Лексико-семантична система мови

Лексико-семантична система мови

19

Реферат на тему

Лексико-семантична система мови

ПЛАН

1. Поняття лексико-семантичної системи

2. Парадигматичні відношення

3. Синтагматичні відношення

4. Епідигматичні відношення

5. Використана література

Лексико-семантична система -- одна з найскладні-ших мовних систем, що зумовлено багатовимірністю її структури, неоднорідністю її одиниць, різноманітніс-тю відображених у них відношень і відкритістю для постійного поповнення новими одиницями (словами та значеннями). Своєрідність її також в тому, що вона на відміну від інших мовних систем (фонологічної і гра-матичної) безпосередньо пов'язана з об'єктивною дійс-ністю, віддзеркаленням якої вона є. Усе це утруднює її вивчення.

1. Поняття лексико-семантичної системи

Якщо системність фонологічного рівня і грамати-ки в мовознавців післясоссюрівського періоду не викликала сумнівів, то щодо системності лексики їхні погляди не збігалися. Так, скажімо, французький мовознавець А. Мартіне стверджував, що лексика не-системна, а англійський мовознавець К.-Х. Ульман допускав, що в лексиці системними є тільки деякі пласти.

У вітчизняному мовознавстві про системність лек-сики було заявлено ще в минулому столітті. Українсь-кий мовознавець О. О. Потебня, який ґрунтовно опра-цював загальну теорію слова як у плані форми, так і в аспекті змісту (теорія внутрішньої форми слова, вчен-ня про ближче і дальше значення слова, його багато-значність та історичну змінність значень), закликав учених вивчати семантичні відношення між словами, закони і правила внутрішніх змін у групах семантич-но пов'язаних слів.

Істотний внесок у теорію системності лексики зро-бив російський мовознавець М. М. Покровський. На його думку, слова в своєму семантичному розвитку орієнтуються на своїх системно з ними пов'язаних партнерів (синоніми, антоніми тощо). Так, зокрема, рос. слово крепкий мало спочатку значення «міцний, силь-ний», а його антонім слабый відповідно протилежне значення -- «який не відзначається фізичною силою» (крепкий парень -- слабый парень). Коли з часом сло-во крепкий набуло значення «сильний за концентра-цією, насичений» (крепкий чай), то, орієнтуючись на нього, в цьому ж напрямку розвиває своє значення сла-бый (слабый чай).

Таких прикладів, де розвиток значень слів зумов-люється не логікою речей, а лише системними зв'язка-ми навіть усупереч логіці, є чимало в будь-якій мові. Як уже згадувалося, в українській мові слово південь спершу мало значення «полудень, 12-та година дня», а його антонім північ відповідно «12-та година ночі» (ли-ше такі значення мають у російській літературній мові полдень і полночь). Коли ж слово південь набуло зна-чення «південна частина світу» (для цього були реаль-ні причини, бо опівдні сонце перебуває в південній час-тині неба), слово північ стало позначати протилежну півдневі сторону світу, хоч для цього об'єктивних по-замовних причин не було: опівночі на північній части-ні неба немає ні сонця, ні місяця. Рос. батюшка і ма-тушка спочатку функціонували як пестлива форма на-зивання батька і матері. Згодом батюшкой стали ще називати попа. Це вмотивовано тим, що піп є пасто-ром, батьком для своєї пастви. Матушкой стали нази-вати дружину попа, хоч до пастви вона не має прямого стосунку. Уже за життя сучасного покоління виникло словосполучення злоякісна пухлина, яким позначають дуже шкідливу, загрозливу для життя ракову пухли-ну. Усі інші (не ракові) пухлини стали називати добро-якісними, хоч у них жодних добрих якостей немає.

Наведені тут та інші подібні факти свідчать про те, що лексика -- це не механічне нагромадження слів, а система. На системність лексики вказують такі факти:

1) вивідність одних одиниць із інших одиниць тієї самої мови, тобто можливість тлумачення будь-якого слова мови іншими словами тієї ж мови: мовознавст-

во -- наука про мову; учитися -- засвоювати які-не-будь знання, вивчати що-небудь;

можливість описати семантику слів за допомо-гою обмеженого числа елементів -- семантично най-більш важливих слів, так званих елементарних слів (компонентний, семний аналіз): йти -- переміщува-тися, земля (ноги), в одному напрямку; ходити -- переміщуватися, земля (ноги), в різних напрямках; бігти -- переміщуватися, земля (ноги), в одному на-прямку, швидко; летіти -- переміщуватися, повітря (крила), в одному напрямку; плавати -- переміщу-ватися (вода), в різних напрямках; марширувати -- переміщуватися, земля (ноги), ритмічно тощо (де-тальніше про це див. у розділі «Методи дослідження мови»);

системність і впорядкованість об'єктивного сві-ту, що відображений у лексиці. Мав рацію французь-кий письменник Анатоль Франс, коли говорив, що «словник -- це всесвіт, розташований в алфавітному порядку».

На утвердження думки про системність лексики ве-ликий вплив мали дослідження німецьких лінгвістів Г. Остгофа, К. Мейєра, Г. Шпербера, Й. Тріра, Г. Іпсе-на, В. Порціга. Так, зокрема, Г. Остгоф говорив про існування в мові системи значень. К. Мейєр, аналізую-чи прусську військову термінологію, дійшов висновку, що кожен термін отримує свою вартість із власної по-зиції в загальній номенклатурі. Г. Шпербер прийшов до думки про існування полів значень. Й. Трір вису-нув ідею про поняттєві поля, Г. Іпсен -- про лексико-граматичні поля (етимологічно різні слова, входячи в одну смислову систему, набувають спільних граматич-них ознак), а В. Порціг -- про лексико-синтаксичні поля (йти -- ноги, бачити -- очі, чути -- вуха, цілувати -- губи тощо). Далі Е. Оксар і О, Духачек уводять поняття лексико-семантичне поле, В. В. Виноградов -- лекси-ко-семантична система, а 0. І. Смирницький -- лекси-ко-семантичний варіант. Помітний внесок у розробку лексико-семантичної теорії зробили українські мово-знавці В. М. Русанівський, О. О. Тараненко та ін.

Як будь-яка система, лексико-семантична систе-ма базується на відношеннях, найголовнішими серед яких є парадигматичні, синтагматичні та епідигма-тичні.

2. Парадигматичні відношення

Значення слова, його цінність (значеннєвість) зале-жить тією чи іншою мірою від значень інших семан-тично пов'язаних із ним слів, від місця слова в лекси-ко-семантичній парадигмі, тобто від його парадигма-тичних відношень.

Парадигматичні відношення в лексико-семантичній системі --

відношення між словами і групами слів на основі спільності або протилежності їх значень.

Слова, як і фонеми, морфеми, конструкції, знахо-дяться між собою в різних опозиціях і об'єднуються в різноманітні парадигми.

Найбільшим парадигматичним об'єднанням є лек-сико-семантичне поле. Лексико-семантичне поле -- це сукупність лексичних одиниць, які об'єднані спіль-ністю змісту (іноді й спільністю формальних показ-ників) і відображають поняттєву, предметну або функ-ціональну подібність позначуваних явищ. Це слова, пов'язані з одним і тим самим фрагментом дійсності. Так, скажімо, в лексико-семантичній системі будь-якої мови можна виділити поле руху (переміщення), поле часу (темпоральне), поле погоди (метеорологічне), поле розумової діяльності (мислення), поле почуттів тощо. Лексико-семантичні поля є відносно автономними, бо пов'язані між собою, що засвідчується багатозначними словами, які різними своїми значеннями входять до різних полів. Так, можна стверджувати про зв'язок лексико-семантичних полів руху, мислення і говорін-ня; часу і погоди тощо. Дієслова руху використовують для називання мисленнєвих процесів (схопити думку, дійти висновку, наблизитися до розв'язання проблеми та ін.) і процесу говоріння (повернувся язик, смикнуло за язик, рос. вертится на языке, болг. да се обърна «звернутися» тощо). Темпоральні лексеми майже в усіх мовах світу використовують для номінації погод-них (метеорологічних) понять. Так, укр. і рос. погода є похідним від год, болг. време має значення «час» і «по-года», укр. година означає «час», «60 хвилин» і «гарна сонячна погода», чеськ. pocasi «погода» є похідним від cas «час», словацьк. chvila «дуже короткий час» і «гар-на сонячна погода», рос. діал. время і укр. гуцульське верем'є «час» і «погода». Час і погоду позначають також ісп. Петро, італ. tempo, алб. kohe, угор. ido. Графічно зга-дані тут поля можна зобразити так:

Отже, лексико-семантичні поля характеризуються зв'язком слів або їх окремих значень, системним харак-тером цих зв'язків, що забезпечує безперервність смис-лового простору. Кожне поле -- це своєрідна мозаїка слів, де кожне окреме слово має певне місце в лексико-семантичному просторі. Ця мозаїка не збігається в різ-них мовах, бо кожна мова по-своєму членує об'єктив-ний світ. Національна специфіка лексико-семантичних полів виявляється в кількості наявних у полі слів і в характері опозиції між компонентами поля. Цю думку яскраво ілюструє спостереження Л. Єльмслева щодо позначення в деяких мовах дітей одних батьків:

Хоч позначувані тут явища (стать дитини і послі-довність народження) є універсальними, але в різних мовах вони неоднаково розподілені між словами. У ма-лайській мові їх не розмежовують, у російській мові слова диференціюють стать дитини, а в угорській -- і стать, і послідовність народження дитини. Пор. ще: рос. любить, укр. любити і кохати, болг. любя і оби-чам, нім. lieben і haben gem, англ. like, love. He збіга-ються в українській і російській мовах назви кольорів (у німецькій мові немає назви для голубого кольору), назви спорідненості і свояцтва в українській, болгарсь-кій, німецькій і англійській мовах тощо. Отже, семан-тичний простір по-різному членується в мовах, кіль-кість клітин у межах лексико-семантичного поля не збігається, а тому й не збігаються значення слів-відпо-відників.

Лексико-семантичне поле має своє ядро і перифе-рію. У ядрі містяться найважливіші слова, вони пов'язані між собою сильними семантичними відношення-ми й утворюють синонімічні, антонімічні і родо-видові групи. На периферії містяться функціонально менш важливі слова, які, як правило, належать і до іншого лексико-семантичного поля.

У межах лексико-семантичного поля виділяють лек-сико-семантичні групи. Так, скажімо, в темпоральному лексико-семантичному полі виокремлюють: 1) назви не-точних часових відрізків (час, пора, період, епоха, ера то-що); 2) назви точних часових відрізків (секунда, хвили-на, година, доба, тиждень, місяць, рік, століття тощо); 3) назви пір року (весна, літо, осінь, зима); 4) назви частин доби (ранок, південь, вечір, ніч); 5) назви місяців (січень, лютий і т.д.); 6) назви днів тижня (понеділок, вівторок і т.д.).

У середині лексико-семантичних груп виділяють ще тісніше пов'язані семантичні об'єднання (їх назива-ють лексико-семантичними категоріями) -- синоні-ми, антоніми, конверсиви, гіпоніми.

Синоніми -- слова однієї й тієї ж частини мови, значення яких повністю чи частково збігаються. Сино-німія відображає в мові властивості об'єктивного сві-ту, через що є лінгвістичною універсалією.

У мовознавстві існує декілька підходів до вивчення синонімії. Одні дослідники акцентують на тотожності або подібності значень, інші -- на їх повній чи частко-вій взаємозамінності в тексті, треті -- на їх оцінно-стилістичній характеристиці.

За ступенем синонімічності (тотожності, близькості значень і здатності взаємозаміщуватися і нейтралізу-ватися в тексті) синоніми поділяються на абсолютні, або повні (мовознавство -- лінгвістика, коцюба -- ко-черга, рос. префикс -- приставка, фр. прикметники пиі-- аисип «ніякий»), і часткові (вивіз -- експорт, друг -- товариш, рос. линия -- черта, англ. big -- large, фр. revue -- parade, нім. schwer -- kompliziert). Відповідно до виконуваних функцій синоніми поді-ляються на ідеографічні, або семантичні (гарний -- чудовий -- чарівний, рос. прохладный -- холодный -- студеный -- ледяной,англ. mistake -- error -- slip -- lapse, фр. petit -- minime), стилістичні (говорити -- глаголати -- патякати, рос. глаза -- очи -- бель-ма, нім. Gesicht -- Antlitz, фр. visage -- museau) і змішані, або семантико-стилістичні (йти -- плес-тися (розм.) «йти повільно, стомлено»). Ступінь синонімічності слів тим вищий, чим більше в них спільних позицій, у яких можуть нейтралізуватися їх семантичні відмінності.

Серед слів з протилежним значенням -- антоні-мів -- також можна виділити декілька груп, що різ-няться між собою характером протиставлення: 1) анто-німи, які виражають контрарну протилежність, тоб-то такі, які перебувають в градуальній опозиції, через що між ними можна вставити слово, яке позначає щось середнє {молодий -- старий, високий -- низький; між ними можна вставити середнього віку, середньої висоти); 2) антоніми, які виражають доповнювальні, комплементарні відношення. Тут заперечення одного члена дає значення іншого (живий -- мертвий, істин-ний -- хибний); 3) антоніми, які виражають контра-дикторну протилежність; один із членів, що вжива-ється з заперечним префіксом не-, не має точної се-мантичної визначеності (молодий -- немолодий); 4) антоніми з векторною протилежністю (входити -- виходити, приїжджати -- виїжджати, одягатися -- роздягатися, вмикати -- вимикати). Як правило, в працях, присвячених антонімії, говорять про антоні-мічні пари, однак нерідко трапляються антонімічні тріади (минуле -- сучасне -- майбутнє).

Близьким до антонімії є явище конверсії. Лексичні конверсией -- це пари слів, які виражають зворотні відношення. Відображаючи одну й ту ж дію чи відно-шення, конверсиви вживаються в співвідносних конст-рукціях відповідно з прямою і зворотною рольовою структурою: те, що в першому слові розглядається з погляду А, у другому -- з погляду В, тобто суб'єкт і об'єкт міняються в реченні ролями. Наприклад: Пет-ро продає книжки Андрієві -- Андрій купує книжки в Петра; Брат старший від сестри -- Сестра молодша від брата. Див. ще такі конверсиви, як давати -- бра-ти, вручати -- приймати, передувати -- йти за ним, здавати (квартиру) -- наймати, попередник -- по-слідовник тощо.

На відміну від синонімів і антонімів один із кон-версивів уживається в тексті, а інший лише зберігаєть-ся в пам'яті. Навмисне зіштовхування обох конверси-вів у тексті використовується у випадку потреби під-креслити чи виділити якусь думку: Чесний програш достойніший від нечесного виграшу.

Якщо до антонімії близьким явищем є конверсія, то до синонімії -- гіпонімія (її ще називають квазісиноні-мією), що охоплює родо-видові відношення в лексико-семантичній системі. Гіпонімія як родо-видове відно-шення -- це сукупність семантично однорідних оди-ниць, які належать до одного класу. Так, наприклад, видові поняття яблуко, груша, апельсин, банан, ківі тощо (гіпоніми) об'єднуються одним родовим поняттям (гіпе-ронімом) фрукти. Гіпонімія характеризується прива-тивною опозицією: видові назви завжди є семантично багатші від родових. Саме тому на відміну від синонімії, яка допускає взаємозаміну, гіпонімія характеризується односторонньою заміною гіпоніма на гіперонім, але не навпаки: У лісі з'явились підберезники --> У лісі з'яви-лись гриби; Артистці вручили троянди --> Артистці вручили квіти.

Страницы: 1, 2