрин анархізму пропагують відмову від боротьби за створення довершеного соціуму без примусу та насилля. Натомість, анархістська доктрина пропагує внутрішню зміну особистості, що проявляється у "внутрішньому бунті" особистості проти несправедливості. Головним та магістральним напрямком, на думку анархістів, є робота з підростаючим поколінням у напрямі створення індивіда вільного від соціологізації [1,с.3]. Дана робота полягає у періодичних зборах, обговореннях політичних процесів, святкуваннях та масових заходах. В більшій мірі такі "лекції" зведені до обговорення романтики громадянської війни та розгляду постаті Н.Махна.

Історично склалось, що анархістська доктрина в більшій мірі поширена на сході та півдні України. На нашу думку, це пов'язано з грандіозною урбанізацією цих регіонів, в яких чисельність молоді досить велика. Якщо характеризувати причини поширення анархізму саме у цих регіонах, то варто зазначити, що перехідний етап від радянського періоду до новітнього Україна переживала досить болісно в рамках діяльності різних молодіжних організацій та спортивних секцій. На даному етапі влада не змогла заповнити цей організаційний вакум, який спряв кризі організації дозвілля молоді. Цей вакум заповнили андеграундні молодіжні субкультури: панки, репери тощо, які в більшій мірі носять маргінальний характер.

Молоді особи в умовах панування ідеї "долара" реагують відповідно: або адаптовуються до нових умов, або починають боротьбу з таким станом речей. На нашу думку, дана незгода проявляється у конфліктах між поколіннями та конфлікті на рівні "Я - Суспільство". Інколи такий конфлікт носить відверто максималістський характер, оскільки молодь справді вірить у можливість радикальних та докорінних змін. Ця незгода виявляється у графіті, "важкій" музиці та цілій низці інших проявів. Важливе місце займає "антисоціальна" реклама алкоголю, тютюну, телевізійна жорстокість, які заполонила телеефір. Саме такі фактори, які влада "не бачить" чи свідомо ігнорує, сприяють моральному розкладу суспільства, в якому влада бачить тільки наслідки, не аналізуючи причин цих процесів.

Все це викликало гостру дискусію серед різних генерацій анархістів. Старше покоління ( покоління "90-х") брало участь в екологічних акціях, маніфестаціях, основною метою яких було задоволення корпоративних інтересів, спрямованих на загальне благо. Нова генерація анархістів - "XXI ст." спрямувала свою діяльність на задоволення власних індивідуальних інтересів. Досить сильно простежується споживацький характер сучасного анархізму [93,с.3].

Європейські дослідники сучасного українського анархізму зазначають, що Україна є перспективною в рамках створення анархістських організацій, які в майбутньому будуть носити опозиційний до влади характер. Але перешкодою на шляху поширення анархістських ідей були: історичне минуле держави періоду сталінських репресій та відсутність централізованої організації європейського зразка на кшталт монолітної Федерації Італійських Анархістів [12,с.3].

В умовах несформованості громадянського суспільства будь-яка опозиційна діяльність можлива доти, доки вона не торкається економічних питань. Через це українські групи анархістів надзвичайно автономні в ідеологічному та фінансовому плані. Вони використовують всі можливі заходи: відкривають платні сайти, організовують святкування та вечори з метою "вижити" в сучасних умовах [12,с.4].

Цікавою є подія, яка репрезентувала не організаційну ініціативу певної організації, а особисту ініціативу мешканця Кременчука - пенсіонера-десантника, який "незаплановано" встановив пам'ятник Н.Махно на одній з вулиць міста у 2006р. Дозволу на встановлення пам'ятника у міської влади ініціатор не брав, що сприяло дискусії серед політиків стосовно доцільності цього просвітницького акту [15,с.16].

Міський голова Кременчука відповідаючи на депутатський запит з цього приводу підтримав ініціативу пенсіонера, який у місці встановлення пам'ятника попередньо очистив сміттєве звалище та висадив кілька дерев. Визначальним у рішенні міської влади залишити пам'ятник був факт створення даного монументу за кошти пенсіонера.

Як зазначив даний факт, інколи особиста ініціатива громадян носить більш прогресивний характер, оскільки спонукає владу показати власне ставлення до дражливих проблем у нашій історії. На нашу думку, люди, які заплющують очі на суперечливі проблеми минулого, не мають майбутнього [47,с.8].

Отже, підводячи підсумок варто зазначити, що теорія українського анархізму на сучасному етапі переживає процес модернізації та адаптації до нових суспільних умов. І напевно, не варто виключати дану теорію з політичної арени, оскільки споживацтво, пасивність у роботі з населенням є характерними рисами сучасного суспільства. Враховуючи дані тенденції необхідно сказати, що на сучасному посткомуністичному просторі анархістська теорія переживає своє "друге народження".

Висновки

Будь-яка теорія, яка обґрунтовує необхідність кардинальної трансформації суспільних взаємовідносин, залишається лише теорією без спроб практичної реалізації її постулатів. Такий шанс на практичне втілення теорія анархізму отримала саме на теренах Російської держави.

Однією з основних причин такого грандіозного поширення анархізму в Росії було нівелювання ролі простої особистості у абсолютистській державі. Держава пропонувала преференції капіталу, надавала станові привілегії обраним та сакралізовувала "богообрану" владу. Не випадково, що саме XIX ст. ознаменувалось появою "народних будителів" серед інтелігенції. Вони сформували та матеріалізували новий нігілістичний (анархістський) тип політичної свідомості. Під впливом їхніх ідей частина інтелігенції виступила проти багатовікової моделі суспільних взаємовідносин, що робила одних господарями, а інших безправними рабами.

Грандіозний вклад у розвиток анархістської теорії зробили два російські мислителі-революціонери: М.Бакунін ( основоположник колективістської теорії анархізму) та П.Кропоткін (основоположник комуністичної теорії анархізму). Отже, зароджується нова теорія, що поєднала в один комплекс політичні, економічні, соціалістичні, філософські ідеї майбутнього революційного реформування. Дана теорія протиставила абсолютизму ідеї свободи, федералізму, децентралізму, аполітизму та добровільної асоціації вільних громадян.

Важливо відмітити, що анархістська теорія ніколи не була монолітною в контексті "ідеалу" майбутніх суспільних перетворень. Спектр практичної діяльності анархістів коливався від мирних, пропагандистських методів боротьби та принципу "непротивления злу насилием" - християнській анархізм, до тактики змови та "безмотивного" терору, який проводили анархо-комуністи. Серед різновекторних напрямів анархізму слід виділити три самостійні ідеологічні напрями: анархо-комунізм, анархо-синдикалізм, анархо-індивідуалізм. Кожен з цих напрямів мав низку течій, що диференціювалися залежно від ідеологічної мети, форм та методів боротьби у досягненні бездержавного ідеалу [38,с.200]. Консолідуючим фактором, що об'єднував майже всіх анархістів, є заперечення державної форми організації суспільства (антиетатизм) та відмова від використання державних органів влади (акратія) [12,с.25].

Анархістська теорія та практика еволюціонували в ході революційної трансформації держави та суспільства. Анархісти у повній мірі прагнули реалізувати власну ідеологічну доктрину, але спроби утворити монолітний анархістський блок та об'єднати ідеологічно розрізнені сили були провальними. Про це свідчать результати об'єднавчих з'їздів 1917 р., 1918 р..

У теорії анархізму необхідно виділити основні магістральні напрями, які диференціювали теорію анархізму та власне визначали практичні методи боротьби:

- Прагнення до повної свободи дій особистості у консервативному, державному суспільстві (бунтарська течія у народництві),

- Боротьба за звільнення праці від капіталістичного "іга" та боротьба за кращі умови життя, які можуть бути досягнуті за допомогою перерозподілу національних багатств (синдикалізм та кооперативний рух),

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14