Лексика роману Павла Загребельного "Південний комфорт": семантичний аспект

Табу - полінезійське слово, яке стосується етнографії: означає заборону на вживання тих чи інших слів, виразів або власних імен через заборони, вірування, з цензурних етичних міркувань. У сучасних мовах до табу можна віднести тенденцію не говорити прямо про смерть, тяжку хворобу тощо.

Евфемізми (гр. euphemismos від eu «добре» і phemi «говорю») - слова або вислови, які вживають замість заборонених слів. Це переважно нейтральні слова або вирази, що вживаються замість синонімічних слів, які, на думку мовця, є непристойними, грубими або нетактовними. Так, замість умер в українській мові вживають упокоївся, відійшов у вічність; в російській мові - скончался, преставился, отправился к праотцам, отдал Богу душу, приказал долго жить.

За стилістичною класифікацією вся лексика поділяється на стилістично нейтральну і стилістично забарвлену.

Стилістично нейтральна лексика - лексика, яка вживається в певних стилях. Її поділяють на лексику високу і лексику знижену.

Висока (книжна) лексика - лексика, яку використовують передусім у літературно-писемному і піднесеному усному мовленні - науковому і публіцистичному, в ділових документах, в художній літературі.

До піднесеного стилю належать:

Поетична лексика: укр. блакить, борня, відлуння, живодайний, зоріти, легіт, осяяний, розмай, діброва.

Народнопоетична лексика (вживається в народних піснях і думах): укр. бранець, гожий, лілея, лебідонька, голубонька, битий шлях, сизий орел, діброва.

Наукова лексика поділяється на загальнонаукову (вживається в різних галузях наук: метод, синтез, аналіз, аргумент, концепція) та вузькоспеціальну (вживається в окремій конкретній науці: бісектриса, діагональ, конус). Серед наукової лексики виділяють також терміни.

Термін (від лат. terminus «межа, границя») - спеціальне слово або словосполучення, яке служить точним позначенням понять якоїсь галузі науки. Ознаки терміна: 1) системність (належить до якоїсь терміносистеми та отримує своє значення саме в ній); 2) відсутність експресії; 3) стилістична нейтральність; 4) тенденція до моносемантичності; 5) наявність дефініцій (термін не тлумачать, а визначають). 90% нових слів - терміни. Терміни вивчає самостійна лінгвістична наука - термінологія.

Професіоналізми. Правда не всі професіоналізми можна віднести до високої лексики. Зрозуміло, що такі вирази, як крутити бублика чи рос. мотор барахлит, чихает не належать до високої лексики.

Публіцистична лексика: ідеологічні ритуали, шістдесятники, імперія зла, ідеологічні противники, інформаційний простір. Ця лексика є поширеною серед газетних видань.

Офіційно-ділова лексика (канцеляризми) - слова, які обслуговують канцелярське діловодство: протокол, заява, акт, жилплоща, вищезгаданий, нижчепідписаний, нарахування, декрет.

До низького стилю належать:

Розмовно-побутова лексика - слова, поширені в розмовно-побутовому стилі усного літературного мовлення: дурниці, гуляка, зальоти, лахміття, лупцювати, репетувати. Це літературні слова, але в офіційному мовленні не допускаються.

Просторічна лексика - слова, які вживають у літературній мові з метою зниженої, грубуватої оцінки певних явищ чи предметів: пузо, звиняйте, замандюритися, лісапед, самописка. Просторіччя знаходяться на межі літературної мови.

Діалектизми - це слова, поширення яких обмежується територією певного наріччя (діалекту). Існують лексичні, етнографічні та семантичні діалектизми. Лексичні - слова говору, що називають поняття, для позначення яких у загальнонародній мові використовуються інші назви: бараболя - «картопля», когут - «півень». Етнографічні - назви місцевих реалій, невідомих або не використовуваних за межами певного говору. Як правило, це назви одягу, назви страв місцевої кухні, назви житлових і господарських приміщень, предметів побуту. Семантичні - слова загальнонародної мови, які в місцевих говорах відрізняються значенням.

Вульгарна та лайлива лексика: пика, морда, дурило, хам, хамло, балда, дилда тощо.

Жаргонізми та арготизми також відносяться до вульгарної лексики.

З вищенаведених фактів можна зробити такі висновки: за соціальною важливістю лексику поділяють на активну і пасивну. Активна лексика - часто вживані (загальновживані) слова. Цю лексику використовують усі носії мови незалежно від професії, освіти, місця проживання. Пасивна лексика - це рідковживані (вузько вживані, не частотні) слова, якими переважно є застарілі слова, слова, які тільки-но з'явилися в мові, а також професіоналізми, екзотизми, жаргонізми, арготизми, табу та евфемізми.

За стилістичною класифікацією вся лексика поділяється на стилістично нейтральну і стилістично забарвлену. Стилістично нейтральна лексика - лексика, яка вживається в певних стилях. Її поділяють на лексику високу (до якої відносяться поетична, народнопоетична, наукова, публіцистична, офіційно-ділова лексика) і лексику знижену (це розмовно-побутова, просторічна, вульгарна, лайлива лексика та діалектизми, жаргонізми, арготизми). Отже, до стилістично забарвлених слів належать слова пасивної лексики, а до стилістично нейтральних - слова активної лексики.

Стилістичну класифікацію лексики можна представити такою таблицею:

Отже, ми проаналізували лексику з погляду частоти вживання та стилістики.

Історичні зміни словникового складу мови. Причини історичних змін у лексиці

Лексична система, як і мова вцілому, постійно змінюється: одні слова зникають із мови, інші - з'являються. Змінюються і значення слів. Ці зміни зумовлені як позамовними, так і внутрішньомовними причинами.

Позамовні (позалінгвальні причини) - це зміни в навколишньому світі. Будь-яке нововведення в техніці, побуті, суспільному житті, у сфері ідеології супроводжується появою нових слів, а зникнення тих чи інших значень, форм побуту, суспільних явищ спричинює зникнення відповідних слів. Мова у своєму словнику віддзеркалює всі суспільні зміни.

Внутрішньомовні (інтрамовні, внутрішньолінгвальні) причини - зміни словникового складу представлені тенденціями до економії, уніфікації, системності мовних засобів.

Існує 4 типи змін у лексико-семантичній системі: 1) зникнення слів; 2) зникнення значень слів; 3) поява нових слів; 4) поява нових значень. Ці лексико-семантичні зміни відображені в таких поняттях, як архаїзми, історизми, неологізми і запозичення.

Розрізняють власне архаїзми та історизми.

Власне архаїзми - слова, які називають предмети і явища, що існують і тепер, але витіснені з активного вжитку іншими синонімічними словами. Наприклад: чадо «дитина», лицедій «артист», атрамент «чорнило», марець «березень». Власне архаїзми поділяють на лексичні та семантичні.

Власне лексичні архаїзми діляться на 1) власне лексичні архаїзми (усі вищенаведені приклади); 2) лексико-словотвірні (рос. рыбарь при сучасному рыбак); 3)лексико-фонетичні.

Семантичні архаїзми - застарілі значення наявних в активному словнику слів. Так, скажімо, слово язик втратило значення «народ, етнос»: «Встане правда! встане воля! У тобі одному помоляться всі язики Вовіки і віки» (Т. Шевченко).

Історизми - слова, які вийшли з ужитку в зв'язку зі зникненням позначуваних ним понять. Наприклад: сотник, січовик, чумак. Історизми не мають синонімів у сучасній мові, однак вони можуть повертатись в мову, якщо відновлюються відповідні чи подібні реалії: гривня, віче, пластун. Водночас нерідко до історизмів переходять слова, які виникли зовсім недавно: лікнеп, раднаргосп, перебудова. Історизми використовуються у художній літературі для відтворення історичного колориту, а архаїзми - для створення піднесеного і зниженого стилів.

«За останні 10 років проблема творення нової лексики, її нормативності вивчається багатьма дослідниками. Але цей процес, нажаль, супроводжують і небажані явища: лібералізація норм (особливо в галузі слововживання, вимови і правопису). Тому виникає потреба більш детального вивчення нової лексики з погляду словотвору. Найактивнішими способами творення усіх частин мови є на сучасному етапі суфіксація» [4; 35].

Неологізми (від гр. neos «новий» і logos «слово») - нові слова, що виникли за пам'яті людей, які їх використовують: факс, дистрибютер, брокер, дилер, менеджер, пейджер, електорат, ваучер, кіднепінг тощо. Поняття «неологізм» є відносним, бо всі слова колись були неологізмами. Наприклад, космонавт, універсам, синтетика, дизайнер, лазер, пилососи ти, стрес, бадмінтон, акселерат, перфокарта ще якихось 10-20 років тому були неологізмами.

Розрізняють лексичні та семантичні неологізми. Лексичні - абсолютно нові слова як за значенням, так і за звучанням. Семантичні неологізми - нові значення в уже наявних словах. Так, слово берегиня мала значення «русалка», а тепер вживається у значенні «жінка».

Авторські неологізми (оказіоналізми) становлять окрему групу. Деякі авторські неологізми увійшли до літературної мови.

Загалом неологізми виникають декількома шляхами: вони творяться з наявного в мові матеріалу властивими для даної мови словотвірними способами, інколи штучно, або запозичуються з інших мов.

Також одним з найпоширеніших шляхів поповнення лексики є запозичення.

Запозичення

«У світі не існує культури, котра розвивалась би ізольовано від усіх інших. Це зумовило культурний обмін, в тому числі і слів. Так, наприклад, в англійській мові 60% слів французького походження. Розрізняють матеріальні запозичення і калькування» [9; 229].

Матеріальне (лексичне) запозичення - запозичення, за якого з іноземної в рідну мову входить лексична одиниця повністю (значення і експонент). Наприклад: лазер (англ. laser, що є скороченням, яке складається з перших букв виразу light amplication by stimulated emission of radiation «підсилення світла за допомогою індукованого випромінювання»).

Калькування (від фр. calque «копія») - копіювання іншомовного слова за допомогою свого, незапозиченого матеріалу; по морфемний переклад іншомовного слова. Наприклад, небоскрёб - калькою англ. skyscraper (sky «небо», scraper «скребти»).

Крім кальок існують також напівкальки, коли одна частина запозичена, а інша калькується. Наприклад: телебачення (англ. television із грец. tele «далеко» й англ. vision «бачення»).

Окремими різновидами є семантичні і словотвірні запозичення.

Семантичні запозичення - запозичення, коли своє слово набуває значення, яке має його іншомовний відповідник. Наприклад, слова правий і лівий під впливом фр. droit і gauche отримали значення «консервативний» і «революційний».

Словотвірні запозичення - такі запозичення, коли власний зміст передається морфемами інших мов. Так, наприклад, слово телефон складене з давньогрецьких елементів tele «далеко» і phone «звук». У давньогрецькій такого слова не було, як не було й таких слів, як телеметрія, агробіологія, телетайп.

Отже, запозичувати слова потрібно лише крайньому випадку. Запозичення без потреби - лише шкода мові.

Можемо зробити такий висновок: словниковий склад мови постійно змінюється. Деякі слова та їх значення з часом старіють та зникають, але завдяки невпинному розвитку людства постійно з'являються нові слова та нові значення, або старі набувають нових. Це зумовлює існування в лексиці таких понять, як архаїзми, історизми та неологізми. Що стосується джерел поповнення лексики, то цей процес відбувається не тільки завдяки неологізмам, а також і такому явищу, як запозичення. Проте не можна забувати про те, що такі джерела поповнення лексики повинні якось контролюватись, адже при надмірному та необачному запозиченні іншомовної лексики рідна мова може засмітитися, стандартизуватись.

Павло Архипович Загребельний

Отже, перейдемо безпосередньо до біографії письменника, роман якого ми будемо досліджувати, та короткій характеристиці його творчості.

Народився Павло Загребельний 25 серпня 1924 р. в придністрянському селі Солошиному на Полтавщині. Змалку ріс без матері. Навчається майбутній письменник в Солошинській середній школі.

У червні 1941 р. Загребельний закінчив десятирічку. Збирався вчитися далі, але почалася Велика Вітчизняна...

У неповних сімнадцять років пішов добровольцем в Радянську Армію. Брав участь в обороні Києва. Навчався у військовому училищі. У серпні 1941 р. був поранений. Після госпіталю знову військове училище, і знову фронт, і тяжке поранення влітку у 1942 р.

Повернувшись у 1946 р. на Батьківщину Павло Загребельний працює в колгоспі рідного села, а з вересня почав навчатися на філологічному факультеті Дніпропетровського університету.

Спершу Павло Загребельний працював у обласній дніпропетровській газеті, потім переїжджає до Києва - обіймає посаду завідувача відділом прози в редакції журналу „Вітчизна”, в 1961-1963 роках редагує газету „Літературна Україна”.

З 1964 р. Павло Загребельний - відповідальний секретар правління Спілки письменників України, у 1979-1986 роках очолює республіканську Спілку.

Характеристика творчості

„Марево”. Служба на радянсько-іранському кордоні, вивчення історії, філософії, поезії, мистецтва і культури народів Сходу - таке підгрунтя одного з перших великих прозових творів Загребельного - повісті „Марево”.

Окремим своїми сторінками „Марево” нагадує фрагменти художньої енциклопедії. Так докладно і в міру, із професійним знанням, вільно й просто, розповідає Павло Загребельний про багату й суперечливу історію Ірану, про його примхливу природу, про калейдоскопічно-барвисті базари Сходу, про працелюбний талановитий народ цієї країни та про його звичаї.

На республіканському конкурсі в 1955 році за кращий науково-фантастичний та пригодницький твір для дітей та юнацтва повість „Марево” відзначена другою премією.

„Дума про невмирущого”. Це - пристрасна сповідь солдата-фронтовика про безсмертя свого покоління, яке грудьми зустріло фашистську навалу. Це мужній гімн радянській людини. це героїчна дума про нескореність і самовідданість наших юнаків-воїнів.

Дилогія „Європа 45”, „Європа. Захід”. В романі хроніці „Європа 45” відображено події кінця другої світової війни на Європейському континенті, боротьбу радянських патріотів проти гітлеризму - на фронті, у ворожому тилу, в таборах смерті. Боротьба європейських народів з фашизмом - така провідна тема й роману-хроніки „Європа. Захід”.

Романи привертають увагу не тільки масштабністю вперше залучених і художньо осмислених історичних матеріалів періоду другої світової війни, а й гостротою конфліктів: несподівані пригоди, ризиковані ситуації. Подвійне зображення часу зумовлює неповторну побудову дилогії. Час виступає дійовою особою.

Події у „Європі 45” розгортаються в Західній Німеччині, Голландії, Франції, Італії, Париж, Рим, прирейнські міста і католицькі монастирі - ось ті пункти, де відбувається дія другої книги дилогії „Європа. Захід” - логічне ідейно-композиційне завершення „Європи 45”. Прокляття війни. Загребельний -гуманіст підносить голос на захист миру, дружби між народами.

„Добрий диявол”. З „Європейський циклом як найчастіше пов'язується й воєнно-патріотичний роман Загребельного „Добрий диявол”. Він сприймається як новітня притча. Письменником схоплена, власне, одна апогей на в житті людини мить - нечуваної сили шторм у відкритому морі. Прозаїк і тут іде від життя: під час шторму на Азовському морі радянським прикордонним було врятоване грецьке торговельне судно...

„День для прийдешнього”. Над цим романом автор працював протягом 1961-1963 років. Твір складається з трьох частин: „Ранок”, „День”, „Вечір”. Основу фабули становить засідання архітектурного журі.

Згодом Загребельний так розкриває ідейний зміст цього роману. „День для прийдешнього” - дияволізм ХХ століття: посередність, нездарність, недовченість. На зіткненні таланту й посередності, власне, будується ця книжка.

„Первоміст” - це розповідь про долю одної з найперших великих, висловлюючись по-сучасному, інженерних споруд, про її вплив на тогочасне мислення, про ставлення до неї тогочасного люду, який вбичав у такій величезній споруд, як перший міст через Дніпро, мовби уособлення всієї землі й держави. Ідейний зміст „Первомосту” історично не продукоментований, за винятком одного лише речення: „Літописець записав коротко: „Того ж літа (6625) устрої мост через Дніпро Володимир”. Цебто: у 1115 році. Ц все. Далі - творчий домисел, уява.

Страницы: 1, 2, 3, 4