Використання штампів, кліше, стандартів в українській мов

Мовну варіативність визначають стратифікаційні чинники (соціальний статус, вік, освіта, професія, регіон, стать, етнічна належність, норми і настанови спілкування) і ситуативні (умови, мета і характер спілкування, рольові позиції комунікаторів) [19, 53-62]. Логічно очікувати, що якщо газета орієнтована на певну аудиторію, то для більш ефективного впливу на неї мовні особливості видання мають кореспондуватися з домінантною мовною поведінкою цієї аудиторії.

У СРСР дослідження сприйняття мови преси почалися у 20-ті роки і були пов'язані з виявленням того, наскільки різні соціальні групи підготовлені до сприйняття мови партійної пропаганди. Вже тоді з'явилися критичні погляди на бюрократизацію і заштампованість пропаганди, на "казенну" газетну мову, на перетворення у кліше революційних гасел [19, 53-62].

Стиль радянської преси залежав від політичної ситуації і "генеральної лінії партії", яка визначала не лише спрямованість оцінок, а й стилістичні компоненти, рекомендовані для вжитку в газетах. Нині на мовних особливостях сучасних ЗМІ позначаються процеси, властиві для будь-якої більш-менш цивілізованої країни, яка живе в епоху глобалізації (наприклад, навала англомовних слів на позначення нових понять). Крім того, внаслідок результатів "перебудови", розвалу СРСР і переходу до "ринкової" економіки маємо і власні, характерні лише для 1/6 частини суші, мовні риси - великий, емоційно-насичений, не завжди пристойний але дуже цікавий пласт пострадянських мовних "новоделов", зовсім свіжих і влучних мовних стереотипів.

Відомо, що мова віддзеркалює стиль життя. Всі роки комуністичного правління в СРСР, зокрема в часи "застою", існувала величезна прірва між проголошуваними словами і реальністю, що породжувало подвійне мислення. Для мови преси тоді характерним був бюрократичний стиль і особливий мовний етикет ("ленінське політбюро", "партійна дисципліна", "прогресивна людськість", "боротьба за мир у всьому світі", "міжнародний комуністичний і робітничий рух", "братські соціалістичні країни", "єдина спільнота - радянський народ", "блок комуністів і безпартійних" тощо), деякі слова набували особливого значення - "існує думка", "вибити", "провентилювати наверху", "викинути" (про товари), "відфутболити", "дефіцит", "дістати" (про дефіцитні товари, тобто про майже все). Стандартизована у такий спосіб мова була характерною і для загальногромадських, і для фахових (спеціалізованих), і для масових газет. У ті часи більш-менш мисляча частина "радянського народу" добре вміла читати "між рядками", вкладаючи різні особистісні смисли в ті самі слова. Така підміна понять, спричинена соціальними умовами, пояснюється психофізіологічним механізмом породження і сприйняття мови [19, 53-62].

Оскільки стереотип викликає стандартні реакції у більшості людей, то це робить натовп передбачуваним. Це широко використовувалося та й використовується владою для стабілізації суспільства: ті стереотипи, які спрямовані на зменшення громадянської активності, підтримуються й поширюються, а ті, що можуть сприяти руйнуванню соціальної системи, обмежуються чи навіть забороняються. Ідеологічне тло радянської людини ґрунтувалося на таких стереотипах і гаслах: "Соціалізм - найпрогресивніша система в світі", "Комунізм - мрія людства", "Ми прийдемо до перемоги комуністичної праці", "Наступне покоління житиме при комунізмі", "Народ і партія єдині", "Правильним шляхом ідете, товариші", "Лідер міжнародного комуністичного руху, вірний ленінець, дорогий товариш Леонід Ілліч Брежнєв".

У реальному спілкуванні існували стереотипи, діаметрально протилежні вищеназваними. Ці стереотипи циркулювали у вигляді анекдотів:

Звичайно, стереотипи, які розхитували систему, у пресі не поширювались, а їх носіїв переслідували, судили і "перевиховували" в таборах і психіатричних лікарнях.

Проте більшість "радянського народу" не утруднювала себе зайвими розмірковуваннями над парадоксами власного життя, а жила не замислюючись у сформованому владою світі стереотипів. Це вдається знаки й досі - у людей залишилось чимало стереотипів про минуле (згадаємо хоча б солодкий стогін про ковбасу за 2,20), ще й добряче відфільтрованих у пам'яті від неприємних деталей (чомусь не згадують, що в черзі за цією ковбасою доводилося стояти по кілька годин та й знайти її можна було лише у великих містах, до яких люди їздили з провінції у так званих "ковбасних електричках"). "Якщо стереотипи втрачають зв'язок з ситуаціями, які їх породили, і, незважаючи на це, все-таки використовуються, то виникають міфи, тобто поведінкові реакції людей, збуджені цими стереотипами, перебувають у явному протиріччі з реальністю" [12, 62-72].

Отже, роль гасел, шаблонів, кліше й стереотипів у процесі формування ціннісних орієнтацій дуже велика. Особливо, коли мова йде про людей з невисоким рівнем культури і не дуже розвиненим інтелектом. І саме на ЗМІ завжди і всюди покладено завдання тиражувати стереотипи (часто вкрай примітивні й розраховані на відповідні поведінкові реакції), упаковуючи їх у привабливі для обивателя обгортки).

Але з часом стереотипне мислення настільки перестає відповідати реальності, що у житті людей починає відчуватися соціальна напруга. Влада довго намагається не помічати цього, а коли вже всі ресурси терпіння вичерпано - оголошує перебудову, а з нею розробляються і нові гасла, і нові стереотипи.

У 80-ті - на початку 90-х років у часи "перебудови", на сторінках газет з'явилися слова на позначення нових понять: "демократизація", "гласність", "товариство боротьби за тверезість", "неформальні об'єднання", "соціалізм з демократичним обличчям", "індивідуальна трудова діяльність", "нове мислення", які невдовзі поповнилися "народними фронтами" і "рухами", а закінчилися разом із "серпневим путчем" і "гекачепістами". Доволі швидко проминула перебудова і її мовні кліше вже призабулися. А які були гарячі події, дебати, скільки емоцій і надій! Прийшов новий час з новими гаслами і кліше.

Якщо стереотипи не узгоджуються між собою, то виникає ситуація, коли вони дають людині протилежні "рекомендації щодо оптимальної дії". Людина втрачає орієнтацію, зменшується її активність, психіка перенапружується або навпаки, перестає сприймати подразнюючі сигнали, паралізується [12, 62-72]. Це створює сприятливі умови для подвійної моралі, розірваності свідомості, розбіжностей між словами і справами, що ми й зазначали, описуючи епоху "застою". Дещо подібне можна побачити і в нинішній українській ситуації. Знову, як і колись, на людину діють різноспрямовані стереотипи: використовувані ЗМІ і сформовані реальним життєвим середовищем:

Ситуація зі станом української журналістики взагалі й зі свободою слова зокрема обговорюється і в професійному журналістському середовищі: "Коли прем'єр Кінах заявляє, що місія журналіста "бути в перших рядах творення нового життя, точним і яскравим словом сприяти її (?) удосконаленню заради утвердження високого завоювання людства - демократії, свободи слова і поваги до особистості", мені особисто жваво пригадується пишна риторика тридцятирічної давности" [21].

Відомо, що немає нічого таємного, яке з часом не стало би явним. Сучасні ЗМК доводять, що можна сказати і навпаки: немає нічого явного, яке не можна було б "замовчати", а отже, зробити таким, якого ніби немає.

"Український народ позбавлений об'єктивної інформації, та власне просто позбавлений інформації як такої… Для того, щоб переконатися в наявності цензури, варто просто подивитися телевізор, де одних подій чи ньюзмейкерів забагато, інших замало, або й зовсім немає. Чи просто порівняти реальні події з тим, що і як показують публіці… А найсмішніше - це інтерпретування, яке для всіх куплених газет і каналів явно робиться в одному місці. І всі знають, де те місце" [20].

Якщо ж немає можливості приховати якусь інформацію, то можна для неї придумати кілька вигідних замовникові пояснювальних версій і закріпити їх у масовій свідомості за допомогою ЗМК. А якщо добре завчасно подумати, то можна навіть спланувати появу подій і фактів, які б підтверджували потрібні версії.

Засоби масової інформації в змозі проводити не лише певні маніпуляції з окремими подіями. Вони можуть створювати багатомірні комплекси фактів, подій, осіб, таку собі віртуальну реальність, стійку умовну модель справжньої реальності. ЗМІ можуть підтримувати таку модель у колективній свідомості реципієнтів протягом порівняно тривалого часу і на великій території. Це можна побачити під час виборів, "викидання" в пресу компроматів (як проти влади, так і проти опозиції), висвітлення кримінальних дій впливових осіб або "замовних" убивств відомих людей, лобіювання законів і виконавчих рішень, створення "дутого" іміджу окремим особам чи фірмам і т.п.

Отже, формування стереотипів засобами ЗМК нині не кинуте напризволяще - цим питанням переймаються у високих кабінетах. Наскільки "адміністративні" настанови на користь України та її людей - це окреме питання. Але з іншого боку, ці зусилля, як і у "застійні" роки, не дуже й успішні, про що свідчить наявність паралельних протилежних стереотипів.

Мова дитячої газети - особливий різновид літературної мови, і вона має свої засоби виразності, дієвості, емоційності, свої естетичні ідеали.

Для дитячих видань характерний так званий стандарт, закріплений за певними тематичними, логічними поняттями. Переважна більшість газетних кліше (стандартів або стереотипів мовлення) характеризується звичними функціями. Газета в багатьох своїх жанрах користується стандартними засобами, розрахованими на багаторазове застосування і нерідко - на певний емоційний вплив. Хоча газетні кліше консервативніші і стійкіші порівняно, наприклад, із кліше художнього мовлення, але й вони зношуються. Будь-який вислів, особливо той, що був розрахований на емоційний, експресивний вплив, із плином часу втрачає свою виражальну силу, перетворюється на штамп і підлягає заміні чи оновленню. І не тільки через втрату виражальної сили слід уникати такого негативного явища, як штампи, а й через негативне сприйняття їх читачами. Вважаю не зайвим нагадати: штамп - це такий часто повторюваний засіб висловлювання думки, який справляє негативне стилістично-змістове враження (за цим розуміється велика гама емоцій: від глузливої посмішки до, на жаль, сильного роздратування, - це вже залежить від реакції кожного окремого читача, його рівня володіння мовою тощо.) [3].

На жаль, на сторінках дитячих видань штампи з'являються доволі часто. Штамп, вкладений в уста дитини, спотворює мову та стиль значно більшою мірою, ніж уживаний дорослим, бо він різко випадає зі стилю дитячого мовлення і не помітити його неможливо. Так, неприродно звучать слова "На жаль, я не маю мовної практики" з вуст дев'ятирічної дитини (у надрукованому листі), або "об'єктом нашої сьогоднішньої розмови буде одна зворушлива подія" (з надрукованого в газеті листа третьокласників). Чи ось такі невиправдані використання стандартів уже з матеріалів доросліших авторів:

(...) у 15 літ став круглим сиротою. Замінивши батька на посту двірника, Тігран водночас продовжує відвідувати школу, де вчиться на відмінно, і посилено працює над шахами. Школа, робота, шахівниця - таку непосильну ношу взяв на свої худорляві плечі юнак. (...)

Чомусь автор вважає, що, коли в юнака труднощі, то його плечі обов'язково повинні бути худорлявими. По-справжньому комічне враження залишається від стилістично непоєднуваних слів "на посту двірника" [3].

А ось наступний уривок:

Надворі дощ. Темно. Раз у раз спалахує блискавка і гримить грім. У такі хвилини я почуваю себе у своїй світлій кімнаті особливо затишно (...) [3].

Здається, ніби все гаразд... Причепитися нема до чого. Та ось прислівникове сполучення раз у раз аж тричі використовується на одній сторінці! І тому набуває ознак штампу, якого не помітити просто неможливо.

Не дуже приємно сприймається вживання у тексті відомого сталого словосполучення "зі сльозами на очах": "Іноді ми згадуємо своє минуле з радістю, а іноді - зі сльозами на очах ..." - читаємо в листі...

Через сторінку в листі шестикласниці знову натрапляємо на штамповані вислови:

(...) Нам заздрять багато учнів школи, в тому числі і мій брат Сашко, який закінчив 9-й клас. Вони б теж хотіли піти в похід, але їх не повели. А от наша класна керівничка Марія Іванівна Шарій не побоялася взяти на себе відповідальність. І ми їй за це сердечно вдячні [3].

"Взяти на себе відповідальність", "за це сердечно вдячні" - надто заяложені вирази. Можна цю саму думку висловити іншими словами. До того ж, вони різко випадають зі стилю дитячого мовлення... Хоча, слід віддати належне тій дівчинці, вона уважно слухає розмови дорослих. Мабуть, частенько звучали в їхньому спілкуванні ці звороти, учениця запам'ятала їх, а може вважає для себе зразком.

У надрукованому матеріалі одинадцятирічного хлопчика читаємо таке:

(...) Коли в сусідів щось ламається, завжди кличуть Андрія, тому що він обов'язково полагодить. Звісно, Андрієві ще бракує досвіду, та він це розуміє і вчиться, не покладаючи рук.

І тут штампи, стильова штучність яких у дитячих висловлюваннях, хоч-не-хочеш, а відчувається.

Є рубрика в "Зірці" "На конкурс "Цікаве перо". Їй, час від часу, виділяють цілу сторінку... І от у маленьких матеріалах конкурсантів натрапляємо: "...І мене Руслан ніколи не залишає в біді, допомагає і словом, і ділом...", або: "...Як кажуть - майстер на всі руки...", або ще: "...з радістю погодився... моєму захопленню не було меж...". Коли в дитячі, природні розповіді вкраплено речення на зразок прочитаних, одразу помічаєш невластивість їх мові дитини, що сковує безпосередність дитячого стилю, заважає сприйманню вкладеного в той чи той контекст змісту [3].

Третьокласниця написала до газети про те, як вона провела літні канікули... Зокрема, розповіла, що її вкусив собака... І далі конкретний текст:

...Після цього нам довелося повернутися додому. Мама повела мене до лікаря, і мені зробили уколи. Було дуже жаль, що трапилась така неприємність.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5