Лінгво-філософські трактування темпоральності у сучасній англістиц

На визначальне місце моменту мовлення як точки відліку часу вказують прихильники визначеного вище підходу до трактування протяжності як основної властивості теперішнього, а також інші дослідники категорії презентності. У лінгвістичних дослідженнях використовуються різні терміни для позначення точки первинного відліку, а саме: момент мовлення, період мовлення, час мовлення, момент повідомлення про дію, момент комунікації, суб'єкт мовлення. Загальновживаний термін момент мовлення у трактуванні М.В. Перцова - це дуже короткий відрізок часу або такий період, що є достатньо малим порівняно з іншими допустимими відрізками відповідного часового плану. Тому М.В. Перцов, згідно традиції, зберігає термін момент мовлення, вилучаючи при цьому з його змісту компонент миттєвості. Цей термін є досить часто використовується, він став своєрідним кліше. М.В. Перцов вважає, що більш адекватним був би термін час даного мовлення.

Термін момент мовлення О.П. Надірова заміняє терміном період мовлення, оскільки поняття момент передбачає неподільний часовий відрізок, а період мовлення передбачає цей поділ. Б. Комрі висловлює думку про те, що межі граматичного моменту мовлення умовні, вони можуть не збігатися і частіше всього не збігаються з реальним моментом, можуть розширюватися чи звужуватись залежно від денотативної ситуації.

Трактуючи розуміння теперішності, К.Г. Городенська акцентує увагу на тому, що з моментом мовлення пов'язуються не самі стани та дії, які мають місце в об'єктивній дійсності. З цим часовим орієнтиром їх співвідносить мовець, функція якого полягає у констатації об'єктивності дій та станів, реальних з погляду мовця. Зважаючи на це, у ситуації, яку представляє категорія часу в лінгвістичній онтології, особа мовця є обов'язковою, визначальною, бо саме для неї дії та стани об'єктивної дійсності, про які йдеться у комунікативному акті, є реальними. У прямому діалозі момент мовлення встановити неважко, але якщо діалог ведеться з залученням складних речень, то демаркація його ускладнюється. Можливо, у зв'язку з цим Б. Комрі наголошує на можливості «ланцюжків точок відліку».

Ситуація ще більше ускладнюється, коли теперішність реалізується у художньому дискурсі. Аналізуючи семантику форм теперішнього часу в англомовних текстах, М.В. Перцов робить висновок, що у більшості випадків точка відліку збігається з часом початку мовленнєвого акту, тобто з моментом мовлення персонажа, але може відрізнятись від нього, наприклад, збігатися з часом факту, який позначений іншою дієслівною формою у головному реченні. Отже, у комунікативній ситуації художнього твору момент мовлення є точкою відліку часу для персонажів - учасників комунікації та читача - реципієнта ситуації, який за задумом автора уявно стає учасником подій. Він також може бути позначений засобом будь-якого рівня мови, що виражає факт, дію, стан у контексті художнього дискурсу, які можуть стосуватися не лише учасників комунікативного акту, а і персонажів твору взагалі.

Як бачимо, у процесі демаркації категорії теперішнього часу і визначення моменту мовлення особливої ваги набуває поняття мовець. Категорія мовця, одночасно лінгвальна та екстралінгвальна, є визначальною для актуалізації темпоральної семантики.

Таким чином, теперішньому часу як граматичній категорії властивий об'єктивно-суб'єктивний характер. Його об'єктивність зумовлюється тим, що основою мовної теперішності є реальний теперішній час навколишнього світу, а суб'єктивність тим, що йому властива перцептивність, тобто певне усвідомлення людиною. Ставлячи об'єктивний фактор на перше місце, ми аж ніяк не надаємо йому переваги. Тобто об'єктивне і суб'єктивне у даному випадку є рівноправним цілим. Мовець, вживаючи ту чи іншу форму дієслова, не просто вказує чи називає об'єктивний час, позначеної ним дії, він подає його відповідно до цілі розмови, пропонуючи іншим саме той ракурс, який мають сприйняти за його задумом. У художньому творі мовець - це персонаж, через сприйняття і висловлювання якого ми сприймаємо співвідношення описаних дій і станів із зображуваною дійсністю, що є для нього реальною. Спробуємо пояснити висловлену думку на прикладі.

He gave a warning snort just as a mounted figure rode out of the gorge.

«Your guide comes,» the driver informed Nate unnecessarily.

«So I see.» Hooking his thumbs in his belt, Nate eyed the approaching rider.

Замість форми comes, цілком можливо вжити форми is coming чи has come, адже із контексту зрозуміло, що з'явився провідник, якого чекали і він їде, наближається до тих, хто його чекає в даний момент. Проте шофер, говорячи про цей факт, вибирає презентну форму Рresent Simple. Мовець демонстративно підкреслює свою непричетність і байдужість, що підсилюється прислівником unnecessarily, і усе це разом насторожує, змушує відчути натяк на особливу, поки що скриту значимість появи даної людини для подальшого розвитку подій. Отже, вибір тієї чи іншої часової форми дієслова пов'язується не тільки з бажанням мовця вказати на час дії, про яку він говорить, але і висловити своє відношення до цієї дії, вплинути на адресата і змусити його сприйняти цю дію відповідно до свого задуму.

Цікавими у цьому плані є дослідження Р.О. Жалейко і Д. Шіффріна, які простежують взаємовплив тлумачень категорії часу у логіці і психології та кореляції з мовознавчими трактуваннями. У працях цих та інших вчених домінує думка, яка підтверджується численним фактичним матеріалом, про те, що у художньому тексті реалізація об'єктивної теперішності підпорядковується задуму автора і саме з його точки зору відображається у мовленні персонажів, а через них суб'єктивно сприймається читачем. Характерною у цьому аспекті є реалізація презенса, зафіксованого у листах, щоденниках, свідченнях тощо. Така теперішність осмислюється у кількаразовому заломленні.

The holidays so far have afforded me little rest. My daughters and I have been much worried by the insistence of a young Irish woman who claims to be the widow of poor Captain Grimes. She has got hold of papers which seem to support her claim. The police too are continually here asking impertinent questions.

Besides this, I have had a letter from Mr. Prendergast stating that he too wishes to resign his post. Apparently he has discovered that there is a species of person called a «Modern Church Man» who draws the full salary of a beneficed clergyman and need not commit himself to any religious belief.

Автор листа фіксує дії і стани, об'єктивно теперішні для осіб, про яких він пише. У свою чергу містер Фаган усвідомлює їх також як такі, що відносяться до реального теперішнього, оскільки вони непокоять його у момент написання листа. Поль, читаючи про описані події, також співвідносить їх з площиною теперішності, створеної листом, яка поєднує автора і адресата. У цю ж площину уявно попадає читач, що і відповідає задуму автора. Остання фраза, наприклад, могла б звучати так: The police came here lots of times, але навіть додавання обставини lots of times не надало б опису скільки емоційності, як вживання презентних форм. У другій половині листа до цього потрійного заломлення презентності у її осмисленні добавляються ще дві: стани і дії священика, що реалізуються в об'єктивній теперішності - draws, need not - відбиваються у сприйнятті містера Прендергаста і спричиняють у нього бажання залишити свою посаду.

Ще яскравіше виявляється властивість форми Present Simple посилювати емоційність впливу на читача у наступному прикладі.

Fred went down to the basement, took the manuscript from its shelf, turned to page one. He read on:

John Graham, rechristened John Rosewater in the Scilly Island, apparently found the mild climate and the new name congenial, for he remained there for the rest of his life, fathering seven sons and six daughters. He, too, is said to have been a poet, though none of his work survives. We know little else about him, except that he had a son named George.

У цьому випадку виділені граматичні форми можна розглядати у кількох аспектах. Якщо аналізувати вживання часових форм автором манускрипту, то презентні форми передають факти об'єктивної для нього теперішності. Коли ж розглядати форми is said, survives та know з точки зору героя твору, який читає написане з плином великого проміжку часу, вони будуть відносними, тобто теперішніми настільки, наскільки він, читаючи манускрипт, уособлює себе з його автором і переноситься в уяві у той період. При спробі абстрагуватися і проаналізувати написане, Фред - герой твору - все-таки сприйматиме ці форми як was said, survived.

Можна з ймовірністю констатувати, що чим вища художня вартісність твору, тим глибше його проникнення в емоції і свідомість читача, тим ближче його злиття з персонажами і їх сприйняттям змальованих подій.

Цілком слушно зауважує О.В. Тарасова, що теперішньому в більшій мірі, ніж іншим часам, властиві специфічні риси та особливості, пов'язані з людською психікою чи емоційним відношенням людини до природи або інших людей, звідси - першорядне значення теперішнього як центрального виду часу в процесі внутрішньої логічної організації думки.

Основою іншого підходу до трактування теперішності є наголос на її протяжності. Ще Геракліт визначав теперішність, як тривалість з невизначеністю періоду. О. Єсперсен вважає, що теоретично теперішній час - це точка, яка не має ніякої тривалості. Теперішній момент, «тепер» - це лише рухома границя між минулим і майбутнім, вона весь час рухається вправо по лінії часу. На практиці «тепер» означає відрізок часу із значною тривалістю, яка сильно змінюється в залежності від обставин. На широту кількісного діапазону теперішності вказує і Я.Ф. Аскін: теперішнє завжди співвіднесене з якимось наявним станом, подією, і тривалість цієї події, стану визначає «розміри» теперішнього, причому в кожному конкретному ряді подій це визначення специфічне. Різна тривалість теперішнього є однією з характерних рис його специфіки. Думку про протяжність теперішнього поділяє також К.В. Філіна, виокремлюючи момент мовлення як центр цього часового проміжку, якому теж властива тривалість. Дослідниця зазначає, що часові межі теперішності і моменту мовлення збігаються у виключно рідких випадках, тобто момент мовлення входить у теперішній час, складаючи якийсь його відрізок, і тільки частково збігається з ним. Тривалість теперішнього М.С. Веденькова називає «часовою квантитативністю», яка може бути зведена до нуля і розширена до безмежності. О.І. Смирницький зауважує, що межі області теперішнього часу можуть розширятись і навіть взагалі зникати.

Досить оригінально представлена наявність ознак певної тривалості теперішнього часу в дисертації І.С. Бика. Дослідник образно порівнює схему меж утворення теперішнього часу з виникненням і поширенням концентричних кіл на поверхні води від кинутого каменя. Цей «камінь», торкаючись поверхні води, викликає утворення хвиль, які поширюються у всі сторони.

До вищеописаних трактувань властивостей презенсу приєднується автор дисертації і зводить основні позиції такого підходу до поданої нижче схеми.

Ще один підхід до визначення властивостей теперішнього базується на думці про семантичну неоднорідність презентності, яка також простежується у лінгвістичній літературі. Мовознавець психологічного напрямку Г. Гійом, наприклад, вважає, що теперішність семантично не є однорідним цілим, а утворюється переважно із сполучення минулого і майбутнього. Така особливість розглядається ним як обов'язкова складова розуміння теперішнього часу.

Це положення Г. Гійома розвиває Т.О. Барабаш, який зазначає, що фізичне теперішнє - точка поділу між минулим і майбутнім. Проте психологічно теперішній час інтерпретується ним не лише як момент, що розділяє минуле і майбутнє, але як значно більший період, що охоплює частину минулого і майбутнього. На розмитості семантичного діапазону понять «зараз» і «тепер» акцентує увагу О.В. Тарасова, відзначаючи, що в залежності від відчуттів мовця у конкретній ситуації спілкування семантичний діапазон теперішнього може спресовуватися у миттєвість або розтягатися до безконечності.

Часовий спектр теперішнього включає в себе широкі можливості вираження функціонально-семантичних відтінків, починаючи від уявлення про мить і закінчуючи усвідомленням об'ємних часових періодів або взагалі про позачасовість.

Отже, ми розглядаємо поняття теперішності у кількох значеннях:

Теперішність періоду комунікації, яка швидко переходить у минуле відносно моменту мовлення. Їй властиві однорідність і вузький часовий діапазон. У більшості випадків мікрополя такої теперішності створюються в усному мовленні і передаються монологами, діалогами чи полілогами як у розмові, так і у фіксованих текстах. Теперішність моменту/періоду комунікації в основному* виражається формами Present Simple, Present Continuous та Present Perfect Continuous.

«What do you want to know, precisely?».

«I don't intend to be present».

«Looks messy now, but it won't later».

«I'm thinking of my father».

«Lieutenant Rowan is assisting me, sir».

The morning after the party Qwilleran drove Riker to the airport under threatening skies. «We're going to get the rain the farmers have been praying for and the tourist industry has been praying against».

«You've been saying that for a month».

Дієслівні форми PrS у реченнях 1-3 виражають конкретну теперішність, дійсну на момент мовлення, і уже через найближчий проміжок часу вона відійде у минуле. Часові структури PrC та PrPC у прикладах 4-7 передають значення, тотожне вираженому РrS у реченнях 1-3. Значення дієслівних форм зумовлюється мовним оточенням, що передає певну ситуацію. В іншому контексті реалізація позначених часовими формами РrS дій могла б відноситися і до неактуального теперішнього. Наприклад, деякі зміни у реченнях 3, 5 без трансформації.

· Теперішнісність повторюваної дії, абстрактна теперішність, що створюється переважно часовими дієслівними формами PrS, іноді PrC. Цей тип теперішності охоплює багатократні чи звичні дії протягом періоду, що включає момент мовлення, і відзначається неоднорідністю і коливанням часового діапазону повторюваності та широти діапазону самої дії. Функціонування PrS, PrC у складі багатогранного синтаксичного цілого, у зв'язках і відношеннях з іншими мовними засобами різних рівнів не лише виражає намір мовця вказати адресату на характер дії, який він має на увазі, а також передати свою впевненість або вагання, категоричність тощо, наприклад:

«Every year at least one young man whose affairs we manage comes into our office, wants to give his money away».

«On a morning like this, by God, coffee and Danish sounds real good».

«Anyhow, he gives large parties».

«He represents himself as a rich man, stays there for some time living like a lord, cashes a big cheque and then goes off».

«The ice is breaking up all the time».

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5