Лінгво-філософські трактування темпоральності у сучасній англістиц

Стосовно практичного вираження часу, у лінгвістиці диференціюються лексичний, граматичний, контекстуальний та художній часи як аспекти мовного часу.

Граматичний час трактується деякими вченими як синтаксична, а не морфологічна категорія. Проблеми синтаксичного часу досліджували О.О. Шахматов, В.В. Виноградов, М.Я. Блох, Е.М. Прокопович, О.М. Старикова, Н.Ю. Шведова, Н.О. Слюсарєва, Н.Д. Арутюнова, С.Я. Єрмоленко, М. Борофф, Г. Керм та інші.

Е.М. Прокопович розуміє синтаксичний час як синтаксичний контекст, у сфері якого окремі мовні явища, в першу чергу дієслівні часові форми, реалізують своє часове значення. М. Борофф вбачає синтаксичність часу в тому, що синтаксичні структури накладають на значення окремих слів комплекс складних явищ, здатних виражати такі відносини як час. І.Р. Вихованець зазначає, що категорія часу входить до складу комплексної семантико-синтаксичної реченнєвої категорії предикативності. О.В. Александрова і Т.О. Комова у своєму дослідженні доводять, що категорії часу дієслова і часу речення - суттєво різні. Ми також схиляємося до такої думки, вважаючи за доцільне розглядати час дієслова як морфологічну категорію, а час речення - як категорію синтаксичну. Синтаксичний час може реалізуватися на рівні речення своїми власними, формальними засобами вираження, що включають такі синтаксичні елементи, як зв'язок і порядок слів та структурну схему речення. Тому граматичний час, на нашу думку, доцільно розглядати як такий, що поєднує морфологічний та синтаксичний часи.

Оскільки граматичний час є дейктичною категорією, тобто прямо чи опосередковано співвіднесеною з об'єктивним часом, для охоплення мовного інструментарію його вираження необхідно виділяти типи часових відношень. За відношенням до дейктичного часового центра реалізуються: а) ситуативно-актуалізований тип мовлення, що характеризується безпосереднім зв'язком змісту висловлювання з ситуацією мовлення; б) ситуативно-нелокалізоване мовлення, якому властива відсутність безпосереднього зв'язку змісту висловлювання з мовленнєвою ситуацією мовця / автора художнього твору в момент комунікації. До цього типу мовлення відноситься вживання теперішнього або минулого часу в авторській оповіді художнього твору, функціонування форм теперішнього часу у формулюванні правил, постулатів, аксіом, теорем тощо.

Іншою важливою ознакою граматичного часу є точка відліку часу як часовий дейктичний центр. Якщо таким центром є момент мовлення, то час традиційно вважається абсолютним. Відносний час пов'язаний з будь-якою іншою від моменту мовлення точкою відліку часу. Поняття відносного часу і таксиса пересікаються, але не збігаються. Сферу таксиса обмежує те, що у його виражені часове відношення між діями повинне здійснюватися в одному часовому плані у рамках єдиного часового періоду - теперішнього, минулого або майбутнього. Відносний час такого обмеження не має, він може співвідноситися з діями різних часових планів.

Лексичний час - це сукупність засобів вираження часових кореляцій за допомогою спеціальної темпоральної лексики: прислівників, прикметників, іменників, сполучників, прийменників та сполучень слів - іменних і прислівникових груп, від вільних сполучень до фразеологічних одиниць з ідіоматичністю різного ступеню. Лінгвісти дають назви цим засобам, виходячи із свого бачення їх функцій. К.В. Філіна кваліфікує темпоральну лексику як лексичні детермінатори чи показники часу, тобто слова, що входять у лексико-семантичний клас категорії часу, Є.М. Шендельс відносить їх до компонентів категорії часу, З.Я. Тураєва - до лексичних специфікаторів часу, С.М. Абдулаєва називає таку лексику вказівними словами часової віднесеності, що супроводжують дієслівні засоби і створюють часову характеристику події. О.В. Бондарко відносить лексичні конкретизатори часу до «периферії» категорії темпоральності як недієслівні засоби часової віднесеності.

На нашу думку, необхідно розрізняти два типи значень лексичних часових маркерів. В одних випадках вони уточнюють часові значення, виражені присудком, тобто вказують на той самий часовий план, що і часові форми.

«Very well. I'm turning into the wind now».

В інших випадках лексичні темпоральні засоби і дієслівні часові форми суперечать один одному, тобто вказують на різні часові плани, більше того лексичні показники часу можуть виявитися навіть сильнішими, ніж часова форма, і нейтралізувати її значення, самостійно створюючи центр часового поля.

The target was now reaching out on either side of him like a great, slime-colored whale. Here comes the bloody tracer.

У даному прикладі now у контексті минулого створює мікрополе теперішнього моменту відносно героя твору. Автор вдається до цього прийому, щоб підкреслити напруженість ситуації, доповнюючи її опис ще одним реченням з присудком comes у Present Simple, що передає внутрішню мову героя.

Особливий аспект відтворення часових значень, часової віднесеності та часової орієнтації властивий художньому дискурсу. Сукупність способів вираження сутності мовного часу текстовими засобами та стильовими ресурсами у межах певної ситуації отримала назву контекстуальний час.

Одна і та ж сама часова форма може виражати різний зміст залежно від того, у який контекст* вона поміщена. Це простежується у наступних прикладах.

1. «Do you chaps mind if I come in for a bit?» he asked with unwanted diffidence. They rose to welcome him. «Sure you don't mind? I won't stay long».

2. «The Cunninghams never took anything they can't pay back - no church baskets and no scrip stamps. They never took anything off of anybody? They get along on what they have. They don't have much, but they get along on it».

3. «Excuse me, Mrs. Leston. But I just wanted to tell you that we have dinner at half past seven, if that's not too late».

4. «She just never speaks now. He is always making little jokes about Flossie's clothes. That man'll have me crazy before the terms over».

Дієслова mind, come, asked, rose, don't mind відносяться у наведеному контексті до одного, створеного описом даної ситуації, часового плану теперішнього з позиції персонажів. Граймз заходить, питає, вони не заперечують, піднімаються привітати його - усі ці дії відбуваються у той самий період часу, створюючи площину презентності стосовно учасників комунікативної ситуації, хоч названі ці дії формами Present Simple і Past Simple. У прикладі 2 форма Past Simple took введена у даному контексті уже в пряму мову поряд з формами Present Simple can't pay, get along, don't have. Вираження розширеної теперішності має емфатичне значення. Завдяки часовій транспозиції, що зумовлюється контекстом, форма Past Simple виражає невластиве їй значення теперішності, яке кваліфікуємо у роботі як презентний претерит.

Приклад 4 демонструє реалізацію формою Present Continuous повторюваної дії, що характерна для Present Simple. Таке функціонування Present Continuous у даному контексті виправдане бажанням мовця дати негативну оцінку вчинкам іншого персонажа. Отже, наведені вище приклади засвідчують випадки вживання контекстуального часу, який передається видо-часовими формами Present Simple, Present Continuous і Past Simple.

Оскільки фактичним матеріалом нашого дослідження є англомовні твори художньої літератури, слід окремо виділити проблему вираження часових значень та часових відношень на рівні художнього дискурсу. Особливості реалізації темпоральності у художньому творі зумовлюються тим, що ця категорія у даному випадку пов'язана із співвідношенням двох часових осей: подій, що описуються, та тексту, що їх описує.

Отже, художній час відрізняється від мовного часу тим, що він обов'язково набуває концептуального змісту. Граматичний час, лексичний та контекстуальний часи - це лише аспекти художнього часу. На рівні цілого твору вони підпорядковуються певній прагматиці, беруть участь у створенні художньо-естетичної образності твору. Отже, ми можемо констатувати, що темпоральна організація тексту залежить від його уявної мисленнєвої організації. Загальні закономірності у співвідношенні граматичного та художнього часів з'ясовують З.Я. Тураєва, О.І. Москальська, В.Л. Співак, М.М. Бахтін, Н.Ф. Пелевина, В.П. Руднєв, H. Gethin, R. Pascal, S. Fleischman та інші.

З.Я. Тураєва, С. Флейшман і Р. Паскаль, підкреслюючи різницю між художнім та граматичним часами, наголошують, що художній час є категорією вищого рангу. Він підпорядковує собі граматичний час як один із засобів свого вираження. Н.Ф. Пелевіна, хоч і підходить до трактування художнього часу з дещо іншої позиції, поділяє цю думку вважаючи, що художній час створюється насамперед смислом оповіді. Необхідними у його побудові, однак, є також чисто мовні засоби вираження - одиниці лексичної і граматичної систем мови. В.М. Ярська розуміє художній час як поліфонічну структуру темпорального опису світу. Найбільш повно і лаконічно, на нашу думку, характеризує художній час Н.Ф. Ржевська: літературний твір, природою якого зумовлений опис подій, вимагає причинно-часової вмотивованості дії. Художній час і є категорією розвитку дії і проявляється насамперед у характерному порядку подій у даному творі. Він є категорією форми художнього твору, а саме, його сюжету. Це - конкретне буття часу в творі.

Художній час у нашому розумінні - це категорія художнього тексту, що виражається часовою перспективою цілого твору, підпорядковується одній змістовій установці, поєднуючи і підкоряючи собі усі текстові категорії - сюжетний час, ретроспекцію, проспекцію, створені комплексом мовних структур, здатних реалізувати семантику темпоральності відповідно з конкретною авторською прагматикою.

Таким чином, узагальнюючи сказане вище, можна констатувати, що:

· вивчення особливостей вираження часових значень людиною ускладнюється відсутністю у неї спеціального органу сприйняття часу;

· виділенню поняття часу сприяє його здатність ділитися на сегменти;

· кращому усвідомленню особливостей вираження мовними засобами комплексу часової оцінки подій допомагає можливість поділу подій на внутрішні та зовнішні для мовця / слухача;

· у художньому творі граматичний, лексичний та контекстуальний часи підпорядковуються художньому часові, який поєднує усі структури реалізації темпоральної семантики відповідно до задуму письменника.

3. Сутність і характеристики теперішності

Сутність теперішнього часу - це предмет довгих дискусій у філософії та мовознавстві, починаючи від античності і до наших днів. У філософському трактуванні теперішність - це те, що ми бачимо, чуємо, відчуваємо, це відрізок часу, коли можна активно діяти, впливаючи на поточні події. Вчинки чи бездіяльність відходять у минуле назавжди, залишаючи за собою можливість ставати причиною якихось подій. Таким чином, минуле - це застиглі моменти теперішнього, воно зумовлене теперішнім, і його наслідок, у свою чергу, стає визначальним фактором подій в актуальному теперішньому.

Ю.В. Молчанов наголошує, що поняття тепер і теперішній час виражають перехід від минулого через теперішнє до майбутнього. Поняття тепер доцільно трактувати як переживання теперішнього часу людиною - момент теперішнього часу у її психічній діяльності. Поняття ж момент теперішнього часу можна розглядати як таке, що відображає об'єктивну властивість відокремлення у бутті кожної речі, її минулого від майбутнього. Ю.В. Молчанов також вважає, що граматичний теперішній час дійсно ототожнюється з моментом тепер, який переживається даною свідомістю. Щодо об'єктивного або фізичного теперішнього часу тієї чи іншої матеріальної системи, то його слід оцінювати як часовий відрізок, на протязі якого дана система існує як така.

У сучасній лінгвістиці більшість вчених, зокрема В.М. Ярцева, А.К. Корсаков, Т.І. Дешерієва, Н.Л. Жабицька, Е.Я. Мороховська, М.Я. Блох, R. Quirk, S. Greenbaum, G. Leech, J. Svartvik, H. Poutsma та інші дотримуються думки про те, що основою мовного теперішнього є реальний теперішній час об'єктивного світу. При цьому у свідомості того, хто говорить, теперішнє невіддільне від минулого і майбутнього, оскільки кожний теперішній момент його існування заповнений пам'яттю минулого, а в основі вчинків, які людина здійснює у теперішньому, лежить модель майбутнього.

Подібно до суті будь якого явища, суть теперішності складається з її властивостей, функціонально-семантичних особливостей, що виявляються у функціонуванні мовних засобів, якими вона реалізується. Отже, чим більше властивостей теперішності ми охопимо, тим повніше розкриємо її суть. Автором дисертації умовно виділяються три основні підходи до визначення властивостей теперішності:

Перший з них базується на поєднанні двох аспектів, що доповнюють один одного, - широкого та вузького. У.І. Булл розрізняє два презенси: точковий і плинний. Останній у його трактуванні - це часовий інтервал між минулою і майбутньою подіями. Точковий презенс - це акт встановлення відношення, визначеного цим часовим інтервалом.

Є.П. Надірова, називаючи широкий та вузький аспекти презенса неактуальним і актуальним теперішнім, вважає теперішньою актуальною ту дію, яка відбувається у момент мовлення, і наголошує, що звичайно період часу, необхідний для здійснення актуальної дії, виявляється значно ширшим від періоду мовлення.

Як бачимо зі схеми, актуальний презенс має певні межі, у той час як межі неактуального презенса відсутні.

У трактуванні теперішнього часу тексту, зокрема, його актуальності/неактуальності, доцільно керуватися підходом, започаткованим А. Бєлічем. Його суть полягає у виділенні «сфери синтаксичного індикатива», у якій вживання усіх часових форм пов'язане з моментом мовлення, і сфери «синтаксичного релятива», у якій минуле цілком відособлене від реального теперішнього і зображається само по собі. Е. Бенвеніст розмежував часи, що вживаються у «плані мови» і «плані історії», а Х. Вайнріх протиставив часи «обговорюваного» і часи «переданого в оповіді». Виходячи із суті цих підходів, у запропонованій роботі розглядається часова площина, створена творчою уявою автора, на тлі якої розгортаються події, і яка є теперішньою у сприйнятті персонажів. Вона виявляється у мовленнєвих ситуаціях, описаних у творі, або комунікативних актах персонажів. Таким чином відбувається переплетення «сфер», «планів» чи «часів». У мовленнєвій сфері «синтаксичного релятива», про яку ведеться оповідь, створюється своя сфера «синтаксичного індикатива» - обговорення, що є реально теперішнім для учасників описаних подій та комунікативних ситуацій.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5