Об'єктом дослідження є державний борг, його місце і роль в економічному розвитку України в період 1992 - 2000 роках.

При написанні дипломної роботи використовувались законодавчі і нормативні акти, які регулюють систему державного боргу та механізм його управління, матеріали Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України, Міністерства статистики України, Державної комісії по цінних паперах і фондовому ринку, Національного агенства України по реконструкції і розвитку. В роботі над дисертацією використовувались офіційні публікації законодавчих і виконавчих органів, видання фінансових і статистичних установ країн з ринковою економікою та країн, що трансформуються. В роботі використані також статистичні дані МВФ, ЄБРР. Важливе значення мали праці українських та зарубіжних економістів, матеріали науково-практичних конференцій та семінарів, довідкова, періодична література та інші публікації.

Розділ І. ЕКОНОМІЧНА ПРИРОДА ДЕРЖАВНОГО БОРГУ

1.1. Державний борг в системі державних фінансів

Державний борг - важлива складова державних фінансів. Під державним боргом розуміють всю суму випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх) включаючи видані гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам. До появи державного боргу призводить існування державного кредиту.

Призначенням державного кредиту є мобілізація державою коштів для фінансування державних видатків, особливо коли державний бюджет є дефіцитним. Державний борг підрозділяється на внутрішній і зовнішній.

Державний внутрішній борг - це економічна категорія, що відображає підсистему економічних відносин між державою (включаючи місцеві органи влади) та кредиторами з числа юридичних та фізичних осіб. [48, c. 27]

З чисто формальної точки зору під державним внутрішнім боргом розуміється вся сума випущених, але не погашених державних позик з нарахованими по них процентами. Останні мають бути сплачені власникам державних цінних паперів у визначені державою строки. Крім суто державного внутрішнього боргу який визначається сумою випущених центральним урядом облігацій та інших видів боргових зобов'язань, а також кредитних цінних паперів, що випущені місцевими органами влади (штати, муніципалітети, окремі великі міста, як правило адміністративні центри) до внутрішнього державного боргу включається також заборгованість державних підприємств. Проте типовою, можна сказати, класичною формою державного боргу є борг центрального уряду та місцевих органів влади.

Державний внутрішній борг класифікується за видом фінансових інструментів та інституціональними ознаками. Мова йде про види та фінансові характеристики державних боргових зобов'язань або позик з одного боку, та державний статус чи рівень влади тих, хто випускає позики чи інші види державних цінних паперів. Звідси йде поділ державного внутрішнього боргу відповідно на державний внутрішній борг центрального уряду та борг місцевих органів влади.

Розміри державного боргу залежать від безлічі факторів, причому вони впливають на борг нерівнозначно. Це стосується випуску державних боргових зобов'язань як у вартісній, так і в товарній формах, відновлення й захист заощаджень громадян, як це має відбуватись в Україні, Росії та інших країнах СНД. Всі ці фактори спричиняють зростанню державного внутрішнього боргу. Цьому сприяє також невиконання зобов'язань національних об'єднань і асоціацій щодо отриманих ними валютних кредитів.

Зовнішній державний борг виникає в зв'язку з залученням державою зовнішніх позик. Державний зовнішній борг класифікується по наступних ознаках: по видах кредитів (банківські і фірмові); по формах надання (валютні і товарні); в залежності від цільового використання (інвестиційні і неінвестиційні позики); по умовах надання (пільгові, за сплатою високих процентів, на компенсаційній основі); по строках повернення заборгованості (короткострокові - до І року, середньострокові - 5-10 років, довгострокові - більше 10 років); по умовах повернення боргу (одночасно, рівними чи не рівними частинами). [22, c. 192]

Протягом двох століть між представниками різних економічних шкіл точаться суперечки: чи є державний борг тягарем для економіки? Прихильники позиції, що заперечує твердження щодо тягаря державного боргу, яка була панівною до другої світової війни і нині підтримується деякими впливовими економістами, вважають, що витрати поточного використання ресурсів, залучених шляхом державних позик, не можуть бути перенесені на майбутні покоління, і тому державний борг - не тягар для них. Їх позиція базується на таких основних аргументах:

ресурси, які одержує держава, завжди оплачуються її кредиторами у формі зменшення кількості товарів для приватного споживання, яке не може бути оплачене наступними поколіннями. Закрите суспільство не може мати більшу кількість товарів і послуг, ніж воно виробляє нині. Суспільство не може збільшити цю кількість, розраховуючись за неї майбутнім випуском. Збільшити сьогоднішній обсяг товарів і платити за них виробленим у майбутньому можливо, лише якщо здійснюване запозичення - зовнішнє, тобто зроблене кредиторами, які надають сьогоднішні товари в обмін на пізніший випуск;

зобовязання для майбутніх платників податків по процентах і основній сумі боргу, до яких призводить внутрішнє запозичення, не є тягарем для суспільства в цілому, оскільки ці платежі тільки перенесення доходів між майбутніми членами суспільства. Втрати платників податків компенсуються вигодою одержувачів платежів.

Один з відомих американських економістів А.Лернер розглядає концепцію “функціональних фінансів”, у якій значну увагу приділяє державному боргу. [21, c. 19] Як відомо, англійська класична політекономія розглядала державний борг як тягар, що накладається на майбутнє покоління, підриває його накопичення. Ця теза міцно закріпилась серед економістів, які займаються проблемою державних фінансів і фінансової політики. Кейнсіанська теорія, навпаки намагалася довести, що питання перекладення частини боргу неможливо розглядати прямолінійно. По суті справа значно складніша. А.Лернер, розглядаючи суть, наслідки державного боргу, виділяє дві його частини - внутрішній і зовнішній борг. На його думку, внутрішній борг не можна розглядати як тягар, накладений на майбутнє покоління. Особи різних вікових груп позичають один одному певні кошти. Під час погашення боргів грошові потоки повертаються до власників. У результаті рівень споживання не зменшується, відбувається лише перерозподіл доходів. [ А.Лернер писав: “Державний борг не є тягарем для майбутнього покоління, бо якщо воно буде здійснювати платежі по цьому боргу, то буде платити самому собі. Державний борг не є тягарем для нації, так як кожен цент процентів чи погашення основної суми позики, яка зібрана серед громадян як платників податків для здійснення платежів по державному боргу, повертається громадянам як до власників облігацій державних позик”. Щодо зовнішнього боргу, то, з точки зору А.Лернера, важливим є те, з якою метою робились позики: для фінансування поточних чи капітальних видатків держави. Якщо позики використовуються для фінансування поточних видатків, то майбутнє покоління з своїх майбутніх доходів будуть змушені гасити борг і проценти зовнішнім кредиторам. Якщо ж позики використовуються для фінансування капітальних державних витрат, то проблема полягатиме в тому, як продуктивно будуть використовуватись отримані кошти. Приріст національного доходу, отриманого в результаті економічного злету, дасть можливість не тільки сплатити проценти, а й збільшити доходи держави і населення.

Погляди на державний борг як на явище, що не є тягарем для економіки, були різко розкритиковані після другої світової війни такими впливовими економістами, як Дж.Бьюкенен, Е.Меаде, Р.Масгрейв, Ф.Модігліані. Їх мотивація у цілому зводиться до такого:

тягар державних видатків, що фінансуються податками, переноситься оскільки примусово вилучаються ресурси у теперішніх платників податків. Але видатки, що фінансуються запозиченням - чи то зовнішнім, чи то внутрішнім, - як правило не стають тягарем для поточного покоління, оскільки ресурси надаються заощаджувачами в обмін на державні облігації або інші активи. Для кредиторів змінюється лише форма утримання їх заощаджень;

тягар покладається на майбутні покоління, які вимушені платити податки для обслуговування боргу. Ці податки - не просте перенесення доходу, а тягар для всього суспільства, оскільки при відсутності видатків, що фінансуються запозиченням, ці податки не стягувалися б, тоді як інвестори в облігації одержували б такий самий доход від прибутковості фізичних активів, в які їх заощадження були б інвестовані. [18, c. 44-47]

Це думка прихильників класичної обтяжливої позиції, в якій власне стверджується, що тягар державного боргу полягає в додатковому оподаткуванні, необхідному для фінансування процентних зобовязань. Так в роботах визначного американського економіста, лауреата Нобелівської премії Дж. Б'юкенена значна увага приділена питанням державного кредиту.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14