Господарський договір

Господарському договору властиві загальні договірні і специфічні, тобто

господарсько-договірні, функції. Загальними функціями договору є:

— ініціативна (договір як акт прояву ініціативи і узгодженої волі сторін

врегулювати певні відносини);

— програмно-координаційна (договір як програма поведінки сторін щодо

здійснення господарських відносин і засіб узгодження, координації їх дій

відповідно до економічних інтересів і намірів);

— інформаційна (договір завдяки формальній визначеності його умов включає

в себе інформацію про правове становище сторін у договорі, яка необхідна

сторонам, у відповідних випадках — юрисдикційним органам, третім особам);

— гарантійна (лише завдяки договору включаються в дію такі правові

гарантії виконання договірних зобов'язань, як неустойка, завдаток, застава

тощо);

— правозахисна (договір є правовою формою відносин, тобто формою, в межах

якої забезпечується примусове виконання зобов'язань сторін шляхом

використання майнових санкцій, засобів оперативного впливу).

Специфічними, властивими господарському договору є такі функції:

— правового забезпечення економічних потреб стосовно тих споживачів,

потреби яких централізовано враховуються державою і фінансуються за рахунок

державного бюджету. Цю функцію виконує такий особливий господарський

договір, як державний контракт;

— правового засобу реалізації державних замовлень. Державні замовлення —

це обов'язкові для виконавців юридичні акти централізованого планування

виробництва. У формі держзамовлень планується: виробництво дефіцитної

продукції; заходи щодо розвитку пріоритетних галузей народного

господарства; виконання міждержавних економічних угод; експортно-імпортна

діяльність; вирішення соціальних проблем тощо. Державне замовлення

реалізується шляхом укладання господарських договорів між його виконавцями

і споживачами продукції, послуг, замовниками робіт; Інакше кажучи,

господарський договір у цьому разі є функціональним правовим засобом

реалізації державного замовлення;

— правового інструмента (засобу) децентралізованого планування

господарської діяльності. Детально ця функція врегульована статтею 20

«Планування діяльності підприємства» Закону «Про підприємства в Україні».

Вона полягає в тому, що"

— юридичними актами планування діяльності підприємств б їх плани:

виробничого і соціального розвитку (затверджуються як локальні правові

акти) Плани на перспективу розробляються підприємствами, виходячи і попиту

на продукцію, роботи, послуги

— попит визначається двома правовими формами державним замовленням та

господарськими договорами, які підприємства укладають із споживачами та

поставщиками матеріально-технічних ресурсів.

Таким чином, істотні умови господарських договорів є обов'язковою

економічною інформацією для складання планів підприємств

4. Форма господарського договору

Щодо господарського договору діє загальне правило, за яким він має бути

укладений у письмовій формі Це правило встановлене статтею 44 Цивільного

кодексу, яка називається «Письмові угоди» Закон вимагає щоб господарські

договори укладалися письмово і були підписані уповноваженими особами.

Разом з тим стаття 154 Цивільного кодексу дає змогу сторонам обирати певну

письмову форму господарського договору Зокрема, такі господарські договори,

як договір поставки. міни. купівлі-продажу, можуть укладатися у формі

одного письмового документа, що підписується сторонами Це так звана повна

письмова форма. Крім того, договірні відносини між сторонами можуть бути

встановлені у так званій скороченій письмовій формі — шляхом обміну

листами, телетайпограмами, радіограмами, телеграмами і т ін Письмовою

формою договору поставки визнається також замовлення покупця, прийняте до

виконання Мається на увазі, що поставка продукції, яка не розподіляється у

централізованому порядку, здійснюється безпосередньо за замовленнями

покупців, які не відхилені поставщиками протягом 20 днів після їх

одержання, якщо в зазначених замовленнях ( дані щодо кількості, розгорнутої

номенклатури якості продукції, строків поставки, ціни, інших необхідних для

здійснення поставки даних.

Стосовно окремих видів договірних господарських відносин (наприклад,

підрядних та субпідрядних) договірна документація є типовою. Так, 4 грудня

1991 р. Держбудом України затверджено типовий «Контракт», на підставі якого

сторонами розробляється, як правило, повна письмова форма договору.

При укладанні ряду господарських договорів застосовуються не довільні, а

уніфіковані (стандартні) форми договірних документів, щодо яких діють

спеціальні правила їх складання і які мають точно визначені офіційні назви.

Зокрема, це стосується форми договорів перевезення_ванхажів.

Так, згідно із статтею 38 Статуту залізниць Союзу РСР та Правилами

заповнення накладної і комплекту перевізних документів формою договору

перевезення вантажів залізничним транспортом є комплект перевізних

документів: накладна встановленої форми, дорожна відомість, корінець

дорожноЇ відомості, квитанція на приймання вантажу.

Виконання повітряних перевезень вантажу здійснюється на підставі договору

повітряного перевезення. Форми документів, які посвідчують цей договір, та

правила їх застосування затверджує Міністерство транспорту України.

Аналогічно регулюють форму договору перевезення вантажів й інші

транспортні статути і кодекси.

На автомобільному транспорті формою договору є товарно-транспортна

накладна, на внутрішньому водному — накладна. На морському транспорті

накладною оформляються «малокаботажні» перевезення вантажів. Для інших

договорів морських перевезень вантажів застосовується така форма, як

коносамент.

Недотримання встановленої законом форми господарського договору не тягне

за собою його недійсності, якщо інше не передбачено законодавством.

5. Порядок укладання господарських договорів

Укладання господарського договору — це зустрічні договірно-процедурні дії

двох або більше господарюючих суб'єктів щодо вироблення умов договору, які

відповідають їх реальним намірам та економічним інтересам, а також юридичне

оформлення договору (надання цим умовам певної форми) як правового акту.

Особливістю господарських договорів є те, що при їх укладанні

застосовуються певні техніко-юридичні процедури, тобто порядок висловлення

пропозиції укласти договір (оферти) та прийняття її (акцепту) значною мірою

формалізований. "Законодавством України (ст. 153-158 Цивільного кодексу)

встановлено загальний порядок укладання будь-яких цивільних договорів

(незалежно від їх видів), який стосовно господарських договорів діє тоді,

коли сторони вільно укладають господарські договори: на біржових торгах,

ярмарках, аукціонах тощо. При цьому пропозиція укласти договір має бути

чітко висловленою і виражати справжній намір господарюючого суб'єкта

вступити в договір. Пропозиція вважається достатньо визначеною, коли в ній

зазначені всі істотні умови договору або порядок їх визначення.

Договір визнається укладеним, якщо, між сторонами досягнуто згоди щодо

його істоти (тобто тих, які визнані такими за законом або необхідні

для договорів даного виду), а також всіх умов, щодо яких за заявою однієї з

сторін повинно бути досягнуто згоди. Коли пропозицію укласти договір

зроблено з зазначенням строку для відповіді, договір вважається укладеним,

якщо особа, яка зробила пропозицію, одержала від іншої сторони відповідь

про прийняття пропозиції протягом цього строку.

Другою особливістю укладання господарських договорів є доарбітражне

врегулювання розбіжностей, що виникають при цьому. Такі розбіжності між

підприємствами, організаціями розглядаються керівниками чи заступниками

керівників підприємств та організацій або за їх уповноваженням іншими

особами.

При наявності заперечень щодо умов договору підприємство чи організація,

які одержали проект договору, складають протокол розбіжностей, про що

робиться застереження в договорі, та в 20-денний строк надсилають іншій

стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Підприємство, організація, які одержали протокол розбіжностей, зобов'язані

протягом 20 днів розглянути його, вжити заходів до врегулювання

розбіжностей з другою стороною, включити до договору всі прийняті

пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в

цей же строк на вирішення арбітражного суду.

Описаний порядок доарбітражного врегулювання розбіжностей, що виникають

при укладанні господарських договорів, визначений статтею 10 Арбітражного

процесуального кодексу України. Він є загальним і підлягає додержанню

сторонами, якщо інший (спеціальний) порядок не встановлено діючим на

території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських

відносин (ст.5 АПК України).

Отже, третьою особливістю укладання господарських договорів є те, що

законодавство передбачає спеціальні порядки укладання господарських

договорів окремих видів. Суть їх полягає в тому, що форми, строки укладання

таких договорів та ін. регулюються нормами кодексів, статутів, правил та

положень про конкретні види господарських договорів.

6. Виконання господарських договорів

Загальні принципи і умови виконання договорів, у тому числі господарських,

врегульовані розділом 15 «Виконання зобов'язань» Цивільного кодексу (ст.

161-177). Щодо господарських договорів діють і спеціальні умови виконання,

передбачені нормативними актами про окремі види договорів.

На господарські договори поширюються такі інститути і категорії загального

зобов'язального права, як загальні умови виконання зобов'язань (ст.161 ЦК),

забезпечення виконання зобов'язань (ст. 178-196 ЦК), відповідальність за

порушення зобов'язань (ст. 203-215 ЦК), умови про строк (ст. 165, 166 ЦК)

та місце виконання зобов'язань (ст.167 ЦК) тощо. Особливість виконання

господарських договорів полягає лише в тому, що дані категорії та інститути

значною мірою деталізуються ще й господарським законодавством про окремі

види договорів.

Принципи виконання господарських договорів. Ці принципи є

загальнодоговірними (ст.161 ЦК). Коротко їх суть можна визначити формулою:

«виконання господарських договорів має бути чітким і точним».

Основним принципом є принцип належного виконання господарського договору.

Це, зокрема, означає виконання його належним суб'єктом (боржником)

відповідно до пред

мета виконання, визначеного у договорі, у належному місці, відповідним

способом і т.ін.

З цього основного принципу випливає другий принцип — реального виконання

господарського договору. Він закріплений у статті 208 Цивільного кодексу,

згідно з якою зобов'язання повинно бути виконано в натурі. Це означає, що

боржник має вчиняти дії, які передбачені господарським договором, а саме:

передати майно, виконати роботу, надати послугу тощо. Замінювати ці дії

іншими можна лише за згодою кредитора, але це вже буде інший договір.

Невиконання господарського договору реально, в натурі, породжує право

кредитора вимагати цього примусово (зокрема, вимагати відібрання майна —

об'єкта договору майнового найму — і передачі його кредитору).

З принципу належного виконання випливає і третій принцип — виконання

господарського договору в установлений строк. Щодо всіх господарських

договорів строк є, як правило, їх істотною умовою. Тому порядок включення

цієї умови в договір досить детально регулюється господарським

законодавством (наприклад. Положенням про поставки продукції виробничо-

технічного призначення та Положенням про поставки товарів народного

споживання — щодо відносин поставки).

Наступний принцип виконання господарських договорів відповідність

виконання вказівкам закону. Категорію вказівки закону слід тлумачити

розширювальне, а не буквально. По-перше, це вказівки закону в прямому

розумінні: господарські договори повинні виконуватися у відповідності з

статтями 20,21,22,24 та іншими Закону «Про підприємства в Україні»,

правилами Цивільного кодексу та інших законодавчих актів. По-друге,

вказівками закону у даному разі є норми положень про поставки, транспортних

статутів, відповідних правил перевезення вантажів, прийнятих згідно з ними,

тощо. По-третє, це і норми відомчих нормативних актів: положень,

інструкцій, наказів, нормативно-технічних документів. Щодо так званих

планованих договорів діє принцип виконання їх відповідно до актів

планування.

Господарські договори, щодо яких не існує будь-яких «вказівок»,

виконуються «відповідно до вимог, що звичайно ставляться» (ст.161 ЦК).

Але більш детальніше я розгляну зовнішньоекономічні договори на розгляді

яких я зупинюсь в наступній частини своєї роботи. Та використаю примірний

договір.

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ДОГОВОРИ

§ 1. Визначення поняття зовнішньоекономічної діяльності

Включення України в міжнародні ринкові відносини пов'язане дедалі ширшим

застосуванням у господарській діяльності українських підприємств договорів

з іноземними фірмами і компаніями.

Ст. 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» відносить до

зовнішньоекономічної діяльності експорт та імпорт товарів капіталів та

робочої сили, надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України

послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі

виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних,

маркетингових, експортних, посередницьких брокерських, агентських,

консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних,

туристичних, наукову, науково-технічну, науково-виробничу, виробничу,

навчальну та інші види кооперації з іноземними суб'єктами господарської

діяльності, навчання та підготовку спеціалістів на комерційній основі,

міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами, кредитні та

розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та

іноземними суб'єктами господарської діяльності, створення суб'єктами

зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ

на території України та за її межами, спільну підприємницьку діяльність між

суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами

господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних

видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне

володіння майном як на території України, так і за її межами,

підприємницьку діяльність на території України, пов'язану з наданням

ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних

об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності,

аналогічну діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами

Страницы: 1, 2, 3