Экологический мониторинг химико-токсикологического состояния и паразитарного комплекса гидробионтов бассейнообразующих водоемов Центрального Кавказа

До останньої групи також входить Українська фондова біржа (УФБ), яка виникла в 1991 році. Во-на є першою в історії незалежної України національ-ною фондовою біржею, яка веде свій «родовід» від Київської біржі, що функціонувала з 1865 по 1914 та з 1921 по 1930 роки. Організатори біржі при її створенні більше орієнтувалися на європейський досвід (зокрема, на досвід функціонування Парижської фондової біржі).

В Україні на початок 2003 року провідні позиції на біржовому ринку за обсягами укладених угод займала Київська міжнародна фондо-ва біржа (КМФБ) -- 46% від загального обсягу угод, Українська міжнародна валютна біржа (УМВБ) посідає друге місце -- 30%, на третьому Українська міжнародна фондова біржа (УМФБ) -- 11%, на четвертому -- Українська фондова біржа (УФБ) -- 6%, на п'ятому -- Донецька фондова біржа (ДФБ) -- 4%, на шостому Кримська фондова біржа (КФБ) -- 2%, останнє місце за обсягами торгів посідає Придніпровська фондова біржа (ПФБ) -- близько одного відсотка.

Біржа праці -- елемент ринкової інфраструктури, що регулярно здійснює посередницькі операції на ринку праці. Система бірж праці сприяє здійсненню узгодженої державної політики в галузі зайнятості населення. Біржа праці виконує такі функції: аналізує стан ринку праці; прогнозує поспіває і пропозицію робочої сили; веде облік громадян, що звертаються за працевлаштуванням; сприяє працевлаштуванню працездатних; здійснює професійну орієнтацію молоді; виплачує допомогу по безробіттю тощо. Біржа праці виступає певним гарантом конституційного права на працю як державна організація. Поряд з державними біржами праці існують і платні приватні агентства (контори), що є посередниками в галузі праці, а також посередницькі бюро при профспілках, молодіжних, релігійних організаціях та ін. У Україні розвивається безплатна державна система центрів і служб зайнятості.

Банки як складова частина ринкової інфраструктури. Банк - це економічна установа, що спеціалізується на кредитуванні, посередництві в грошових рахунках і операціях з цінними паперами. За формою власності банки поділяють на державні (національні), акціонерні, приватні (індивідуальні та партнерські), кооперативні, муніципальні (комунальні), створені з участю держави, міждержавні. Вони виконують такі види операцій: пасивні, активні, комісійні.

Пасивні банківські операції -- операції, через посеред-ництво яких утворюються ресурси банків (внески і позиче-ні гроші; емісія заставних листів, банківських і комуналь-них облігацій, а також довгострокові позики у кореспон-дентів банку).

Активні банківські операції -- діяльність, пов'язана з розміщенням грошових ресурсів банку (наданням їх у кредит).

Кредити надаються у вигляді грошових позик і зо-бов'язань банку гарантувати платежі клієнта. В останньо-му випадку банк не надає грошові позики, а лише обіцяє здійснити платежі у разі, якщо позичальник не зможе оп-латити свої зобов'язання.

Комісійні банківські операції -- посередницька діяль-ність, яка не передбачає кредитів банку і не є джерелом надходження коштів на його рахунок. До них відносять: платіжний оборот, операції з валютою, інкасування вексе-лів і чеків, прийняття на зберігання цінних паперів і на-дання сейфів для користування, управління майном та ін.

Діяльність банків має засновуватися на повному комерційному розрахунку і самофінансуванні. У процесі своєї діяльності вони одержують прибуток. Банківський прибуток - це залишок між сумою одержаних відсотків і витратами банку. Прибутковість оцінують за нормою банківського відсотка.

Сучасна банківська Система України, як і у більшості країн світу, складається з двох рівнів. У ст. 4 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банківська систе-ма України складається з Національного банку України та інших банків, які створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону.

Перший рівень банківської системи України представлений Національним банком України. Правовий статус, принципи організації і діяльності Національного банку України визначені Конституцією України та Законом України "Про Національний банк України".

Національний банк України є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності та перебуває у його повному господарському віданні і статутний капітал у розмірі 10 млн. грн., який є державною власністю і служить для забезпечення зобов'язань Національного банку України.

Згідно зі статтею 99 Конституції України, прийнятою в 1996 році, основною функцією центрального банку держави - Національного банку України - є забезпечення стабільності грошової одиниці - гривні. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах свої повноважень, - цінової стабільності [16 ].

Національний банк виконує такі функції:

1. відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2. монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

3. виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

4. встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5. організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6. визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7. визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

8. здійснює банківське регулювання та нагляд;

9. веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

10. веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;

11. здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку;

12. складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

13. представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

14. здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

15. забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

16. аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

17. організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

18. реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;

19. бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

20. визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;

21. здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом [ 8, C. 100].

До другого рівня банківської системи України належать ко-мерційні банки. Комерційні банки є багатофункціональними установами, що здійснюють основний спектр кредитних і фінансових опе-рацій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів.

Комерційні банки це автономні, незалежні комерційні підприємства. З одного боку, вони створюються для задово-лення інтересів власників банку (акціонерів або індивідуаль-них) і суспільних інтересів клієнтури юридичних і фізичних осіб, що обслуговуються банком, а з іншого це під-приємства особливого типу, які організовують та здійснюють рух позикового капіталу для забезпечення отримання прибут-ку власниками банку Як важлива ланка банківської системи держави, комерційні банки концентрують основну частину кредитних ресурсів і здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб. Комерційні банки є юридичними особами. Як будь-яка юридична особа банки мають свої ознаки.

Комерційні банки здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку: пропонують на договірних умо-вах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслу-говування підприємств, установ, організацій і громадян вико-нанням банківських операцій і наданням різних банківських послуг. За надання послуг клієнти сплачують винагороду, за рахунок якої утворюється прибуток банку.

Характеризуючи сутність комерційних банків та їх спе-цифіку, слід зазначити їх велике значення у механізмі функціонування фінансової системи держави завдяки їх зв'язкам з усіма секторами економіки Важлива роль ко-мерційних банків у ринковій економіці зумовлена основними функціями, які вони виконують, а саме:

1) мобілізація тимчасово вільних коштів і перетворення їх у капітал;

2) кредитування підприємств, держави і населення,

3) здійснення розрахунків і платежів у господарстві,

4) випуск кредитних грошей,

5) емісійно-засновницька діяльність, пов'язана з випуском і розміщенням цінних паперів;

6) довірче управління майном клієнтів (трастові операції);

7) консультування клієнтів, надання їм економічної та фінансової інформації.

Останнім часом у діяльності комерційних банків спос-терігається тенденція розширення їхніх функцій з метою універсалізації роботи, підвищення ефективності банківської діяльності, здійснення нетрадиційних для цієї сфери фінансо-вого підприємництва дій (операції з цінними паперами, лізин-гові та факторингові операції й інші види кредитно-фінансово-го обслуговування).

Для визначення суті комерційних банків та їх специфіки ве-лике значення має їх класифікація. Комерційні банки можна класифікувати за різними критеріями.

За формою власності розрізняють банки державні," акціо-нерні, кооперативні, приватні та змішані.

За територіальною ознакою банки поділяються на міжна-родні, загальнонаціональні, регіональні та Міжрегіональні, що обслуговують декілька регіонів країни.

За організаційно-правовою формою -- банки, які утворю-ються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеже-ною відповідальністю або кооперативні банки.

За належністю статутного капіталу та способом його формування -., пайові та акціонерні банки. Пайові банки утво-рюються за рахунок пайових внесків засновників (пайовиків) у формі товариств з обмеженою відповідальністю або коопера-тивного банку.

Акціонерні банки в Україні створюються у формі акціонер-ного товариства закритого або відкритого типів.

За видами здійснюваних операцій комерційні банки бувають універсальні та спеціалізовані.

Універсальні банки здійснюють широке коло банківських операцій і надають різноманітні послуги, перелік яких дедалі розширюється. Сучасні комерційні банки здатні виконувати понад 200 різних видів банківських операцій і послуг.

Спеціалізовані банки здійснюють деякі банківські операції, які тісно пов'язані з особливостями господарської діяльності підприємств, специфікою виробництва тощо.

За спеціалізацією банки в Україні можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше ніж 50 відсотків його активів є активами одного типу, а статусу спеціалізованого ощадного банку -- якщо більше ніж 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.

За масштабом діяльності розрізняють великі, середні та дрібні банки. Однак чинне законодавство не містить конкрет-них критеріїв щодо віднесення банків до тієї чи іншої групи [ 12, c.89 ].

Комерційні банки можуть також здійснювати з поміж інших такі види ак-тивних операцій: лізингові операції, факторинг і форфейтинг.

Лізинг -- це різновид довгострокового кредиту, який надається в натуральній формі і погашається клієнтом у роз-строчку. При здійсненні такої лізингової операції банки, організують отримання довгострокової позички в одного або у кількох кредиторів на суму до 80% вартості зданих в оренду активів. За організацію позички банки отримують від оренда-ря додаткову винагороду.

Нетрадиційною банківською операцією є факторинг -- купівля банком у клієнта термінових вимог платежу, пов'язаних з постачанням товарів або наданням послуг. Фак-торинг -- це уступка права вимоги (цесія), що оформляється відповідним чином укладеним договором між банком і клієнтом (ст. 197 ЦК України). У договорі банк зобов'язується не тільки стягувати борги, а й визначає свої функції з обслуго-вування боргу, передбачає аналіз кредитної спроможності боржників, інкасування, залікові операції, приймання на себе ризику несплати тощо.

Клієнт, що продав дебіторський борг, отримує від банку гроші (готівка, перерахування, оплата чека тощо) у розмірі 80-90% суми боргу, а залишені 10-20% банк тимчасово стягує у вигляді компенсації ризику до погашення боргу. Після пога-шення боргу банк повертає стягнену суму клієнту. За факто-рингові операції банк стягує з клієнта плату.

Різновидом факторингової операції є форфейтинг -- форма кредитування зовнішньоекономічних операцій купів-лею комерційним банком векселів, акцептованих імпортером, тобто експортер переуступає банку свої вимоги до покупця [11, c. 300].

19

3. Шлях становлення ринкової інфраструктури в Україні не менш складний , чим підприємництва. У цій главі розглянуті основні складові РІ України і їхня діяльність до сьогоднішнього дня.

Динаміку розвитку ринкової інфраструктури в 1991-2002 роках очевидно з нижченаведенної Діаграми 1. Не дивлячись на деякі коливання, основна тенденція проглядається чітко - ріст кількості бірж, що свідчить про постійне зростання потреб України в розвитку інститутів ринкової інфраструктури.

Діаграма1

Мала економіка - украй суперечливий сектор народного господарства. Тут кожна галузь, узята окремо, знаходиться в дуже сильній залежності від багатьох зовнішніх чинників і умов: джерела фінансування, матеріально-технічного постачання, кон'юнктури ринку й інших чинників. Незначний збій у цьому механізмі може призвести до руйнування і ліквідації галузі. У той же час втрати у випадку невдача не так уже великі, що дозволяє досвідченому бізнесмену досить швидко відновити свою справу.

Державна опіка служить сильнішим каталізатором, сприяє зміцненню підприємництва. Головною задачею з боку держави є чітке визначення пріоритетних напрямків розвиток економіки, науки, техніки, утворення, зовнішньоекономічної діяльності, підкріплення цих пріоритетів системою пільг і гарантій, виділення необхідних матеріально-технічних і фінансових ресурсів, організація необхідного навчання кадрів. Все інше - турбота малих підприємств.

Мала економіка грає велику роль у народному господарстві промислово розвитих країн, і вони мають відповідні державні органи керування. На такого роду державні органи покладаються загальні стратегічні і координаційні функції.

Дуже діючим важелем регулювання діяльності малого бізнесу в промислово розвитих країнах є податкова політика, за допомогою котрої нерідко вирішуються складні регіональні проблеми. Так, у Франції знову утворена мала фірма на 3 роки звільняється від сплати податку з корпорацій, а протягом ще 2 років рівень процентної ставки знижується вдвічі.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6