Явище синонімії у літературознавчій термінолог

Синонімічні пари літературознавчої термінології представляють окремі різновиди синонімічних відповідностей:

«слово - слово»: ескіз - зарисовка, етюд - студія, зіткнення - конкатенація тощо;

«словосполучення - словосполучення»: готичні романи - романи жахів, дискриптивна поема - описова поема, вольність поетична - ліцензія

поетична (двокомпонентні), історико-культурна школа - культурно - історична школа, психологічний метод у літературознавстві - психо-логічний напрям у літературознавстві (багатокомпонентні) та ін.;

» слово - словосполучення»: буколіка - буколістична поезія, метр - віршовий розмір, діалог - діалогічна мова, класика - класична література та под.

Серед способів словотворення однослівних термінів-синонімів виділяємо наступні:

суфіксальний (повтор - повторення);

префіксальний (величання - звеличання);

суфіксально - префіксальний (дар - обдарованість);

основоскладання (дистих - двовірш);

словоскладання (пейзаж - крайобраз).

Синонімічні пари термінів-словосполучень літературознавчої термінології у більшості представлені типовими словотворчими моделями: квалітативне віршування - якісне віршування, вірш прозою поезія в прозі. Інколи синонімом до терміносполуки виступає номінативна одиниця, утворена сполученням двох іменників семантично і стилістично рівноправних: пейзажна лірика - лірика-пейзаж, не виключені й варіації у коренях: менніппова сатира - менніппова сатура.

У синонімічних парах структури «слово - словосполучення» в однослівній назві означуване слово компенсується граматично навантаженою флексією: гліконівський вірш - гліконей, (- ей - парадигма ч.р., одн., Н.в.), основоскладанням: житійна література - агіографія (грецьк. hagios - святий, grapho - пишу), безафіксальним словотворенням: блатна мова - блат, заумна мова - заум, чи префіксально-суфіксальним способом словотворення: назва твору - заголовок.

На відміну від однослівного терміна, термін-словосполучення є більш конкретною номінацією, оскільки «словосполучення - це перший ступінь у конкретизації лексичних значень слів «[75,87].

Атрибутом у термінологічних словосполученнях-синонімах можуть виступати відносні прикметники: авантюрний роман - пригодницький роман, оповите римування - кільцеве римування, віршовий рядок - вірш, якісні: стиль новий - стиль сучасний, чисте мистецтво - мистецтво для мистецтва, «кривий ямб» - хоріямб, і присвійні: жіноча рима - паракситонна рима, авторський переклад - автопереклад, чоловіча рима - окситонна рима. У складі термінологічних словосполучень якісні прикметники не виступають у формах ступенів порівняння, не вказують безпосередньо на якість, а виражають лише загальну, уже сталу, незмінну ознаку.

Атрибути у термінологічних сполуках можуть виражатися складними прикметниками, наприклад: історико-культурна школа - культурно-історична школа, порівняльно-історичний метод - компаративізм тощо.

Окремі прості терміносполуки утворюються за моделлю: «іменник у Н.в. + іменник у непрямому відмінку»: комедія масок - комедія дельарте, поезія в прозі - вірш прозою. Інколи стрижневий компонент одного з синонімів може бути виражений віддієслівним іменником: спадкоємність у літературі - традиції у літературі. Трапляються випадки творення термінологічних словосполучень на основі ускладнених компонентів у вигляді прикладки: вірш-пейзаж - пейзажна лірика.

Моделям, в яких залежне слово виражається іменником у непрямому відмінку, притаманне використання форм орудного, родового і місцевого відмінків: поезія в прозі - вірш прозою, мистецтво для мистецтва - штука для штуки, романи жахів - готичні романи, інструментовка вірша - звукова інструментовка. У склад словосполучень входять і прийменники разом з іменниками у непрямих відмінках, але їх кількість незначна.

Те, що літературознавчим термінам-словосполученням, які вступають у синонімічні відношення, не притаманна модель: «іменник у Н.в. + іменник у З.в.», підтверджує факт існування такого виду зв'язку, як слабке керування, пор.: реституція тексту - реконструкція тексту, назва твору - заголовок, лінгвістика тексту - транслінгвістика.

Словосполученням-синонімам, у яких атрибутом виступає прикметник, властиве узгодження, напр.: менніппова сатира - меніппова сатура, двоголосе слово - двоголосся, гліконівський вірш - гліконей тощо; для три-, чотирикомпонентних - поширене узгодження: українська література ХХ століття - новітня українська література, здогадна мова - невласне-пряма мова, де залежні компоненти вважаються складеним словом.

Трикомпонентним словосполученням іноді властиві два типи підрядного зв'язку: узгодження і слабке керування (напр.: «переносне значення слова» - троп). Специфічним для таких синонімічних утворень є слабке керування і повне узгодження відповідно, як от: фігура поетичної мови - поетична фігура, мистецтво для мистецтво - чисте мистецтво.

У термінологічних словосполученнях літературознавчої термінології з узгодженням нерідко на першому місці знаходиться головне слово, що називає лексичне значення поняття, а ознака залежного з часом приглушується, пор.: адресат ліричний - ти ліричне, метод художній - метод творчий.

У структурному типі «словосполучення - словосполучення» допускається варіант, утворений прийомом інверсії (образна аналогія - аналогія образна).

Таким чином, спосіб найменування спеціальних понять шляхом залучення до термінолексики номінативних одиниць різних видів синонімічних відповідностей належить до традиційних і зберігає свою високу продуктивність у сучасній українській науковій мові.

Літературознавча термінологічна синонімія представлена моделями номінативних одиниць, які характеризуються подібними словотворчими і морфологічними ознаками, що і загальновживана лексика літературної мови. І все ж таки виділяємо окремі особливості творення термінів-синонімів, властивих лише літературознавчій терміносистемі (тип узгодження у словосполученнях слабке керування, незначна кількість у терміносполуках прийменників разом з іменниками у непрямих відмінках, субстантивація дієслівних і прикметникових форм, повна або часткова націоналізація і транслітерація іншомовних слів тощо).

2.2 Основні риси синонімічних відношень між термінами літературознавства

Найточніша передача наукового поняття - одна з основних вимог до терміна. На відміну від загальновживаного слова, що виражає загальні уявлення або побутові поняття, термін реалізує своє значення у повному обсязі лише в умовах спеціальної комунікації.

Певний час вважалося, що синонімія у термінології - явище неприроднє, а якщо факти синонімії термінів підтверджувались, то кваліфікувались як небажані, хоча мали місце спроби пояснення існування термінів-синонімів у функціонально-стилістичному аспекті [20,85].

На сьогодні синонімія у термінології сприймається не тільки як «негативна неуникненість при становленні статуса терміна» [2,9-10], але й, за думкою багатьох науковців, продовжує існувати в оформлених терміносистемах як природнє явище. Синонімія також здобуває статус повноправного виду відношень у сфері фіксації термінів (А. Крижанківська, А. Шнирельман та ін.).

Синонімічні відношення у ряді терміносистем, зокрема в гуманітарних, - явище ймовірне і, на думку термінознавця Б. Михайлишина, не завжди шкідливе [44,3]. Мотивується це прагненням уникнути повторів, а також найбільш точно і повно відобразити поняття, що і призводить до існування термінів-синоні-мів.

Синонімія, як повний або частковий збіг значень двох або кілька слів, у термінології має свою специфіку «функціональної комунікативної діяльності за своїм лексичним і семантичним складом» [44,7], простою чи складною структурою.

Результати семного аналізу термінів, їх частиномовного походження, дозволяють визначити поняття «тотожність значень» як повний збіг їх вищезгаданих характеристик і «близькість значень», що прогнозує неповний семантичний збіг і частиномовну похідність. Такий підхід у розумінні синонімічних зв'язків лежить в основі кваліфікації термінів на дублети (абсолютні, повні, ідентичні, яких у літературознавчій терміносистемі близько 24%) і семантичні синоніми (термін Б. Михайлишина) (неповні, ідеографічні, квазісиноніми та ін. -76%).

Недостатність традиційного визначення синонімічних зв'язків шляхом співставлення значень термінів зі словесними дефініціями вважаємо суттєвою підставою для наголошення на функціональній сфері при вивчені термінів-си-нонімів. Функціональна сфера уможливлює двоєдність термінів як «професійних знаків (план змісту) і понять (план вираження)» [44,8].

Подібний аспект дослідження термінологічної синонімії має свої особливості, пов'язаний з їх вживанням у наукових текстах різної складності.

В українській літературознавчій термінології як системі з визначеними типами парадигматичних взаємозв'язків між її елементами синонімічна організація прийнятна на рівні взаємовідношень термінів-дублетів.

Природну дублетність розуміємо як наявність ідентичних у лексико-семантичному і граматичному плані корелятів, котрі ввійшли до складу українського термінофонду при наявності «різнонаправлених і різночасових тенденцій у процесі його формування» [44,8]. Семантична ідентичність, однаковий словотворчий і словосполучниковий діапазон - важливі вимоги, що мають місце у досліджені термінів-дублетів, і це підтверджується можливістю їх повної взаємозаміни на функціональному рівні, пор.: живопис - малярство, бандурист - кобзар, сонет - магістрал тощо.

Дублетність термінів-словосполучень (терміносполучень - Б. Михайлишин) - явище більш складне у літературознавчій термінології, ніж однослівних термінів, і певною мірою пов'язане зі стилістикою наукового тексту, його функціональними параметрами (напр.: мандрівні сюжети - «бродячі сюжети», квалітативне віршування - якісне віршування, авантюрний роман - пригодницький роман тощо).

Семантичним синонімам, яких у літературознавчій термінології значно більше, ніж дублетів, притаманний цілий ряд розбіжностей: від різних семантико-граматичних відмінностей до стилістичного й емоційного акцентування синонімічних корелятів, їх функціонального навантаження в текстах. Семантичні терміни-синоніми як слова, так і терміносполучення - мають певні відмінності хоча б за одним компонентом їх семного складу (без порушення предметно-логічної основи їх значень) або ж на словотворчому чи сполучневому рівнях (напр.: інструментовка вірша - звукова інструментовка, здогадна мова - невласне-пряма мова, ономатопея - звуковідтворення).

Спостереження доводять, що вживання семантичних термінів-синонімів зумовлене:

- бажанням уникнути надмірних повторів одних і тих же лексем;

- неоднаковою науковою строгістю текстів, що передвизначає вибір термінів різної понятійності й розповсюдженості. Важливу роль тут відіграє прагнення передати у випадку необхідності національні, історичні та інші особливості тексту;

- наявність у наукових текстах лексем з емоційно-естетичним і суб'єктив - ним відношенням до викладених фактів і мало відчутних конотативних нашарувань, від яких, за словами Т. Панько, «термін у контексті не завжди вільний» [55,90].

Функціональні можливості неповних термінів-синонімів значно більші, ніж дублетних. Досліджуючи подібну проблему, Є. Мягкова зазначає: «кожний член такого ряду (синонімічного) виконує свої індивідуальні функції у процесі професійного спілкування, не ускладнює його, а робить більш чітким. Тому синонімія у термінології не може розглядатися як недолік «[47,1].

Семантичні терміни-синоніми, диференціюючись за функціональними відмінностями, поділяються на такі групи:

синоніми у функції заміщення;

синоніми у функції тлумачення;

синоніми у функції кваліфікативності.

У функції заміщення (близько 46%) знаходяться перш за все однозначні терміни, які, не володіючи суттєвою семантичною різницею, характеризуються різними словотворчими потенціями, і поділяються на три формально диференційні підгрупи:

а) у тлумаченні обох членів яких беруть участь терміни, що знаходяться у синонімічних відношеннях, напр.: Відродження - Ренесанс, пейзаж - край-образ, герой - персонаж і под.;

б) у тлумачені одного з подібних семантів бере участь його термін-синонім (восьмивірш - октава - сициліана, паліндром - перевертень - «рак літеральний» - рак, конфлікт - колізія тощо);

в) у тлумачені яких терміни, що знаходяться у синонімічних відношеннях, участі не беруть (образ - персонаж, течія - напрямок, інтермедія - інтерлюдія та ін.).

Певна частина термінів у функції заміщення представлена різноструктурними терміносполученнями: стилістична фігура - фігура поетичної мови, новітня українська література - українська література ХХ століття, кільцеве римування - оповите римування тощо.

Одним із важливих критеріїв розмежування термінів-синонімів у функції заміщення і тлумачення слід вважати різний ступінь їх зрозумілості, мотивації, вживаності, семантичної прозорості тощо.

Значна частина синонімічних кореляцій у функції тлумачення (приблизно 27%) - це терміни-слова і терміни-словосполучення. Їх використання в основному залежить від спеціального призначення тексту, коли залежно від стилю представлена собою діалектична єдність «то слово, то сполучення виступає на перший план» [70, 162-163], напр.: агіографія - житійна література, віршове закінчення - клаузула, діалог - діологічна мова та ін.

Конотативний підбір мовних засобів найбільш ефективно здійснює синонімічна кореляція - «разючий прийом, що відстояв себе в узуальному плані, - на думку Т. Винокура, - заснований на зіставленні слів, які вступають у контекстно зумовлені синонімічні відношення» [9,152].

Особливість термінів, що мають конотативне забарвлення (близько 30%), полягає перш за все у комплексному характері їх вивчення, що передбачає врахування історичної, культурної, естетичної та інших специфік.

Ряд термінів здобуває позитивні чи негативні конотативні відтінки шляхом приєднання прагматичних маркерів або індикаторів, що надають термінам ознаку професійності.

Таким чином, терміни-синоніми у функції кваліфікативності це терміни, що мають крім денотативних компонентів конотативні співзначення. Останні знаходимо і в межах одного слова (бібліоман - бібліофіл, акмеїзм - адамізм, етюд - студія), і у так званих індикаторах або маркерах (вірш-пейзаж - пейзажна лірика, байковий вірш - свобідний вірш - вольний вірш).

Отже, синонімічність у межах літературознавчої термінології вважаємо особливим видом лексико-семантичних відношень. Причинами існування термінів-синонімів виступають як внутрішньолінгвістичні, так і позамовні фактори. Актуалізація одного з критеріїв визначення однозначності (логіко-граматичного або комунікативно-прагматичного) дає можливість розрізняти серед номінатів дублети і семантичні синоніми, а останні диференціювати залежно від функцій (заміщення, тлумачення, кваліфікативності).

Таким чином, всебічний аналіз синонімічних рядів доводить, що:

явище синонімії у галузі літературознавчої термінологічної лексики характеризується особливостями, зумовленими специфікою позначуваних наукових понять;

відмінності між синонімічними термінами можуть набувати функціональної цінності й підтримувати співіснування синонімічних термінів у терміносистемі;

вживання термінів-синонімів у потоці української наукової мови підпорядковане принципу комунікативної доцільності;

словотворчі моделі різних видів синонімічних відповідностей і шляхів виникнення подібні до будови загальновживаних слів української літературної мови, проте відбивають загальноприйняті норми творення термінологічних одиниць.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5