Явище синонімії у літературознавчій термінолог

1.2 Роль словесних і несловесних засобів на позначення наукових понять при творенні термінів-дублетів

Існування термінів-синонімів на формальному рівні - явище, що майже не викликає певних протиріч у терміносистемі, як правило, це є повні відношення між синонімами. Згадані термінолексеми творяться не за морфологічними, орфографічними чи лексико-семантичними нормами, а словотворчими, є сталими синонімами на позначення одного й того ж поняття.

Деякі форми притаманні певній терміносистемі і рідко можуть виступати на позначення понять в іншій. За формами ми розрізняємо несловесні та словесні типи термінологічних синонімів.

Несловесні форми термінів - синонімів рідко зустрічаються саме у літературознавчій термінології, а більшою мірою притаманні математичній, біологічній, хімічній, подекуди музичній, суспільно-політичній. Порівняно зі словами та словосполученнями, невербальні термінологічні засоби досліджені помітно менше. У сфері функціонування несловесні назви дуже активні.

Частина термінів, складових синонімічних пар, є найменнями-символами, відомими вже школярам: V - швидкість, S - простір, t - час, Н2О, NaCl, ДНК, РНК тощо. Більшість мовознавців вважає, що такі види позначень є економними і зручними у використані.

Широко застосовує несловесні форми суспільно-політична термінологія. На сьогодні це є найбільш загромаджена подібними утвореннями терміносистема, оскільки основним джерелом творення абревіатурних засобів є саме суспільство. (СДПУ(0) - Соціал-демократична партія України (об'єднана), СПУ - Спілка письменників України тощо). Такі синонімічні ряди, на нашу думку, є типовими для термінознавства.

Символічно навантажені поняття у математичній, біологічній, медичній термінології стали невід'ємними елементами функціонування цих систем наукової мови. Таке явище саме тут є найповніш вмотивованим і цілком відповідає їхній природі. Скажімо, було б нісенітницею формулювати хімічне рівняння словесними засобами (напр.: вода плюс хлорид натрію дорівнює оксид натрію плюс хлор плюс двовалентний водень, що випаровується), чи розписувати у математиці визначення швидкості таким чином: швидкість дорівнює відстані, поділеній на час. Доречніше відображення понять символами-дублетами (літерами різних алфавітів, цифрами, знаками): H2O + NaCl = NaO Cl + H2 тa

V = S/t

Б. Михайлишин зазначає, що окремі позначення «настільки вузько спеці-альні, що передусім літери, а також небуквені символи (F - руйнівне навантаження, M - коефіцієнт Пуассана, а - абсолютна поперечна деформація тощо) стають зрозумілими хіба що у конкретному вузькогалузевому тексті» [43,155].

Основним недоліком таких синонімічних рядів є те, що лексико-семантичне значення може пояснювати лише словесний дублет (за умови, що символічне зображення терміна специфічне для певного кола науковців і рідко вживане загалом). За цими якостями несловесні засоби дехто з термінологів не відносить до термінів. Але, попри всі протиріччя, вони є безпосередньо рівноправними компонентами у термінолексиці й не шкодять прагненню термінознавства до точності й виразності номінантно-понятійних відношень, а, навпаки, виступаючи абсолютними відповідниками, дають змогу більшому розширенню функціональної діяльності наукової мови.

Серед словесних засобів виділяємо однокомпонентні і багатокомпонентні форми, які виступають за типами міжкатегоріальних і внутрішньо-категоріальних стосунків декількома різновидами синонімічних відповідностей.

За результатом паралельного існування повної і короткої форм розрізняємо:

«слово-словосполучення»: раритет - букіністична література, заголовок - назва твору, мімезис - теорія наслідування та ін.;

«словосполучення - словосполучення»: паракситонна рима - жіноча рима, власна мова - пряма мова, епізодична постать - епізодична фігура тощо;

«повна форма терміна - коротка форма терміна»: заумна мова - заум, двоголосе слово - двоголосся, авторський переклад - автопереклад та ін.

Лексикалізовані словосполучення, як відомо, реалізують існуючу в мові тенденцію до розгорнутого вираження думки.

Наявність значної кількості термінів-словосполучень пояснюється потребою номінації складних понять, точної їх дефініції. Другою загальномовною закономірністю, котра яскраво виявляється при лінгвістичному дослідженні термінології, є «закон скорочення надлишкової частини комунікативних повідомлень» [3,105].

Явище синонімії виявляється на рівні синхронічного існування двох варіативних найменувань. Це пояснюється прагненням короткості терміна як особливого виду мовного знака, пор.: надвартість - додаткова вартість, тембр звуку - звучність, райошний вірш - райошник.

В інших випадках можливе звуження або розширення значення синоніма, напр.: райошний вірш - якісна характеристика вірша, а райошник входить у

віршований розмір, вказуючи на особливості його побудови.

До словесних засобів також відносимо функціонування синонімів на рівні варіантності. Терміни-варіанти позначають тотожні поняття, але мають певні видозміни на рівні афіксації: затекст - підтекст, вимисел - домисел, посвята присвята. Вони мають ідентичні і неідентичні значення (терміни з нульовим суфіксом можуть позначати крім значення процесу ще й значення результату): повтор - повторення, коректа - коректура, розрив - розривання.

Наведені терміни різняться префіксами, наявністю /відсутністю суфіксів, але поняття, яке вони позначають, є незмінним. Тут немалу роль відіграє лексично навантажений корінь. При заміні кореня синонімічні відношення розриватимуться і не відповідатимуть природі синонімічних рядів на формальному рівні.

У синонімічних відношеннях «слово - словосполучення» один з компонентів може не відповідати своєю лексичною скомпонованістю дублету, але на понятійному рівні бути абсолютним відповідником. Ми маємо на увазі фразеологічні словосполучення (або ж словосполучення метафоричного /переносного / значення). Таких форм порівняно мало: танка - «коротка пісня», гангрена - «антонів вогонь», склероз - «зла пам'ять» та ін. Фразеологічні словосполучення є досить продуктивними, адже на їх базі творяться оказіоналізми, які позначають ті чи інші явища суспільного життя. Лексична стійкість і нерозбіжність між компонентами фразеологізмів вже говорить про те, що мова створила доцільне найменування на позначення поняття, а можливість утворювати похідні терміни виправдовує наявність синонімічних рядів у терміносистемі.

Як показує практика, у термінології синонімія досить широко представлена, що говорить про вагомий вплив цього різновиду парадигматичних відношень на розвиток наукової мови. Синонімію у термінології можна вважати закономірним і не завжди шкідливим явищем, яке дозволяє регулювати рівень відповідності терміна поняттю, і створює сприятливі умови для стилістичного оформлення текстів, що несуть наукову інформацію.

2. Специфіка синонімії у літературознавчій термінології

2.1 Шляхи виникнення і структура синонімічних рядів у літературознавчій термінології

Розвиток літературознавчої термінології безпосередньо пов'язаний з розвитком вітчизняного літературного процесу, який завжди у процесі еволюційного росту вимагав безперервного унормування термінологічної лексики. Термінознавство цікавить спеціальна діюча лексика, що позначає поняття літературознавства і функціонує у творах українських критиків (І. Франко, М. Коцюбинська, Р. Гром'як, Г. Сивокінь, М. Наєнко та ін.). Важливі свідчення про ранній етап життя окремих слів, що називають літературні поняття, містяться у працях з історії та теорії літератури, історичної лексикології, історії української літературної мови (М. Білецький, І. Огієнко, С. Єфремов, М. Жовтобрюх,

В. Чапленко, Д. Чижевський, Ю. Шевельов, Ф. Прокопович, І. Качуровський тощо).

Проте час зародження літературознавчої термінології, етапи її початкового розвитку ми не можемо однозначно пов'язати з певним історичним етапом нової української літератури, бо процеси номінації окремих понять у літературознавстві сягають періоду існування Давньої Русі.

Подібна позиція дозволяє нам всебічно розглянути шляхи поповнення і формування терміносистеми, найменування понять як засобами чужомовних запозичень, так і утвореннями на власне українському ґрунті, широту функціо-нальної спроможності термінолексем, зміну дефініцій тощо.

Вплив синонімії на закономірний розвиток літературознавчої термінології має свої особливості і дозволяє визначити якість цього розвитку.

Уніфікація термінологічної системи вимагає відбору того терміна, який найбільше відповідає позначуваному поняттю. Однак, в умовах єдиного інформаційного простору, під впливом рівнодіючих тенденцій - максимальної відповідності структурі національної мови і тенденції до інтернаціоналізації - це складний процес. Деякі синонімічні терміни настільки увійшли у літературознавчу термінологічну систему, що говорити про впорядкованість останньої шляхом усунення одного з синонімічних термінів - означає ігнорувати закономірності розвитку мови. Не можна не враховувати і різних джерел формування термінів.

На сьогодні за природою походження синонімічних рядів літературознавчої термінології можна виділити такі групи:

1) пари слів, одне з яких інтернаціональне або запозичене, а інше автохтонне: версифікація - віршування, приспів - рефрен, алегорія - іносказання та ін.;

2) обидва запозичення з різних мов: епіграф - мотто, катехреза - оксиморон, афереза - гіатус і под.;

3) синонімічні номінати автохтонного творення: билини - старини, скоромовка - спотиканка, веснянки - гаївки тощо;

4) пари слів (словосполучень), одне з яких запозичене, інше - автохтонне, що має міжнародний або запозичений елемент з різним ступенем адаптації його в українській мові: готичні романи - романи жахів, монографія - монографічна праця, анакруза - затакт та ін.

Більшість понять та їх номінацій з відомих на те причин було запозичено літературознавчою термінологією з іншомовного середовища. Проте двохсот-літня тенденція вітчизняних термінологів до націоналізації терміносистем уможливлює деференціацію синонімічних пар за їх джерелами виникнення, найчисленнішою з яких є група «іншомовний термін - автохтонний термін».

Основний принцип таких утворень - спроба точного перекладу запозиченої термінолексеми (ономатопея - звуконаслідування, білінгвізм - двомовність, акцент - наголос), більшість з яких є абсолютними синонімами (пор.: грецьк. onomatopeia - звуконаслідування; лат. аccentus - наголос). Це зумовлене прагненням до точності терміноодиниці і її незалежності від контексту.

Проте не завжди націоналізація терміносистеми відбувається через точний переклад запозиченого терміна. Інколи в цьому процесі бере участь лексична синонімія (пари полісиндетон - багатосполучниковість, асиндетон - безсполучниковість). Так, грецьк. syndeton в перекладі на українську мову - зв'язне, має ідеографічний синонім сполучуване, що взяв участь у творенні власне українського терміна і при термінологізації втратив своє стилістичне забарвлення.

Таким чином, прагнення до більш точної передачі поняття на базі ресурсів рідної мови залежить і від особливостей мови-творця, з якої термінологічна одиниця запозичується.

Крім наведених термінолексем, джерелом яких є загальновживана лексика, українській літературознавчій термінології, як і будь-якій іншій терміносистемі, властива авторська неологізація (відповідниками чужомовним номінативним одиницям виступають українські терміни-неологізми). Наприклад, віртуозну віршову форму паліндром (автохтонний синонім перевертень) І. Величковський називав «раком літеральним». Це словосполучення термінологізувалося актом вторинної номінації і пізніше, втративши залежне слово, перейшло в однослівний термін, пор.: паліндром - перевертень - рак.

Проте неологізми творяться не лише вітчизняними словотворчими засобами, пор.: зіткнення - анадиплозис - акромонограма і под. Остання термінолексема наведеного синонімічного ряду (грецьк. akros - зверхній, зовнішній; monо - один; gramma - риска, знак, напис) була запропонована О. Квятковським, але термінологи рідко фіксують її у літературознавчих словниках.

Інколи при перекладі терміна лінгвісти-термінологи створюють автохтонний варіант, використовуючи специфічні словотворчі моделі, що дозволяє нехтувати однією з основ іншомовного слова: віршування - версифікація (лат. versus - вірш, facio - роблю). Афіксальна морфема - уванн - слугує для позначення узагальненої дії, продукту дії, тому у вживанні дієслівної основи немає потреби.

Не меншу специфіку відбивають терміни-синоніми іншомовного походження, що увійшли у вжиток в українській літературознавчій термінології. Через повну або часткову їх транслітерацію такі одиниці широко представлені варіантами латинської або грецької першооснови: ауто - ауту, віланела - віланель, гекзаметр - гексаметр, анадиплосис - анадиплозис, дисфемізм - дифемізм, хоку (хокку) - хайку.

Так, віланела - віланель варіанти різномовного походження (фр. villanel-le; лат. villanus), чи ауто-ауту - кальки з іспанської та португальської мов. Українська наукова мова з іншомовного середовища запозичила їх синонімічною парою.

Інакше з парами гекзаметр - гекзаметр, анадиплосис - анадиплосис, що мають грецьку етимологічну природу. Утворення варіантів відбулося вже на

вітчизняному ґрунті - грецька літера S етимологічно відповідала українським з, с: anadiplosis. У другому випадку спостерігаємо дисимілятивний процес: гексаметр (hexametr) - гекзаметр.

Терміноодиниця дисфемізм українською термінологією була запозичена з іспанської (dusfemismo). Випадання глухого приголосного перед іншим глухим приголосним одного й того ж способу творення (с, ф - фрикативні) властиве українській мові: дисфемізм - дифемізм.

Синоніми у термінології на рівні варіантності - явище специфічне. Терміни - варіанти позначають як правило, тотожні поняття (одне поняття), але мають певні видозміни на рівні афіксації: затекст - підтекст (контекстуальні синонімічні префікси), коректа - коректура (усічена форма + флексія а - калька), циклічні поеми - киклічні поеми (грецьк. kyklos - коло, синонім - цикл; переклад - калька), самототожність письменника - самтожність письменника (усічення складів), віреле - ле (фр. основи virrer - lei; нехтування першою основою); чи у назвах літературних творів, пам'ятках києворуського письменства (Городиське євангеліє - Бучацьке євангеліє, «Послання оріян хозарам» - «Рукопис Войнича», «Олександрія» - «Чин Олександра» - «Роман про Олександра» тощо).

Найдавнішими утвореннями, на нашу думку, є синонімічні ряди автохтонного походження, що виникли на ґрунті лексичної синонімії, а згодом термінологізувалися: бандурист - кобзар, мандрівні сюжети - «бродячі сюжети», голосіння - тужіння, веснянки - гаївки та ін.

Синоніми посвята - присвята ототожнюються поняттям за допомогою близьких за семантикою префіксів (аналогічно вимисел - домисел), а пари повторення - повтор, думка - дума мають різницю у наявності / відсутності суфіксів.

Різницю між термінами однієї синонімічної пари вбачаємо у різних категоріальних формах субстантивованих лексем: наперсник - наперсниця (категорія роду), величання - звеличання (форми категорії виду дієслів) тощо.

Термінофонд немислимий без іменних терміноодиниць. Однак практика показує, що процес субстантивації слів як шлях поповнення термінології, спричинений різним ступенем їх термінологізації, хоча й вимагає повної втрати первинних категоріальних особливостей: билини - старини (віддієслівний іменник - відприкметниковий іменник).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5