Структура типових тематичних англійських назв груп і виконавців

Основними поняттями, що характеризують світло, є світловий потік, сила світла, освітленість і яскравість.

Світловим потоком називають потік променистої енергії, що оцінюється оком по світловому відчуттю.

Хороше освітлення діє тонізуючі, створює гарний настрій, покращує протікання основних процесів нервової вищої діяльності.

Поліпшення освітленості сприяє поліпшенню працездатності навіть в тих випадках, коли процес праці практично не залежить від зорового сприйняття.

Виробниче освітлення буває:

Природним: обумовлено прямими сонячними променями і розсіяним світлом небозводу. Міняється залежно від географічної широти, часу доби, ступеня хмарності, прозорості атмосфери. По пристрою розрізняють: бічне, верхнє, комбіноване.

Штучним: створюється штучними джерелами світла (лампа розжарювання і т. д.). Застосовується за відсутності або недоліку природного. За призначенням буває: робочим, аварійним, евакуаційним, охоронним, черговим. По пристрою буває: місцевим, загальним, комбінованим. Влаштовувати одне місцеве освітлення не можна.

Раціональне штучне освітлення повинне забезпечувати нормальні умови для роботи при допустимій витраті засобів, матеріалів і електроенергії.

При недостатності природного освітлення використовується суміщене (комбіноване) освітлення. Останнє є освітленням, при якому в світлий час доби використовується одночасно природне і штучне світло.

Наступній чинник, що впливає на фізичний стан людини є неправильне використання електричного струму, який приводити до електротравм.

До електротравм в процесі здійснення функціональних обов'язків можна віднести:

- поверхневі ушкодження, тобто ушкодження шкіри та інших м'яких тканин, зв'язок та кісток;

- пошкодження очей, запалення зовнішніх оболонок очей;

- летальні наслідки від дії електричного струму (припинення роботи серця, зупинка дихання та електричний шок).

Пріблізно 75% випадків ураження людей струмом супроводжується виникненням місцевих електротравм. За видами травм ці випадки розподіляються таким чином,% :

- електричні опіки - 40%;

- електричні знаки - 7%;

- механічні пошкодження - 0,5%;

- електрофтальмія - 1,5%;

- змішання травми - 23%.

5.2. Зменшення дії небезпечних та шкідливих факторів на працівників

Згідно з розглянутими чинниками, які впливають на здоров'я та роботу людини, працюючою за комп'ютером, необхідно впровадити ряд заходів щодо зменшення впливу та небезпечності даних факторів.

Розглянутий чинник - це робота за комп'ютером . До вимог щодо організації робочого місця користувача ЕОМ можна віднести наступне:

Робочі місця з відеотерміналами та персональними ЕОМ розміщуються на відстані не менше 1 м від стін зі світловими прорізами; відстань між бічними поверхнями відеотерміналів має бути не меншою за 1,2 м; відстань між тильною поверхнею одного відеотермінала та екраном іншого не повинна бути меншою 2,5 м; прохід між рядами робочих місць маєбути не меншим 1м.

Конструкція робочого місця користувача відеотерміналу (при роботі сидячи) має забезпечувати підтримання оптимальної робочої пози з такими ергономічними характеристиками: ступні ніг - на підлозі або на підставі для нін; стегна - в горизонтальній площині; передпліччя - вертикально; лікті - під кутом 70-90? до вертикальної площини; зап'ястя зігнуті під кутом не більше 20? відносно горизонтальної площини, нахил голови - 15-20? відносно вертикальної площини.

Висота робочої поверхні столу для відеотерміналу має бути в межах 680-800 мм, а ширина - забезпечувати можливість виконання операцій в зоні досяжності моторного поля.

Рекомендовані розміри столу: висота - 725 мм, ширина - 600-1400 мм, глибина - 800-1000 мм. Робочий стіл для ніг висотою не менше 600 мм, шириною не менше 500 мм, глибиною на рівні колін не менше 450 мм, на рівні витягнутої ноги - не менше 650 мм.

Робоче сидіння (стілець, крісло) користувача відеотерміналу та персональної ЕОМ повинно мати такі основні елементи: сидіння, спинку та стаціонарні або знімні підлокітники. У конструкцію сидіння можуть бути введені додаткові елементи, що не є обов'язковими: підголівник та підставка для ніг. Робоче сидіння користувача відеотерміналу та персональної ЕОМ повинно бути підйомно-поворотним, таким, що регулюється за висотою, кутом нахилу сидіння та спинки, за відстанню спинки до переднього краю сидіння, висотою підлокітників. Ширина та глибина сидіння повинні бути не меншим за 400 мм. Висота поверхні сидіння має регулюватися в межах 400-500 мм, а кут нахилу поверхні - від 15? вперед до 5? назад. Поверхня сидіння має бути плоскою, передній край - заокругленим.

Висота спинки сидіння має становити 300±20 мм, ширина - не менше 380 мм, радіус кривизни в горизонтальній площині - 400 мм. Кут нахилу спинки повинен регулюватися в межах 0-30? відносно вертикального положення. Відстань від спинки до переднього краю сидіння повинна регулюватися у межах 260-400 мм.

Для зниження статичного напруження м'язів рук необхідно застосовувати стаціонарні або знімні підлокітники довжиною не менше 250 мм, шириною - 50-70 мм, що регулюються по висоті над сидінням у межах 230±30 мм та по відстані між підлокітниками в межах 350-500 мм.

Поверхня сидіння, спинки та підлокітників має бути напівм'якою, з неслизьким, ненаелектризовуючим, повітрянепроникним покриттям та забезпечувати можливість чищення від бруду.

Екран відеотермінала та клавіатури мають розташовуватися на оптимальній відстані від очей користувача, але не ближче 600 мм, з урахуванням розміру алфавітно-цифрових знаків та символів.

Відстань від екрана до ока працівника повинна складати:

При розмірі екрану по діагоналі 35/38 см (14”/15”)--------- 600-700 мм

43 см (17”) -----------------700-800 мм

48 см (19”) ---------------- 800-900 мм

53 см (21”) ---------------- 900-1000 мм

Клавіатуру слід розміщувати на поверхні столу або на спеціальній, регульованій за висотою, робочій поверхні окремо від столу на відстані 100-300 мм від екрану, ближчого до працівника. Кут нахилу клавіатури має бути в межах 5-15?.

Робоче місце з відеотерміналом слід оснащувати тримачем для документів, що легко переміщується.

Розміщення принтера або іншого пристрою введення-виведення інформації на робочому місці має забезпечувати добру видимість екрану відеотермінала, зручність ручного керування пристроєм введення-виведення інформації в зоні досяжності моторного поля: по висоті 900-1300 мм, по глибині 400-500 мм.

Режим праці та відпочинку тих, хто працює з ЕОМ, визначається в залежності від виконуваної роботи відповідно до Сан Пін 3.3.2-007-98.

Залучення жінок до робіт у нічний час є неприпустимим, за винятком випадів, обумовлених статтею 175 Кодексу законів про працю України.

Отже процес державотворення в оновленії Україні тісно пов'язаний з розвитком суспільства в напрямку інтеграції матеріального виробництва та економічного і духовного життя. Завдання, пов'язані з впровадженням найновіших досягнень науки і техніки в усі сфери народного господарства, вдосконалення форм управління виробництвом, підвищення продуктивності праці, тощо можуть бути вирішені сьогодні лише на основі застосування засобів обчислювальної техніки.

Захист від випромінювання

Захист від дії іонізуючих випромінювань. Розроблені основні санітарні правила роботи з радіоактивними речовинами і іншими джерелами іонізуючих випромінювань, де містяться вимоги і норми радіаційної безпеки стосовно конкретних видів робіт, вироблюваних при дії іонізуючих випромінювань.

При захисті від зовнішнього опромінювання, що виникає при роботі із закритими джерелами випромінювання, основні зусилля повинні бути направлені на попередження пері опромінювання персоналу шляхом збільшення відстані між оператором і джерелом, скорочення тривалості роботи в поле випромінювання, екранування джерела випромінювання.

Закритими називаються джерела іонізуючого випромінювань, пристрій яких виключає попадання радіоактивних речовин в навколишнє середовище.

Захист від внутрішнього випромінювання вимагає виключення безпосереднього контакту з радіоактивними речовинами у відкритому вигляді і запобігання попаданню їх в повітря робочої зони.

Під внутрішнім опромінюванням розуміють дію на організм іонізуючих випромінювань радіоактивних речовин, що знаходяться усередині організму.

Всі роботи з відкритими джерелами підрозділяються на три класи. Встановлені основними санітарними правилами класи робіт залежно від групи радіаційної небезпеки радіонукліда і фактичної його активності на робочому місці.

При роботі з радіоактивними речовинами велике значення мають засоби індивідуального захисту, правила особистої гігієни і організація дозиметричного контролю.

Результати всіх видів радіаційного контролю повинні реєструватися і зберігатися протягом 30 років.

Залежно від діапазону частот в основу гігієнічного нормування електромагнітних випромінювань покладені різні принципи. Критерієм безпеки для людини, що знаходиться в електричному полі промислової частоти, прийнята напруженість цього поля.

Для постійного магнітного поля гранично-допустимим рівнем на робочому місці є напруженість, яка не повинна перевищувати 8 ка/м.

Одним з найбільш ефективних і часто вживаних методів захисту від низькочастотних і радіо випромінювань є екранування. Для екранів використовуються, головним чином, матеріали з великою електричною провідністю.

Як засоби індивідуального захисту застосовуються спецодяг, виготовлений з металізованої тканини у вигляді комбінезонів, халатів, фартухів, курток з капюшонами і вмонтованими в них захисними окулярами.

Захист від дії лазерного випромінювання. Під лазерною безпекою розуміється сукупність технічних, санітарно-гігієнічних і організаційних заходів, що забезпечують безпечні умови праці персоналу при використанні лазерів.

Вживання тих або інших заходів лазерної безпеки залежить, перш за все, від класу лазера.

Всі лазери повинні бути маркіровані знаком лазерної небезпеки. Розміщення лазерів вирішується тільки в спеціально обладнаних приміщеннях. Розміщувати устаткування потрібно достатньо вільно.

У тих випадках, коли лазерна безпека колективними засобами захисту не забезпечується, повинні застосовуватися індивідуальні засоби захисту - окуляри і маски.

5.3. Розрахунок освітлення

Кабінет являє собою прямокутне приміщення зі світлими стінами та стелею. Його загальна площа 12 м2 (довжина 8 м, ширина 4,3 м, висота 3 м).

Розрахунок проводиться в такій послідовності:

1.Визначається індекс приміщення за наступної формулою:

i = a * b / hp (a + b), (4.1)

де a та b - відповідно довжина та ширина приміщення;

hp - висота підвісу світильника над робочою поверхнею, hp = 1,5м.

і = 8 * 4,3 / 2,14 (8+4,3) = 1,3

2. Визначається число рядів світильників за формулою:

n =b/*h, (4.2)

де b - ширина приміщення, b = 4,3;

- 1,4 для світильників типу ЧПС35;

h - висота підвісу світильників над робочою поверхнею, h = 2,14м.

n=4,3/1,4*2,14=1,052

3. Визначається необхідна кількість світильників за наступної формулою:

N = Eн * Кз * S * Z / n * Фсв * , (4.3)

де Eн - нормативна освітленість, лк. Згідно СНіП ІІ-4-79 для персоналу, якій працює на ЕОМ, норма при загальному освітленні встановлена 300лк;

Кз - коефіцієнт запасу, якій приймають в залежності від забруднення повітря у приміщенні. Обирається Кз = 1,5;

S - площа приміщення, S = 12 м2;

Z - коефіцієнт, який враховує відношення середньої освітленості до мінімальної при освітленні лініями люмінесцентних світильників Z = 1,1;

Фл - світловий потік одного світильника, лм.

У приміщенні знаходяться сталеві світильники типу ЧСП35 з двома люмінесцентними лампами типу ЛБ-40. Номінальний світловий потік лампи ЛБ-40 Фл = 3120 мм.

Тоді світловий потік, який випромінює світильник, Фсв = 2; Фл=2*3120=6240 мм;

- коефіцієнт використання світлового потоку, якій залежить від індексу приміщення та типу світильників. Обирається = 0,34.

N = (300 * 1,5 * 12 * 1,1 / 2 * 6240 * 0,34) = 2

ВИСНОВКИ

Актуальність обраної теми було доведено, оскільки вибір назви для музичного колективу набуло особливе значення. І тому вивчення основних правил та засобів номінацій, таких як словотвір та знакоутворення, метафори та метонімії. Окремих засобів словотвору знаходяться в центрі уваги теорії номінації.

В ході цього дослідження ми прийшли до висновку, що словесний знак, як ніякий інший в мові, є інструментом і одночасно продуктом усвідомленої діяльності, що поднялись на рівень умовних подразників, рефлексів наших подань. Слова - не прості назви, не етикетки, а психо-фізіологічні сутності, одягнені в язикову форму, що стали для людини сигналами дійсності. Також ми зробили висновок, що особливі музичні жанри показують характерні моделі назв. В більшості випадків вони асоціативні і метафоричні, у меншій мірі вони включають формальні та інтертекстуальні властивості.

Всі поставлені теоретичні та практичні цілі було досягнуто. Були з'ясовані основні засоби та правила номінації назв музичник гуп та виконавців, а також пояснені процеси номінації у даній сфері.

Стуктура роботи, обумовлена поставленими теоритичними і практичними задачами, а також об'єктом та предметом дослідження, має такий вигляд: вступ, розділ I “ Мовна Номінація як засіб створення назв музичних груп і виконавців”, розділ II “ Класифікація назв англійських назв музичних груп та виконавців”, розділ III “ Створення структурно-тематичного словника-довідника англійських назв груп та виконавців, та музичних стилів засобами Lingvo”, розділ IV “Дослідження негативного впливу певних музичних стилів на оточуюче середовище та суспільство”, розділ V “ Охорона праці”, список використанних джерел, висновки та додатки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аристотель. Поэтика. “Античные теории языка и стиля”. М., 1935.

2. Апресян. Ю.Д. Лексическая семантика, стр. 189-192.

3. Арутюнова Н.Д. Коммуникативная функция и значение слова. “Филол. науки”, 1973, № 3.

4. Булаховский Л.А. Введение в языкознание, ч. II. М., 1953. - С. 102-103.

5. Винокур О.Г. Понятие поэтического языка. “Доклады и сообщения филологического факультета МГУ”, вып. 3, 1947. - С.4.

6. Гак В.Г. К проблеме семантической синтагматики. “Проблемы структурной лингвистики. 1971”. М., 1972. - С. 373.

7 . Гальперин I.Р. Указ. Соч., С. 141-142, 161-163.

8. Гинзбург Е.Л. Синтаксическая типология сложных слов. “Проблемы структурной лингвистики 1967”. М., 1968.

9. Звегинцев В.А. Язык и лингвистическая теория, М., 1973. - С. 168.

10. Земская Е.А. Современный русский язык. Словообразование. М., 1973. - С.8.

11. Корольков В.И. Семасиологическая структура метафоры. “Уч. зап.1-го МГПИИЯ им. М. Тореза”. Труды кафедры русск. Языка, т. 41. М., 1968. -

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13