Структура типових тематичних англійських назв груп і виконавців

В основі мовної метафори лежать об'єктивовані асоціативні зв'язки, відбивані в конотативних ознаках, що несе відомості або про побутово-практичний досвід даного язикового колективу, або про його культурно-історичне знання ( напр, море - безмірний водний простір, тому безмірна кількість може бути названо морем).

Мотивом для метафоричного переносу можуть служити відпрацьовані в мові логіко-синтаксичні схеми структурування класів подій або соположення в структурі світу речових об'єктів - їхні предметно-логічні зв'язки, що відбивають мовний досвід мовців.

Основна відмінність язикової метафори від мовної полягає в тому, що перша створюється на основі конотацій, що супроводжують слово в його “звичайному” уживанні і як би закріплених за значеннєвим потенціалом даного слова язиковим узусом, що вбирає в себе те, що становить мовний досвід, що залишається за рамками системи лексичних значень, утвореної їхніми тотожностями й розходженнями й правилами регулярної сполучуваності. Язикова метафора тому так легко стирається й втрачає живу образність, що вона “звичайна”, а її мотивування прозоре, добре знайома й без особливих на те зусиль запам'ятовується, внаслідок фонового знання мовців. Мовний характер метафори проявляється в закріпленості й відтворюваності переосмисленого значення язикової форми в мовному ланцюзі [45].

Мовна метафора виходить із конкретного контексту й завжди пов'язана з ним. Вона народжується й існує в ньому, розпадаючись разом з ним, оскільки конотативні ознаки, що служать мотивом для переосмислення словесного значення, фокусуються тільки в рамках даного лексичного набору (у межах пропозиції). Такі конотації відбивають звичайно індивідуальне, а не колективне бачення миру, тому вони суб'єктивні й випадкові щодо загального знання. Але й мовна метафора не цілком довільна. Здатність слова відобразити новий зміст закладена в його семантичному наповненні: чим “природніше” погодиться мотив переосмислення зі значеннєвим змістом слова, тим прозоріше метафора й тим яскравіше її ефект [31, с. 25].

Аристотель відзначає моводіяльний характер метафори “створювати гарні метафори значить помічати подібність” Далі посилання на це видавництво подаються у тексті. [1] (176) і по суті справи вчить, як робити метафори. Метафора, по Аристотелю, подібна до загадки, сутність якої полягає в тому, щоб “говорячи про дійсне, з'єднати з ним неможливе. За допомогою сполучення звичайних слів цього зробити не можна, а за допомогою метафор можливо” (175). Призначення метафори - так змінювати значення слів, щоб говорити не звичайним способом про дійсне, з'єднуючи з ним неможливе й зберігаючи в той же час ясність.

Таким чином, саме поняття метафори у Аристотеля - це спосіб перенесення - метафоризація й результат цього процесу. Оскільки метафора - засіб впливу й свого роду “обман” (назви “не значать те, що в них говориться”), деякий спосіб “говорити про нове”, створюючи протилежність і рівність на рівні понять, а не твердження про “дійсні обставини”.

Метафора й метонімія - це універсальні у своїй понятійній основі способи переосмислення. Розходження між ними зводиться до того, що метафора як прийом - це предикація нової властивості, отриманої на основі аналогії, і вибір найменування на основі такої подоби, а метонімія - це витяг якої-небудь властивості із уже омовленнєвого відбиття дійсності в силу його суміжності із властивістю нового позначуваного й вибір йому найменування, що відбиває у своїй семантиці цю суміжність. Мова віддає перевагу метонімії в індикативній сфері, оскільки вона виходить із того, що справді має місце, а метафора широко використовується у сфері дії експресивної функції мови [19, с. 114-116]. Суть метонімії полягає у фіксації близькості явищ по їх суміжності або зв'язку цілого і частині. Це настільки плавні кроки свідомості, що порівняно з метафорою вони як би менш помітні.

З погляду семіотики і когнітивної психології метафора та метонімія - це різні моделі (схеми, способи, шаблони), по яким свідомість людини, грунтуючись на початковому утриманні знаку, формує нове уявлення (утримуючи його, іноді тимчасово, в колишній формальній оболонці).

Людина порівняла два предмети, побачила між ними схожість і розповсюдила назву першого предмету також і на другий. Таковий механізм метафори (перенесення по схожості), де б він не відбувався, - в звичайній мові, стародавньому міфі або під пером поета. Метафоричність - явище не тільки широко поширене, але і живе, продуктивне. Так, відносно недавно у слів із значенням `легені (органи дихання)' з'явилося значення `масиви зелених насаджень; парки, сквери', ср. рос. Легкі міста.

Метафоричні значення - номінативно-похідні або непрямо-номінативні - пристосовані до виконання характеризуючої функції. І тільки при відповідній актуалізації або придбанні в процесі семантичного розвитку предметної орієнтації такі значення здатні до ідентифікації того, про що йде мова. Метонімічно утворені найменування по самому своєму характеру формування - на основі суміжності в самих позначуваних - орієнтовані на функцію виділення того, про що повідомляється.

1.3. Словотвір і його роль в розвитку нових номінацій.

Словотвір по своїм головним функціям пов'язаний з виникненням і використанням назв. Словотвір і є та ланка в язиковій системі, що “відповідальна” за формування позначень елементів зовнішнього й внутрішнього досвіду людини. Відповідно головним цілям словотвору, згідно його призначенню ми й визначаємо словотвір як систему засобів, одиниць, зв'язків і т.д., що служить процесам номінації й ними обумовлену. У багатьох розвинених мовах саме ця система здійснює завдання наречення світу в рамках такої одиниці, як слово.

Оскільки при створенні нових найменувань відбувається використання різнорівневих засобів, система словотвору виконує стосовно них своєрідну організуючу роль: різнорідні формальні засоби поєднуються в досить складне ціле, створюючи разом упорядковану сукупність тісно між собою зв'язаних словотворчих моделей, взаємодоповнюючих і підтримуючих один одного. Усередині системи словотвору встановлюється завдяки цьому відомий розподіл сфер дії окремих способів словотвору. Питома вага кожного з таких способів визначається сукупним впливом безлічі різних факторів, немаловажну роль серед яких грає не тільки тип мови й особливості її структури, але й ономасіологічні (понятійні) категорії, що групують навколо себе різні словотворчі моделі. Для вираження цих категорій у системі словотвору складаються й свої власні дериваційні засоби: префіксація, суфіксація, різні типи словоскладання й т.п. Служачи завданню формування одиниць номінації, словотвір як особлива підсистема мови має у своєму розпорядженні відому сукупність матеріальних засобів моделювання цих одиниць, а також набір словотворчих значень, які можуть бути виражені за допомогою даних засобів. Границі конкретної словотворчої системи обумовлюються, отже, тим, яке коло значень і ономасіологічних категорій і за допомогою яких саме матеріальних засобів може бути при потребі реалізований на рівні похідного слова. Тому словотвір можна визначити як область моделювання особливих одиниць номінації - похідних.

Формування словотворчої моделі можна нерідко уявити собі саме як послідовний процес трансформації пропозиції певного типу в однослівне найменування. Зняття предикативного зв'язку вихідної пропозиції заповнює “внутрішнім синтаксисом” деривата, що, саме через її буквальну невиразність, стає гнучким засобом передачі більше різноманітних типів зв'язків і відносин.

Словотвір пов'язаний з непредикативними знаками по своїм кінцевим підсумкам (утворенню номінативних знаків), і це пояснює, чому він так сильно тяжіє до лексичної ономасіології. З іншого боку, по характеру свого протікання й по своїм джерелам словотвір у багатьох відносинах виявляється пов'язаним із предикативними одиницями мови, із пропозицією, з висловленням, взагалі із синтаксисом.

Вказівки на пряму залежність багатьох типів складних слів від синтаксичних конструкцій уже втримувалися в класичних роботах з індоєвропеїстики й германістики [53]. У теорії граматики, що породжує, ці концепції знайшли нову форму, але головна ідея - утворення складного слова на основі синтаксичного цілого - збереглися. У якості “номіналізації” стали розглядати не тільки складні слова, викликані до життя трансформацією певних типів пропозицій [8; 45], але й інші типи похідних [58; 47; 35]. У представників генеративної граматики все частіш можна знайти думки про те, що пояснення поверхневої структури складних і довільних одиниць варто шукати у висловленні; порівн. англ. a chimney-sweeper `сажотрус' і висловлення He sweeps chimneys `він чистить труби' або пропозиція The man refused to chair the session `людина відмовилася головувати на сесії' з номіналізацією типу The man's refusal to chair the session `відмова людини головувати на сесії' і т.п. “Зміст номінації є завжди конденсацією значення висловлення”, - затверджує Я. Кухарж, підкреслюючи далі, що саме таке розуміння “лежить у самій основі ономасіологічних категорій” [16, с. 125]. Похідне як би завершує ланцюг (синтаксичних) трансформацій, виступаючи як кінцева ланка в цьому ланцюзі, наділене формою слова (he keeps a house - a house-keeper).

Акт номінації словотворчого характеру обов'язково припускає використання певної формальної операції або формального засобу, вибір якого підлеглий значеннєвому завданню цього акту й щодо цього цілком закономірний [13, с. 50-51].

У багатьох мовах світу похідні утворюють істотну частину їхнього словникового складу, причому частину найбільш мінливу, гнучку, рухливу, що безупинно поповнюється й розвивається, а тому найменш піддається строгої фіксації. Легко виникаючи в живій мові в міру необхідності, нові похідні найбільше безпосередньо відбивають всі зміни в пристрої й рівні розвитку суспільства, всі перетворення в його діяльності. Похідне - це “виведена” одиниця мови й там, де вона створена в повній відповідності зі словотворчим правилом. Окрема фіксація похідного виправдана тільки появою у нього непередбачених властивостей як у плані семантики, так і в плані форми [61, с. 72].

Похідним словом варто вважати те, пояснення якого дається через інше, однокоріне з ним утворення [10, с. 8].

Типи мотивації в ономасіологічних структурах похідних можуть бути досить різними: носик чайника нагадує ніс людини за формою (по ознаці `розташований спереду'). При народженні нового позначення, отже, саме встановлення зв'язку між позначуваним предметом дійсності й тим предметом, по подібності з яким воно називається, може приймати різні форми. Поряд із прямою номінацією одного слова іншим (стіл - маленький стіл - столик) широко використовуються всі види асоціативних зв'язків: за формою, по кольору, по смаку, по призначенню, по матеріалу й т.п. Поряд із прямою мотивацією широко використовуються також і непряма, що припускає елементи метафори, переносу, інших семантичних переосмислень.

Існування словотворчих моделей означає з погляду номінації не тільки вибір певних ознак як основу найменування (так, імена діючої особи можуть називатися по характеру його дії, і по предмету, на який спрямоване ця дія, порівн. worker, writer і jeweler, geographer), але й закріплення особливого відношення між іменованим і джерелом його найменування.

Знання словотворчих моделей дозволяє вирішити це завдання у тому відношенні, що воно дозволяє встановити шляхи номінацій похідними словами: джерело номінації, спосіб його співвіднесення з дійсністю, можливий ракурс використання вихідного значення, звичайні типи семантичних асоціацій між наявною назвою й тим, що підлягає позначенню й т.п.

Індивідуальне лексичне значення похідного - це сплав лексичного значення мотивуючих одиниць і словотворчого значення, переданого афіксом або іншими засобами і яке являє собою формально виражене значення семантичних розрядів і категорій - категорій ономасіологічного порядку.

Якщо граматичні значення в структурі похідного зв'язані головним чином з його приналежністю до тої або іншої частини мови й тому є загальнокатегоріальними, словотворчі значення пов'язані з більш конкретною реалізацією кожної частини мови у вигляді підлеглих її загалькатегоріальних значень субкатегорій. Так, категорія предметності може реалізуватися у вигляді субкатегорій особи - не-особи, виробника дії - адресата дії - знаряддя дії й т.д. і т.п.

Нове найменування - це насамперед нова лексема. І якщо лексичне значення похідного (як і його структура) виникає тільки в ході словотворчого акту, специфіка похідного як зовсім неповторної одиниці язикової системи може бути усвідомлена тільки при звертанні до того процесу або того акту, у результаті якого вона народжується, формується й складається.

Похідні - область регулярного моделювання словотворчих значень у ході словотворчих актів.

До виникнення нових значень у мові має відношення не тільки словотвір і не тільки безпосередньо словотворчий акт, і це дуже істотно. У той час як поява кожного нового похідного знаменує фіксацію нового значення, поява нового значення в мові аж ніяк не обов'язково свідчить про те, що воно пов'язане з актом словотвору. Тому варто розрізняти семантичні зсуви й семантичні перетворення в наявних готових одиницях і семантичні зсуви при словотворі. Регулярними й передбачуваним можуть бути й ті, і інші; однак другі можуть мати місце тільки при використанні певного формального засобу - додатку афікса, редуплікації, чергування й т.п. Перші пов'язані з вивченням причин і закономірностей розвитку полісемії, другі - безпосередньо з аналізом області словотвору й, отже, з аналізом відносин словотворчої похідності й шляхів їхнього виникнення.

Похідна - одиниця, що відбиває в особливій формі завершений словотворчий процес і яка як результат даного процесу проявляє залежність і від джерела її породження, і від специфіки протікання самого цього процесу.

Нове похідне, породжене в акті словотвору й апробоване потім суспільством, як і всяке нове слово, виступає як результат узагальнено-розумової діяльності людини, продукт осмислення особливостей називаного предмета, результат виділення однієї ознаки з багатьох і, отже, результат абстракції. У закріпленні однієї ознаки номінацією предмета відбивається важлива сторона класифікаційно-пізнавальної діяльності людини.

Словотворчі моделі, побудовані при участі афіксів, відрізняються звичайно за своїм значенням від тих, які з'являються в ході словоскладання або абревіації.

Афіксація менш зв'язана зі згортанням і семантичною компресією висловлень, чим словоскладання; словоскладання проявляє залежність від того, наскільки велик або, навпаки, незначний ступінь відхилення композита від його мотивуючої синтаксичної конструкції. Граничним випадком цього роду є, очевидно, деякі типи складноскорочених слів. Але ступінь розбіжності між виробляючими й похідними одиницями аж ніяк не байдужна для семантичної виразності слова і його значеннєвої прозорості. Префіксація не так змінює семантику вихідного слова, як суфіксація, а, отже, і ономасіологічні наслідки обраної формальної операції повинні виявитися нетотожними.

При афіксації відбувається або включення вихідного знака в клас знаків, позначуваний афіксом, або уточнення цього знака по цілком певним параметрам. Перше властиво суфіксації, друге - префіксації. У сучасній англійській мові, наприклад, суфікси іменників можуть бути розділені на дві групи - одна з них включає вихідні основи в клас актантів, інша - у клас абстрактних іменників зі значенням опредмечених станів, якостей, властивостей і т.п. Додаванням суфіксів з першої групи досягається віднесення мотивуючої основи до числа актантів - як діючих осіб, так і знарядь, інструментів дії, без формального розрізнення цих розрядів і при частому сполученні в одному найменуванні зазначених значень (типу a speaker 'диктор' і 'гучномовець'). При утворенні найменувань діючої особи або одушевленого актанта значення похідного близько буквальному й варіює в тих межах, які я описала вище: reader 'той, хто читає', swimmer 'той, хто плаває', roller 'той, хто качається' та ін. Навпроти, спеціалізація значень і часткова ідіоматизація більше звичайні при утворенні назв, що позначають прилади, пристосування та ін., чим при утворенні справжніх nomina agentis, порівн. to knock 'стукати' - a knocker 'дверний молоток', to roll 'катати' - roller 'роллер', 'валик', to radiate 'випромінювати' - radiator 'радіатор' і т.п.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13