Фінансові важелі управління державним боргом

Центральним питанням меморандумів є масова приватизація, яка стала найболючішим питанням та з якої випливають усі інші багаточисельні вимоги МВФ по скороченню державних витрат на соціальний захист тощо. Протистояння в суспільстві України не з приводу приватизації, її потреби, а з приводу її форм, методів, масштабів тощо. Приватизація без відповідних її проробок та контролю, а головне - належної оцінки майна, що приватизується, веде до розкрадання державної власності.

Нарешті, співробітництво з МВФ (як і іншими МФО) не привело до очікуваного урядом виходу національної економіки з кризи. Головним чином це сталося тому, що угоди так і не змогли створити умови для розвитку ринкових перетворень та структурної трансформації економіки в цілому.

Розгляд проблеми, викликаної загрозою зовнішнього боргу економічній безпеці країни потребує аналізу альтернативних наслідків залучення іноземних кредитів в Україну, бо можливі наслідки цього процесу випливають із конкретних умов як отримання, так і особливо використання зарубіжних коштів.

Якісна характеристика боргу випливає з його кількісної характеристики та певних меж. Перевищення меж веде до створення і поглиблення кризових явищ в країні. В міжнародній практиці для оцінки стану державного боргу використовуються різноманітні показники.

Світовий банк, наприклад, вважає критичним рівень державного зовнішнього боргу, який відповідає 50% ВВП. Рада національної безпеки Російської Федерації вважає максимально допустимим показник потреби держави в обслуговуванні і погашенні внутрішнього боргу по податковим надходженням зведеного бюджету на рівні 25%. [61, c.80]

Взагалі ж, як вважають фахівці, економічно безпечним для держави є обсяг іноземних кредитів, що не перевищує 70% обсягу її річного експорту. Поки що Україна вкладається в ці межі. За іншими оцінками, межею небезпеки вважається перевищення суми боргу порівняно з експортом у 2 рази, підвищеної небезпеки - в 3 рази.

Для визначення меж зовнішнього державного боргу існують такі основні пока-зники: по-перше, відношення зовнішнього державного боргу до ВВП та експорту країни; по-друге, відношення обслуговування зовнішнього державного боргу до експорту країни. Щодо відношення заборгованості до ВВП та експорту країни, то виділяються 3 групи країн-боржників:

1) з низьким рівнем заборгованості, коли обидва показники менші 60%;

2) з помірною заборгованістю, коли ці показники нижчі 80% і 220% відпові-дно, але вищі 60%;

3) з надмірною заборгованістю, коли зазначені показники перевищують 80% та 220% відповідно. [66, с. 14]

У світовій практиці безпечним вважається такий рівень зовнішнього боргу, коли сума його обслуговування не перевищує 25 процентів загальних валютних надходжень країни або 20 процентів вартості експорту товарів. Межею небезпеки при оцінці ситуації з погашенням боргу і сплатою процентів вважається відношення процентних платежів до експорту 15-20 процентів, межею підвищеної небезпеки - 25-30 процентів, критичною межею - коли зовнішні борги перевищують 40 процентів ВВП.

Україна не має на сьогодні своїх узаконених напрацювань по критичних показниках економічної безпеки країни по державному боргу. Міністерство фінансів і Національний банк України пропонують порогове значення співвідношення валового розміру державного зовнішнього боргу до річного експорту товарів і послуг встановити на рівні не більше 165 процентів.

Наведені дані свідчать, що хоч за більшістю показників боргової безпеки Україна поки що нібито перебуває у безпечному стані, проте показник співвідношення обсягу зовнішньої заборгованості до ВВП перевищив порогові значення і наближається до критичної межі. Особливо слід підкреслити, що проблема зовнішнього боргу загострюється й існуванням проблеми внутрішнього боргу, насамперед з обслуговування ринку державних цінних паперів.

В своєму Посланні до Верховної Ради України Президент України наголосив, що “успішне вирішення всього комплексу завдань економічної та соціальної політики на 2000-2004 роки значною мірою залежатиме від ефективної реалізації заходів, пов'язаних з упередженням дальшого нарощування державного боргу України, особливо зовнішнього. На кінець 1999 року зовнішній борг перевищив 12,6 млрд. доларів. З урахуванням девальвації гривні його частка стрімко зростає: у 1997році вона становила 22,9% ВВП, у 1998 році - 41,8%, у 1999 році - 54,2%.

Ми наблизилися, - констатував Президент України, - до критичної межі, за якою, і це засвідчує світовий досвід, країна втрачає практичні можливості вибратися з боргової ями, перетворюється в хронічного боржника. Добре відома особлива складність цієї проблеми для України.

Щодо обсягу обслуговування зовнішнього державного боргу у процентах до експорту, то в Україні це співвідношення становило 6,0%, що значно нижче ніж у Румунії (15,6 %), Болгарії (19,6 %), Хорватії (18,7%) та ряду інших країн Східної Європи.

Економічні дослідження свідчать, що акумуляція державного боргу не сприяє збільшенню інвестицій в економіку країни, а після перевищення критичного значення у 50 % від ВВП зменшує цей показник.

Для прикладу можна привести стрімке збільшення зовнішнього боргу Болгарії, за допомогою якого фінансувались сумнівні програми соціального захисту й підтримки виробництва і до пори до часу маскувалась відсутність економічних реформ, що призвело до повного краху економіки й екстремальних рішень у економічній політиці. Ці рішення проявились у тому, що із серпня 1997 року у Болгарії діє система грошової ради, що забороняє надання позик центрального банку уряду та комерційним банкам, а також операції відкритого ринку.

У другій половині 70-х років країни Латинської Америки залучили понад 200 млрд. доларів США іноземних позик (переважно під гарантії уряду), однак у жодній з країн це не допомогло а ні визначенню пріоритетних напрямків у структурній перебудові, а ні селективній підтримці окремих галузей і виробництв, як це часом пропонується в Україні. У Бразилії протягом 1978-1981 років, коли іноземні позики залучалися найінтенсивніше, частка інвестицій зменшилася до 20,5% від ВВП проти 21,7% у 1965-1977 роках. Прикметно, що в Україні в 1998 році планувалось з залучених 5,85 млрд. гривень за рахунок бюджету виплатити 5,6 млрд. гривень. (або 95,7% від загальної суми).

Перед Україною гостро стоять проблеми, по-перше, диверсифікації джерел критичного імпорту в інтересах національної безпеки; по-друге, розвитку національних джерел енергоносіїв; по-третє, налагодження перспективних довгострокових договірних основ співробітництва із зовнішніми контрагентами. Цьому мають, наприклад, слугувати: договір про зону вільної торгівлі між Грузією, Україною, Азербайджаном і Молдовою (ГУАМ), що відкриває нові джерела і шляхи проходження нафти; широкомасштабний договір про дружбу, співробітництво і партнерство України та Росії; угода між Російською Федерацією та Україною про економічне співробітництво до 2010 року тощо.

Згідно Закону “ Про державний внутрішній борг України”, граничні розміри внутрішнього боргу, його структура, джерела і строки погашення повинні встановлюватись Верховною Радою одночасно із затвердженням державного бюджету на наступний рік, але структура державного внутрішнього боргу протягом трьох останніх років не затверджувалась.

В Україні необхідно прийняти закон “Про державний борг України”, який повинен удосконалити процес управління державним боргом, а також сформувати чітку методику розрахунку величини державного боргу і віднесення відповідних видів заборгованості до внутрішнього і зовнішнього боргу. На сьогодні відсутність такої методики призводить до розбіжностей при обчисленні величини державного боргу. Так за розрахунками Міністерства фінансів на початок 1999 року державний борг складає 52,8 млрд.гривень і становить більше половини розміру ВВП країни. В той же час по оцінках Рахункової палати Верховної Ради України, обсяг державного боргу досягає більш ніж 180 млрд.гривень за рахунок неврахованих урядом заборгованостей по заробітній платі, соціальним виплатам та заощадженням населення в Ощадбанку (в сумі 131,96 млрд.гривень), співвідношенням величини цього боргу із розміром ВВП за 1998 рік становить 178%. Такий показник свідчить про потенційну неплатоспроможність України, тобто про пряму загрозу економічній безпеці.

З осені 1997 року запозичення уряду диктувались насамперед необхідністю погашення та обслуговування накопиченого державного боргу. Форсоване нарощування внутрішнього запозичення у 1995-1997 роках призвело до того, що можливості залучення коштів з внутрішнього ринку були наближені до вичерпання. З огляду на це зусилля уряду були сконцентровані на суттєвому зниженні темпів зростання боргу по облігаціям внутрішньої державної позики, було поставлено за мету переорієнтацію з внутрішніх джерел фінансування бюджетного дефіциту на більш дешеві і довгі зовнішні. Однак, якщо і подалі зовнішні запозичення будуть зростати такими темпами - це становитиме пряму загрозу економічній безпеці держави.

При цьому слід зазначити, що у подальшому питома вага коштів, потрібних для обслуговування та погашення державного зовнішнього боргу, може зростати, по-перше, за умов закінчення пільгових термінів надання зовнішніх кредитів, і, по-друге, внаслідок більш жорстких умов надання запозичень зовнішніми кредиторами.

Нестача достатньої кількості вільних коштів для обслуговування зовнішнього боргу обтяжлива для платіжного балансу України і становить потенційну загрозу економічній безпеці держави. Враховуючи значення ефективного контролю за формуванням зовнішнього боргу України для забезпечення економічної безпеки держави, необхідно вдосконалювати цю діяльність. В Україні на даний час не має єдиного контролюючого органу. Так, фінансова допомога МВФ перебуває під контролем Національного банку України; допомога Світового банку і кредитні лінії Японії та ЄС - під контролем Міністерства фінансів України; міждержавні кредитні лінії - Укресімбанку. Отже, слід здійснити концентрацію контролюючих функцій. Необхідно розробити і впровадити комплексну систему індикаторів щодо стану зовнішнього державного боргу України, а також сукупного державного боргу (з урахуванням внутрішнього).

Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що при вирішенні проблеми зовнішнього боргу України потрібно виходити з того, що ця проблема поєднує в собі надзвичайно широкий спектр економічних перетворень. Це не лише прийняття бездефіцитного бюджету, а й здійснення додаткових заходів спрямованих на забезпечення надійної стабілізації валютного ринку, удосконалення структури зовнішньоторговельного балансу, відпрацювання механізмів повернення з-за кордону національного капіталу, сприяння прямим іноземним інвестиціям, утвердження ефективної системи страхування від інвестиційних ризиків тощо.

Нинішній рівень економічної безпеки в Україні в зв'язку з існуючою на цей час тенденцією до швидкого зростання обсягу зовнішньої і внутрішньої заборгованості явно недостатній. Уряд України з огляду на важке становище у сфері державних фінансів та значне поточне боргове навантаження вважає за необхідне вжити негайних заходів, спрямованих на підвищення ефективності управління державним боргом. В числі цих заходів наступне:

досягнення домовленостей щодо умов погашення та обслуговування в 2000 - 2001 роках зовнішнього державного боргу та оптимізації його структури шляхом продовження середнього терміну погашення кредитів і зменшення вартості обслуговування;

концентрація зусиль на відновленні програми розширеного фінансування, що підтримується Міжнародним валютним Фондом, яка є необхідним фактором реструктуризації значної частини державного боргу. Саме це і дає підставу говорити про необхідність комплексного вирішення проблеми внутрішнього і зовнішнього боргу з метою запобігання можливим загрозам економічній безпеці України, а відтак і її національному суверенітету.

Висновки

На основі дослідження державного боргу України можна зробити наступні висновки і пропозиції теоретичних аспектів цієї проблеми.

Державний борг України має дві складові - це державний внутрішній борг та державний зовнішній борг. Кількісна оцінка державного внутрішнього боргу здійснюється в національній валюті, зовнішнього - в іноземній, як правило в доларах США.

Статистика державного боргу свідчить про кілька етапів в його формуванні та розвитку. Перший характеризується залученням із внутрішніх джерел виключно прямих кредитів Національного банку України та хаотичним утворенням зовнішнього боргу шляхом надання урядових гарантій по іноземних кредитах. Протягом другого етапу державний борг формувався за рахунок отримання зовнішніх позик від міжнародних фінансових організацій та за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної позики і поступовим заміщенням цими облігаціями прямих кредитів НБУ. Третій період, який продовжується по нинішній час, характеризується суттєвим скороченням можливості урядових запозичень як зовнішніх, так і внутрішніх джерел.

В перехідний період в Україні державний внутрішній борг впродовж кількох років формувався переважно за рахунок кредитних емісій Національного банку з метою покриття великих розмірів бюджетного дефіциту. Такого інфля-ційного джерела покриття дефіциту державного бюджету немає в жодній країні з розвинутим ринковим господарством. А відтак, в жодній індустріальній розви-неній країні немає неринкового, інфляційного за своєю суттю механізму формування державного внутрішнього боргу. І лише в останні три-чотири роки в Україні стала формуватися цивілізована форма державних позик через емісію та продаж облігацій державної внутрішньої позики.

Незважаючи на теперішній, відносно невдалий етап функціонування системи внутрішніх позик в Україні державні облігації є необхідним фінансовим інструментом, який при належному використанні може бути важливим джерелом фінансування державних витрат.

Для вдосконалення функціонування системи державної позики необхідно гарантувати довіру інвесторів; визначати обсяги залучень державою коштів виходячи із реальних можливостей їх повернення; запозичені кошти використовувати в інвестиційних цілях; дотримуватися тенденції збільшення строків обігу облігацій, та зменшення їх дохідності.

Особливе значення мають зовнішні запозичення. Залучені зовнішні фінансові джерела потрібно розглядати з двох сторін: з точки зору їх обсягу і з позицій ефективного використання. Відомо, що при неефективному використанні ресурсів потреба у їх кількості стає необмеженою. Це викликає необхідність у встановленні межі їх залучення, тобто лімітування обсягів кредитів.

Залучені зовнішні позики повинні вести до збільшення виробничих потужностей, головним чином тих підприємств, продукція яких йде на експорт. Збільшення експорту продукції призведе до збільшення валютних надходжень до держави, які необхідні для обслуговування та погашення зовнішнього боргу.

Ріст державного боргу призводить до збільшення витрат по його обслуговуванню. Управління державним боргом повинно бути спрямовано на збільшення середнього терміну погашення заборгованості та скорочення витрат на обслуговування боргу. Тому політика Національного банку і Міністерства фінансів України повинна бути направлена на збільшення довгострокових зобов'язань при скороченні питомої ваги короткострокових позик.

Закон України “Про державний бюджет України на 1995 рік” // Відомості Верховної Ради України. -- 1995. -- №16. -- с. 353-365.

Закон України "Про Державний бюджет України на 1996 рік" // Відомості Верховної Ради України. -- 1996 . -- № 16. -- с. 151 -163.

Закон України "Про Державний бюджет України на 1997 рік" // Відомості Верховної Ради України. -- 1997. --№33. -- с. 591-602.

Закон України "Про Державний бюджет України на 1998 рік" // Відомості Верховної Ради України. -- 1998. -- №13-14. -- С. 4-6.

Закон України “Про державний бюджет України на 1999 рік” // Фінанси України. - 1999. - №3, с. 17-54.

Закон України “Про державний бюджет України на 2000 рік” // Фінанси України. - 2000. - №2, с. 12-46.

3акон України "Про державний внутрішній борг України" //Закони України. - Том 4. - Київ, 1996. - с.43-44.

Закон України "Про структуру державного внутрішнього боргу України за станом на 1 січня 1996 року і граничний розмір державного внутрішнього боргу України на 1996 та 1997 роки” // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - №11. - с. 165-166.

Алексеев М.Ю. Рынок ценных бумаг и организация работы на нем. - М.: Перспектива, 1991.

Алехин Б.И. Рынок ценных бумаг, введение в фондовые операции. - М.: Финансы и статистика, 1991.--260 с.

Аникин А.В. Кредитная система современного капитализма. - М.: Наука, 1964. - 434 с.

Андрущенко В.Л. Західна фінансова думка про природу державних фінансів // Фінанси України. 1996.-№9.--С.21-27.

Барановський О. Боргова безпека // Банківська справа. - 1998. - №4. - с.60-64, 1999. - №1. - с.28-32.

Барановський О. Бюджетна безпека. // Вісник Національного банку України.- 1998. - №6. - с.40-43.

Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. - К.: МП «ИТЕМ» Лтд, 1995.

Богачевский М.Б. Государственный кредит в капиталистических странах. - М.: Финансы, 1986.- 192 с.

Боголепов Н.М. Государственный долг: типологический очерк. - Санкт-Петербург: Изд-во О.Н. Поповой, 1910., 369 с.

Бондарук Т.Г. Внутрішній борг України та проблеми його регулювання // Наукові праці НДФІ. - 1998. - №6. - с.40-45.

Бондарук Т.Г. Зовнішній державний борг України та механізм його обслуговування // Фінанси України. - 2001. - №5. - с.94 - 102.

Брегель Э. Я. Ссудный капитал и кредит. -М.: Госполитиздат, 1955.- 136 с.

Василик О. Д. Державні фінанси України. -К.: Вища школа, 1999. - 383с.

Васильченко А. Державний борг невпинно зростає // Економіст. - 1997. - №1. - с. 34-35.

Вахненко Т, Державний борг: ситуація в Україні та досвід інших країн // Банківська справа. - 1997. -.№6. - с. 27-30.

Вахненко Т. Державні запозичення в Україні: підсумки 1998 року. // Банківська справа. - 1999. - №2. - с.21- 24.

Вахненко Т. Тягар державного боргу: теоретичний аспект // Економіка України, - 1998. - № 3.- с. 21-30.

Волынский В.С. Государственный кредит, бюджетный дефицит и методы его покрытия // Финансы СССР.- 1990.- № 8.- С. 65-68.

Гапонюк М., Буряченко А.Є. Бюджетна реформа в Україні // Економіка, фінанси, право. - 1999. - №1. - с. 17-22.

Гапонюк М.А., Буряченко А.Є., Особливості розвитку ринку ОВДП // Фінанси України. - 2001. - № 11. - с. 68-77.

Государственные финансы. Учебное пособие для студентов экономических ВУЗов и факультетов. / Под ред. В. М. Федосова, С. Я. Огородника, В. Н. Суторминой. /- К.: Лыбидь, 1991.--205 с.

Губський Б. Державні гарантії: ринковий аспект / Урядовий кур'єр. - 1997. -№ 143-145. - 7 серпня. - с. 5.

Дьяконова І. І. Бюджетний дефіцит та методи його оптимізації. // Фінанси України. - 1998.- № 10. -с. 53-59.

Жураховская Л., Жураховский С. ОВГЗ остаются непревзойденным инструментом. // Финансовые риски.- № 4.- 1996.

Заруба О.Д. Новий бюджетний дефіцит із старими проблемами // Фінанси України. - 1996. - № 6. - с. 5-23.

Іваницька О. Зовнішній борг і проблеми економічного розвитку // Вісник НБУ, -2001 - №2.- с. 44-45.

Корнєєв В.В. Фінансові зигзаги на ринку запозичень // Фінанси України, - 1999. - № 3. - с.116-122.

Климко Г. Н. Альтернативні можливості залучення іноземних кредитів в Україну // Фінанси України, - 1998. - № 10. с. 11-22.

Климко Г. Н., Матвієнко А. С. Проблема ефективності використання іноземних кредитів у економіці України. // Фінанси України. - 1997. - №2 - с. 29-37.

Климко Г. Н. Можливі наслідки залучення іноземних кредитів в економіку України на перспективу // К., НДФІ, 2001.-25 с.

Критика современных буржуазных теорий финансов, денег и кредита. -М.: Финансы, 1970. -304с.

Кучер Г.В. Державний борг: історія і сьогодення // Фінанси України. - 1999. - №2. - с.16-22.

Кучма Л.Д. Про заходи щодо економічної стабілізації та стимулювання виробництва // Урядовий кур'єр. - 1998. - № 233-224. - с. 3-5.

Льовочкин С. В. Государственный долг США: Дис. канд. ек. наук: 08.04.01.-К, 1997. - 155 с.

Льовочкін С.В. Теоретичне обгрунтування державного боргу // Фінанси України.- 1997.- № 1. С.18-27.

Льовочкін С. В. Проблеми державного боргу // Фінанси України.- 1997.- №4.--С.24-29.

Михеев Ю. Управление процессом обновления портфеля ценных бумаг // Рынок ценных бумаг - 1996. - №3.- с. 28-32.

Мочерний С. Плотніков О. Економічна безпека в контексті державного суверенітету України // Економіка України.-2001.- №4.-с.4-12.

Новицький В.Є., Плотніков О.В. Динаміка зовнішніх боргових зобов'язань України. - Київ: Політична думка. - 2000. - 330с.

Новосад Л.Я. Соціально-економічні передумови і макроекономічні наслідки державної заборгованості. // Фінанси України. - 1998. - № 6. с. 37-41.

Охріменко О.О., Охріменко О.А. Ринок держоблігацій: ретроспектива, аналіз, прогноз // Фінанси України. - 2000. - № 6. - с. 48-54.

Пашута М., Куліков Г. Заборгованість з виплати заробітної плати: стан, причини, наслідки, шляхи подолання // Україна: аспекти праці. - 1997. - №2. - с. 21-27.

Редькін О. С., Коктаров О. В. Деякі оцінки практики обслуговування державного боргу в Україні // Фінанси України -2001.-№5 -С. 25-35.

Рубцов Б. Б. Зарубежные фондовые рынки. Инструменты, структура, механизм функционирования. - М.: Инфраструктура. 1996.--266 с.

Симоненко В. Государственный долг Украины: нет законов - нет и нарушений? // Украина-Business, - 1998. - № 45. - с. 5.

Соколик М. Оплата праці в доходах і витратах населення України // Україна: аспекти праці. - 1998, - №3. - с. 22.

Степаненко В., Софіщенко І. Боргова яма // Віче. - 1998. - № 8. -- С. 37-50.

Степаненко В.О., Бондарук Т.Г. Проблеми утворення та обслуговування державного внутрішнього боргу // Фінанси України. - 1998. - №4. - с. 5-10.

Степаненко В.О. Резерви зростання державних інвестицій // Закон і бізнес. - 1997. - №37.

Савлук М. Загострення проблеми фінансування бюджетного дефіциту в 1999 році // Вісник НБУ. - 1999. - №5. - с.9-10.

Суторміна В. М. Державний капіталістичний кредит, - К.: Науково-методичний кабінет вищої заочної економічної освіти, 1986.- 32с.

Титков В. Проблемы управления российским внешним долгом // Вопросы экономики. - 2001. - №11. - с. 78-85.

Титков В. Реструктурирование внешнего долга // Экономист - 2000, - №2.- с.90-94.

Хакамада И. Государственный долг: структура и управление // Вопросы экономики, - 2000. - №4. - с. 67-83.

Хайхадаева О. Д. Внутренний государственный долг России и роль государственных ценных бумаг в его формировании. - С. - П., 1995.

Харисов К. Г. Некоторые вопросы теории кредита в современной экономической литературе. - М.: МФИ, 2000.- 124с.

Шохин А. Как не попасть в долговую "петлю" // Вопросы экономики. - 1999. - №5. - с. 4-18.

Экономические обзоры МВФ, Вашингтон, 1993-1999 г.г.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14