Особливості кооперативного використання мови персонажами казки Л. Керролла "Alice in Wonderland" 
одібним чином розглянемо наступний приклад:The flag is white [43, p.106].Оскільки речення не містить інформації про інші кольори, логічно припустити, що мовець має на увазі, що прапор не має інших кольорів, а є чисто білим.Або припустимо, що ми випадково підслухали такий обмін репліками:A: How did Harry fare in court the other day?B: Oh he got a fine [43, p.106].Якщо пізніше стане відомим, що Гаррі отримав ще й довічне ув'язнення, то В (якщо він знав про це наперед) буде винний у тому, що ввів А в оману, так як не надав йому всю інформацію, необхідну в даній ситуації. Ці приклади ілюструють перший підвид максими кількості, яким передбачається надання всієї необхідної інформації.Максима релевантності:На цій максимі також лежить відповідальність за утворення цілої низки стандартних імплікатур. Наприклад, можливі імперативи будуть інтерпретовані як заклик до негайної реалізації дії:Pass the salt.(Pass the salt now) [43, p.107].Або розглянемо наступний зразок:A: Can you tell me the time?B: Well, the milkman has come [43, p.107].Лише виходячи з доречності репліки В, ми можемо зрозуміти її як часткову відповідь на запитання А. Умовивід отримуємо таким чином: припускаємо, що репліка В доречна; тоді на задане А питання, В повинен дати відповідь; тоді єдиний спосіб узгодити ці два умовиводи - це припустити, що співрозмовник В не може забезпечити А повною інформацією, але вважає, що інформація про візит молочника достатня для того, щоб А міг зробити з неї правильні висновки. Звідси випливає, що В намагається пояснити, що годинник показує той час, який збігається з приходом молочника. Отже, якби імплікатури не були побудовані на основі припущення про релевантність, то багато суміжних висловлювань просто не мали б сенсу.Максима способу:Нарешті, різноманітні типи умовиводів з'являються з припущення про те, що було дотримано максиму способу. Наприклад, під третім підтипом максими способу ("висловлюйся стисло"), навіть у тому разі, коли мовець надає перевагу складній конструкції над простою, можна припустити, що це робиться не просто так, а тому, що ці деталі так чи інакше відносяться до його наміру.Open the door.Walk up to the door, turn the door handle clockwise as far as it will go, and then pull gently towards you [43, p.108].Якщо замість першої фрази використаємо другу, то тим самим ми наказуємо співрозмовнику приділити увагу кожній деталі - це і є імплікативна форма використання довгих фраз. Можливо, найважливіший підтип максими способу саме четвертий - "висловлюйся послідовно".The lone ranger rode into the sunset and jumped on his horse [43, p.108].У реченні руйнуються наші очікування, що події перелічуватимуться в тому порядку, в якому вони відбувалися. Нижче читаємо приклад, у якому послідовно перелічені всі події:Alfred went to the store and bought some whisky [43, p.108].Наступний тип імплікатур, виділений Полом Грайсом утворюється внаслідок очевидного і відкритого ігнорування максим. Грайс називає таке використанння імплікатур експлуатацією максим, і саме вони породили багато традиційних образних висловів. Розлянемо подані нижче приклади:Максима якості:Спостерігаємо порушення цієї максими в наступному прикладі:A: What if the USSR blockades the Gulf and all the oil?B: Oh come now, Britain rules the seas [43, p.109].Кожен компетентний учасник розмови знає, що репліка В невірна, однак В не намагається обманути А. Припустимо, що В має на увазі щось зовсім протилежне від щойно сказаного, а саме - не те, що Британії підвладні всі моря, а дещо абсолютно протилежне - Британія в цій ситуації безсила. В цьому випадку Грайс говорить про використання іронії. Схожі зауваження стосуються і метафори:Queen Victoria was made of iron [43, p.109].Буквальна інтерпретація така: оскільки королева Вікторія ніяк не могла володіти фізичними характеристиками заліза, то, мабуть, вона лише була наділена його супутніми рисами, такими як жорсткість, стійкість, непоступливість. Причому у вустах шанувальника це буде звучати як комплімент, а сказане наклепником перетворюється у приниження, основане на її агресивності та войовничості. Такі ж принципи стосуються і риторичних запитань.Максима кількості:Прості та очевидні тавтології не повинні мати жодного комунікативного ефекту. Однак наступні речення можуть виражати значне смислове навантаження:War is war.Either John will come or he won't.If he does it, he does іt [43, p.111].Порушення максими кількості пояснює, яким чином ці фрази набувають комунікативного значення. Якщо припустити, що принцип кооперації збережено, то можна виділити певний підтекст. В першому випадку це може бути - "на війні трапляються жахливі речі, така її природа, і немає сенсу жалітися через якесь окреме нещастя". Ясно, що дані репліки являються по суті заключними сентенціями, але підтекст буде іншим у кожному окремому випадку.Максима релевантності:Порушення цієї максими, як зазначає Грайс, важко відслідкувати, тому що важко побудувати відповіді, які можуть бути інтерпретовані як невідповідні.Але Грайс наводить приклад:A: I do think Mrs Jenkins is an old windbag, don't you?B: Huh, lovely weather for March isn't it [43, p.111]?Під реплікою В можемо розуміти наступне "стережись, її племінник стоїть у тебе за спиною". Природнішим виглядає такий обмін репліками:Johnny: Hey Sally, let's play marbles.Mother: How is your homework getting along, Jonny [43, p.111]?Цим матір Джонні нагадує, що в нього немає вільного часу для ігор.Максима способу:Приклад недотримання цієї максими наводиться нижче:Miss Singer produced a series of sounds corresponding closely to the score of an aria from Rigoletto.Miss Singer sang an aria from Rigoletto [43, p.112].Внаслідок ухилення від простоти на користь багатослів'я (порушення підтипу максими "висловлюйся стисло") мовець має на увазі, що між співом міс Сінгер і власне співом є відчутна різниця.Пол Грайс стверджує, що основні властивості імплікатур можна передбачити. На основі цього припущення ним виділено п'ять характерних особливостей імплікатурних форм [43, p.116-117]. З них перша, і найбільш важлива, - скорочуваність, або точніше - можливість анулювання. Скорочуваність має ключове значення в прагматиці, оскільки більшість різноманітних прагматичних підтекстів демонструє цю властивість. Умовивід є скорочуваним, якщо можна анулювати його, додаючи нові припущення до вже існуючих. Дедуктивні або логічні умовиводи не скорочуються. Індуктивні умовиводи, навпаки, можуть скорочуватися. Така властивість імплікатур зводить нанівець традиційні норми в деяких лінгвістичних і нелінгвістичних контекстах. В такому разі вони стають абсолютно несхожими на логічні умовиводи і не можуть бути правильно змодельованими в рамках певних семантичних відносин (наприклад, імплікація слідування).Другою важливою рисою імплікатур є їх неподільність. Під цим Грайс розуміє те, що імплікатура приєднана до семантичного змісту сказаного, а не до лінгвістичної форми, тому імплікатури не можна відділити від висловлювання просто завдяки заміні слів у висловлюванні на відповідні синоніми. Тут з'являється інший тип прагматичної імплікатури, яка приєднується скоріше до форми, ніж до значення сказаного.Третьою характерною рисою імплікатур є їх злічуваність. Наявність кожної окремої імплікатури можна довести виходячи з факту, що адресат, у будь-якому випадку зробить для себе припущення про мовну взаємодію. Так, для гіпотетичної імплікатури конструювання аргументу для висловлювань типу "S has said that p…" залежатиме, з однієї сторони, від точного значення або сенсу висловлювання, а з іншої - від максим і принципу співробітництва.По-четверте, імплікатури - неунормовані, тобто не є частиною установлених значень мовних виразів. Як доказ приводиться скорочуваність і неподільність імплікатур.Наостанок, вираз, маючи єдине значення, може спричинити появу різних імплікатур у різних ситуаціях, і, насправді, у будь-якому разі ряд взаємопоєднаних імплікатур може при цьому не бути чітко визначеним. (Вілсон і Спенсер 1981).З часів Арістотеля про мовні засоби було написано безліч статей з риторичної, філософської та літературної точок зору, але до Грайса було зроблено зовсім небагато спроб виділити механізми інтерпретації риторичних фігур. Використання максим не дозволить мові із засобу комунікації перетворитися на ряд узгоджених і передбачуваних прийомів спілкування. Дослідження П.Г. Грайса окреслюють спосіб, у який ці важливі механізми спілкування можуть бути застосовані в області прагматики, хоча багато деталей залишаються нез'ясованими.Висновки до розділу ІЛінгвісти завжди цікавилися питанням: які основні принципи гарантують правильне розуміння мовленнєвого повідомлення. Умови успішної комунікації будуються на принципі кооперації. Теорія імплікатур П.Г. Грайса розкриває спрощену схему передачі й декодування особливих умовиводів (імплікатур). Згідно цієї теорії, для того, щоб відбувся успішний та ефективний процес кооперації, необхідно дотримуватися чотирьох основних конверсаційних максим:1. максими якості, згідно якої мовленнєвий внесок повинен бути правдивим;2. максими кількості, згідно якої комунікативний внесок має містити лише необхідну кількість інформації;3. максими якості, згідно якої внесок до розмови має бути доречним;4. максими способу, згідно якої потрібно ясно висловлювати свої думки.Ці постулати вважають універсальними, так як вони виводяться із загальних положень принципу успішної кооперації, і їх можна застосовувати для всіх типів мовної взаємодії. Конверсаційні імплікатури проявляються двома способами: першим - якщо мовець чітко слідує максимам і цього ж очікує і від адресата, в другому випадку - мовець відкрито ігнорує максими.Порушення максим породили багато образних висловів. Так, порушення максими якості, особливо коли обидва компетентні учасники розмови усвідомлюють це порушення, але обмін думками так чи інакше відбувається, призводить до появи іронії або метафори. Це ж стосується і риторичних питань. Навіть порушення максими кількості, що очевидно призводить до появи тавтології є виправданими, якщо принцип кооперації збережено. Порушення максими релевантності відслідкувати складніше, оскільки важко тлумачити відповідь на питання як невідповідну, хоча таке явище спостерігається під час повної і раптової зміни теми розмови, тощо. Максима способу порушується у випадку багатослів'я, тобто там, де можна було б вжити просту репліку замість розгорнутої. Розділ ІІ. Категорія комічного та стилістичні засоби його реалізації2.1 Визначення комічногоКомічне здатна переживати кожна людина. Відчуття комізму передається через осягнення невідповідності між неповноцінним, недосконалим змістом явища і його формою, яка претендує на повноцінність і значущість, прагнення видати себе не за те, чим вони є насправді. В концентрованій формі комічне проявляється в мистецтві. Різні грані комічного лежать в основі таких літературних жанрів, як гумореска, сатира, епіграма, пародія, памфлет, комедія, буфонада, фарс, бурлеск тощо. Градація емоційного реагування на різні прояви комічного, його відношення до суспільного ідеалу передається в поняттях усмішка, жарт, іронія, гумор, чорний гумор, гротеск, сарказм, карикатура, інвектива. Ці поняття можуть лежати в основі відповідних жанрових структур, стилістичних фігур чи тропів, тобто засобів художнього моделювання іншої, естетичної реальності [5, c.298-353].В даній роботі будемо керуватися визначення комічного, яке знаходимо в словнику літературознавчих термінів: "…категорія естетики, що характеризує той аспект естетичного освоєння світу, який супроводжується сміхом без співчуття, страху і пригнічення" [29]. Крім того, цитуючи статтю, подану в "Філософському енциклопедичному словнику", знаходимо наступне твердження: "…Явний комізм протистоїть прихованому, що грає велику роль в утворенні власне комічної ситуації" [33]. На вище зазначеному прихованому комізмі й базується комічність у казці-феєрії Л. Керролла "Alice in Wonderland".Існують різноманітні прийоми створення комічного ефекту. В нашій роботі пропонуємо розглядати їх як наслідок порушення конверсаційних максим Грайса. Результати дослідження свідчать, що такі порушення призводять до появи наступних стилістичних засобів:· алогізмів;· нонсенсу;· гри слів, яка часто спричиняє утворення каламбуру;· іронії;· розкладання (деформації) фразеологічних одиниць.2.2 Алогізм як стилістичний прийомВ лексичній і синтаксичній стилістиці "алогізм - це стилістичний прийом, навмисне порушення логічних зв'язків в літературному творі з метою підкреслити внутрішнє протиріччя даного положення (драматичного або комічного)" [31]. В нашій роботі ми будемо притримуватися цього визначення алогізму, оскільки воно, як нам здається, повною мірою виражає суть поняття.В літературних творах, так само як і в реальному житті, алогізм має двосторонній характер: люди або стверджують щось несумісне з вимогами логіки, або діють неправильно [25, c. 20]. Нас цікавить перший випадок, адже саме в ньому ми стикаємося з нестандартним ходом думок, який проявляється в словах персонажів твору, і ці слова спричиняють утворення комічного ефекту [27, c.75].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
|
|
