Латинська мова. Іменники

Латинська мова. Іменники

25

Р Е Ф Е Р А Т

з латинської мови

на тему:

«Іменник»

2008

ПЛАН РОБОТИ:

Граматичний склад латинської мови -------------------------------------------------- 2 ст.

Іменник. Число і рід. --------------------------------------------------------------------- 4 ст.

Відмінки ------------------------------------------------------------------------------------ 4 ст.

Типи відмінювань ------------------------------------------------------------------------- 4 ст.

Перша відміна ----------------------------------------------------------------------------- 6 ст.

Друга відміна ------------------------------------------------------------------------------ 8 ст.

Третя відміна ----------------------------------------------------------------------------- 11 ст.

Третя приголосна відміна -------------------------------------------------------------- 13 ст.

Третя голосна відміна ------------------------------------------------------------------ 14 ст.

Третя змішана відміна ------------------------------------------------------------------ 16 ст.

Деякі особливості третьої відміни --------------------------------------------------- 17 ст.

Правила роду і важливіші винятки -------------------------------------------------- 18 ст.

Список використаної літератури і джерел ----------------------------------------- 25 ст.

Граматичний склад латинської мови

По своїй граматичній будові латинської мови належить до мов синтетичного (флективного) типу. Це значить, що, на відміну від мов з аналітичним ладом, граматичні відносини виражаються в ньому головним чином за допомогою зміни форми слова - надбавкою до основи суфіксів і флексій (закінчень).

У мовах синтетичного типу слово одночасно виступає як лексична і граматична одиниця, оскільки змінна флексія слова (особові закінчення в системі дієвідмін, відмінкові закінчення в системі відмін тощо) визначає його відношення до інших слів речення. Наприклад, legit (він читає), legitis (ви читаєте); форма librum (знахідний відмінок однини іменника liber (книжка) вимагає в реченні перехідного дієслова тощо.

Синтетичні мови протистоять аналітичним мовам, в яких слово переважно є лексичною одиницею, а граматичні зв'язки передаються службовими словами (допоміжні дієслова, особові займенники в системі дієвідмін, прийменники в системі відмін) чи порядком слів у реченні.

У мовах синтетичного типу трапляються аналітичні утворення, зокрема, часи і форми перфектного пасивного ряду, І і ІІ описові дієвідміни в латинській мові.

Аналітичні (описові) утворення в класичній латинській мові були тільки тенденцією розвитку, не змінюючи загального синтетичного характеру мови. Із сучасних мов до синтетичних належать українська, польська, чеська, російська, німецька та ін., до аналітичних - англійська, фран-цузька та ін.

Так, ознакою особи і числа у формі дієслова є особисті закінчення: lauda-t він хвалить, vidc-t він бачить, laudд-mus ми хвалимо, vidc-mus ми бачимо.

Ті ж особисті закінчення зберігаються в різних часах дійсного і умовного способів; форми відрізняються один від одного суфіксами: lauda-t він хвалить, laudд-ba-t він хвалив, laudд-v-i-t він похвалив, laudд-re-l він хвалив би. Синтетичний характер латинської мови виразно виявляється із зіставлення приведеної вище форми 3-го л. ед. ч. перфекта laudдvit (він похвалив) з відповідними тимчасовими формами в нових мовах: it а louй, he has praised, er hat gelobt.

Ознакою відмінків в латинській мові є відмінкові закінчення, приєднувані до основи імені, що схиляється: terra земля, terra-m землю, terrа-rum земель, tеrrа-s землі (вин. п. мн. числа).

Частини мови поділяються на змінні й незмінні.

Змінні частини мови Незмінні частини мови

1. Іменник - nomen substantоvum 1. Прислівник - adverbium

2. Прикметник - nomen adiectоvum 2. Прийменник - praepositio

3. Займенник - pronфmen 3. Сполучник - coniunctio

4. Числівник - nomen numerвle 4. Частка - particula

5. Дієслово - verbum 5. Вигук - interiectio

Схема частин мови

Іменник. Число і рід.

Іменники, прикметники і займенники в латинській мові мають граматичні категорії роду (genus), числа (numerus), відмінка (сasus) і відміни (declinatio).

Три роди (Genera):

а) masculоnum (m) - чоловічий рід

б) feminоnum (f) - жіночий рід

в) neutrum (n) - середній рід.

Два числа (Numeri):

а) singulвris - однина

б) plurвlis - множина.

Відмінки

Систему латинської відміни утворюють шість відмінків (Сasus):

nominatоvus (Nom.) - називний відмінок (хто? що?)

genetоvus (Gen.) - родовий відмінок (кого? чого?)

datоvus (Dat.) - давальний відмінок (кому? чому?)

accusatоvus (Acc.) - знахідний відмінок (кого? що?)

ablatоvus (Abl.) - аблатив або орудно-місцевий відмінок (ким? чим? на кому? на чому? де? коли? звідки?)

vocatоvus (Voc.) - кличний відмінок.

Типи відмінювань

П'ять відмін (Declinatio) іменників, три відміни прикметників.

Залежно від закінчення історичної основи латинські іменники діляться на п'ять відмін (declinatio):

Перша відміна - основа на -в

Друга відміна - основа на - -o /-e

Третя відміна - основа на приголосний звук або -i

Четверта відміна - основа на -u

П'ята відміна - основа на -з.

Оскільки історичну основу через злиття її голосного звука із закінченням важко виділити, то приналежність іменника до відміни практично визначається за закінченням родового відмінка однини (genetоvus singulвris).

Закінчення genetоvus singulвris першої - п'ятої відмін:

Графічно відміни залежно від роду можна зобразити так:

Прикметники поділяються на три відміни. Вони мають ті самі закінчення в родовому відмінку однини, що й іменники відповідної відміни.

Іменники та інші змінні частини мови запам'ятовуються в основній (словниковій) формі. Для іменників - це три форми: Nom. sing., Gen. sing. і рід.

Наприклад:

terra, terrae, feminоnum - земля;

pop?lus, pop?li, masculоnum - народ;

acidum, acidi, neutrum - кислота;

homo, hom?nis, masculоnum - людина;

status, status, masculоnum - стан;

Іменники:

terra, ae, f - земля stella, ae, f - зірка

silva, ae, f - ліс aqua, ae, f - вода

via, ae, f - дорога forma, ae, f - форма

gutta, ae, f - крапля cellula, ae, f - клітина

charta, ae, f - папір, карта esca, ae, f - їжа

farоna, ae, f - борошно natыra, ae, f - природа

pecunia, ae, f - гроші magistra, ae, f - вчителька

Відмінювання словосполучень: aqua liquida (f) - прозора вода; terra magna (f) - велика земля:

Іменникові основи.

Від основи іменника за допомогою формантів:

а) -ula, -cula, -ola, -ella утворюються іменники із зменшувальним значенням:

lingua, ae, f - язик, мова - lingula, ae, f - язичок

forma, ae, f - вид, зовнішність - formula, ae, f - формула

pars, partis, f - частина - particula, ae, f - частинка

cutis, is, f - шкіра - cuticula, ae, f - шкірочка

arteria, ae, f - артерія - arteriola, ae, f - артерійка

filia, ae, f - донька - filiola, ae, f - донечка

capra, ae, f - коза - capella, ae, f - кізонька;

б) за допомогою форманта -оna утворюються іменники, які означають мистецтво чи заняття: officоna, ae, f - аптека, doctrоna - вчення, наука.

Прикметникові основи.

Від основи прикметника за допомогою формантів -ia, -itia утворюються іменники із значенням властивості, прикмети:

concors, concordis - згідний - concordia, ae, f - згода

miser, era, erum - нещасний - miseria, ae, f - нещастя

iners, inertis - бездіяльний - inertia, ae, f - бездіяльність

potens, potentis - сильний - potentia, ae, f - сила

avвrus, a, um - жадібний - avaritia, ae, f - жадібність.

Дієслівні основи:

а) від основи інфекта із словотвірними формантами -(e)ntia, _(a)ntia утворюються іменники із значенням якості чи стану:

consistere - гуснути, застигати - consistentia, ae, f - стан рухомості високов'язких рідин і напівтвердих речовин

differre - розрізняти - differentia, ae, f - різниця

intellegere - розуміти - intellegentia, ae, f - розуміння, здатність сприйняття

substвre - існувати - substantia, ae, f - суть, сутність;

б) від основи супіна за допомогою словотвірних формантів _(t)ыra, -(s)ыra утворюються іменники із значенням результату дії:

struo, struxi, structum, ere - будувати - structыra, ae, f - структура

metior, mensus sum, оri - виміряти - mensыra, ae, f - міра, вимір.

Новоєвропейські мови, запозичуючи латинські слова першої відміни, засвоїли також словотвірні форманти:

лат. natыra, cultыra, censыra, doctrоna, medicоna;

укр. натура, культура, цензура, доктрина, медицина;

фр. nature, culture, censure, doctrine, medicine;

англ. nature, culture, doctrinе, medicine;

нім. Natur, Kultur, Doktrin, Medizin.

Відмінкові закінчення другої відміни:

Страницы: 1, 2, 3