Переклад інфінітивних конструкцій на матеріалі роману С. Моема "The Moon and Sixpence"

Функціонування інфінітиву, як не особової форми дієслова в різних частина мови, являє собою “більш жваве” утворення, ніж герундій або дієприкметник, володіє більшим різноманіттям форм, що робить його більш гнучким та пластичним [1, с.3].

У реченні інфінітив може бути: підметом, іменною частиною присудка, частиною складеного дієслівного присудка, додатком, означенням, обставиною [33, c. 63].

Інфінітив - не центр дієслівної системи, а її окраїна [31, c. 115]. Не випадково питання про інфінітив особливо хвилювало граматистів. Частина їх рішуче відокремлювала інфінітив від дієслова, посилаючись на те, що за своїм походженням інфінітив є ім'ям з дієслівною основою, що інфінітив не належить до числа ні предикативних, ні атрибутивних форм дієслова. Інфінітив був оголошений особливою частиною мови й розглядався як слово, не причетне до дієвідміни [9, c.43].

Автори теоретичного курсу граматики “Сучасної англійської мови” вважають, що в сучасній англійській мові форми інфінітива, як і форми дієприкметника й герундія, належать до неособових форм дієслова [43, c. 72]. Аналіз цих форм становить інтерес із погляду загальної характеристики будови англійської мови, однієї зі специфічних рис якої є розвинена система неособових форм і особливості їхнього вживання [70, c. 366]. Відмінність неособових форм дієслова від особових полягає в тому, що інфінітив, дієприкметник й герундій не мають граматичних категорій особи, числа й способу,а тому не можуть виконувати властивої особовим формам синтаксичної функції присудка [12, c. 86].

Класифікація дієслівних словосполучень, запропонована Л.С. Бархударовим, виглядає таким чином:

1) словосполучення, ядром яких може бути як перехідне, так і неперехідне дієслово, наприклад:

What is it exactly you want me to do? [74, с.36];

2) словосполучення, ядром яких може бути дієслово тільки певного підкласу: або тільки перехідне, або тільки неперехідне, наприклад:

Yet now few will be found to deny his greatness [74, c.4].

Звідси у функції поширення у дієслівних словосполученнях можуть вживатися в числі інших частин мови (прислівників, прикметників і ін.) дієслова у формі інфінітива [6, c. 18].

Інфінітив -- найбільш абстрагована форма дієслова, що в основному розряді дійсного стану тільки називає дію. Тому саме ця називна форма дієслова використовується для введення дієслівної словникової статті [36, c. 8].

Інфінітив, як і інші вербаліі, може реалізуватися у формах виду й стану. Для дійсного стану існують всі чотири форми, для пасиву - тільки основний розряд і перфект (рис.1) [14, c.94].

Рис.1. Форми виду і стану інфінітиву.

При вивченні інфінітивних конструкцій у позиції різних членів речення застосовуються різні методи дослідження. Структурно-семантичний дозволяє визначити значення одиниць мови, насамперед слів у словосполученнях; порівняльно-зіставний - встановити наявні сходження/розбіжності в побудові речень з використанням словосполучень із інфінітивом; зіставний метод дослідження становить особливий інтерес, оскільки в кожній мові є свої правила, закономірності, що регулюють як умови побудови речення , так і умови його членування, а також визначають специфіку структури кожної мови; структурно-лінгвістичний дозволяє виділити чіткі структурні елементи мови як знакової системи і як мережі відносин між елементами мовної системи, характеризувати чіткий опис мови - загальне правило, закономірності, властиві англійській мові, різним мовам або мові взагалі; стилістичний допомагає виявити мовні норми й способи вживання англійської літературної мови в різних видах писемності, у різних умовах мовного спілкування [3, с.31-32].

Таким чином, синтаксичні структури вторинної предикації становлять особливий інтерес для англістики з огляду на те, що всі вони мають неузгодженість суб'єктно-предикатних відношень у їхній поверхневій структурі. У ході дослідження було визначено і описано схематичну модель речення, що містить СВП.

1.2. Інфінітив та інфінітивні конструкції в історичному контексті

У розвитку англійськіх інфінітивних конструкцій (АІК) виокремлено три періоди: середньоанглійський (XII - XV ст.), ранньоновоанглійський (XVI - XVII ст.) та новоанглійський (XVIII - XIX ст.). У ХІІ ст. в англійській мові відбувалися інтенсивні зміни, що торкнулися не тільки словникового складу, але й граматичної будови мови, прискоривши процес розвитку та поширення досліджуваних конструкцій, поява яких припадає на кінець ХІІ ст. АІК є питомим давньоанглійським утворенням, якому історично передує особово-дієслівне речення. Суб'єкт дії АІК представлений імпліцитно на рівні поверхневої структури [38, c.132].

У XV ст. сталися як кількісні, так і якісні зміни в системі АІК, які пов'язуємо з розбудовою риторичного мистецтва й розвитком аргументативного мовлення, посиленого впливом перекладів античних авторів. Протягом XIV - XV ст. виникають нові структурні типи АІК: непоширені (об'єктні, адвербіальні та ад'єктивні), поширені (об'єктні, адвербіальні та ад'єктивні (ХVII ст.) й комбіновані, а саме, об'єктно-адвербіальні й об'єктно-ад'єктивні) синтаксичні утворення, породжувані відповідно до певних правил. У зазначений період уніфікується й лексичний склад конструкції, вживаються більш складні та синтаксично різноманітніші типи АІК, які виконують функцію вставних одиниць у наступні періоди історії розвитку мови [75, c. 92].

Матеріал свідчить про те, що для непоширених типів протягом досліджуваних періодів характерними є два варіанти порядку слів, при якому інфінітив перебуває: (а) у початковій позиції або (б) у кінцевій позиції, яку розглядаємо як марковану. Непоширені АІК регулярно вживаються протягом досліджуваних періодів. Для поширених типів властивою є більша позиційна мобільність інфінітива, який може знаходитися у трьох позиціях, а саме: (а) у початковій, (б) у серединній (тільки спорадичні випадки протягом ХVІІ-ХІХ ст.) та (г) у кінцевій (окрім новоанглійського). Процес стабілізації порядку слів у АІК відобразив загальний напрям розвитку мови - перехід до SVO-типу [19, c.134].

АІК у ХІХ ст. продовжує розвиватися. Поширені типи АІК з інфінітивом у серединній та кінцевій позиціях виходять з ужитку, а домінантними стають конструкції з інфінітивом у початковій позиції. Даному періоду також властива більша лексична варіативність, а мовам середньо- та ранньоновоанглійського періоду - більша структурна різноманітність. Упорядковується структура АІК, кристалізується її семантика [45, c.28].

Зафіксовані АІК у текстах середньо-, ранньоново- та новоанглійського періодів поділяємо на такі чотири семантичні групи та підгрупи: (а) оцінні, (б) приєднувальні, (в) уточнювальні та (г) кваліфікативні. Вилучення АІК призводить до порушення основного змісту речення, внаслідок чого неможливою стає його повнозначна інтерпретація.

Таким чином, аналіз функціонування АІК у творах середньо-, ранньоново- та новоанглійського періодів і зіставлення результатів на трьох зрізах виявив істотні зміни як у структурі, так і у вживаності досліджуваної конструкції. Усі ці факти свідчать про тенденцію безперервності у розвитку АІК протягом XII - XIX ст.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ1

У першому розділі ми розглянули загальні відомості про дієслово та інфінітив, а також дослідили інфінітивні структури вторинної предикації у формальному, функціональному, семантичному і історичному аспектах. Ми дійшли висновків, що синтаксичні структури вторинної предикації становлять особливий інтерес для англістики з огляду на те, що всі вони мають неузгодженість суб'єктно-предикатних відношень у їхній поверхневій структурі. У ході дослідження було визначено і описано схематичну модель речення, що містить СВП. Аналіз функціонування АІК у творах середньо-, ранньоново- та новоанглійського періодів і зіставлення результатів на трьох зрізах виявив істотні зміни як у структурі, так і у вживаності досліджуваних конструкцій. Усі ці факти свідчать про тенденцію безперервності у розвитку АІК протягом XII - XIX ст.

РОЗДІЛ 2

Інфінітивні звороти із прийменником for являють собою сполучення, до складу якого входить: прийменник for плюс іменник у загальному відмінку (або займенник в об'єктному відмінку) плюс інфінітив [10, c.97].

Інфінітив, що стоїть після іменника або після займенника в об'єктному відмінку з передуючим прийменником for, виражає дію, яку виконує предмет або особа, позначена даним іменником або займенником.

Зворот “for + іменник + інфінітив” виконує функції різних членів речення (у науковій літературі найчастіше функції обставини мети або наслідку):

I sometimes think it is a shame for people to spend so much money this way. - Іноді я думаю, що людям має бути соромно витрачати так багато грошей у такий спосіб [50, c.58].

That was for him to find out. - Це мав з'ясувати він [50, c.59].

2.1.1 Переклад інфінітивного звороту з прийменником for

Переклад звороту залежить від виконуваної їм функції, при цьому прийменник for опускається, а весь зворот - інфінітив з іменником (займенником) з for - перекладається повним підрядним реченням відповідно до виконуваним даним зворотом функції, що зазвичай вводиться за допомогою сполучника що, щоб, до того ж іменник (або займенник) цього звороту разом із передуючим прийменником for перекладається іменником (або займенником) у функції підмета підрядного речення, а інфінітив - дієсловом-зв'язкою в особовій формі:

Не waited for her to speak, but she did not. - Він чекав, щоб вона заговорила, але вона мовчала [29, c.342].

The period T is the time required for a particle to make one complete vibration. - Період Т - це час, необхідний для того,щоб частка зробила одне коливання [29, c.343].

I hope you will not think it is very odd for a perfect stranger to talk to you like this [74, c.73]. - Сподіваюсь, Ви не вважатимете дуже дивним те, що незнайомець розмовляє з вами таким чином [35, c. 81].

Підрядним реченням перекладається конструкція for + інфінітив, де зустрічається інфінітив у ролі означення, інфінітив результату або наслідку (після слів so, to, only) [29, c.343]. Іноді, залежно від моделі, цей інфінітивний комплекс може перекладатися інфінітивом або іменником чи займенником у давальному відмінку з інфінітивом. Розглянемо детальніше засоби реалізації деяких моделей в українській мові:

1. “Мені (йому тощо) немає чого...”, “Мені (йому тощо) достатньо (корисно, важливо, призначено тощо)...”:

It's enough for him to poll 10,000 votes. - Йому достатньо набрати 10000 голосів [23, c.159].

Perhaps it was preordained for me to become a musician. - Можливо, долею мені було призначено стати музикантом [23, c.160].

2. “Немає сенсу (тощо) + інфінітив”:

There is no sense in waiting for the Third World to realize that they will have to restrict themselves to local effects in environmental protection. - Немає сенсу чекати, аби країни Третього Світу зрозуміли, що у захисті довкілля їм доведеться обмежуватися місцевими діями [23, c.162].

3. Іменник, що в ролі означення має підрядне означальне речення:

However there is still a chance for the corporation to survive. - Однак є ще шанс, що корпорація виживе [23, c.164].

4. Підрядні речення мети, а також іменники у сполученні з такими реченнями в якості означення:

In order for them to do so, there must be a precedent. - Для того, щоб вони вчинили так, потрібний прецедент [23, c.165].

5. Речення моделі “Не мені (вам тощо) + інфінітив”:

It's not for us to decide. - Не нам це вирішувати [23, c.166].

6. Речення моделі “мені (їм тощо) + іменник (займенник) + для + іменник”:

After publication they brought the tape for me to listen to. - Після опублікування вони принесли мені запис для прослуховування [23, c.167].

7. Речення конструкції “дієслово-присудок + прийменниково-іменникове словосполучення”:

I wasn't yet in Lugansk, but the entire prison population was waiting for me to arrive. - Я ще не приїхав до Луганська, а всі ув'язнені вже чекали на моє прибуття [23, c.168].

8. При перекладі підрядним реченням часто важливим є вибір сполучника: що, як, щоб; те, як, які виражають фізичне сприйняття відчуттів (to watch, to notice, to see) [68, c.245]. Так, наприклад, дієслово помітити звичайно потребує після себе сполучника що, а не як (Він помітив, що) [50, c. 115].

The first thing for us to do ... Перше, що ми повинні зробити... [50, c. 116].

The major Powers are waiting for that country to make a decision. - Великі держави чекають, щоб ця країна прийняла рішення [50, c. 116].

He heard her deny it. - Він чув, як вона це заперечувала [50, c. 116].

Таким чином, інфінітивні звороти із прийменником for являють собою сполучення, до складу якого входить: прийменник for плюс іменник у загальному відмінку (або займенник в об'єктному відмінку) плюс інфінітив. Ці сполучення мають низку варіантів перекладу залежно від ситуації і від виконуваної ними функції. Але головним прийомом залишається переклад підрядним реченням, яке вводиться сполучниками що, щоб, як.

Об'єктний предикативний інфінітивний зворот - це сполучення іменника в загальному відмінку (або особистого займенника в об'єктному відмінку) з інфінітивом. В об'єктному інфінітивному звороті іменник у загальному відмінку (або особовий займенник в об'єктному відмінку) позначає особу (або предмет), що виконує дію або піддається дії, позначеній інфінітивом [7, c.74].

Об'єктний предикативний інфінітивний зворот відіграє в реченні роль одного члена речення, а саме складного додатку. Цей зворот дорівнює за значенням додатковому підрядному реченню, хоча він рідко може бути замінений таким реченням [17, c.84].

We know gravity to pull on every particle of a body. - Ми знаємо, що земне тяжіння діє на кожну частину тіла [36, c.8].

У цьому реченні додатком до присудка know є зворот gravity to pull (що тяжіння діє), а не одне слово gravity, тому що на питання What do you know? (Що ви знаєте?) відповідь буде не gravity, а - gravity to pull, тобто, інакше кажучи, все сполучення gravity to pull є нерозривним і відноситься до присудка як єдине ціле - складний додаток [36, c.9].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11