Жовтень 1917 року в сучасній літератур

Отже, на більшовицькому етапі в революцію вливаються широкі маси, і вона проявляє свій справжній образ: народний, анархічний, бунтарський, розвалюючий.

Зрозуміло, що в час кризи люмпени намагаються знайти соціальний статус і благополуччя за рахунок суспільства, без праці. Все це, звичайно, так, але приписувати вирішальну роль люмпенам в долі 170-міліонної країни, яка являлася великою державою, немає ніяких підстав. Люмпени в змозі зруйнувати, але не в силах щось створити. Однак після 1917 року іде зміна, і було створено дуже міцне і стійке суспільство. Якщо ж стати на дану точку зору, то необхідно пояснити звідки в державі світового значення така кількість люмпенів, що вони не тільки змінили долю країни, але в значній мірі і світу? Ця позиція, - це той самий більшовизм, але навпаки, намагання в який раз змахнути прах з своїх ніг і знову почати з чистого аркуша. [33; 347]

Такі оцінки революції 1917 року найбільш часто зустрічаються. Якій з них віддати перевагу? Ні одна з них не викликає довіри. Але кожна людина для себе сама повинна визначити позицію, яка їй найбільш близька. Отже, існує декілька теоретичних версій однієї історичної події, і не може, звичайно, такого бути, щоб всі вони були однаково правильними, і звідси є грунт для дискусій. У всіх оцінках яскраво проводиться присутній нашому суспільству синдром громадянської війни. Людину ставлять перед необхідністю вибору між білими і червоними. Такий вибір пропонує нову боротьбу на знищення. Наше минуле необхідно сприймати в його важкій і трагічній цілісності. [33; 348]

Різні теоретичні версії суті і зміст Жовтневих подій 1917 року заснувалися, як правило, не на основі логічного руху однієї ідеї, тобто не по зростаючій, а шляхом виявлення і виправлення логічних помилок і протиріч попередньої версії - а шляхом зміни чи модифікації ідеологічних основ попередньої версії. В результаті різні теоретичні версії однієї історичної події розміщуються одна поруч з іншою, як товари в деякій ідеологічній лавці: кожна версія приспособлена під свого покупця, під його смаки і розміри інтелекту, і вона не прийнятна для інших. Однак, таке паралельне існування різних версій однієї історичної події можливе тільки при умові, що кожна з версій віддзеркалює якусь особливу грань, особливість, аспект єдиної реальності. [2]

Відповідно, всі версії оцінок російської революції необхідно роздивлятися як дещо ціле, як елемент однієї розсипаної мозаїки. Тоді з'являється можливість логічного руху по зростаючій: від критики однієї точки зору до іншої і т.д. Іншими словами, погляд на будь-який історичний феномен з середини епохи, якій він належить, завжди при необхідності виявляється мозаїчним, розщепленим на декілька версій. А погляд на цей же феномен із іншої епохи, - наприклад, із попередньої чи наступної, - може і повинен бути єдиним в своїй основі, хоча може відрізнятися в оціночних судженнях, які як відомо, недоведені. Звідси і проблема, яка заключається в тому, щоб підійти до єдиної для існуючої епохи точки зору на феномен Жовтневих подій 1917 року. [2]

Розділ ІІІ. Жовтень 1917 року і його історичне значення

За годом-год, за вехой-веха,

За полосою-полоса. Нелегок путь

Но ветер века - он в наши дует паруса

Вступает правды власть святая

В свои могучие права,

Живет на свете облетая

Материки и острова...

О. Твардовский

3.1. Альтернативи після Жовтня 1917 року.

Альтернативи і можливість їх вибору, як відомо, закладені в самій історичній реальності. При розгляді історичних подій, потрібно бачити весь спектр реальних можливостей, фіксувати увагу не тільки на здійснившихся, але і на втрачених можливостях, пояснюючи, в силу яких причин це відбулося. [34; 46]

Досліджуючи ситуацію, яка склалася в Росії, після Жовтневих подій 1917 року, Р.Суні, наприклад, рахує, що було «чотири можливих вирішення проблеми, хто буде правити Росією». Перше рішення захищали меншовики-оборонці, праві соціалісти-революціонери. Воно, за думкою автора, заключалося в наступному: «продовження коаліційного управління, політика соціального єднання і класової співпраці в цілях захисту Росії від зовнішніх ворогів і попередження громадянської війни. Але, далі Р. Суні, правильно зауважує, що подібне рішення було приречене на провал в силу глибокої соціальної кризи і політичної безпорадності авторів цього рішення коаліційний уряд в ситуації антагоністичної протилежності інтересів ворогуючих класів викликало незадоволення зі сторони і тих, і інших. Тимчасовий уряд не зміг задовільнити ні вимог селян про землю, ні захистити права поміщиків на збереження їх власності на землю. [28; 221]

Друге рішення повинно було поставити у влади уряд тільки керівних класів, що означало б «диктатуру центру (вищих) і правих. Лідер кадетів Мілюков бажав утворити саме такий уряд в результаті революції, але доведено, що воно не мало бази для підтримки в народі і остаточно потерпіло поразку. Дійсна влада була в руках Рад».

Ліберали і праві влітку 1917 року прийшли до висновку, що захопити владу керівні класи можуть тільки одним шляхом - встановленням військової диктатури. «Керенський і Корнілов зробили подібну спробу в серпні, але різнодумство по питаннях про кінцеву можливість розпоряджатися владою і спільні дії робітників, солдат і Рад завадили Корнілову.

З провалом військового перевороту залишалася можливість утворити уряд із однієї чи декількох радянських партій». Третє рішення питання про владу, як вважає Суні було найбільш бажане нижчими класами в міській Росії, представленими робітниками, солдатами і селянами. Розширений варіант цього рішення включав нерадянські «демократичні елементи, такі, як муніципальні і урядові робітники, кооператори, малі торговці».

Якщо далі слідкувати за думкою Суні, то він згодний з тим, що робітники і солдати, голосуючи за Радянську владу, висловилися за багатопартійний уряд з лівих партій. Однак, це положення не здійснилося, так як між більшовиками і поміркованими соціалістами були занадто серйозні протиріччя, що не дозволяло їм довго залишатися в загально соціальній коаліції. Суні переконує, що коли більшовики прийшли від імені Рад до влади в Жовтні 1917 року, російський народ «замість Радянської влади і соціальної демократії отримав диктатуру більшовицької партії». Це було четверте можливе рішення питання про владу, хоча менш демократичне, ніж третє рішення. [28; 221] Говорячи про альтернативи, не можливо не згадати, про такі варіанти розвитку для Росії, як західний і східний. Витоки цього вибору сягають ще до того часу, коли відбулося падіння самодержавства, яке викликало взліт соціальних надій у більшості - найбільш обділеної частини суспільства. Робітники, солдати, багатонаціональної країни чекали негайного задоволення своїх вимог. Ця трагічна невідповідність між очікування багатомільйонних мас і можливостями розореної війною країни, а головне слабкість і вагання влади навіть в тих питаннях, які можливо було вирішити правовим шляхом, породжували пряму революційну дію. [33; 352]

Не обмежена ніякими рамками політична воля сприяла бурному формуванню громадянського суспільства. Всі класи були охоплені самодіяльними організаціями: Ради робочих, солдатських і селянських депутатів, профсоюзи, солдатські комітети.

В той же час, до Жовтневих подій, органи влади діяли фактично по західному політичному типу - по типу парламентської республіки (Тимчасовий уряд виник під егідою Державної думи, яка символізувала парламентаризм), хоча офіційно Росія була проголошена республікою лише 1 вересня 1917 року. Місцеве самоуправління отримало широкі права і вибиралося на основі всезагального виборчого права. Був проголошений лозунг Установчих зборів, яким належало стати повноцінним парламентом. Тимчасовий уряд функціонував на багатопартійній основі. [32; 20]

Отже, західний шлях розвитку мав привести до парламентської республіки з розділенням влади, правової держави і громадянського суспільства, до ринку, який сприяв би функціонуванню економіки, а в результаті відбулася б соціально-класова диференціація і розвивалася б приватна власність. Це, звичайно, не могло не приваблювати, але в основному освічену частину суспільства. [33; 354]

Отож, кінцевий вибір шляху розвитку країни в умовах революції і відкритої політичної боротьби залежав від того, на чию сторону стане більшість народу. І тут впевнено можна сказати, що західний тип розвитку після Жовтневих подій не міг стати результатом вибору знизу: соціальна база для цього була дуже вузькою в великій і мозаїчній країні. Росія рушила з свого історичного місця, але в сторону традиційну для Сходу.

3.2. Доля демократії в Росії після Жовтневих подій.

Подібно до Американської революції 1776 року, і Великої Французької революції 1789 року, Російська Жовтнева революція 1917 року, має своє всесвітньо-історичне значення. Разом із тим вона якісно відрізняється від них своїми наслідками, цінностями, ідеалами. Вона велика, але не велична. Переважна частина громадян багатьох країн, які потрапили в її силове поле, мають підстави скаржитися на долю. У негативному ставленні до цінностей Російської революції з боку наступних поколінь важко сумніватися. Крім того, всі покоління американців і французів поважають цінності проголошені їхніми революціями. Не важко здогадатися, що цінності були інші.

Американська Декларація незалежності у липні 1776 року проголосила незнанні раніше твердження: «Люди народжуються рівними і від народження мають рівні права». Французька Декларація прав людини і громадянина у серпні 1789 року проголосила, що метою будь-якого політичного об'єднання має бути охорона невід'ємних прав людини - на свободу, власність, безпеку і опір пригніченню.

Американська і Французька революції знаменували кінець суспільства, побудованого на ієрархії. Вони були націлені проти тиранії колоніального режиму або станового ладу. Утверджуючи політичну свободу, рівність людей від дня народження, право кожного на приватну власність, ці революції несли з собою філософію суспільного договору. Вищим проявом демократично організованого суспільства стала вважатися повага до закону - певного договору, яким мали керуватися всі. Ті, хто ставив себе над законом, опинявся поза законом. Повага до закону гарантувала особисту безпеку, попереджувала анархію натовпу і сваволю особи, забезпечувала контроль суспільства над державою. [16; 89]

Отже, виникає, цілком логічне запитання, якою була доля демократії після Жовтневої революції 1917 року в Росії?

Необхідно визнати і той факт, що збройне повстання під керівництвом більшовиків і проголошення Радянської влади були не вінцем революції, а лише одним з її етапів. Так, більшовикам жовтневі події принесли перемогу, вивели їх на світову політичну арену. Однак, ті ж самі жовтневі події поставили російське суспільство на небезпечну грань. Вибір шляхів розвитку, пошук громадянської згоди став майже неможливим, більшовики, здавалося забезпечили успіх демократичного вибору (нехай і в інтересах, як вони вважали, світової пролетарської революції), але на справді вони підштовхнули російську революцію до поразки. Норми суспільної демократії були природними і органічними для російського (слов'янського) населення. Неслов'янські народи, які входили в колишню імперію, були прихильні до інших ідеалів суспільного устрою. І як наслідок, - розпад країни (він фактично почався вже після лютневих подій, в результаті послаблення держави, але йшов тоді не так інтенсивно) і відхід районів, які не сприймали радянський вибір, був неминучим. Більш того, оскільки за час існування російської імперії в національних районах були створені русифіковані анклави, звичайно, відхід цих районів не міг відбутися без внутрішньої боротьби і багаточисленних бід для народу. [32; 27]

Історичний досвід дає нам лиш приклад традиційних суспільств Сходу: общини (різного роду: кланові, кастові, родові і інші) об'єдналися міцною деспотичною державою, яка контролювала всі сторони суспільного життя (політичну, економічну, культурну, духовну), являлися власником засобів виробництва і т.д. Росія поєднувала в своєму складі ті райони, які прагнули до чисто європейського шляху розвитку, і мавши змішаний євроазійський характер, і райони, які розвивалися в традиціях Сходу. Перевести такий складний конгломерат на східний тип розвитку було неможливо. Але використовуючи насилля, нав'язати такі форми суспільної організації, як показало майбутнє реально. [32; 27]

Отже, скоро після Жовтневої революції розпад країни став фактом. Заявили про свою незалежність і неприйняття радянського вибору Фінляндія, Польща, Литва, Латвія, Естонія. Бессарабія оголосила про свою незалежність, а в лютому 1918 року приєдналася до Румунії. Не прийняв і радянський вибір Кавказ. В Туркестані сильні мусульманські рухи, які віддзеркалювали інтереси корінного населення, виступили за розвиток краю в відповідності з традиціями ісламу і по законам шаріату.

Здавалося б, слов'янське населення Білорусі і України повинно було підтримати великоросів, оскільки так багато спільного в цих народів в культурі, в тому числі і в політичній. Дійсно, їх вибір був також радянським по суті, але в своїй національній формі Україна, наприклад, рішуче відмовилася визнати Раду Народних Комісарів і русифіковані Ради на місцях, де керували більшовики, але підтримала свої національні Ради, які очолювали українські соціал-демократи і есери. Була утворена Центральна Рада, яка носила назву: Всеукраїнська Рада селянських, робітничих і солдатських депутатів. Не дивлячись на співпадіння демократичних ідеалів Україна і Білорусь прагнули уникнути сильного русифікаторського впливу, прагнули до незалежності. Розпад зачепив і власну територію Росії. Зруйнувалися звичні зв'язки, виник конгломерат самокеруючихся, а фактично «самостійних» територій: трудові комуни, федерації трудових комун, карликові республіки і т.д. [32; 28]

В ході цих умов, коли здавалося, не можливо вже нічого з'єднати почала оформлюватися система влади, яка докорінно відрізнялася від того ідеалу, який підтримало більшість народу в ході Жовтневої революції. Цю систему прийнято називати диктатурою пролетаріату. Оскільки, марксизм-ленінізм був єдиною теоретичною основою, в категоріях якої дозволялося відображати реальність, іншого визначення і не могло бути, бо вибір був невеликий: або диктатура буржуазії, або диктатура пролетаріату. Вихід за рамки цієї дилеми тягнув за собою тяжкі наслідки. На ділі ж це не була диктатура пролетаріату. На думку Сємєннікової Л.І. - це всього навсього теоретичний феномен, який існує в рамках кабінетної конструкції класиків марксизму, і який не має відношення до реальності. [32; 28] Жорстоко централізована антидемократична, з широким застосуванням диктаторських методів, вона носила яскраво виражений не західний, некапіталістичний характер. Навпаки, вона була направлена проти класів, приватної власності, ринку всіх форм демократії, включаючи радянську. [32; 28]

В.І.Ленін не визнавав того, що встановлена більшовиками диктатура є диктатурою більшовиків. Він завжди говорив про абстрактну диктатуру пролетаріату. Але природу самої диктатури безвідносно до її носія він визнавав відверто - як протиставлення закону: «Наукове поняття диктатури означає ніщо інше, як нічим не обмежену, ніякими законами, ніякими абсолютно правилами не зв'язану владу, що безпосередньо на насильство спирається». [16; 89]

Отже, однією із самих характерних рис суспільних відносин, які склалися в Росії в результаті Жовтневої революції явилася здатність визначеної групи суспільства, зайнятої в системі управління, реалізувати свої приватні прагнення, способом специфічної різновидності соціального егоїзму - тоталітарної диктатури. [10; 132]

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8